Судова реформа: правовий статус судді – доповідача Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не відповідає Конституції

.

Батрин Станіслав ВіталійовичЗа останні роки чи не найбільш часто вживаною термінологією у рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі - ВССУ) стала наступна: "Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. На підставі викладеного та керуючись пунктом 5 частини 4 статті 328 ЦПК України, суд ухвалив відмовити у відкритті касаційного провадження у справі, додані до скарги матеріали повернути заявнику". Ухвала про відмову у відкритті касаційного постановляється за підписом єдиного судді-доповідача Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ та оскарженню не підлягає.

За оприлюдненою у єдиному державному реєстрі судових рішень інформацією, станом на 10 вересня 2012 р. значилося, що за період 22 - 24 жовтня 2012 р. постановлено 89 ухвал ВССУ про відмову у відкритті касаційного провадження. Так, 22 жовтня 2012 р. постановлено 38 ухвал про відмову у відкритті касаційного провадження (О.В. Попович - 6, О.П. Касьян - 5, Ю.Г. Іваненко - 4, В. І. Мартинюк - 4, М.В. Дем'яносов -3, Є. П. Євграфова - 3, В. М. Коротун - 2, В. М. Колодійчук - 2, О. В. Кафідова - 2, М.І. Наумчук, М.Є. Червинська, С.Ф. Хопта, О.М. Ситнік, Л.М. Мазур О.О. Дьоміна , В.Г. Диба - по 1), 23 жовтня 2012 р. - 24 ухвали (судді - доповідачі: О. М. Ситнік - 6, В.Г. Диба - 4, І. М. Завгородня - 3, Л.М. Мазур, - 2, Є.П. Євграфова - 2, Т. О. Писана - 2, Ю.Г. Іваненко, О.В. Попович, В.М. Коротун, М.К. Гримич, С.О. Карпенко - по 1), 24 жовтня 2012 р. - 27 ухвал (судді - доповідачі: Т.О. Писана - 9, С.Ф. Хопта - 6, М.В. Дем'яносов - 4, М.Є. Червинська - 2, В.Г. Диба, В.М. Колодійчук, О.В.Попович, Д.Д. Луспеник, О.О. Дьоміна, Є.П. Євграфова - по 1). За уточненою у реєстрі інформацією, станом на 24 грудня 2012 року за пошуковим запитом, "відмовляє у відкритті касаційного провадження", застосованим до пошуку ухвал ВССУ, знайдено 296 ухвал про відмову у відкритті касаційного провадження з посиланням на п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, які постановлені у проміжок часу 22 - 24 жовтня 2012 року (що по відношенню до загального числа оприлюднених 781 судових рішень у цивільних справах за вказаний період становить 37,9 %).

У таких ухвалах фігурує комбінація слів "суд ухвалив відмовити", - що означає покладання функцій суду касаційної інстанції на суддю - доповідача. Така практика викликає сумніви на предмет конституційності, оскільки оцінку доводам касаційної скарги на предмет обґрунтованості надає особа, яка не є судом в розумінні процесуального закону.

І. Суддя - доповідач не є належним судом в розумінні ст. 18 ЦПК України

Процесуальне законодавство не визначає поняття судді-доповідача, натоміть розкриває поняття суду та судді. На відміну від ЦПК, де визначення суду не міститься, КАС визначає суд як суддю адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу одноособово чи колегію суддів адміністративного суду. В той же час, цивільне процесуальне законодавство (ст. 18 ЦПК) передбачає, що цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, а в суді апеляційної та касаційної інстанції колегією у складі трьох суддів (у суді касаційної інстанції - колегією у складі не менше трьох суддів). Таким чином, суд - це суддя одноособово в суді першої інстанції або ж колегія суддів у апеляційній та касаційній інстанції.

В суді першої інстанції особа судді-доповідача відсутня. Всі питання щодо розгляду справи, в т.ч. про відкриття провадження вирішується одноособово суддею, який діє як суд. Так, відповідно до ст. 122 ЦПК саме суддя (проте не суддя - доповідач) відкриває провадження у цивільній справі. Допоміжні функції покладені на секретаря судового засідання.

Стадія апеляційного та касаційного провадження характерна появою процесуального суб'єкта з неоднозначним правовим статусом: особи судді-доповідача. На перший погляд, присутність судді-доповідача на вказаних стадіях розгляду справи пов'язується з організацією правосуддя: з огляду на п. п. 1 - 8 ч. 1 ст. 301 ЦПК України, суддя-доповідач вчиняє дії, пов'язані з організацією апеляційного розгляду справи, проте сам по собі не уособлює суд. Вже після проведення підготовчих дій суддя - доповідач доповідає про них колегії суддів, яка, в разі необхідності, вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду. Аналогічно, на стадії касаційного оскарження цілком виправданими є повноваження судді-доповідача, що зводяться до організації процесу підготовки до проведення попереднього судового засідання, розгляду справи належним судом, зокрема: після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі (ст. 331 ЦПК). Зрештою, за наслідками судового розгляду суд апеляційної інстанції (колегія) приймає рішення в порядку ст. 307 ЦПК України, а суд касаційної інстанції, - в порядку ст. 336 ЦПК, проте це не рішення судді - доповідача, а рішення, прийняте колегією суддів, тобто належним судом у розумінні ст. 18 ЦПК України.

Поряд з цим, у процесуальному законі закладена суперечність: окрім організаційної функції на суддю - доповідача покладена функція здійснення правосуддя. Так, на стадії апеляційного та касаційного оскарження, питання про відкриття провадження у справі (як і питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги скаржнику) віддано на розсуд судді-доповідача: відповідно до ч. 1 ст. 297 ЦПК, протягом трьох днів після надходження справи до суду апеляційної інстанції суддя-доповідач вирішує питання про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження. В суді касаційної інстанції, як передбачається ст. 328 ЦПК України за аналогією із положеннями, які регламентують стадію апеляційного провадження, акти правосуддя приймає також суддя - доповідач, а не колегія суддів як суд: одержавши касаційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів "вирішує питання" про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу. Більше того, за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, саме суддя-доповідач, у разі необхідності, вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду, а при недотриманні скаржником вимог щодо форми касаційної скарги - постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, і в разі неусунення недоліків у визначений термін, - своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження. Безумовно, що з огляду на зазначене, передбачена процесуальна компетенція судді-доповідача не охоплює виключно організацію правосуддя, а, навпаки, зводиться до підміни правосуддя, оскільки суддя - доповідач вправі не тільки залишити скаргу без руху, повернути її скаржнику, але ж і взагалі відмовити у відкритті провадження, тобто відмовити у правосудді.

Не менше запитань викликає і процесуальне повноваження судді - доповідача щодо зупинки виконання рішення суду апеляційної інстанції: очевидним є висновок про те, що оцінка доцільності зупинки виконання рішення суду може бути надана тільки вищестоящим судом у складі відповідної колегії, яка несе відповідальність за свої рішення як суд касаційної інстанції. При цьому, якщо наділення судді-доповідача функціями суду заперечується, в першу чергу, з посиланням на вимогу про здійснення правосуддя виключно належним судом, то процесуальне право одного судді - доповідача, який навіть не є судом касаційної інстанції, на зупинку виконання, як презюмується, законного рішення суду апеляційної інстанції прийнятого у складі трьох суддів, - викликає запитання в сенсі елементарної логіки. В даному разі, особа, яка не є судом касаційної інстанції, своїм рішенням унеможливлює виконання рішення суду, - найважливішого акту правосуддя.

Містить процесуальний закон і технічні неузгодженості. Так, якщо відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦПК України питання про відмову у відкритті касаційного провадження вирішує "суддя-доповідач", то вже відповідно до ч. 3 ст. 328 ЦПК України (за аналогією ч. 3 ст. 297 ЦПК України) передбачається, що незалежно від поважності причини пропуску строку касаційного оскарження саме "суд касаційної інстанції" відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили. В даному разі законодавець чітко передбачив, що відмова у відкритті касаційного провадження здійснюється судом касаційної інстанції (колегія суддів), проте не суддею-доповідачем. Адекватної відповіді на запитання чому в одних випадках відмова у відкритті касаційного провадження - це компетенція судді - доповідача, який не є судом взагалі, а в інших - суду (колегії суддів), законодавець не надає.

Слід висловити переконання в тому, що обговорювані процесуальні рішення вправі приймати тільки суд, як належний суб'єкт, який може і повинен надати оцінку доводам та підставам до захисту порушеного, невизнаного, оспорюваного права. У свою чергу, суддя - доповідач є суддею колегії суддів відповідного рівня, на якого законом покладається специфічний обсяг повноважень з первинним спрямуванням саме на організацію процесу судового розгляду справи, проте це не свідчить про те, що суддя-доповідач, може, за певних обставин підміняти собою суд у прийнятті тих чи інших рішень. Слід підкреслити, що роль - судді доповідача, за первинною логікою процесуального закону, повинна зводитися до організації, а не до самостійного здійснення правосуддя. Ці вимоги витримані в тій частині ЦПК, яка регламентує провадження в суді першої інстанції, де питання про відкриття провадження (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви тощо) вирішує суддя який діє як суд, а не секретар чи помічник судді або будь - яка інша особа. Проте ці вимоги не витримані в тій частині ЦПК, яка регламентує особливості апеляційного та касаційного провадження у цивільних справах: тут реалізація правосуддя ставиться законодавцем в залежність від рішень таких суб'єктів, які судом не являються.

ІІ. Положення п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України зумовлюють підміну правосуддя

Як зазначалося, в суді першої інстанції питання про відкриття провадження вирішується суддею одноособово, який діє як суд. Вичерпними є і підстави для відмови у відкритті провадження в суді першої інстанції, присутність яких перевіряє суддя : заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Важливо також підкреслити, що серед підстав до відмови у відкритті провадження в суді першої інстанції не передбачається необґрунтованість доводів позивача.

В суді апеляційної інстанції, суддя-доповідач, відповідно до ст. 297 ЦПК, вирішує питання про відмову у відкритті апеляційного провадження, підставами до чого передбачено: справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку цивільного судочинства; є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою. Варто звернути увагу, що і на стадії апеляційного оскарження, рішення про відмову у відкритті провадження не може ґрунтуватися на тому, що доводи апелянта є необґрунтованими чи непереконливими.

Натомість, в суді касаційної інстанції, підставами для відмови у відкритті провадження визначено окрім, так би мовити, звичних формальних підстав, іншу додаткову та самостійну підставу: відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Отже, особа, яка не є судом в розумінні ст. 18 ЦПК України, наділена правом відмовити у відкритті касаційного провадження за результатами оцінки нею тексту касаційної скарги: на предмет обґрунтованості доводів касаційної скарги; на предмет необхідності перевірки матеріалів справи. При цьому, суддя - доповідач надає таку оцінку до розгляду справи судом касаційної інстанції і без розгляду заперечень іншої сторони по справі.

Як наголошувалося, одноособове прийняття суддею - доповідачем актів правосуддя від імені суду не відповідає вимогам законодавства та суперечить положенням Конституції. По - друге, ані на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, обґрунтованість позову/скарги не є підставою для відмови у відкритті провадження, оскільки оцінку викладеним у позові/скарзі обставинам на предмет обґрунтованості може дати тільки суд, який в кінцевому результаті задовольняє позов, або відмовляє у його задоволенні. По - третє, при тому, що п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК передбачає необґрунтованість касаційної скарги як підставу до відмови у відкритті провадження, в ч. 5 ст. 328 зазначається, що неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги. Співставлення двох спірних положень наводить на думку, що суддя-доповідач для того, щоб визначити чи відкривати провадження у справі повинен перевірити чи правильно застосовано нижчестоящими судами норми матеріального і процесуального права, а отже - вирішити спір. Таким чином, суддя-доповідач повинен підмінити собою колегію суддів (суд касаційної інстанції) у вирішенні справи (зазначивши, що справа вирішена нижчестоящими судами у відповідності до закону), - що неприпустимо.

ІІІ. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження, винесена суддею - доповідачем не відповідає вимогам, які ставляться до судового рішення як акту правосуддя

Процесуальне законодавство, без належного пояснення, розрізняє, з одного боку, ухвали судді - доповідача ВССУ, та, з іншого, - ухвали і рішення ВССУ як органу судової влади. Статтею 344 ЦПК передбачено, що ВССУ постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 344 ЦПК) або ухвалює рішення (ч. 2 ст. 344 ЦПК).

Проте ухвали ВССУ постановляються, а рішення ВССУ ухвалюються вже за наслідком розгляду касаційної скарги по суті. Так, відповідно до ст. 344 ЦПК ухвали ВССУ постановляються про: відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін; скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд; скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду; скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом; відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; зміни ухвали або скасування ухвали та вирішення питання по суті; скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції. Натомість, рішення ВССУ ухвалюються в тому випадку, якщо попередні судові рішення змінюються, або ж скасовуються касаційною інстанцією (ч. 2 ст. 344 ЦПК). Серед вказаного переліку відмова у відкритті касаційного провадження не значиться.

Як наслідок, ст. 345 ЦПК містить вимоги до ухвали ВССУ, яка приймається не суддею - доповідачем, а колегіально ВССУ за наслідком розгляду справи в межах повноважень суду касаційної інстанції.

Тому суддя - доповідач ВССУ, посилаючись на п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України вважає, що він не те, що не розглядає справу, а в цілому відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі (якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи). Таким чином, на рівні процесуального закону зроблено спробу уникнути поширення вимог законодавства до судового рішення як акту правосуддя на ухвалу судді - доповідача про відмову у відкритті провадження. Йдеться в першу чергу про вимоги щодо законності, обґрунтованості судового рішення, вимог до описової та мотивувальної частини ухвали судді - доповідача ВССУ.

Разом з тим, позиція судді - доповідача ВССУ, яка полягає в тому, що, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, не приймається акт правосуддя (щодо якого є вимоги в частині форми та змісту: законності та обґрунтованості) підлягає спростуванню з огляду на наступне.

Ухвала судді - доповідача ВССУ про відмову у відкритті провадження приймається суддею - доповідачем, проте іменем суду. В зв'язку з цим, на таке процесуальне рішення поширюються вимоги до судового рішення, передбачені положеннями ЦПК України, а також Постановою Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 "Про судове рішення у цивільній справі". Тому в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження не може міститися немотивованого посилання на пункт 5 частини 4 статті 328 ЦПК України з зазначенням того, що касаційна скарга є необґрунтованою, а доводи скарги не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення: по - перше, ухвала повинна прийматися судом касаційної інстанції, а суддя - доповідач не є належним судом в розумінні ст. 18 ЦПК України для того, щоб приймати рішення навіть від імені суду (в суді першої інстанції від імені суду діє суддя, в суді апеляційної та касаційної інстанції - колегія суддів), таке судове рішення є нікчемне; по - друге, відповідно до ч. 5 ст. 328 ЦПК України, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги, тому не тільки суддя - доповідач, а навіть суд у складі колегії не вправі відмовити у відкритті касаційного провадження за вказаних підстав; по - третє: мотивація про необґрунтованість доводів касаційної скарги як одного цілісного документу сама по собі не може застосовуватися, оскільки доводи не можуть перевірятися у відриві від тих матеріалів справи, яким надавали оцінку нижчестоящі суди, а це означає, що висновок про необґрунтованість може бути зроблений тільки за результатами розгляду справи; вказівка в ухвалі про необґрунтованість касаційної скарги не може існувати без належного мотивування того, чому суддя - доповідач вважає так, а не інакше (зрештою це надасть можливість ставити питання про некомпетентність або інші порушення у діях судді-доповідача перед Вищою кваліфікаційною комісією Суддів).

ІV. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження, винесена суддею - доповідачем, позбавляє правосуддя

Не вважаючи ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження судовим рішенням Верховний Суд України (надалі - ВСУ) тривалий час зберігав невизначеність у питанні чи переглядати судові рішення в тому разі, якщо суд касаційної інстанції у складі колегії рішення не приймав, а натомість скаржнику відмовлено у відкритті касаційного провадження суддею - доповідачем. Проте, наразі сформована позиція, яка дозволяє звертатися до ВСУ з відповідними заявами навіть у разі відмови у відкритті касаційного провадження. Про це свідчать Ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 22.10.2012 р. у різних справах під головуванням судді Макарчук М.А., Кузнєцова В.О., Луспеник Д.Д., а також у інших справах, які надалі розглядалися.

Слід погодитися з тим, що відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суддею - доповідачем робиться висновок про відсутність підстав для того, щоб вважати рішення нижчестоящих судів такими, що суперечать нормам матеріального та процесуального права. Фактично це означає, що суд касаційної інстанції погодився з застосуванням (читай, - застосував) до спірних відносин тих норм матеріального і процесуального права, якими керувалися суди першої та (або) апеляційної інстанції.

Найактуальнішою підставою для звернення до ВСУ з заявою про перегляд судового рішення є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Процесуальний закон, хоча й не зазначає окремо в межах ст. ст. 353 - 355 ЦПК, проте дає чітке розуміння поняття застосування судом закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. З огляду на це, якщо суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження та визнав, що норми права були застосованими правильно, це означає, що суд застосував одні норми права і не застосував інші норми права. За умови існування протилежних рішень суду касаційної інстанції у інших справах це стає підставою для звернення до Верховного Суду України з заявою про перегляд судового рішення у цивільній справі. Слід звернути увагу й на те, що до імплементації результатів, так званої, "судової реформи" Верховним Судом України обговорювана практика була підтримана. Так, у своєму рішенні від 02.10.2008 р. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України під головуванням Яреми А.Г. постановила скасувати рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 10 липня 2006 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2006 року, а також ухвалу судді Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 року про відмову у відкритті касаційного провадження і прийняла рішення у справі.

Водночас, потрібно зважити на те, що відбувається на практиці. У дійсності, ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження не підлягає оскарженню (в той час як ухвала про відмову у відкритті провадження у суді першої та апеляційної інстанції оскаржується) та є істотною перепоною до правосуддя. Дійсно, механізм звернення до ВСУ в порядку перегляду рішення існує. Проте, саме ВССУ розглядає таку заяву на предмет доцільності допуску справи до перегляду ВСУ (фактично, суд надає оцінку своєму ж рішенню в порядку ст. 360 ЦПК). Крім того, підстави до такого перегляду зводяться всього до двох: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; або ж встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (ст. 355 ЦПК). Істотною перепоною до правосуддя стає й те, що неоднакове застосування норм саме процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК. Та й в цілому, існує більша вірогідність того, що заявник просто не віднайде рішення касаційної інстанції у подібній справі (яке винесене з застосуванням інших норм права) з тим, щоб наполягати перед судом на неоднаковому застосуванні тих чи інших норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, відмова у відкритті касаційного провадження позбавляє правосуддя в тому вигляді яким його гарантує держава "Україна", оскільки навіть за умови допуску ВССУ справи до перегляду у ВСУ стає очевидним, що Верховний Суд України по суті не надає оцінку рішенням на предмет порушення судами норм матеріального та процесуального права, а тільки здійснює перегляд рішень на предмет того чи узгоджується позиція суду з попередніми судовими рішеннями у подібних справах в частині застосування виключно норм матеріального права (до того ж, відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" неоднаково мають бути застосовані одні і ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах). Більше того, якщо заявник не посилається на конкретні рішення суду касаційної інстанції (не може їх віднайти тощо), то, як доводить практика, ВСУ керується принципом недоведеності і навіть за умови очевидної незаконності судового рішення вдається до посилання на недоведеність неоднакового застосування судами норм процесуального права.

V. Підсумки

Проаналізовані положення ЦПК України дають підстави вважати, що держава "Україна" відмовляється від взятих на себе зобов'язань перед суб'єктами приватного права в частині гарантування правосуддя та верховенства права. Ті норми ЦПК України, що визначають повноваження судді - доповідача щодо безпосереднього прийняття ним рішень, які позбавляють учасників судового розгляду правосуддя є такими, що не відповідають Конституції України та законодавству про суд. Так, відповідно до положень Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8); звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 6 Конституції); суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує (ст. 55); правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124). Слід наголосити, що Рішенням Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.97 передбачено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Що не менш важливо, в узгодження з положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судова влада в Україні здійснюється судами, утвореними згідно із законом (ст. 1); правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 5); кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону (ст. 8).

Підсумовуючи слід зазначити, що процесуальний закон, який регламентує порядок розгляду цивільних спорів підтримує невизначений статус судді - доповідача та латентно забезпечує підміну правосуддя рішеннями особи, яка не є судом, в цілому не забезпечує правосуддя як такого. Це також означає, що вирішальна ланка (суд касаційної інстанції) в механізмі забезпечення правосуддя в межах держави не виконує своєї прямої функції, а судова реформа - не відбулася.

В контексті порушених проблем, подальше реформування судової системи повинно полягати у переосмисленні процесуального статусу судді - доповідача у апеляційному та касаційному суді, забезпеченні правосуддя виключно судом, усуненні перепон до розгляду скарг судом касаційної інстанції шляхом скасування уповноважуючих норм (зокрема, п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України), та запровадження зобов'язуючих процесуальних норм для суду (якщо інститут касаційного оскарження існує - він повинен працювати).

© С.В. Батрин, директор юридичної компанії Lions Litigate, м. Київ
к.ю.н., м.н.с. Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

«Юридическая практика». – 2013. – № 3 (786). – 15 січня.

За останні роки чи не найбільш часто вживаною термінологією у рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі - ВССУ) стала наступна: "Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. На підставі викладеного та керуючись пунктом 5 частини 4 статті 328 ЦПК України, суд ухвалив відмовити у відкритті касаційного провадження у справі, додані до скарги матеріали повернути заявнику". Ухвала про відмову у відкритті касаційного постановляється за підписом єдиного судді-доповідача Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ та оскарженню не підлягає.

 

За оприлюдненою у єдиному державному реєстрі судових рішень інформацією, станом на 10 вересня 2012 р. значилося, що за період 22 - 24 жовтня 2012 р. постановлено 89 ухвал ВССУ про відмову у відкритті касаційного провадження. Так, 22 жовтня 2012 р. постановлено 38 ухвал про відмову у відкритті касаційного провадження (О.В. Попович - 6, О.П. Касьян - 5, Ю.Г. Іваненко - 4, В. І. Мартинюк - 4, М.В. Дем'яносов -3, Є. П. Євграфова - 3, В. М. Коротун - 2, В. М. Колодійчук - 2, О. В. Кафідова - 2, М.І. Наумчук, М.Є. Червинська, С.Ф. Хопта, О.М. Ситнік, Л.М. Мазур О.О. Дьоміна , В.Г. Диба - по 1), 23 жовтня 2012 р. - 24 ухвали (судді - доповідачі: О. М. Ситнік - 6, В.Г. Диба - 4, І. М. Завгородня - 3, Л.М. Мазур, - 2, Є.П. Євграфова - 2, Т. О. Писана - 2, Ю.Г. Іваненко, О.В. Попович, В.М. Коротун, М.К. Гримич, С.О. Карпенко - по 1), 24 жовтня 2012 р. - 27 ухвал (судді - доповідачі: Т.О. Писана - 9, С.Ф. Хопта - 6, М.В. Дем'яносов - 4, М.Є. Червинська - 2, В.Г. Диба, В.М. Колодійчук, О.В.Попович, Д.Д. Луспеник, О.О. Дьоміна, Є.П. Євграфова - по 1). За уточненою у реєстрі інформацією, станом на 24 грудня 2012 року за пошуковим запитом, "відмовляє у відкритті касаційного провадження", застосованим до пошуку ухвал ВССУ, знайдено 296 ухвал про відмову у відкритті касаційного провадження з посиланням на п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, які постановлені у проміжок часу 22 - 24 жовтня 2012 року (що по відношенню до загального числа оприлюднених 781 судових рішень у цивільних справах за вказаний період становить 37,9 %).

 

У таких ухвалах фігурує комбінація слів "суд ухвалив відмовити", - що означає покладання функцій суду касаційної інстанції на суддю - доповідача. Така практика викликає сумніви на предмет конституційності, оскільки оцінку доводам касаційної скарги на предмет обґрунтованості надає особа, яка не є судом в розумінні процесуального закону.

 

І. Суддя - доповідач не є належним судом в розумінні ст. 18 ЦПК України

 

Процесуальне законодавство не визначає поняття судді-доповідача, натоміть розкриває поняття суду та судді. На відміну від ЦПК, де визначення суду не міститься, КАС визначає суд як суддю адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу одноособово чи колегію суддів адміністративного суду. В той же час, цивільне процесуальне законодавство (ст. 18 ЦПК) передбачає, що цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, а в суді апеляційної та касаційної інстанції колегією у складі трьох суддів (у суді касаційної інстанції - колегією у складі не менше трьох суддів). Таким чином, суд - це суддя одноособово в суді першої інстанції або ж колегія суддів у апеляційній та касаційній інстанції.

 

В суді першої інстанції особа судді-доповідача відсутня. Всі питання щодо розгляду справи, в т.ч. про відкриття провадження вирішується одноособово суддею, який діє як суд. Так, відповідно до ст. 122 ЦПК саме суддя (проте не суддя - доповідач) відкриває провадження у цивільній справі. Допоміжні функції покладені на секретаря судового засідання.

 

Стадія апеляційного та касаційного провадження характерна появою процесуального суб'єкта з неоднозначним правовим статусом: особи судді-доповідача. На перший погляд, присутність судді-доповідача на вказаних стадіях розгляду справи пов'язується з організацією правосуддя: з огляду на п. п. 1 - 8 ч. 1 ст. 301 ЦПК України, суддя-доповідач вчиняє дії, пов'язані з організацією апеляційного розгляду справи, проте сам по собі не уособлює суд. Вже після проведення підготовчих дій суддя - доповідач доповідає про них колегії суддів, яка, в разі необхідності, вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду. Аналогічно, на стадії касаційного оскарження цілком виправданими є повноваження судді-доповідача, що зводяться до організації процесу підготовки до проведення попереднього судового засідання, розгляду справи належним судом, зокрема: після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі (ст. 331 ЦПК). Зрештою, за наслідками судового розгляду суд апеляційної інстанції (колегія) приймає рішення в порядку ст. 307 ЦПК України, а суд касаційної інстанції, - в порядку ст. 336 ЦПК, проте це не рішення судді - доповідача, а рішення, прийняте колегією суддів, тобто належним судом у розумінні ст. 18 ЦПК України.

 

Поряд з цим, у процесуальному законі закладена суперечність: окрім організаційної функції на суддю - доповідача покладена функція здійснення правосуддя. Так, на стадії апеляційного та касаційного оскарження, питання про відкриття провадження у справі (як і питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги скаржнику) віддано на розсуд судді-доповідача: відповідно до ч. 1 ст. 297 ЦПК, протягом трьох днів після надходження справи до суду апеляційної інстанції суддя-доповідач вирішує питання про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження. В суді касаційної інстанції, як передбачається ст. 328 ЦПК України за аналогією із положеннями, які регламентують стадію апеляційного провадження, акти правосуддя приймає також суддя - доповідач, а не колегія суддів як суд: одержавши касаційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів "вирішує питання" про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу. Більше того, за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, саме суддя-доповідач, у разі необхідності, вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду, а при недотриманні скаржником вимог щодо форми касаційної скарги - постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, і в разі неусунення недоліків у визначений термін, - своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження. Безумовно, що з огляду на зазначене, передбачена процесуальна компетенція судді-доповідача не охоплює виключно організацію правосуддя, а, навпаки, зводиться до підміни правосуддя, оскільки суддя - доповідач вправі не тільки залишити скаргу без руху, повернути її скаржнику, але ж і взагалі відмовити у відкритті провадження, тобто відмовити у правосудді.

 

Не менше запитань викликає і процесуальне повноваження судді - доповідача щодо зупинки виконання рішення суду апеляційної інстанції: очевидним є висновок про те, що оцінка доцільності зупинки виконання рішення суду може бути надана тільки вищестоящим судом у складі відповідної колегії, яка несе відповідальність за свої рішення як суд касаційної інстанції. При цьому, якщо наділення судді-доповідача функціями суду заперечується, в першу чергу, з посиланням на вимогу про здійснення правосуддя виключно належним судом, то процесуальне право одного судді - доповідача, який навіть не є судом касаційної інстанції, на зупинку виконання, як презюмується, законного рішення суду апеляційної інстанції прийнятого у складі трьох суддів, - викликає запитання в сенсі елементарної логіки. В даному разі, особа, яка не є судом касаційної інстанції, своїм рішенням унеможливлює виконання рішення суду, - найважливішого акту правосуддя.

 

Містить процесуальний закон і технічні неузгодженості. Так, якщо відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦПК України питання про відмову у відкритті касаційного провадження вирішує "суддя-доповідач", то вже відповідно до ч. 3 ст. 328 ЦПК України (за аналогією ч. 3 ст. 297 ЦПК України) передбачається, що незалежно від поважності причини пропуску строку касаційного оскарження саме "суд касаційної інстанції" відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили. В даному разі законодавець чітко передбачив, що відмова у відкритті касаційного провадження здійснюється судом касаційної інстанції (колегія суддів), проте не суддею-доповідачем. Адекватної відповіді на запитання чому в одних випадках відмова у відкритті касаційного провадження - це компетенція судді - доповідача, який не є судом взагалі, а в інших - суду (колегії суддів), законодавець не надає.

 
Слід висловити переконання в тому, що обговорювані процесуальні рішення вправі приймати тільки суд, як належний суб'єкт, який може і повинен надати оцінку доводам та підставам до захисту порушеного, невизнаного, оспорюваного права. У свою чергу, суддя - доповідач є суддею колегії суддів відповідного рівня, на якого законом покладається специфічний обсяг повноважень з первинним спрямуванням саме на організацію процесу судового розгляду справи, проте це не свідчить про те, що суддя-доповідач, може, за певних обставин підміняти собою суд у прийнятті тих чи інших рішень. Слід підкреслити, що роль - судді доповідача, за первинною логікою процесуального закону, повинна зводитися до організації, а не до самостійного здійснення правосуддя. Ці вимоги витримані в тій частині ЦПК, яка регламентує провадження в суді першої інстанції, де питання про відкриття провадження (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви тощо) вирішує суддя який діє як суд, а не секретар чи помічник судді або будь - яка інша особа. Проте ці вимоги не витримані в тій частині ЦПК, яка регламентує особливості апеляційного та касаційного провадження у цивільних справах: тут реалізація правосуддя ставиться законодавцем в залежність від рішень таких суб'єктів, які судом не являються. 

 

ІІ. Положення п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України зумовлюють підміну правосуддя

 
Як зазначалося, в суді першої інстанції питання про відкриття провадження вирішується суддею одноособово, який діє як суд. Вичерпними є і підстави для відмови у відкритті провадження в суді першої інстанції, присутність яких перевіряє суддя : заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Важливо також підкреслити, що серед підстав до відмови у відкритті провадження в суді першої інстанції не передбачається необґрунтованість доводів позивача.

 

В суді апеляційної інстанції, суддя-доповідач, відповідно до ст. 297 ЦПК, вирішує питання про відмову у відкритті апеляційного провадження, підставами до чого передбачено: справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку цивільного судочинства; є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою. Варто звернути увагу, що і на стадії апеляційного оскарження, рішення про відмову у відкритті провадження не може ґрунтуватися на тому, що доводи апелянта є необґрунтованими чи непереконливими.

 

Натомість, в суді касаційної інстанції, підставами для відмови у відкритті провадження визначено окрім, так би мовити, звичних формальних підстав, іншу додаткову та самостійну підставу: відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

 

Отже, особа, яка не є судом в розумінні ст. 18 ЦПК України, наділена правом відмовити у відкритті касаційного провадження за результатами оцінки нею тексту касаційної скарги: на предмет обґрунтованості доводів касаційної скарги; на предмет необхідності перевірки матеріалів справи. При цьому, суддя - доповідач надає таку оцінку до розгляду справи судом касаційної інстанції і без розгляду заперечень іншої сторони по справі.

 

Як наголошувалося, одноособове прийняття суддею - доповідачем актів правосуддя від імені суду не відповідає вимогам законодавства та суперечить положенням Конституції. По - друге, ані на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, обґрунтованість позову/скарги не є підставою для відмови у відкритті провадження, оскільки оцінку викладеним у позові/скарзі обставинам на предмет обґрунтованості може дати тільки суд, який в кінцевому результаті задовольняє позов, або відмовляє у його задоволенні. По - третє, при тому, що п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК передбачає необґрунтованість касаційної скарги як підставу до відмови у відкритті провадження, в ч. 5 ст. 328 зазначається, що неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги. Співставлення двох спірних положень наводить на думку, що суддя-доповідач для того, щоб визначити чи відкривати провадження у справі повинен перевірити чи правильно застосовано нижчестоящими судами норми матеріального і процесуального права, а отже - вирішити спір. Таким чином, суддя-доповідач повинен підмінити собою колегію суддів (суд касаційної інстанції) у вирішенні справи (зазначивши, що справа вирішена нижчестоящими судами у відповідності до закону), - що неприпустимо.

 

ІІІ. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження, винесена суддею - доповідачем не відповідає вимогам, які ставляться до судового рішення як акту правосуддя

 
Процесуальне законодавство, без належного пояснення, розрізняє, з одного боку, ухвали судді - доповідача ВССУ, та, з іншого, - ухвали і рішення ВССУ як органу судової влади. Статтею 344 ЦПК передбачено, що ВССУ постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 344 ЦПК) або ухвалює рішення (ч. 2 ст. 344 ЦПК). 
 
Проте ухвали ВССУ постановляються, а рішення ВССУ ухвалюються вже за наслідком розгляду касаційної скарги по суті. Так, відповідно до ст. 344 ЦПК ухвали ВССУ постановляються про: відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін; скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд; скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду; скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом; відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; зміни ухвали або скасування ухвали та вирішення питання по суті; скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції. Натомість, рішення ВССУ ухвалюються в тому випадку, якщо попередні судові рішення змінюються, або ж скасовуються касаційною інстанцією (ч. 2 ст. 344 ЦПК). Серед вказаного переліку відмова у відкритті касаційного провадження не значиться.
 
Як наслідок, ст. 345 ЦПК містить вимоги до ухвали ВССУ, яка приймається не суддею - доповідачем, а колегіально ВССУ за наслідком розгляду справи в межах повноважень суду касаційної інстанції.
 
Тому суддя - доповідач ВССУ, посилаючись на п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України вважає, що він не те, що не розглядає справу, а в цілому відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі (якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи). Таким чином, на рівні процесуального закону зроблено спробу уникнути поширення вимог законодавства до судового рішення як акту правосуддя на ухвалу судді - доповідача про відмову у відкритті провадження. Йдеться в першу чергу про вимоги щодо законності, обґрунтованості судового рішення, вимог до описової та мотивувальної частини ухвали судді - доповідача ВССУ.
 
Разом з тим, позиція судді - доповідача ВССУ, яка полягає в тому, що, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, не приймається акт правосуддя (щодо якого є вимоги в частині форми та змісту: законності та обґрунтованості) підлягає спростуванню з огляду на наступне. 
 
Ухвала судді - доповідача ВССУ про відмову у відкритті провадження приймається суддею - доповідачем, проте іменем суду. В зв'язку з цим, на таке процесуальне рішення поширюються вимоги до судового рішення, передбачені положеннями ЦПК України, а також Постановою Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 "Про судове рішення у цивільній справі". Тому в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження не може міститися немотивованого посилання на пункт 5 частини 4 статті 328 ЦПК України з зазначенням того, що касаційна скарга є необґрунтованою, а доводи скарги не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення: по - перше, ухвала повинна прийматися судом касаційної інстанції, а суддя - доповідач не є належним судом в розумінні ст. 18 ЦПК України для того, щоб приймати рішення навіть від імені суду (в суді першої інстанції від імені суду діє суддя, в суді апеляційної та касаційної інстанції - колегія суддів), таке судове рішення є нікчемне; по - друге, відповідно до ч. 5 ст. 328 ЦПК України, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги, тому не тільки суддя - доповідач, а навіть суд у складі колегії не вправі відмовити у відкритті касаційного провадження за вказаних підстав; по - третє: мотивація про необґрунтованість доводів касаційної скарги як одного цілісного документу сама по собі не може застосовуватися, оскільки доводи не можуть перевірятися у відриві від тих матеріалів справи, яким надавали оцінку нижчестоящі суди, а це означає, що висновок про необґрунтованість може бути зроблений тільки за результатами розгляду справи; вказівка в ухвалі про необґрунтованість касаційної скарги не може існувати без належного мотивування того, чому суддя - доповідач вважає так, а не інакше (зрештою це надасть можливість ставити питання про некомпетентність або інші порушення у діях судді-доповідача перед Вищою кваліфікаційною комісією Суддів). 
 
ІV. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження, винесена суддею - доповідачем, позбавляє правосуддя
 
Не вважаючи ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження судовим рішенням Верховний Суд України (надалі - ВСУ) тривалий час зберігав невизначеність у питанні чи переглядати судові рішення в тому разі, якщо суд касаційної інстанції у складі колегії рішення не приймав, а натомість скаржнику відмовлено у відкритті касаційного провадження суддею - доповідачем. Проте, наразі сформована позиція, яка дозволяє звертатися до ВСУ з відповідними заявами навіть у разі відмови у відкритті касаційного провадження. Про це свідчать Ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 22.10.2012 р. у різних справах під головуванням судді Макарчук М.А., Кузнєцова В.О., Луспеник Д.Д., а також у інших справах, які надалі розглядалися. 
 
Слід погодитися з тим, що відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суддею - доповідачем робиться висновок про відсутність підстав для того, щоб вважати рішення нижчестоящих судів такими, що суперечать нормам матеріального та процесуального права. Фактично це означає, що суд касаційної інстанції погодився з застосуванням (читай, - застосував) до спірних відносин тих норм матеріального і процесуального права, якими керувалися суди першої та (або) апеляційної інстанції. 
 
Найактуальнішою підставою для звернення до ВСУ з заявою про перегляд судового рішення є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Процесуальний закон, хоча й не зазначає окремо в межах ст. ст. 353 - 355 ЦПК, проте дає чітке розуміння поняття застосування судом закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. З огляду на це, якщо суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження та визнав, що норми права були застосованими правильно, це означає, що суд застосував одні норми права і не застосував інші норми права. За умови існування протилежних рішень суду касаційної інстанції у інших справах це стає підставою для звернення до Верховного Суду України з заявою про перегляд судового рішення у цивільній справі. Слід звернути увагу й на те, що до імплементації результатів, так званої, "судової реформи" Верховним Судом України обговорювана практика була підтримана. Так, у своєму рішенні від 02.10.2008 р. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України під головуванням Яреми А.Г. постановила скасувати рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 10 липня 2006 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2006 року, а також ухвалу судді Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 року про відмову у відкритті касаційного провадження і прийняла рішення у справі.
 
Водночас, потрібно зважити на те, що відбувається на практиці. У дійсності, ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження не підлягає оскарженню (в той час як ухвала про відмову у відкритті провадження у суді першої та апеляційної інстанції оскаржується) та є істотною перепоною до правосуддя. Дійсно, механізм звернення до ВСУ в порядку перегляду рішення існує. Проте, саме ВССУ розглядає таку заяву на предмет доцільності допуску справи до перегляду ВСУ (фактично, суд надає оцінку своєму ж рішенню в порядку ст. 360 ЦПК). Крім того, підстави до такого перегляду зводяться всього до двох: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; або ж встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (ст. 355 ЦПК). Істотною перепоною до правосуддя стає й те, що неоднакове застосування норм саме процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК. Та й в цілому, існує більша вірогідність того, що заявник просто не віднайде рішення касаційної інстанції у подібній справі (яке винесене з застосуванням інших норм права) з тим, щоб наполягати перед судом на неоднаковому застосуванні тих чи інших норм матеріального та процесуального права. 
 
Таким чином, відмова у відкритті касаційного провадження позбавляє правосуддя в тому вигляді яким його гарантує держава "Україна", оскільки навіть за умови допуску ВССУ справи до перегляду у ВСУ стає очевидним, що Верховний Суд України по суті не надає оцінку рішенням на предмет порушення судами норм матеріального та процесуального права, а тільки здійснює перегляд рішень на предмет того чи узгоджується позиція суду з попередніми судовими рішеннями у подібних справах в частині застосування виключно норм матеріального права (до того ж, відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" неоднаково мають бути застосовані одні і ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах). Більше того, якщо заявник не посилається на конкретні рішення суду касаційної інстанції (не може їх віднайти тощо), то, як доводить практика, ВСУ керується принципом недоведеності і навіть за умови очевидної незаконності судового рішення вдається до посилання на недоведеність неоднакового застосування судами норм процесуального права. 
 
V. Підсумки
 
Проаналізовані положення ЦПК України дають підстави вважати, що держава "Україна" відмовляється від взятих на себе зобов'язань перед суб'єктами приватного права в частині гарантування правосуддя та верховенства права. Ті норми ЦПК України, що визначають повноваження судді - доповідача щодо безпосереднього прийняття ним рішень, які позбавляють учасників судового розгляду правосуддя є такими, що не відповідають Конституції України та законодавству про суд. Так, відповідно до положень Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8); звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 6 Конституції); суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує (ст. 55); правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124). Слід наголосити, що Рішенням Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.97 передбачено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Що не менш важливо, в узгодження з положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судова влада в Україні здійснюється судами, утвореними згідно із законом (ст. 1); правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 5); кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону (ст. 8).
 
Підсумовуючи слід зазначити, що процесуальний закон, який регламентує порядок розгляду цивільних спорів підтримує невизначений статус судді - доповідача та латентно забезпечує підміну правосуддя рішеннями особи, яка не є судом, в цілому не забезпечує правосуддя як такого. Це також означає, що вирішальна ланка (суд касаційної інстанції) в механізмі забезпечення правосуддя в межах держави не виконує своєї прямої функції, а судова реформа - не відбулася. 
 
В контексті порушених проблем, подальше реформування судової системи повинно полягати у переосмисленні процесуального статусу судді - доповідача у апеляційному та касаційному суді, забезпеченні правосуддя виключно судом, усуненні перепон до розгляду скарг судом касаційної інстанції шляхом скасування уповноважуючих норм (зокрема, п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України), та запровадження зобов'язуючих процесуальних норм для суду (якщо інститут касаційного оскарження існує - він повинен працювати).

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити