Воєнні злочини і кара. Як зробити так, щоб після війни не було соромно?

.

Воєнні злочини і кара. Як зробити так, щоб після війни не було соромно?Міжнародні організації, які моніторять дотримання прав людини, на кшталт Amnesty international чи Humans Rights Watch, неодноразово висували українським військовим обвинувачення у скоєнні воєнних злочинів. Однак досить часто подібні інформаційні сплески розцінювалися як чергова атака в рамках інформаційної війни з боку Росії. ЗМІ ворожої держави не гребували відвертими фейками, запевняючи, що українські військові ґвалтують жінок, вбивають дітей та знущаються над літніми людьми. В той час, як російські бойовики і терористи, збиваючи пасажирські літаки, залишаються «дуже ввічливими і толерантними».

Представники деяких українських добровольчих батальйонів визнають, що в умовах реальної війни інколи були вимушені йти на дії, що не завжди відповідають нормам права. Наприклад, найчастіше мова йшла про експропріацію майна, зокрема, автівок.

Так чи інакше, про розслідування таких злочинів новоутвореною військовою прокуратурою нічого не відомо. Так само немає і жодних відомостей про те, як держава збирає і документує факти злочинів бойовиків.

Віце-президент Європейського комітету проти тортур Микола Гнатовський та директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ, експерт з кримінального права та корупції Микола Хавронюк в прес-центрі «Главкому» дали правову оцінку ситуації, яка складається в зоні АТО. Експерти з’ясовували, чи підпадають злочини військових з обох сторін під кваліфікацію воєнних злочинів без оголошення війни або воєнного стану, якими можуть бути наслідки для України та чи мають такі злочини строк давності.

Відеозапис конференції можна подивитися тут.

Говорячи про військові та воєнні злочини перш за все слід їх розрізнити. Чим відрізняються військові злочини від воєнних?

Микола Хавронюк: Військові та воєнні злочини – це два роди злочинів, які містяться в Кримінальному кодексі України. Військові злочини – це злочини, які вчиняють військовослужбовці і військовозобов’язані безпосередньо під час виконання своїх службових обов’язків. Ці злочині передбачені розділом 19 особливої частини Кримінального кодексу. Що стосується воєнних злочинів, кілька статей розділу 20 особливої частин КК, визначають злочини, що можуть вчинюватися і не військовими особами, але вчинюються під час війни чи збройної агресії. Щоб було зрозуміло, до військових злочинів належать непокора, дезертирство тощо. Воєнні злочини – злочини, передбачені відповідними міжнародними конвенціями.

Існує практика говорити про воєнні злочини як про щось апріорі нормальне, без чого війни не існує. Якби ви прокоментували таке ставлення?

Микола Гнатовський (віце-президент Європейського комітету проти тортур)

Микола Гнатовський: Історії, які ми зараз чуємо в ЗМІ, коли учасники воєнних дій на Донбасі розповідають про факти брутальних порушень законів і звичаїв війни, злочини проти міжнародного права, і при цьому ставляться до них як до чогось повсякденного, без чого, мовляв, на війні неможливо, не можуть сприйматися позитивно. Наше суспільство, влада, правоохоронці мають вживати серйозних заходів, щоб не ставитися до цього як до чогось нормального, оскільки йдеться про посягання на особу, що заборонено в будь-якому конфлікті і в будь-який час. Найголовніша проблема цих злочинів полягає у тому, що не завжди робиться розрізнення між особами, які беруть участь у збройному конфлікті і проти яких можна і, навіть треба, виходячи з інтересів батьківщини, застосовувати збройну силу, і тими особами, які не беруть участь у воєнних діях, або припинили брати участь в силу того, що були затримані, взяті в полон, поранені чи захворіли. Злочини проти останніх ніколи й ніде в світі не сприймаються й розглядаються як воєнні злочини проти міжнародного права, а вони не мають строків давності. Ще Женевською конвенцією 1949 року проти таких злочинів запроваджено універсальну юрисдикцію, що означає, що усі держави світу зобов’язані переслідувати кожного, хто вчинив такий злочин протягом усього його життя, незалежно від того, де був вчинений цей злочин і проти кого.

Ми повинні реагувати на це дуже серйозно і відповідально. Це може використовуватися маніпулятивно, як засіб інформаційної війни, сторонами збройного конфлікту. Українській владі слід нарешті нормально організувати розслідування воєнних злочинів, які вчиняються у східних областях України. Громадськості, в свою чергу, слід зрозуміти, якщо ми зараз не відреагуємо на ці факти адекватно, нам не вдасться налагодити мирне і нормальне життя в усій Україні. Цей тягар висітиме над нами і буде отруювати у життя, після того, як конфлікт закінчиться.

Зокрема, потрібно розуміти, що якщо належне розслідування не проведе Україна, це зроблять іноземці і нам не дуже сподобаються їх методи й результати.

Чи не могли б ви деталізувати, про які саме злочини йде мова, що можна кваліфікувати як воєнний злочин?

Микола Хавронюк (директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ)

Микола ХавронюкПерше питання, яке виникає стосовно воєнних злочинів в зоні АТО: чи підпадають вони під Женевські конвенції та протоколи до них. Відповідно до протоколу, який поширив дію Женевських конвенцій на військові конфлікти не міжнародного характеру, підпадають. Тобто, у нас є законодавство, яке нами ратифіковано, і на яке ми можемо спиратися, коли говоримо про ті чи інші злочини. Діяння, які вчинені в зоні АТО можуть одночасно кваліфікуватися і за статтями про воєнні злочини і за багатьма іншими статтями нашого Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за катування, вбивство, викрадення людей, зґвалтування тощо.

Тож, проблема не в тому, щоб кваліфікувати ці злочини як воєнні. Всі ці діяння знайдуть кваліфікацію. Проблема в тому, щоб завершити конфліктну ситуацію і щоб ті, хто перевищує межу жорстокості, були визначені і понесли відповідальність. Коли солдати стріляють один в одного, це зрозуміло, коли ж вони починають вбивати полонених, знущатися над цивільним населенням – це переходить межу. Військовий повинен розуміти, що рано чи пізно відповідальність має наставати. Тут можна згадати про давність злочину – у воєнних злочинів її не існує.

Хто має відслідковувати скоєння цих злочинів, вести реєстр?

Микола Гнатовський: Розслідувати воєнні злочини і організовувати за них переслідування – це універсальне зобов’язання, яке має кожна держава. Ці зобов’язання мають своїй основі імперативні норми міжнародного права, як конвенційні, так і звичаєві. Це зобов’язанні, які Україна має перед усім міжнародним співтовариством, і не майте сумніву, міжнародна спільнота дуже уважно стежить за тим, як ми виконуємо чи не виконуємо ці зобов’язання.

Всупереч рекомендаціям Ради Європи в Україні було відновлено військову прокуратуру. Я особисто вітав цей крок, бо сподівався, що в такий спосіб ми зможемо організувати розслідування тих подій, які відбуваються. Це потрібно робити обов’язково. Можу навести маленький історичний приклад: під час Другої світової війни сторони почали готуватися до суду над воєнними злочинцями, звісно, їх опонентами вже у 1942-1943 роках, а Гітлер почав готуватися іще раніше. Останнім було створено спеціальне бюро у складі німецьких збройних сил і Вермахту, яке акуратно документувало всі воєнні злочини, які були вчинені з боку Радянського Союзу та держав антигітлерівської коаліції.

Українська льотчиця Надія Савченко

Подібна тенденція з’явилася в минулому році, ще з початку конфлікту. Слідчий комітет Російської Федерації почав висувати звинувачення громадянам України у воєнних злочинах. Відомий нині випадок – справа Надії Савченко – також побудована на такого роду звинуваченнях проти наших громадян. І це робить не та держава, на території якої все відбувається, а та, яка, по суті, протистоїть нам у цьому конфлікті. За таких умов, наша адекватна реакція мала б бути у тому, щоб діяти активно і професійно. Якщо нам потрібна міжнародна допомога, нам її нададуть без жодних сумнівів – охочих буде багато. Проте, на жаль, похизуватися жодними успіхами в цьому напрямку Україна не може.

Що ж до воєнних злочинів, які вчиняються на території, яку ми умовно називаємо зоною АТО, вони отримають кримінально-правову кваліфікацію, яку юристи міжнародники називають загальнокримінальною. Тобто, звичайні злочини, які трапляються і у мирний час. Водночас вбивство особи, яка користується захистом міжнародного гуманітарного права під час збройного конфлікту – це інша річ. Останнє є злочином не лише проти національного кримінального права, а й проти міжнародного кримінального права. Це стосується і викрадення людей, катувань, зґвалтувань, так само це стосується і порушень пов’язаних із веденням воєнних дій: недотримання принципу розрізнення між цивільними особами і комбатантами, між цивільними об’єктами і військовими цілями. У цьому звинувачують і Україну, але я не можу сказати, що наші відповіді на ці звинувачення завжди вчасні чи переконливі. Зрозуміло, у таких же злочинах міжнародні правозахисні організації звинувачують й іншу сторону. Загалом, спосіб ведення війни на Донбасі не бере до уваги наявність цивільного населення та можливість цивільних жертв, які не відповідатимуть принципу співмірності.

В контексті війни, окупації Криму, збройного конфлікту на сході України, ратифікація Римського статуту – першочергове завдання, оскільки це призведе до поширення юрисдикції міжнародного кримінального суду, єдиного постійного органу міжнародного кримінального правосуддя, на всю територію України, тобто і на Автономну республіку Крим, місто Севастополь, на Донецьку й Луганську область. Тобто, навіть на ті території, де Україна виявиться, з об’єктивних причин, нездатною притягти до відповідальності певних злочинців, зокрема, і високе керівництво іноземних держав, які винні в тому, що там відбувалося. Потенційно Міжнародний кримінальний суд зможе допомогти, позаяк, на відміну від національних судів будь-якої держави, зокрема і України, для цього суду немає людей, що користуються імунітетом: наприклад, глави держав. Цей суд багато критикують, кажуть, що він неефективний і займається тільки Африкою. Але зараз Палестина ратифікувала Римський статут і який галас в усьому світі – такого б не було, якби цей суд нічого не значив.

Чи достатньо сьогодні законодавчої бази, щоб ефективно проводити розслідування щодо воєнних злочинів в зоні АТО?

Микола ХавронюкЯкщо говорити про процесуальне законодавство, ми маємо новий Кримінальний процесуальний кодекс, який діє вже два роки. Він довів свою ефективність, хоча і в нього є певні недоліки. Утім, ним передбачені можливості для міжнародного співробітництва тощо. В цьому плані бази достатньо. Розслідувати ці факти обов’язково треба. Кілька місяців тому до України приїздив голова Amnesty International з метою, обговорити з керівництвом нашої держави та Москвою випадки вчинення воєнних злочинів. В Москві його навіть слухати не захотіли, не удостоїли прийому, а наші керівники з ним зустрілися. Він намагався довести, що ми маємо розслідувати всі такі випадки. Думаю, наші військовослужбовці також вчинюють дещо з того, що заборонено конвенціями, мотивовані помстою за друзів і близьких. Якщо ми почнемо це розслідувати, тактично й інформаційно ми почнемо програвати, але стратегічно ми виграємо, тому що нас підтримає весь світ. Таким чином, ми покажемо, що ми перебуваємо на вищій сходинці у своїй моральності та ставленні до цієї війни, ніж ті бандити, терористи, російські військовослужбовці. Нам не буде соромно потім, після війни.

Amnesty International звертала увагу на начебто злодіяння представників добровольчих батальйонів. Можливо це питання розколює суспільство, але чи має держава розслідувати випадки щодо начебто злочинів людей, яких вважають героями в українському сусмпільстві?

Микола Гнатовський: Безумовно, потрібно, але тут є кілька проблем. По-перше, всі особи, які воюють за Україну у цьому збройному конфлікті повинні бути у підпорядкуванні командування Збройних сил України. Не повинно існувати такого явища як добровольчі загони, попри те, що вони шляхетні і палко переконані у необхідності захищати Україну. Як би ми не приховували події на сході під евфемізмом «антитерористична операція», це збройний конфлікт, тож потрібно забезпечити їх повне підпорядкування Збройним силам України. Інший варіант – це хаос і неконтрольовані дії, які надалі розколюватимуть нашу країну. Тому, вони мають бути підпорядковані і розслідування мають стосуватися всіх.

Ми не повинні обов’язково звітувати перед ЗМІ щодо кожного конкретного випадку розслідування, беручи до уваги законні інтереси війни на інформаційному фронті. Крім того, це – єдиний спосіб не розколоти країну.

До того ж, правосуддя, яке здійснюється після конфлікту, не обов’язково має бути лише каральним, воно може бути відновлювальним. Є досвід десятків країн, які пережили важкі конфлікти, Південної Африки, яка пережила апартеїд, досвід Камбоджі, у яких війни забирали мільйони людських життів. Існує такий механізм: наприклад, створюється Національна комісія зі встановлення правди і примирення, яка виконує ті ж самі функції щодо розслідування, але її мета не стільки покарати, скільки зрозуміти, вибачити й створити умови, щоб суспільство могло інтегровано функціонувати. Такий досвід необхідний Україні, якщо ми хочемо зберегтися як велика, єдина, соборна Україна. І краще скористатися цим досвідом якомога раніше.

Микола ХавронюкУсі свої дії, зокрема політичні, ми маємо звіряти з міжнародним стандартами прав людини, гуманізму і з нашою Конституцією. На сьогодні в нас невизначений статус деяких збройних формувань і це створює величезну проблему. Зараз Путін починає використовувати цей факт у своїх інтересах, відшуковуючи нові можливості, щоб робити вигляд, що це не війна однієї держави проти іншої. Зокрема, з останніх повідомлень російських ЗМІ стає очевидним, що усі ці події хочуть трансформувати у «войнушку» між незаконними збройними формуваннями, які утримують з одного боку Коломойський і Яценюк, а з іншого – російські олігархи. Така ситуація стає можливою тому, що ми досі не визначилися щодо статусу багатьох добровольчих формувань. Деякі з них влилися у Збройні сили чи приєдналися до МВС. Є ж ті, що ведуть партизанську війну і їх статус не зрозумілий абсолютно нікому. В наших інтересах поставити тут крапку.

Іще варто пригадати, що в нашому кодексі є стаття 437: агресивна війна чи агресивні воєнні дії. Чомусь усі вважають, що Путіна слід притягнути до кримінальної відповідальності за цією статтею і це має зробити міжнародний кримінальний суд. Не слід забувати про те, що чи є війна агресивною, має визначити Рада Безпеки ООН. Вони це не можуть зробити, оскільки потрібно згода усіх членів, а Росія свій голос не віддасть. Таким чином, ситуація в Україні призвела до того, що ми бачимо недієвість ООН, як колись недієвою була Ліга Націй.

Микола Гнатовський: Поки Путін є президентом Російської Федерації, що б він не вчинив, переслідувати його неможливо в силу того, що жодна держава не має права переслідувати у кримінальному порядку чинних глав іноземних держав. Це процесуальна норма міжнародного права. На відміну від Міжнародного кримінального суду, який може це робити, але не за агресивну війну. По-перше, злочин агресії, хоч і було включено у статуту Міжнародного кримінального суду у 2010 році, юрисдикції щодо цього злочину суд досі не має і можливо матиме тільки у 2017 році, але, знову ж таки, тільки у випадках, коли це визначить Радбез ООН. Однак, Путін як організатор системної кампанії злочинів проти людяності чи воєнних злочинів, які вчиняються на Донбасі, цілком може бути притягнений до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді без будь-якої Ради безпеки ООН.

Яким має бути поствоєнне правосуддя?

Микола ХавронюкПритягнути всіх винних до кримінальної відповідальності не вдасться ніколи. Останні роки і десятиріччя усі цивілізовані держави світу прагнуть не до того, щоб покарати, а до того, щоб залагодити конфлікт. Я прогнозую, що в нас будуть прийматися закони про амністію, стосовно осіб, які не вчинили вбивств. Стосовно тих, хто вчиняв вбивства, застосують звичайне правосуддя. Сьогодні вже проголосувані два законопроекти у першому читанні – про судоустрій і статус суддів. Правосуддя буде трошки інакше, але однозначно буде краще. Можливо, для таких випадків будуть передбачені суди присяжних. Головне – досягти справедливості й рівності.

Микола Гнатовський: Приблизний алгоритм постконфліктного правосуддя міг би виглядати так. Перше, Україна виконує усі свої міжнародні зобов’язання, одним з яких є ратифікація статуту Міжнародного кримінального суду. Це – зобов’язання закріплене в угоді про асоціацію із Європейським Союзом. Далі, ми приводимо у відповідність Кримінальний кодекс України до сучасного стану розвитку міжнародного кримінального права і, зокрема, Римського статуту. Це означає, що нам потрібна нова глава 20 Кримінального Кодексу, бо та що є зараз безнадійно застаріла. Підготовчі дії потрібно робити вже зараз, доки триває конфлікт. Ну і, безумовно, міжнародне право всіляко заохочує держави, у яких відбуваються збройні конфлікти, які мають не міжнародний елемент, а наш конфлікт, безумовно, має крім міжнародного і чималий не міжнародний елемент, ухвалювати закони про амністію. Наприклад, відповідна норма є у другому додатковому протоколі до Женевських конвенцій, яка має рекомендаційний характер. Окрім того, не може бути амністії щодо осіб, які порушили міжнародне право - це заборонено.

І третє, Україні необхідно здійснювати відновлювальне правосуддя, тобто, організувати щось на кшталт Комісії зі встановлення правди і примирення, що б дозволило далі жити в єдиному українському суспільстві.

Яким чином стимулювати державу до розслідування цих злочинів, можливо, тут має бути вплив міжнародних організацій чи люди мають звертатися до суду?

Микола Гнатовський: Держава вже простимульована тим, що має конкретні зобов’язання. Але хорошим стимулом можуть бути і судові позови. Справа в тому, що Європейський суд з прав людини, в принципі, не був створений щоб допомагати жертвам збройних конфліктів, основним його завданням було займатися порушеннями прав людини в мирний час. Але право, яке передбачено Європейською конвенцією з захисту прав людини, продовжує діяти і під час збройного конфлікту – він його не скасовує. Існують так звані невідступні права, як право на життя чи заборону катувань, які ніколи не можна зупинити…

Існує й відповідна практика таких справ. Багато воєнних злочинів, що вчинялися російськими воєнними на Північному Кавказі під час Чеченських воєн були розглянуті у Європейському суді і позивачі вигравали. Так само існує практика щодо Туреччини чи Великої Британії за порушення прав людини, вчинених її військовими в Афганістані чи Іраку. Тож, я прогнозую величезну кількість звернень до Європейського суду, якщо в Україні не буде створено механізм реагування на національному рівні. Це потягне за собою величезні не тільки репутаційні, а й банальні фінансові втрати для держави.

З огляду на необхідність розгляду таких справ звучала ініціатива щодо повернення військових судів, наскільки доцільне утворення такої судової ланки?

Микола ХавронюкЯ колишній військовий прокурор і тому, напевно, був завжди прихильником ідеї, щоб військові суди залишалися. Є специфіка кримінальних справ і їх розгляду. Скажімо, суддя, який розглядає питання розлучення чи поділу майна навряд добре розбирається у справі, чи правильно була запущена ракета з військового полігону. Коли військові трибунали, а потім військові суди існували, вони виконували свою роботу і навіть були потрібні. Я б не був проти їх повернення. Найкраще, щоб вони існували лише під час війни чи таких конфліктів, як зараз АТО.

Від бійців АТО можна почути про випадки, коли випадково застрелили мирного жителя, бо переплутали із сепаратистом, чи розстріляли машину, але керівництво їх приховує. Коли ж місцеві органи влади звертаються до військової прокуратури, їм відповідають, що не отримували таких відомостей. Як чинити в таких ситуаціях?

Микола ХавронюкЦе знову ж випливає з питання про невизначеність статусу багатьох формувань їх підзвітність військовій прокуратурі, їх відмежування від партизанів та збройних банд. Я б не звинувачував військових прокурорів – їх не так багато, щоб вони встигали все розслідувати. Треба упорядкувати наші військові формування й добиватися від них військової дисципліни.

Микола Гнатовський: В міжнародному кримінальному праві є таке поняття як відповідальність командира. Це означає, що військовий командир, який дізнався про злочин, вчинений його підлеглим, зобов’язаний негайно вжити заходів для притягнення його до відповідальності. Якщо він цього не робить, він також несе відповідальність за вчинення цього злочину. Тут буде корисною роз’яснювальна робота. Якщо ти покрив свого підлеглого, ти будеш відповідати за цей злочин разом із ним.

Чи не було б легше кваліфікувати такі дії, якщо б було введено військовий стан?

Микола Гнатовський: По-перше, існування збройного конфлікту для юридичних цілей, тобто переслідування за воєнні злочини, визначення хто користується захистом міжнародного гуманітарного права – це питання фактичне, а не офіційне. Міжнародне право не передбачає необхідності оголошувати, що є війна чи збройний конфлікт. Є фактичні критерії, які у нашому випадку, безумовно, задовольняються, тоді діє міжнародне кримінальне право.

По-друге, мені цікаво чути цю логіку, що ми не можемо сказати, що воюємо із Росією, тому що це буде сприйнято як запрошення до широкомасштабного протистояння. Однак, іще у травні Україна ухвалила закон про забезпечення прав та свобод людини на тимчасово окупованих території. Там написано, що Автономна республіка Крим та місто Севастополь окуповані Російською Федерацією. Міжнародне право абсолютно однозначно встановлює у статті другій Женевської конвенції, що будь-які випадки повної чи часткової окупації іноземної території, навіть якщо вони не зустрічають жодного збройного спротиву, є міжнародним збройним конфліктом. Тобто, законом України визначили, що в нас існує і триває міжнародний збройний конфлікт з РФ. Це означає, що в наших відносинах діють статті конвенції 1949 р., що російські військові, які «заблукали» на нашій території і будуть захоплені нашими військовими, матимуть статус військовополонених, що українські військові, які перебувають в Росії, мають статус військовополонених, що громадяни РФ в Україні та громадяни України в РФ користуються захистом, передбаченим статтею 4 Женевської конвенції, як цивільні особи що перебувають під владою супротивної держави. Це юридично визначено нормативним актом найвищої юридичної сили в Україні і, так само, послідовними заявами керівництва нашої держави, які також є людьми, уповноваженими говорити від імені нашої держави та визначати її міжнародну та міжнародно-правову позицію.

Жодних юридичних проблем, щоб адекватно вирішувати питання захисту тих, хто потребує захисту в умовах збройного конфлікту, гуманітарних питань, про які в нас думають в останню чергу, і в питаннях притягнення до відповідальності винних у злочинах, відповідно до норм міжнародного права, в нас не має бути.

Якщо щодо бойовиків, які не вчинили тяжких злочинів, буде застосована амністія, якими будуть механізми для того, щоб визначити вчиняли вони злочини чи ні?

Микола ХавронюкЯ не можу дати вичерпної відповіді, але наразі створюється багато баз даних. Одні створюють професіонали як Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ тощо, є й волонтерські бази. Там є фотографії, відеоролики, документальні свідчення та свідчення очевидців. Коли настане час, усі вони будуть витребувані і відіграють відповідну роль.

«Главком»

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити