Ставлення населення до правоохоронних органів та судів в Україні

.

Микола Мельник,
науковий консультант Центру Разумкова

МИХАЙЛО МІЩЕНКО,
заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова

Ставлення населення до правоохоронних органів і судів є одним із важливих компонентів загальної оцінки громадянами ситуації в країні в цілому та функціонування системи влади зокрема. Рівень довіри до правоохоронних органів та судівце індикатор міри від­повідності цих інститутів їхньому призначенню та показник ефек­тивності виконання ними суспільних функцій.

Важливість аналізу оцінки населенням правоохоронної системи

Аналіз ставлення населення до правоохоронних органів, спів­відношення між довірою та недовірою є значущим аспектом у за­гальному вивченні настроїв, що панують у суспільстві. Адже фактично це комплексний показник, на основі якого можна ро­бити висновки не лише безпосередньо про оцінку населенням того, як функціонує правоохоронна система, а й про більш мас­штабні тенденції.

По-перше, довіра до правоохоронних органів — це свідчення ефективності їхньої роботи з точки зору пересічних громадян країни та підтвердження задоволеності населення діяльністю цих структур. Якщо ж у суспільстві має місце протилежна ситуація — недовіра переважає довіру, — це свідчить насамперед про неви­конання або виконання неповною мірою правоохоронними структурами тих функцій, що покладені на них у цьому суспільстві.

По-друге, у більш широкому сенсі рівень довіри громадян до правоохоронних органів та судів можна вважати одним із індика­торів розвитку правової держави в Україні, наявності проблем у сфері дотримання принципу верховенства права. Це пояснюється тим, що органи правоохоронної системи та суди — такі інстанції, які покликані бути на сторожі прав і свобод людини та громадя­нина, і високий рівень недовіри до них, з огляду на це, опосеред­ковано свідчить про порушення принципу верховенства права.

По-третє, довіра до правоохоронних органів є також одним із компонентів загальної демократичності суспільства та системи влади зокрема. Мається на увазі, що в суспільстві, де повною мірою дотримуються демократичні стандарти, правоохоронна си­стема та система судочинства працюють прозоро і не можуть бути об'єктами маніпуляцій ззовні.

В демократичному суспільстві правоохоронна система — це си­стема інстанцій, до яких громадяни звертаються в разі порушення їхніх прав і свобод, скоєння злочину проти них, а це, в свою чергу, підтверджує довіру до цих органів. Якщо суспільство не довіряє правоохоронним органам і не вважає їх джерелом отримання за­хисту своїх прав і свобод, то це свідчить про наявність загрозли­вих для демократичної перспективи суспільства тенденцій.

У цьому контексті доцільно розглянути українські реалії став­лення до правоохоронних органів та судів, з одного боку, та до вчинення самосуду, з іншого. Це дасть змогу скласти більш повну картину дійсності.

Ставлення населення до правоохоронних органів та судів: соціологічна картина українських реалій

Правоохоронні органи та суди є частиною владної системи, тож ставлення громадян до них та оцінка їхньої діяльності значною мірою залежать від ставлення громадян до влади в цілому. На вив­чення особливостей сприйняття українцями діяльності правоохо­ронних структур та судів було спрямоване дослідження, що проводилося Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Куче­ріва» та соціологічною службою Центру Разумкова у березні-квітні 2012 року[1]. Окрім того, вивчення цього питання є складовою Єв­ропейського соціального дослідження та моніторингових дослід­жень із цієї проблематики Центру Разумкова.

За результатами європейського соціального дослідження, що проводилося у 2010-2011 роках у багатьох країнах, включаючи Україну, рівень довіри до міліції в нашій країні істотно поступа­ється рівню довіри до поліції у країнах Європейського Союзу. Так, відповідаючи на питання: «Якою мірою Ви довіряєте міліції (полі­ції)?», де відповіді давалися за 11-бальною шкалою — від «0» («зов­сім не довіряю») до «10» («повністю довіряю»), громадяни України оцінювали свій рівень довіри до правоохоронців у середньому 2,5 бала. А, наприклад, жителі Великобританії — 6,2 бала, Бельгії — 6,0 бала, Франції — 5,6 бала, а сусідньої з нами Польщі — 5,4 бала[2].

Як показують результати моніторингових досліджень Центру Разумкова, рівень підтримки діяльності міліції і судів протягом останнього десятиліття майже завжди був низьким, за винятком початку 2005 року, коли високі соціальні очікування українців, пов'язані з приходом до влади «помаранчевої» політичної коман­ди, зумовили істотне зростання рівня підтримки діяльності прак­тично всіх соціальних інститутів, включаючи правоохоронні струк­тури і суди. Найнижчий рівень їх підтримки спостерігався у грудні 2009 року, наприкінці президентської каденції В. Ющенка, що значною мірою може бути пояснено загальним розчаруванням у діяльності владної команди, очолюваної цим політиком.

Однак деяке покращення ставлення до міліції і судів, що на­стало після президентських виборів 2010 року, виявилося нетри­валим. У грудні 2011 року частка тих, хто не підтримував діяльність міліції, стала практично такою ж, як і в грудні 2009 року (відповідно 56,0% і 55,2%). А частка тих, хто не підтримував діяльність судів, була незначною мірою меншою, ніж наприкінці 2009 року (відпо­відно 64,0% і 67,6%).

Отже, попри коливання рівня підтримки дій правоохоронних структур і судів, пов'язаних зі змінами владних команд, загальний тренд ставлення до цих структур протягом останнього десяти­річчя можна схарактеризувати як погіршення ставлення до них громадян України.

ТАБЛИЦЯ 1: Розподіл відповідей на питання: «Чи підтримуєте Ви ді­яльність органів внутрішніх справ (міліції)?», %

 

Повністю
підтримую

Підтримую окремі заходи

Не під­тримую

Важко
відповісти

Січень 2002 р.

12,4

31,6

44,9

11,1

Березень 2004 р.

10,7

35,7

44,6

9,0

Лютий 2005 р.

19,1

35,5

31,5

13,9

Січень 2006 р.

14,8

37,3

36,8

11,1

Грудень 2006 р.

8,7

32,3

44,0

14,9

Грудень 2009 р.

6,9

30,5

55,2

7,3

Травень 2010 р.

11,3

34,1

42,9

11,7

Лютий 2011 р.

6,3

29,8

53,1

10,8

Грудень 2011 р.

6,3

27,5

56,0

10,2

Березень - квітень 2012 р.

3,3

30,4

57,2

9,0

 

ТАБЛИЦЯ 2: Розподіл відповідей на питання: «Чи підтримуєте Ви ді­яльність суду в україні?», %

 

Повністю  підтримую

Підтримую окремі заходи

Не під- тримую

Важко  відповісти

Січень 2002 р.

10,8

29,6

39,8

19,8

Березень 2004 р.

7,9

34,1

40,9

17,1

Лютий 2005 р.

21,3

31,7

29,3

17,7

Січень 2006 р.

8,4

29,8

43,1

18,7

Грудень 2006 р.

6,7

29,2

45,0

19,2

Грудень 2009 р.

2,5

18,5

67,6

11,4

Травень 2010 р.

9,4

27,7

43,4

19,6

Лютий 2011 р.

5,9

24,1

57,2

12,7

Грудень 2011 р.

4,5

20,6

64,0

10,9

Березень - квітень 2012 р.

2,9

25,1

61,5

10,5

За даними соціологічного опитування, що проводилося Фон­дом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологіч­ною службою Центру Разумкова у березні-квітні 2012 року, позитивно оцінювали діяльність міліції лише 25,9%, тоді як нега­тивно — 63,9%, прокуратури — відповідно 22,6% і 63,1%, судів — відповідно 19,6% і 68,8%. Меншою мірою негативізм виражений в оцінках діяльності Служби безпеки України — відповідно 34,8% і 43,9%, хоча й тут негативна оцінка переважає. 

ТАБЛИЦЯ 3: Розподіл відповідей на питання: «Як Ви оцінюєте діяль­ність правоохоронних органів в україні?», %

 

Дуже
негативно

Переважно
негативно

Переважно
позитивно

Цілком
позитивно

Важко
відповісти

Міліції

23,5

40,4

24,2

1,7

10,2

Проку­

ратури

23,5

39,6

21,4

1,2

14,3

Судів

27,6

41,2

18,3

1,3

11,7

СБУ

15,3

28,6

30,2

4,6

21,3

 

Зумовленість ставлення до правоохоронних структур та судів загальним ставленням до влади підтверджує та обставина, що не­гативізм в оцінках помітно частіше виражений у представників електорату опозиційних політичних сил. Так, діяльність міліції оці­нюють негативно 75,9% представників електорату ВО «Батьків­щина», 66,2% представників електорату Політичної партії «УДАР Віталія Кличка» і помітно менше (49,5%) тих, хто збирається голо­сувати за Партію регіонів.

Діяльність судів оцінюють негативно 80,4% представників елек­торату ВО «Батьківщина», 70,9% представників електорату Полі­тичної партії «УДАР Віталія Кличка» і 52,3%, тих, хто збирається голосувати за Партію регіонів. Однак та обставина, що навіть серед прихильників провладних політичних сил переважає нега­тивна оцінка діяльності правоохоронних структур і судів, свідчить про неблагополучну ситуацію у цих структурах.

Виявлене опитуванням переважно негативне ставлення сус­пільства до правоохоронних органів та суду свідчить про те, що люди вважають їх діяльність такою, що не відповідає суспільному призначенню.

Доречно нагадати: проведене в жовтні 2011 року Центром Ра­зумкова опитування показало, що українці дедалі частіше сприй­мають міліцію як фактор небезпеки, а не захисту. Так, на питання про те, як би респонденти сприйняли зустріч уночі на порожній ву­лиці з міліціонером, 31,2% опитаних відповіли: сприйняли б його як фактор небезпеки. І лише 20,7% оцінили б це як гарантію без­пеки. Оцінка міліції в такому аспекті істотно погіршилася порівняно з 2006 роком, коли міліціонера в зазначеній ситуації вважали ча­стіше гарантією безпеки (30,5%), ніж фактором небезпеки (19,1 %).
 
Окремої уваги заслуговують результати опитування щодо ді­яльності судів. Насамперед, з огляду на здійснення ними особли­вої державної функції (правосуддя) та надто важливе значення в захисті прав і свобод людини. Для громадян суд є останньою пра­вовою інстанцією в пошуку законності, правди і справедливості.
 
Результати опитування переконливо свідчать, що сподівань на цю інстанцію українські громадяни не мають. Саме до цієї інстанції з-поміж чотирьох органів правоохоронної сфери (суд, прокура­тура, міліція, СБУ) респонденти продемонстрували найгірше став­лення. Це при тому, що у 2010 року в Україні була проведена судова реформа, покликана покращити діяльність судової си­стеми (тоді як міліція і прокуратура залишаються нереформова­ними). І за два роки суспільство мало б відчути істотне покращення правосуддя. Але, як свідчать вищенаведені резуль­тати моніторингового дослідження, порівняно з 2010 роком оцінка діяльності українських судів, навпаки, погіршилася.

Негативна оцінка діяльності правоохоронних структур та судів значною мірою зумовлена переконанням суспільства у високому рівні їх корумпованості. Як свідчать результати опитувань Центру Разумкова, проведених у 2009 і 2011 рр., суди, міліцію, прокуратуру респонденти відносять до найбільш корумпованих структур в Україні (хоча й СБУ, на думку опитаних, лише незначною мірою їм поступається в корумпованості). 

ТАБЛИЦЯ 4: Відповіді на питання: «Як би Ви оцінили рівень корумпо­ваності української влади та українського суспільства в цілому?»

(Оцінка за 5-бальною шкалою, де «1» означає не корумпованість, а «5» - дуже високий рівень корумпованості), середні бали.

 

Липень 2009 р.

Лютий 2011 р.

Суспільство в цілому

3,5

3,5

Центральна влада в цілому

4,1

3,9

Президент України

3,9

3,7

Адміністрація Президента України*

4,0

3,8

Прем'єр-міністр України

3,8

3,7

Уряд України

4,0

3,8

Верховна Рада України

4,1

3,9

Народні депутати України

4,2

4,0

Голова Верховної Ради України

3,8

3,8

Місцева влада і місцеве самоврядування

3,7

3,8

Суди

4,1

4,1

Міліція

4,1

4,1

Прокуратура

4,0

4,0

Служба безпеки України

-

3,8


* У 2009 р. - Секретаріат Президента України

Підтримка ідеї самосуду в українському суспільстві: причини та ймовірні наслідки

Саме переконанням у корумпованості правоохоронних органів і нездатності об'єктивно розслідувати справи були вмотивовані акції протесту в Миколаєві у березні 2012 року, які виникли після того, як місцеві ЗМІ повідомили, що двоє з трьох підозрюваних у причетності до згвалтування і вбивства жительки цього міста Оксани Макар були відпущені під підписку про невиїзд (до того ж по­відомлялося про належність принаймні одного із підозрюваних до родини представників місцевої адміністративної еліти).

Громадський резонанс змусив керівництво Генеральної проку­ратури і Міністерство внутрішніх справ взяти розслідування цієї справи під особливий контроль. Але навіть після цього під час опи­тування (воно проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва і соціологічною службою Центру Разумкова на­прикінці березня — на початку квітня 2012 року) на запитання, чи можна сподіватися на справедливі розслідування та рішення в цій справі, позитивно відповіли менше половини (48,4%) опитаних, не­гативно — 32,8%. Ще 18,8% не змогли визначитися з відповіддю.

Особливо слід зазначити, що в Південному регіоні (де вчинено цей злочин) відносна більшість (43,9%) опитаних усе одно вважала, що не можна сподіватися на справедливе розслідування і рішення у цій справі (протилежної думки дотримувалися лише 36,4% жителів цього регіону).

 

Переконання значної частини громадян у неспроможності пра­воохоронних органів і судів об'єктивно та безсторонньо розсліду­вати злочини спричиняє досить широку підтримку ідеї допустимості самосуду над злочинцями. Загалом, більше половини опитаних допускають можливість самосуду: 18,7% вважають, що в наших умовах самосуд — це єдиний спосіб покарати злочинців, а 35,5% — що, хоча, в принципі, самосуд неприпустимий, у деяких випадках він може бути виправданим. Лише 38,3% відповіли, що вважають самосуд неприпустимим у будь-якому разі.

Цілком очікувано, що серед тих, хто не сподівався на справед­ливе розслідування і рішення у справі Оксани Макар, значно ча­стіше висловлювалася підтримка самосуду — на відміну від тих, хто зберігав віру у справедливе розслідування. Якщо серед перших 28,0% вважали, що в наших умовах самосуд — це єдиний спосіб по­карати злочинців, то серед других — 14,1%. А дотримувалися точки зору, що, хоча, в принципі, самосуд неприпустимий, але в деяких випадках він може бути виправданим, — відповідно 37,0% і 32,3%.

Самосуд, по суті, є заміною державного правосуддя. Самосудом вважається незаконна розправа із злочинцем (чи тим, кого підо­зрюють у скоєнні злочину) без звернення до відповідних державних органів. Самосуд, як правило, вчиняється з метою забезпечити справедливість (так, як її розуміють ті, хто чинить самосуд). Він є крайнім засобом, до якого вдаються тоді, коли на державу немає жодних сподівань. Той, хто вчиняє самосуд, розуміє, що він діє не­законно та нестиме за це відповідальність. Зазвичай — дуже сувору. Але це його не стримує, він свідомо йде на вчинення вочевидь не­законної дії, позаяк іншого виходу в державі, де живе, не бачить.

У ширшому суспільному розумінні самосуд — це спротив дер­жаві: він містить елемент бунтарства. Події, пов'язані з самосудом, можуть послужити детонатором масштабніших суспільних збурень. У кожному разі самосуд свідчить про наявність великої системної суспільної проблеми. Завдання держави — не допустити появи такої проблеми, а в разі виникнення — невідкладно вжити заходів для її розв'язання.

У нашому разі це означає утвердження справжньої демократії і справедливого правосуддя в Україні. Імітація їх або рух у протилеж­ному напрямі призведе до ще складнішої суспільної ситуації та роз­витку неконтрольованих процесів. Намагання припинити їх репресивним способом не дасть позитивних результатів, оскільки ці процеси (в т. ч. самосуд) є наслідком, а не причиною. Причина — в системі та принципах її функціонування, які потрібно змінювати.

На це вказують і результати аналізованого соціологічного опи­тування. Згідно з ними, повністю задоволені тим, як функціонує де­мократія в Україні, лише 2,7%, переважно задоволені — 20,4%, тоді як зовсім не задоволені — 26,4%, а переважно не задоволені — 38,0%.

Водночас 50,9% опитаних громадян вважають демократію най­бажанішим типом державного устрою для України. І лише 19,6% до­тримуються думки, що за певних обставин авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний (18,3% засвідчили, що для них вид режиму не має значення, а 11,2% вагалися з відповіддю). Серед респондентів, які повністю або переважно задоволені тим, як функціонує демократія в Україні, 50,3% вважають самосуд у будь- якому разі неприпустимим. Серед тих же, хто повністю або пере­важно не задоволений функціонуванням демократії, на неприпустимість самосуду вказують 35,4%.
 
Висновки та рекомендації

Аналіз результатів дослідження дає змогу зробити два важливі висновки. Перший полягає в тому, що правоохоронна і судова си­стеми України перебувають у критичному стані. Вони не відповідають своєму призначенню та неналежно виконують своїх функцій.

 

Про це свідчить загальна тенденція погіршення ставлення насе­лення до міліції та судів протягом останніх десяти років, сприйняття міліції як фактора не захисту, а небезпеки майже третиною громадян України, зневіри населення у можливості відновити законність і від­найти справедливість в українських судах. Найбільш яскравим і не­заперечним доказом невідповідності української системи правоохоронних органів та судочинства євростандартам є досить широка підтримка самосуду як способу покарання злочинців. Ви­правдання звернень до самосуду свідчить про крайню міру незадо­воленості населення виконанням правоохоронною системою покладених на неї функцій.

Другий висновок логічно випливає з першого та полягає в тому, що ситуацію у цій сфері необхідно терміново кардинально виправ­ляти. І робити це треба «зверху». Не тому, що від вітчизняної влади цього вимагають Євросоюз і світ, які побачили проблему українсь­кого правосуддя у зв'язку з кримінальними справами відомих полі­тиків. А тому, що про це вітчизняній владі говорить її народ, який, не дочекавшись змін «зверху», може почати змінювати ситуацію «знизу».

Очевидно, що громадянське суспільство повинне приділяти більше уваги проблемам правоохоронної системи, особливо — си­стемі судочинства. Адже без наведення порядку в цій сфері немож­ливе ані встановлення демократичного режиму (з його засадничим принципом рівності усіх перед законом), ані зростання економіки, бо неправедні суди використовуються як засіб нечесної конкурент­ної боротьби.

Громадянське суспільство має активізувати свою діяльність, хоча проведення ефективної і такої, що відповідає міжнародним демокра­тичним стандартам, реформи правоохоронної системи та системи судочинства є завданням чинної влади.

Основними акторами дії у площині неурядового сектору мають бути громадські організації, які працюють у сфері сприяння утвер­дженню демократичних принципів, а також правозахисні організації. Вони мають виступати в ролі своєрідних медіаторів між суспільством і владою.

У цьому контексті завдання громадських організацій полягає у перманентному моніторингу ситуації із дотриманням прав громадян та виконанням правоохоронними органами своєї роботи в межах за­кону, з одного боку, а також у моніторингу протестних настроїв, рівня підтримки самосуду, з іншого.

Донорські організації в цих умовах мають також приділяти більше уваги тим проектам громадських організацій, які зосереджені на цій тематиці. Адже вона є надзвичайно важливою як для підтримки ста­більності в країні та демократичного розвитку українського суспіль­ства, так і для конкретно-практичних аспектів захисту прав людини і громадянина.


[1]    З 30 березня по 4 квітня 2012 р. було опитано 2009 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними со­ціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, бага­тоступенева, випадкова, із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Опитування здійснювалося у 132-х населених пунктах (із них 79 міських та 53 сільських поселень). Теоретична похибка вибірки (без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95. Опитування профінансоване проектом UNITER.

Інші опитування Центру Разумкова, результати яких наводяться у статті, також здійснюва­лися за вибірками, побудованими за вищеописаними принципами. У січні 2002 р. було опитано 2019 респондентів, у березні 2004 р. - 2012 респондентів, у лютому 2005 р. - 2012 респондентів, у лютому 2005 р. - 2290 респондентів, у грудні 2006 р. - 2001 респондент, у липні 2009 р. - 2006 респондентів, у грудні 2009 р. - 2009 респондентів, у травні 2010 р. - 2014 респондентів, у лютому 2011 р. - 2011 респондентів, у жовтні 2011 р. - 2009 респондентів, у грудні 2011 р. - 2008 респондентів.

 

[2]    Див.: http://ess.nsd.uib.no/ess/round5/ ESS Round 5: European Social Survey Round 5 Data (2010). Data file edition 2.0. Norwegian Social Science Data Services, Norway - Data Archive and distributor of ESS data. 

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити