Микола МЕЛЬНИК: «Указ видано за відсутності конституційно-правових підстав»

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Мельника М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів щодо відповідності Конституції (конституційності) Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів».

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституцій­ним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції (конституційності) Указу Президента України «Про до­строкове припинення повноважень Верховної Ради України та при­значення позачергових виборів» від 20 червня 2019 р. № 6-р/2019 (далі – Рішення) визнав цей Указ таким, що відповідає Конституції. Не погоджуюсь із Рішенням, оскільки, на мою думку, Указ слід було визнати неконституційним з таких підстав.

Дострокове припинення повноважень парламенту – це форма його відповідальності

Діяльність ВРУ як єдиного органу законодавчої влади в Україні передусім спрямована на забезпечення народного пред­ставництва, прийняття законів та здійснення інших повнова­жень відповідно до Конститу­ції (Рішення КСУ від 3 грудня 1998 р. № 17-рп/98).

За чинним виборчим зако­нодавством, ВРУ обирається за змішаною (пропорційно-мажо­ритарною) системою.

Усі народні депутати, об­рані як у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, так і в одномандатних виборчих округах, є повно­важними представниками Українського народу у ВРУ, відповідальними перед ним і покликаними виражати та захищати його інтереси; при здійсненні своїх депутатських повноважень, в тому числі у ВРУ та її органах, вони ма­ють рівні права, які не можуть бути обмежені за ознакою на­лежності чи неналежності до будь-яких внутрішньо-парламентських формувань (коаліції, депутатських груп (фракцій); гарантії держави щодо свободи політичної діяльності, не забо­роненої Конституцією і зако­нами (ч. 4 ст. 15 Конституції), поширюються і на народних депутатів (Рішення КСУ від 3 грудня 1998 р. № 17-рп/98).

За Конституцією, строк повноважень ВРУ становить п'ять років.

Приймаючи рішення про до­строкове припинення повнова­жень парламенту, глава держави здійснює реалізацію конституційно-правової відповідальності єдиного органу законодавчої влади в Україні та окремих на­родних депутатів (у спосіб ско­рочення строку їх повноважень). Наслідком прийняття такого рішення і проведення позачер­гових парламентських виборів є також складення повноважень КМУ перед новообраною ВРУ (ч. 1 ст. 115 Конституції).

Дострокове припинення повноважень ВРУ та народних депутатів як обраних у загально­державному багатомандатному виборчому окрузі (за пропорцій­ною виборчою системою), так і в одномандатних виборчих окру­гах (за мажоритарною виборчою системою) передбачає не тільки оновлення складу парламенту, а й зміну засад формування та ре­алізації державної політики.

ВРУ може функціонувати без коаліції

Конституцією встановлено, що у ВРУ за результатами ви­борів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить біль­шість народних депутатів від конституційного складу ВРУ; коаліція депутатських фракцій у ВРУ формується протягом одного місяця з дня відкрит­тя першого засідання ВРУ, що проводиться після чергових або позачергових виборів ВРУ, або протягом місяця з дня припи­нення діяльності коаліції депу­татських фракцій у ВРУ (ч.ч. 6, 7 ст. 83 Конституції).

У своїх попередніх рішеннях КСУ наголошував, що визна­чення словосполучення «ко­аліція депутатських фракцій у ВРУ» має ґрунтуватися на конституційній основі, поєдну­ючи в собі політичні і правові аспекти формування коаліції депутатських фракцій, організа­ції та припинення її діяльності, зокрема враховувати і основну мету її створення, закріплену в ч. 8 ст. 83, п. 9 ч. 1 ст. 106, ч. 3 ст. 114 Конституції, – форму­вання Уряду (Рішення КСУ від 28 квітня 2009 р. № 8-рп/2009).

Відповідно до Конституції коаліція депутатських фракцій вносить пропозиції Президенту щодо кандидатури Прем'єр-мі­ністра, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропо­зиції щодо кандидатур до складу КМУ (ч. 8 ст. 83).

Суд зазначав, що саме таким чином втілюється основна мета створення коаліції депутатських фракцій у ВРУ, її конституційні повноваження як суб'єкта фор­мування уряду та забезпечуєть­ся політико-правовий зв'язок існуючої коаліції депутатських фракцій у ВРУ та КМУ (Рішен­ня КСУ від 28 квітня 2009 р. № 8-рп/2009).

Дієздатність парламенту (тим більше, за змішаної вибор­чої системи) не може залежати виключно від факту наявності/відсутності коаліції депутат­ських фракцій.

За Конституцією, прийняття законів, постанов та інших ак­тів ВРУ здійснюється більшістю від її конституційного складу (крім випадків, передбачених цією Конституцією (ст. 91), а не коаліцією депутатських фрак­цій. Свої повноваження єди­ний орган законодавчої влади в Україні здійснює незалежно від перебування народних депу­татів у складі коаліції депутат­ських фракцій.

Можливість дієздатного функціонування ВРУ без ко­аліції депутатських фракцій ви­пливає також з аналізу змісту положень ч. 4 ст. 83, ч.ч. 4, 5 ст. 90 Конституції.

Підстави для розпуску парламенту не можуть бути виключно формальними

Президент має право достро­ково припинити повноваження ВРУ, зокрема, якщо протягом одного місяця у ВРУ не сфор­мовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 Конституції (п. 1 ч. 2 ст. 90 Ос­новного Закону).

Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції (конституційності) Указу, КСУ мав обов'язково з'ясувати консти­туційно-правові підстави ви­дання Указу.

В Указі зазначено, що Пре­зидент видав його, керуючись ч. 2 ст. 77, ч.ч. 6, 7 ст. 83, п. 1 ч. 2 ст. 90 Конституції та від­повідно до п.п. 7, 8 ч. 1 ст. 106 Конституції.

Системний аналіз вказаних норм Основного Закону дозво­ляє констатувати таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 Конституції Президент, зокрема, призначає позачергові вибори до ВРУ у строки, встановлені цією Конституцією (п. 7); припиняє повноваження ВРУ у випадках, передбачених цією Конституці­єю (п. 8).

Вказані конституційні норми лише встановлюють відповідні повноваження глави держави і не визначають підстав та ін­ших обставин, за яких допус­кається їх реалізація. Отже, за своїм змістом зазначені поло­ження Конституції (п.п. 7, 8 ч. 1 ст. 106) є відсильними, оскіль­ки випадки (підстави), за яких Президент може припинити повноваження ВРУ, та строки, у які він призначає позачергові вибори ВРУ, передбачені інши­ми нормами Основного Закону. Відповідно до юридичної по­зиції КСУ «відсильний харак­тер окремих положень закону означає, що застосовуватися та реалізовуватися вони можуть виключно за умови використан­ня інших положень цього зако­ну» (Рішення КСУ від 31 травня 2011 р. № 4-рп/2011).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 90 Кон­ституції встановлено, що Пре­зидент має право достроково припинити повноваження ВРУ, якщо протягом одного місяця у ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповід­но до ст. 83 цієї Конституції.

Передусім цією конституцій­ною нормою передбачено, що прийняття рішення про достро­кове припинення повноважень ВРУ є правом Президента, а не його обов'язком. Тобто на­віть за наявності конституцій­них підстав для дострокового припинення повноважень ВРУ Президент може й не скориста­тися правом достроково припи­нити її повноваження. Відтак парламент може продовжувати функціонувати і після того, як виникли конституційні підстави для дострокового припинення його повноважень.

Встановлюючи право, а не обов'язок Президента достро­ково припинити повноваження ВРУ з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 90 Конституції, Ос­новний Закон допускає функ­ціонування парламенту за відсутності (припинення ді­яльності) коаліції депутатських фракцій за умови ефективного здійснення ним своїх конститу­ційних повноважень.

Крім іншого, це означає, що Конституція пов'язує можли­вість дострокового припинення повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні не з формальними підставами, а з його функціональною не­спроможністю – нездатністю виконувати свої конституційні завдання.

Зважаючи на природу ВРУ як представницького органу державної влади та її виключні конституційні повноваження, вважаю, що підстави для достро­кового припинення повноважень ВРУ не можуть бути формаль­ними, а повинні переконливо доводити її функціональну не­спроможність – неможливість здійснювати повноваження, пе­редбачені Конституцією. Суто формальний підхід (без будь- яких обґрунтувань) до визна­чення підстав для дострокового припинення повноважень пар­ламенту призведе до обмеження права народу на здійснення вла­ди через обрану ним ВРУ у зв'яз­ку з безпідставним скороченням строку її повноважень, тобто до порушення положень ч. 2 ст. 5 та ч. 1 ст. 76 Конституції.

За Конституцією (п. 1 ч. 2 ст. 90), Президент може реалізу­вати своє право достроково при­пинити повноваження ВРУ за певної умови – якщо протягом одного місяця у ВРУ не сфор­мовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 цієї Конституції.

Отже, у п. 1 ч. 2 ст. 90 Кон­ституції у загальному вигляді сформульовано умову, за якої у Президента виникає право до­строково припинити повнова­ження парламенту, і визначено момент, з якого це право ним може бути реалізовано. Водно­час це конституційне положення, як і положення п. 8 ч. 1 ст. 106 Конституції, є відсильним – для прийняття рішення про достро­кове припинення повноважень ВРУ потрібно встановити, що упродовж одного місяця коалі­цію депутатських фракцій у ВРУ не було сформовано відповідно до ст. 83 цієї Конституції.

В Указі не вказано підстави його видання

Частиною 7 ст. 83 Консти­туції передбачено два окремих випадки формування коаліції депутатських фракцій: 1) після проведення чергових або поза­чергових виборів до ВРУ; 2) після припинення діяльності коаліції. Тобто коаліція формується про­тягом одного місяця – з дня від­криття першого засідання ВРУ (у першому випадку), та з дня припинення діяльності коаліції (у другому випадку).

Отже, цією нормою Ос­новного Закону передбачено можливість формування коалі­ції депутатських фракцій як у новообраній ВРУ, так і в разі припинення діяльності коалі­ції депутатських фракцій у ВРУ (наступна коаліція), тобто впро­довж періоду діяльності ВРУ відповідного скликання (Рішен­ня КСУ від 28 квітня 2009 р. № 8-рп/2009).

Аналіз положень ч. 7 ст. 83 та п. 1 ч. 2 ст. 90 Конституції у їх системному взаємозв'язку вказує на те, що Конституція встановлює дві окремі підста­ви для дострокового припи­нення повноважень ВРУ у разі, якщо протягом місяця у ній не сформовано коаліцію депу­татських фракцій. Виходячи з того, що кожна з цих підстав підлягає окремому застосуван­ню, та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції в указі про дострокове припинення повноважень ВРУ обов'язково має бути детально обґрунтована підстава для здійснення такого припинення.

Натомість в Указі не зазна­чається, якою саме конститу­ційною підставою керувався Президент, приймаючи рішен­ня про дострокове припинен­ня повноважень ВРУ восьмого скликання. Таким чином, має місце юридична невизначеність щодо фактичної та юридичної підстави дострокового припи­нення повноважень ВРУ.

Розглядаючи юридичну ви­значеність як один з головних елементів принципу верховен­ства права, закріпленого в ч. 1 ст. 8 Основного Закону, КСУ наголошував на важливості ви­моги визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпе­чити її однакового застосуван­ня, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (Рішення від 22 ве­ресня 2005 р. № 5-рп/2005).

Венеційська комісія у Допо­віді «Верховенство права», схва­леній на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25—26 березня 2011 р., зазначила, що одним із неодмінних елементів верховенства права є юридична визначеність (п. 41); юридич­на визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (п. 46).

Принцип юридичної визна­ченості не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повнова­жень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловжи­ванню ними (Рішення КСУ від 8 червня 2016 р. № 3-рп/2016).

Отже, у цій частині Указ не відповідає принципу юридичної визначеності як елементу прин­ципу верховенства права, а тому суперечить ч. 1 ст. 8 та ч. 2 ст. 19 Конституції.

Указ є юридично необґрунтованим

Рішення про дострокове при­пинення повноважень ВРУ – єдиного органу законодавчої влади в Україні – має ґрунтува­тися на конституційній основі. Це передбачає наявність чітких і безсумнівних конституційних підстав для такого рішення, прийняття його у передбачений Конституцією спосіб, урахуван­ня усіх обставин, які мають кон­ституційно-правове значення як для діяльності парламенту, так і для функціонування усієї дер­жавної влади в Україні.

Приписи, що містяться, зо­крема, у ст.ст. 1, 3, 5, 6, 19, 75, 76, 77, 102, 104 Конституції, не допускають прийняття безпід­ставного або необґрунтованого (у тому числі такого, що ґрунту­ється на припущеннях) рішен­ня про дострокове припинення повноважень парламенту.

Згідно з Конституцією за­сади формування, організації діяльності та припинення ді­яльності коаліції депутатських фракцій у ВРУ встановлюються Конституцією та Регламентом ВРУ (ч. 9 ст. 83).

Регламент ВРУ не містить положень, які б стосувалися питань формування, організа­ції діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у парламенті. А тому ці питання наразі є предметом регулювання лише Конститу­ції, яка визначає основні засади формування коаліції депутат­ських фракцій (ч.ч. 6, 7 ст. 83).

У Рішенні у справі про ко­аліцію депутатських фракцій у ВРУ від 17 вересня 2008 р. № 16-рп/2008 КСУ зазна­чив, що Конституція визначає окремі підстави припинення ді­яльності коаліції депутатських фракцій; порядок припинення діяльності коаліції депутатських фракцій також повинен вста­новлюватися Конституцією та Регламентом ВРУ.

Відсутність детального кон­ституційного та законодавчого регулювання засад формування, організації діяльності та припи­нення діяльності коаліції депу­татських фракцій у парламенті зумовлює особливі вимоги до рішення про дострокове припи­нення повноважень ВРУ, пов'я­зані з потребою однозначного і переконливого встановлення суб'єктом прийняття такого рі­шення юридичного факту та точного моменту як формуван­ня коаліції, так і припинення її діяльності.

За такої ситуації обґрунту­вання рішення про дострокове припинення повноважень ВРУ безпосередньо в Указі (із зазна­ченням доведеного юридичного факту та точного моменту фор­мування коаліції чи припинення її діяльності) є обов'язковим.

Натомість в Указі відсутнє будь-яке обґрунтування рішення про дострокове припинення пов­новажень ВРУ восьмого скли­кання чи хоча б посилання на юридично встановлений факт припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у парла­менті як на підставу для прий­няття відповідного рішення, що не дає змоги констатувати його відповідність (конституційність) положенням ч. 2 ст. 77, ч.ч. 6, 7 ст. 83, п. 1 ч. 2 ст. 90, п.п. 7, 8 ч. 1 ст. 106 Конститу­ції, на які міститься посилан­ня в Указі.

Венеційська комісія конста­тувала, що здійснення повнова­жень у спосіб, що призводить до необґрунтованих рішень, є порушенням верховенства права.

З Указу незрозуміло, у який спосіб і на підставі яких юри­дичних фактів Президент визна­чив те, що коаліція депутатських фракцій у ВРУ восьмого скли­кання не була сформована чи припинила свою діяльність і коли саме це відбулося.

Відтак Указ не відповідає приписам ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч. 2 ст. 90 Конституції.

З Указу не вбачається легітимної мети його видання

Наділення глави держави правом достроково припини­ти повноваження парламенту (віднесення вирішення цього питання на його розсуд) не означає, що це право може бути реалізоване за відсутно­сті для того конституційних підстав та легітимної мети. Рі­шення про дострокове припи­нення повноважень ВРУ має не лише ґрунтуватися на кон­ституційних підставах, а й бути спрямованим на досягнення важливої суспільно-політичної мети – вирішення існуючих проблем у взаємовідносинах між Урядом та парламентом, забезпечення їх ефективного функціонування.

Розглядаючи питання щодо легітимного розпуску демокра­тично обраного парламенту і визначення дати нових виборів, Венеційська комісія у доповіді про визначення дати виборів від 8 листопада 2007 р. наголосила на тому, що для забезпечення легітимності сам розпуск парла­менту не повинен бути довіль­ним, а має слугувати належному функціонуванню демократичних інститутів (п. 36).

Передбачений Основним За­коном розсуд (дискреція) глави держави щодо реалізації вказа­ного права має конституційні межі, визначені його статусом та функціями. За Конституцією, Президент є гарантом державно­го суверенітету, територіальної цілісності, додержання Кон­ституції, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102); у своїй діяльності він зобов'яза­ний дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, додержуватися Конституції і за­конів, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників (ч. 3 ст. 104).

Отже, свої рішення Прези­дент зобов'язаний ґрунтувати на Конституції, виходячи з держав­них і суспільних інтересів.

Враховуючи конституційне призначення створення коаліції депутатських фракцій, основ­ною метою реалізації Президен­том права щодо дострокового припинення повноважень ВРУ є вирішення політичної кризи у відносинах між парламентом і Урядом, усунення неспро­можності формування нового КМУ після того, як попередній Уряд склав повноваження пе­ред новообраною ВРУ або після відставки Прем'єр-міністра чи прийняття парламентом резо­люції недовіри КМУ (ч. 8 ст. 83, ст. 115 Конституції).

Відтак конституційною ос­новою видання Указу мало бути досягнення відповідної легітимної мети, пов'язаної із забезпеченням належного функ­ціонування парламенту та Уряду, виконання ними своїх конститу­ційних функцій. Зі змісту Указу та політико-правової ситуації в країні, за якої його було видано, такої мети не вбачається.

Станом на день видання Указу (21 травня 2019 р.) в Ук­раїні забезпечувалася політико-правова взаємодія ВРУ та КМУ, який було сформовано 14 квітня 2016 р. Упродовж цього періоду парламент розглядав законодавчі ініціативи Уряду, затверджував Державний бю­джет на відповідний рік, ухва­лював відповідні закони та інші акти, приймав кадрові рішення, у тому числі ті, які стосуються зміни складу КМУ.

Верховна Рада 30 травня 2019 р. не підтримала заяву Прем'єр-міністра про його від­ ставку, подану відповідно до ч. 2 ст. 115 Конституції. Таким чином, на день видання Указу та після цього не виникало потре­би у формуванні нового складу КМУ у строки та в порядку, що визначені Конституцією.

Відсутність легітимної мети при прийнятті вказаного рішен­ня про дострокове припинен­ня повноважень ВРУ восьмого скликання та призначення по­зачергових виборів до ВРУ на 21 липня 2019 р. підтверджується також низкою інших обставин.

Конституція встановлює, що повноваження ВРУ не мо­жуть бути достроково припине­ні Президентом в останні шість місяців строку повноважень ВРУ або Президента (ч. 5 ст. 90).

Чергові вибори до ВРУ мали відбутися 27 жовтня 2019 р. Но­вообраний Президент вступив на пост 20 травня 2019 р. Ука­зом позачергові вибори до ВРУ призначено на 21 липня 2019 р.

Таким чином, повноваження ВРУ були достроково припинені Президентом за кілька днів до останніх шести місяців строку повноважень ВРУ, а позачергові вибори були призначені на три місяці раніше строку проведен­ня чергових виборів до ВРУ.

Наведені обставини вказують на юридичну необґрунтованість видання Указу та ставлять під сумнів його спрямованість на досягнення легітимної мети.

Характеризуючи такий еле­мент верховенства права, як заборона свавілля, Венеційська комісія констатувала, що хоча дискреційні повноваження є не­обхідними для здійснення всьо­го діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спо­сіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотич­них рішень, що є несумісними із поняттям верховенства права (п. 52 Доповіді «Верховенство права», схваленої на її 86-му пленарному засіданні 25—26 бе­резня 2011 р.).

Чи припинила свою діяльність коаліція?

Потрібно враховувати ту об­ставину, що застосування у ч. 7 ст. 83 Конституції словосполу­чення «припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у ВРУ» потребує з'ясування кон­ституційно-правового змісту по­няття діяльності такої коаліції.

Частиною 8 ст. 83 Консти­туції визначено дві функції ко­аліції депутатських фракцій: 1) внесення пропозицій Пре­зиденту щодо кандидатури Прем'єр-міністра; 2) внесення пропозицій щодо кандидатур до складу КМУ. При цьому такі пропозиції коаліція депутат­ських фракцій вносить «відпо­відно до цієї Конституції».

Відповідно до Конституції Президент «вносить за пропо­зицією коаліції депутатських фракцій у ВРУ, сформованої відповідно до ст. 83 Конститу­ції, подання про призначення ВРУ Прем'єр-міністра в строк не пізніше ніж на п'ятнадця­тий день після одержання такої пропозиції» (п. 9 ч. 1 ст. 106); «кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра вно­сить Президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій у ВРУ, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції, або депу­татської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу ВРУ» (ч. 3 ст. 114).

Таким чином, вказаними нормами Конституції визна­чено механізм внесення ко­аліцією депутатських фракцій пропозиції Президенту щодо кандидатури Прем'єр-міністра. Натомість Конституцією не визначено механізму внесення коаліцією депутатських фрак­цій пропозицій щодо кандида­тур до складу КМУ. Понад те, норми Конституції, які визна­чають повноваження парламен­ту та глави держави, а також порядок формування Уряду, не передбачають участі коаліції де­путатських фракцій у процедурі призначення членів КМУ (крім Прем'єр-міністра).

Так, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 85 Конституції до повноважень ВРУ належить призначення за поданням Президента Прем'єр-міністра, Міністра оборони, Міністра закордонних справ, призначен­ня за поданням Прем'єр-міні­стра інших членів КМУ. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 106 Основного Закону Президент вносить до ВРУ подання про призначення Міністра оборони, Міністра за­кордонних справ. Частиною 4 ст. 114 Конституції встановлено, що Міністр оборони, Міністр закордонних справ призна­чаються ВРУ за поданням Президента, інші члени КМУ призначаються ВРУ за подан­ням Прем'єр-міністра.

З огляду на це реальний конституційно-правовий зміст поняття діяльності коаліції де­путатських фракцій вичерпуєть­ся внесенням нею пропозицій Президенту щодо кандидатури Прем'єр-міністра. Відтак, при­пинення діяльності коаліції депутатських фракцій у розу­мінні положень ч.ч. 7, 8 ст. 83 Конституції матиме місце лише у випадку її неспроможності внести пропозиції Президен­ту щодо кандидатури нового Прем'єр-міністра.

Указ мав бути визнаним неконституційним

На мою думку, викладене давало можливість КСУ кон­статувати те, що видання Указу відбулося за відсутності консти­туційно-правових підстав для припинення повноважень ВРУ восьмого скликання і не мало легітимної мети.

Відтак Указ мав бути визна­ним неконституційним, оскіль­ки він не відповідає приписам ч. 2 ст. 5, ч.ч. 1, 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 76, п. 1 ч. 2 ст. 90, п. 8 ч. 1 ст. 106 Конституції.

За таких обставин рішення про призначення позачергових виборів до ВРУ матиме на­ слідком, зокрема, безпідставне скорочення конституційно ви­ значеного строку повноважень діючого парламенту, обмежен­ня права народу на здійснення влади через обрану ним ВРУ восьмого скликання, ігноруван­ня народного волевиявлення, здійсненого на минулих парла­ментських виборах, безпідстав­не припинення повноважень діючого КМУ.

Крім того, дострокове при­пинення повноважень ВРУ за відсутності конституційно-пра­вових підстав ставить під сумнів легітимність процесу формуван­ня нового складу парламенту. Також створюється прецедент для подібних рішень у май­бутньому – уможливлюється прийняття главою держави рі­шення про дострокове припи­нення повноважень парламенту за відсутності конституційних підстав (за обґрунтування тако­го рішення суспільним запитом, політичною чи іншою доцільні­стю тощо).

У сукупності це зумовлює ризики формування та функ­ціонування системи державної влади в Україні не на консти­туційних засадах, порушення принципів народовладдя, поді­лу державної влади та верховен­ства права, появу передумов для узурпації влади.

«Юридичний вісник України», №48 (1221) 28 червня — 4 липня 2019 року. С. 6 – 7.