Україна перед вибором

.

Наближаються чергові парламентські вибори. Знову ми будемо обирати своїх представників у вищому законодавчому органі і знову будемо сподіватись, що новий парламент зможе змінити життя людей на краще. Наскільки виправданими будуть наші надії покаже час, але вже сьогодні можна зробити деякі прогнози.

На виборах 2006 року в Україні вперше застосовується пропорційна система виборів. Люди будуть голосувати за списки кандидатів від партій і блоків, а не за конкретного кандидата, так як це було при мажоритарній системі. Сьогодні все виглядає так. Партія або блок партій пропонують виборцям свою програму, в якій сказано що і як вони будуть робити у вищому законодавчому органі, якщо отримають довіру відповідної кількості громадян. На чолі виборчого списку, як правило, стоять лідери політичних партій, носії ідей, які пропагує та чи інша політична сила. Вважається, що пропорційна система виборів є більш демократичною, ніж мажоритарна, тому що дає можливість сформувати парламент так, щоб у ньому були представлені практично всі основні політичні сили. Парламент, обраний на пропорційній основі, буде більш точно відображати політичні уподобання наших громадян. Отже, можна стверджувати що пропорційна система виборів є більш демократичною, ніж мажоритарна.

На відміну від пропорційної, мажоритарна система не дає можливості враховувати точку зору меншості, оскільки депутатами парламенту стають кандидати, які заручилися підтримкою більшості виборців. Наприклад, якщо представник однієї політичної сили, кандидат у депутати по мажоритарному округу, набрав 40 відсотків голосів виборців, а його опонент - 39 відсотків, то обраний буде той, що набрав більшість голосів, тобто кандидат, якого підтримує 40 відсотків виборців, при цьому голоси 60% виборців, які проголосували за інших кандидатів, втрачаються. У цьому випадку депутатом фактично стає представник меншості, незважаючи на те, що йому віддали перевагу лише 40% виборців. Мабуть, буде несправедливим і те, що виборці, які віддали свої голоси за кандидата, який набрав 39% голосів, не будуть мати свого представника у парламенті, не говорячи вже про тих громадян, які проголосували за кандидатів, що набрали 10, 5 і менше відсотків. Це є основним недоліком мажоритарної системи відносної більшості.

Більш досконалою можна вважати мажоритарну систему абсолютної більшості. Для того, щоб бути обраним, кандидат має отримати більше 50% голосів. Якщо з першого разу ніхто із кандидатів не набирає більше 50% голосів виборів, то проводиться другий тур і уже в другому турі депутатом стає той, хто набере відносну більшість голосів. Але ця система також має свої недоліки. Якщо уявити, що один кандидат набрав 51%, а другий - 49% голосів виборців, то тоді знову виникає ситуація коли виборці, які віддали свої голоси за кандидата, який набрав 49% голосів, не будуть мати свого представника в парламенті, точно так як це відбувається коли депутатів обирають за мажоритарною системою відносної більшості. Очевидно, що у демократичній країні з думкою такої значної кількості громадян не рахуватись не можна і тому парламент, обраний за мажоритарною системою, не можна вважати органом, який представляє весь народ.

В Україні мажоритарна система виборів існувала до 1994 року. Парламент обирався за системою абсолютної більшості, але при цьому потрібно було, щоб у виборах брало участь більше 50% виборців. Якщо на вибори приходило менше 50% громадян, то такі вибори вважались недійсними. У такій ситуації політично активні виборці часто ставали заручниками політично пасивних громадян, тих, які просто не приходили на вибори. У зв’язку з цим у багатьох округах вибори визнавались такими, що не відбулись, і громадяни, що проживали у цих округах на довгий час залишались без свого представника у вищому законодавчому органі.

Парламентські вибори 1998 і 2002 років уже проходили за змішаною системою. Ця система також мала певні недоліки. Кандидати в депутати, які балотувались у мажоритарних округах, отримали майже вдвоє збільшені округи, що значно ускладнювало проведення зустрічей з виборцями. Для того, щоб бути обраним, окремому кандидату потрібно було задіювати великі фінансові і організаційні ресурси, що давало значні переваги представникам фінансово-олігархічних груп. Які це мало наслідки для України всім відомо.

Після виборів виникали уже інші проблеми. Депутат від мажоритарного округу, навіть при бажанні, не міг приділити достатньо уваги своїм виборцям, оскільки округи були дуже великі і одній людині було дуже важко ефективно вести депутатську роботу в окрузі. Виникали проблеми і з тими депутатами, які були обрані за пропорційною системою. Досить часто складалось так, що депутата було обрано від однієї політичної сили, а уже у парламенті він змінював політичну орієнтацію. Така ситуація не є нормальною, оскільки люди голосували за певну політичну платформу і депутат, який пройшов за списком однієї партії, перейшовши в іншу, фактично здійснював обман виборців.

Маючи досвід проведення виборчих компаній в Україні, законодавець врахував більшість цих недоліків і 1 жовтня 2005 року набрав чинності новий Закон України «Про вибори народних депутатів України». За цим законом парламентарі будуть обиратись виключно на пропорційній основі. Як уже наголошувалось, пропорційна система виборів дає більше можливостей бути почутими навіть тим політичним силам, які користуються найменшою підтримкою громадян.

В деяких країнах для того, щоб звести до мінімуму проходження в парламент політичних партій, які практично не користуються підтримкою виборців, встановлено прохідний бар’єр. В Україні такий бар’єр встановлено в 3%. Вважається, що політична партія або блок партій, який не зможе подолати 3% бар’єр, не користується підтримкою громадян і тому суттєво не може впливати на політичне життя країни. Для нашої держави таке твердження є спірним, оскільки 3% від кількості виборців в Україні - це майже 800 тисяч громадян. Це досить велика кількість виборців, і мабуть, що у демократичній країні не рахуватись з думкою такої кількості громадян не можна.

Відомий у дореволюційній Росії дослідник виборчого права Борис Велихов стверджував: «Воля меншинства должна влиять на окончательные решения в парламенте, так же как бы она влияла на законодательство при непосредственном народоправстве».

Згідно з Конституцією влада в Україні належить народу. Очевидно, що народ не може безпосередньо управляти державою і тому діє через своїх представників. Громадяни обирають депутатів парламенту для того, щоб відстоювати свої інтереси у вищому законодавчому органі і пропорційна система виборів дає можливість найбільш точно відобразити реальну розстановку політичних сил в країні. «Только при пропорциональной системе, только при свободном избрании законодательного органа всеми избирателями, воля парламента будет близка по направлению к равнодействующей воле отдельных народных групп» - зазначає Б.Велихов.

Очевидно, що парламент, обраний на пропорційній основі, має значно більше підстав називатись органом, що представляє весь український народ або, у крайньому разі, його абсолютну більшість.

Так має бути в ідеалі, але для забезпечення ефективної діяльності органів державної влади обрання демократичного парламенту недостатньо. Новообраний парламент має діяти так, щоб ефективно виконувати покладені на нього функції, а також не заважати іншим органам влади здійснювати управління державою.

Як уже зазначалось, у розподілі депутатських мандатів візьмуть участь партії і блоки які набрали не менше 3% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Після розподілу мандатів новий парламент буде створювати депутатську більшість, а вже ця більшість має обирати прем’єр-міністра і формувати уряд.

Якщо ні одна із політичних сил не набирає необхідної кількості депутатських мандатів для створення більшості то виникає потреба у створенні коаліції. Очевидно, що створення коаліції - досить складний процес, який займе певний час і затягне процес формування нового уряду. Можна стверджувати і те, що коаліційний уряд буде менш стабільним, оскільки він буде залежати від того наскільки тісно будуть співпрацювати коаліційні сили у парламенті. Загальновідомим є той факт, що чим більше суб’єктів впливає на процес прийняття рішень, тим складніше і довше приймаються рішення. В силу обставин уряд, сформований коаліцією, буде досить консервативним і не зможе оперативно реагувати на зміну ситуації і приймати ефективні рішення. Такий уряд не зможе здійснювати реформи, оскільки над ним завжди буде висіти загроза відставки у разі прийняття непопулярного рішення. Може статись і так, що парламентська більшість взагалі не буде створена і тоді згідно з Конституцією Президент має розпустити парламент і призначити нові вибори, але немає ніякої гарантії, що після перевиборів результати будуть іншими і парламент зможе створити більшість та сформувати уряд.

Як можна розірвати це зачароване коло?

Одним із можливих варіантів виходу з кризи є внесення відповідних змін до Основного Закону.

Для того, щоб не розпускати новообраний парламент, у тому випадку коли він не зможе створити парламентської більшості, за Президентом має бути збережене право призначити Прем’єр –міністра і Уряд. За парламентом потрібно залишити функції контролю за діяльністю органів виконавчої влади, але для того, щоб депутати мали більше можливостей здійснювати контрольні функції, парламенту потрібно дати право призначати Генерального прокурора України і, у разі неналежного виконання ним визначених законом обов’язків, відправляти його у відставку. В такому випадку ми будемо мати сильний демократичний парламент, а також сильного Президента, який буде і главою держави, і главою виконавчої влади.

При такому підході в Україні буде стабільний уряд, який зможе здійснювати реформи і ефективно управляти соціально-економічними процесами. У свою чергу парламент буде мати дієвий інструмент контролю за діяльністю Уряду, оскільки призначений парламентом Генпрокурор не буде залежати від виконавчої влади і зможе більш ефективно наглядати за дотриманням законності органами державної влади та їх посадовими особами.

Внесення запропонованих змін до Основного Закону дасть можливість уникнути розпуску парламенту, зберегти народні кошти та забезпечити стабільність у державі. Тепер проаналізуємо шляхи внесення змін до Конституції.

Відповідно до ст. 85 Основного Закону внесення змін до Конституції віднесено до компетенції Верховної Ради України. Для цього потрібно, щоб за ці зміни проголосувало не менше ніж дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Зміни до Конституції також можуть бути внесені і шляхом проведення всенародного референдуму, оскільки відповідно до ст. 5 Основного Закону «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».

Деякі юристи стверджують, що вносити зміни до Конституції може тільки парламент. Тоді виникає питання, що робити коли парламент не дієздатний і не може приймати необхідних рішень? У такій ситуації залишається лише один вихід – винести це питання на всенародне обговорення. Таке рішення буде правильним, оскільки сувереном влади в Україні є народ, а парламент є лише представником народу. У нашому випадку народ делегує частину своїх владних повноважень своєму представникові, в тому числі наділяє його правом вносити зміни до Основного Закону, але якщо представник неналежним чином виконує покладені на нього обов’язки, або перевищує надані йому повноваження, то суверен має право відібрати у нього повноваження і самостійно виконувати владні функції. Тому винесення питання про внесення змін до Конституції на всенародне обговорення є і логічно, і юридично обґрунтованим.

Як будуть розвиватись події покаже час, але у будь-якому разі будемо сподіватись, що і Президент і новообрані народі депутати України займуть мудру і виважену позицію і зроблять все можливе для того, щоб не створювати політичну кризу і не втягувати народ у вир революційних потрясінь.

Олег Березюк,
голова Київського юридичного товариства

«Академія Права»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити