Теорія без коливань

.

Конституційна реформа не може здійснюватися за чиєїсь забаганки — для неї потрібні вагомі юридичні та фактичні підстави, переконаний Микола Мельник 

Мельник Микола Іванович
Микола Мельник: «Для мене є очевидним, що здійснені у 2010 році кардинальні зміни
у сфері правосуддя в суспільному і правовому сенсі себе не виправдали»

Упродовж останніх кількох місяців діяльність Конституційної асамблеї помітно ак тивізувалася, і представники її головних ро бочих органів почали частіше проводити за сідання. Зокрема, Комісія з питань правосуддя (Комісія) відтепер збирається двічі на місяць. Утім, майже кожне її засідання супро воджується бурхливою полемікою, зумовленою наявністю плюралізму думок щодо шляхів удосконалення судової системи.

Які основні питання в сфері правосуддя потрібно вирішувати в ході конституційної реформи та як саме це робити — міркуваннями з цього приводу поділився член Комісії з питань правосуддя Конституційної асамблеї, науковий консультант з правових питань громадської організації «Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова» Микола Мельник.

— Миколо Івановичу, які актуальні проблеми у сфері правосуддя, на ваш погляд, потрібно розв’язати в рамках діяльності Конституційної асамблеї, а які питання, можливо, навпаки, не варто вирішувати в процесі проведення конституційної реформи?

— Потрібно виходити з призначен ня Конституційної асамблеї, яка має вико нати два головних завдання. Перше — з’ясувати справжні причини того, чому Конституція в Україні належним чином не діє. На моє переконання, ці причини, в тому числі у сфері правосуддя, пов’язані не з недосконалістю чинного Основного Закону, а з його ігноруванням, нереалізованістю базових принципів, вихолощенням правової суті Конституції. Друге завдання полягає в розробці Концепції необхідних змін до Конституції. Наголошую — об’єктивно необхідних змін!

Конституційна реформа не може здійснюватися за чиєїсь забаганки, для неї потрібні вагомі юридичні та фактичні підстави. Коли ж зміни до Конституції з’являються з суб’єктивної примхи, тоді треба говорити не про конституційну реформу, а про підлаштування Конституції під певні політичні чи приватні інтереси.

Якщо говорити про актуальні проблеми у сфері правосуддя (основною з них є проблема незалежності суддів), то практично всі вони можуть бути розв’язані в рамках чинної Конституції.

— На одному із засідань представники Комісії вже встигли проаналізувати законопроект щодо посилення гарантій незалежності суддів, який був розроблений в Адміністрації Президента і окремі положення якого були досить дискусійними. Розкажіть, будь ласка, з якими пропозиціями не погоджуєтесь особисто ви?

— Передусім треба відзначити великий концептуальний недолік цього законопроекту — він є фрагментарним, стосується лише кількох певних питань судочинства, окремі з яких узагалі не повинні міститися в Конституції. Скажімо, пропонується доповнити перелік конституційних засад судочинства положенням про автоматизований розподіл справ між суддями. Хіба це предмет конституційного регулювання? Місце цього положення в процесуальних кодексах. Крім того, поданий законопроект підготовлений поза Конституційною асамблеєю, і не відомо, як він впишеться у розроблювану нею Концепцію змін у частині конституційного регулювання правосуддя. Тому максимум, на що він може претендувати на нинішньому етапі, це бути одним із матеріалів під час підготовки зазначеної Концепції.

З конкретних пропозицій найбільш неприйнятною видається наділення Президента правом вирішення всіх питань щодо формування суддівського корпусу: призначення всіх суддів, звільнення їх з посад, переведення з одного суду до іншого. Сьогодні конституційні повноваження Президента поширюються лише на частину кадрових питань у сфері правосуддя (щодо тих суддів, які призначаються на посаду вперше). У випадку прийняття пропонованих змін він отримує право на ухвалення рішень стосовно всіх без винятку призначень на посаду судді, звільнення усіх суддів з посади, переведення суддів (у тому числі тих, яких сьогодні обирає парламент). Таким чином, існуючий на сьогодні політичний вплив на процес формування суддівського корпусу не ліквідується — він просто концентрується у глави держави, який так само, як і парламент, є політичним інститутом. Якщо до цього до дати право Президента ініціювати питання утворення, ліквідації та реорганізації судів, а також введення нової підстави дострокового звільнення судді з посади (у разі ненадання згоди на переведення до іншого суду при ліквідації чи реорганізації суду), то стає очевидним, що Президент матиме визначальний вплив на судову владу. У цьому — велика небезпека її незалежності.

Необґрунтованою є пропозиція розширити повноваження Вищої ради юстиції (ВРЮ), передбачивши в Конституції її право призначати суддів на адмінпосади. По-перше, в цьому вбачається намагання легітимізувати ті положення, які всупереч чинній Конституції були закладені в новому законі про судоустрій і статус суддів. По-друге, це не питання Конституції. Погодьтеся, що виходить якось дивно та нелогічно: спочатку одним із досягнень судової реформи проголосили кардинальне зниження статусу голови суду, а потім питання щодо його призначення пропонують вивести на конституційний рівень. Та у голови суду сьогодні менше повноважень, ніж у керівника апарату суду! Тому за такою логікою в Конституції треба визначати порядок призначення не голови суду, а керівника апарату. По-третє, і це є головним, наділення ВРЮ таким правом призведе до зосередження у цьому органі надмірних повноважень у сфері правосуддя. Це — також велика небезпека для незалежності суддів.

— Зрозуміло, що питання незалежності суддів дуже об’ємне і залежить від багатьох чинників, зокрема і механізму формування суддівського корпусу. На вашу думку, як варто змінити існуючу процедуру кадрового відбору і на якому органі/особі вона має «замикатися»?

— Тут є два підходи. Перший — виключити з процесу формування суддівського корпусу участь будь-яких політичних суб’єктів (не тільки парламенту, як це пропонується цим законопроектом, а й Президента). Другий — залишати в механізмі кадрового добору суддів політичні інститути, але через удосконалення процедур мінімізувати їхній вплив на судову владу.

З точки зору деполітизації судової системи і посилення гарантій незалежності суддів логічним є застосування першого підходу. За нього процес кадрового відбору має «замикатися» на «політично нейтральному» органі. Скажімо, ВРЮ. Але це можна робити лише тоді, коли ВРЮ буде справді незалежним органом, а не таким як нині. Так, проектом пропонують змінити і механізм формування її складу. Але ці пропозиції викликають багато питань. З яких підстав, скажімо, пропонується ввести до складу ВРЮ за посадою Голову Конституційного Суду України? Він що, якимось чином причетний до діяльності загальних судів? Або голову Ради суддів України? Хіба не Голова Верховного Суду України представляє судову систему у ВРЮ? Давайте тоді й керівника Асоціації суддів України вводити за посадою до складу ВРЮ.

Нам же пропонують зовсім інший підхід: збереження політичного впливу на цей процес, але з ліквідацією існуючого політичного балансу та концентрацією впливу на судову владу у Президента і ВРЮ. Це — шлях до суттєвого посилення залежності суддів від вказаних органів. 

melnyk14
Микола Мельник: «У мене майже не викликає сумнівів те, що будуть намагання
використати Конституційну асамблею у великій політичній грі»

Водночас проект не передбачає ліквідації в механізмі формування суддівського корпусу паралелізму, дублювання через існування двох державних органів з аналогічними функціями — ВРЮ і Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) України. Я неодноразово на різних заходах порушував питання стосовно доцільності існування цих двох органів. Будь-яких переконливих аргументів на користь паралельного існування ВРЮ та ВККС не прозвучало. Бо їх немає.

— Судячи з останніх законодавчих настроїв (того ж таки «президентського» законопроекту), після завершення конституційної реформи «обличчя» вітчизняної Феміди кардинально зміниться. Чи не означає це, що судова реформа наразі себе не виправдала?

— Для мене є очевидним, що здійснені 2010 року кардинальні зміни у сфері правосуддя в суспільному і правовому сенсі себе не виправдали. Крім усього іншого, це переконливо засвідчують як результати соціологічних досліджень щодо рівня довіри людей до суду, так і оцінки такого реформування з боку міжнародних інституцій, які почали говорити про «політичну залежність» українських судів, «вибіркове правосуддя», «політично вмотивовані судові рішення». А в суб’єктивному плані для когось ці зміни можуть бути цілком виправданими. Так, аналізуючи наслідки таких змін, екс-міністр юстиції Микола Оніщук зазначив: «Можна вважати викликом суспільству, що три-чотири особи в країні зараз одноосібно впливають на позицію суддів чи судів».

Якщо виходити із змісту законопроекту, про який ми говоримо, то його прийняття «обличчя» вітчизняної Феміди кардинально не змінить. Просто нинішня ситуація у сфері правосуддя буде законсервована та зацементована на конституційному рівні.

— І якщо вже говорити про законодавчі зміни 2010 року, то, мабуть, одним із найбільш дискусійних було і залишається питання щодо місця, ролі, а головне, функцій Верховного Суду України в судовій системі. Який, на ваш погляд, інструментарій має бути в арсеналі ВСУ?

— Законодавчі зміни 2010 року фактично вивели Верховний Суд України за межі судової системи та нівелювали його конституційний статус. Таким чином, було нейтралізовано потужний потенціал судового захисту в Україні, «обезголовлено» вітчизняну судову систему. Вітчизняному правосуддю завдано колосальної шкоди. Якщо виходити з інтересів правосуддя, то ситуацію потрібно змінювати невідкладно. І це може бути зроблено без жодних змін до Конституції. Не змінювали ж Конституцію, щоб нівелювати статус ВСУ? А що стосується удосконалення Конституції, то, враховуючи сумний досвід вітчизняного законотворення, можливо, й треба в ній вказати на головні функції Верховного Суду України (зокрема, функцію забезпечення однакового застосування норм прав всіма загальними судами, права ухвалювати прецедентні рішення тощо). Кардинальні ж зміни передбачають запровадження триланкової судової системи, за якої ВСУ буде повноцінною касаційною інстанцією.

— І на завершення нашої розмови. Ваш прогноз: коли робота з удосконалення положень Основного Закону вийде на фінішну пряму? І взагалі, чи не будуть намагання членів Комісії удосконалити судову систему марними?

— Це залежить не стільки від результатів роботи Конституційної асамблеї, скільки від справжньої мети її створення і розвитку політичної ситуації в державі. У мене майже не викликає сумнівів те, що будуть намагання використати Конституційну асамблею у великій політичній грі. Але в будь-якому разі необхідно продуктивно працювати. Потрібні правосуддю і суспільству зміни, однак, мають колись відбутися.

(Бесіду вела Ольга КИРИЄНКО,
«Судовий вісник»)

«Юридична практика». «Судовий вісник». – 2012. – № 11 (79) 29 листопада.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити