Потрібен закон, а не «дишло»

.

Подвійне тлумачення закону відкриває простір для різних маніпулювань

У газеті «Дзеркало тижня» № 21 від 3 червня 2006 року опубліковано статтю відомих українських юристів кандидата юридичних наук Андрія Ришелюка та доктора юридичних наук  Миколи Мельника «Стабільність і якість закону». У цій статті порушено цілий ряд важливих питань пов’язаних, з формуванням національного законодавства. Як справедливо зазначають автори статті, « … якість соціального життя багато в чому визначається якістю законів, що ставить особливі вимоги до самого закону – він має сприяти соціальному прогресу і при цьому бути справедливим, обґрунтованим, чітким, зрозумілим».

Дійсно, якщо виходити з того, що закон є регулятором суспільних відносин, то він має бути, в першу чергу, простим, зрозумілим і справедливим. Якщо закон не є чітко сформульованим, передбачає можливість подвійного тлумачення то він відкриває широкий простір для різних маніпулювань. Наші люди настільки до цього звикли, що в народі навіть існує вислів: «закон як дишло, куди повернув туди і вийшло…»

Несправедливі закони до того ж погано виконують роль регулятора суспільних відносин, оскільки громадяни намагаються їх ігнорувати і не виконувати.

Від чого це залежить?

У чому ж полягає причина недосконалості українського законодавства? Тут можна назвати декілька чинників, які впливають на законотворчий процес і, у кінцевому результаті, на якість прийнятих законів. У першу чергу, слід звернути увагу на  політичні, психологічні і юридичні аспекти.  Одним з найважливіших факторів, який впливає на законодавство, є політичний. Згідно з Конституцією вищим законодавчим органом країни є Верховна Рада і саме у Верховній Раді існують проблеми, пов’язані із прийняттям юридично обґрунтованих законів. Не можна не погодитись з авторами статті, які стверджують, що «Сьогодні є всі підстави констатувати той факт, що законодавча діяльність українського парламенту позбавлена системного, послідовного, планомірного характеру, вона не має чіткої та стабільної спрямованості на стимулювання прогресивного суспільного розвитку». Це викликається цілим рядрм причин. На сьогоднішній день 450 народних депутатів разом з Кабінетом Міністрів України, Президентом України та Національним Банком України мають право законодавчої ініціативи. Це означає, що кожен суб’єкт може внести на розгляд парламенту будь-який законопроект і парламент має його розглянути. Як зазначають Андрій Ришелюк та Микола Мельник, за період роботи парламенту 4-го скликання на розгляд Верховної Ради України було внесено  майже 5000 законів.  За підрахунками авторів статті «…парламент, щоб розглянути всі внесені 2005 року законопроекти, мав би в середньому витратити не більше як 10 хвилин на кожен із них. Чи мислимо за такий час усерйоз розглянути проект акта, який у разі його ухвалення набуває в межах нашої держави вищу юридичну силу?» .Очевидно, що провести якісний аналіз такої кількості законопроектів за такий період часу практично неможливо. Отже, можна зробити висновок, що прийняття законів у нашій країні поставлено на конвеєр, який  ніхто не контролює і  не думає про  забезпечення належної якості прийнятих нормативно-правових актів. Як зазначають автори статті, «Рік у рік не тільки журналісти, а й багато високопоставлених посадових осіб держави у своїх оцінках роботи парламенту часто виходять саме з валової кількості прийнятих  актів чи в кращому разі з аналогічної кількості ухвалених парламентом законів. Такий підхід поступово перетворився на своєрідний стереотип, на ідеологію, яка  протягом уже досить тривалого часу впливає на поведінку і роботу парламенту, уряду, окремих депутатів». У результаті Україна отримує все більше і більше законів, які в переважній більшості є далекими від досконалості.

Через легковажне ставлення до підготовки і прийняття  законів виникає досить багато проблем, пов’язаних із практикою їх застосування. Внесення змін до законів відбувається з космічною швидкістю, юристи не встигають не те, що аналізувати внесені  зміни, а навіть їх відслідковувати.  тому автори особливу увагу звертають на те, що «Більшість ухвалених протягом 4-го скликання законодавчих актів (677 із 1144 – це закони про внесення змін. При  чому в практиці Верховної Ради, на жаль, часто-густо буває, що зміни починають вносити в недавно ухвалений закон. Іноді процес коригування закону починається ледь не наступного дня після його прийняття». Така практика свідчить лише про неналежний рівень підготовки проектів нормативно-правових актів. Ці проблеми виникають у зв’язку з тим, що законотворчий процес в Україні є безсистемним. У результаті цього з’являються закони, які дублюють інші закони, або навіть  вступають у явне протиріччя з уже діючими.

Наприклад, юристам давно відомий спір між цивілістами і тими, хто відстоює необхідність самостійного існування господарського кодексу. Після прийняття цивільного і господарського кодексів  юристи-практики зіштовхнулись із проблемою застосування правових норм цих кодексів. Досить часто виникають питання, пов’язані із тим, яку саме норму потрібно застосовувати, якщо виникає колізія між нормами цивільного і господарського права. Враховуючи те, що в переважній більшості випадків норми цивільного і господарського кодексів регулюють один і той же вид суспільних відносин, мають однакову юридичну силу, виникає проблема застосування норм того чи іншого кодексів, якщо вони   суперечать одна одній. Такі випадки у повсякденній юридичній практиці, на жаль, непоодинокі. Крім того, норми господарського кодексу у значній мірі дублюють норми адміністративного права. У зв’язку із цим виникає питання чи є господарське право самостійною галуззю права, але це вже інше, більш глобальне питання.

Яким може бути вихід?

Боротись із негативними явищами, що виникають у нашому законодавстві, можна у різний спосіб.

Очевидно, що має бути вдосконалено процедуру внесення і розгляду законопроектів. У більшості країн світу для того, щоб внести законопроект на розгляд законодавчого органу, депутат парламенту  має заручитись підтримкою кількох своїх колег. У такому випадку за зміст проекту закону уже будуть  нести відповідальність декілька народних обранців, а також ті політичні сили, від імені  яких вони виступають. Це надає можливість вносити на розгляд парламенту більш продумані і виважені проекти нормативно-правових актів. Окрім того, у деяких країнах із розвиненою демократією існує практика називати закони іменем політиків, які виступали з ініціативою прийняття того чи іншого закону. Це збільшує відповідальність політиків, адже від того наскільки своєчасним  і необхідним для суспільства буде внесений ними закон залежить популярність того чи іншого політика і перспективи перебування його у законодавчому органі. Таким чином, збільшується політична відповідальність законотворців і забезпечується  якість та стабільність прийнятих законів. Як справедливо зазначають автори статті, «Коли закон протягом тривалого часу стабільний і не знає політичних змін, то, як правило, його зміст відповідає реаліям громадського життя і потребам регульованих ним суспільних відносин». Саме цим можна пояснити те, що країни з розвиненими правовими системами є більш стабільними, високорозвиненими і такими, що забезпечують краще життя своїм громадянам.

І ще один важливий аспект, на який звертають увагу автори статті «Під час підготовки кожного законопроекту нормою мало б стати попереднє професійне вивчення юристами питання про те, чи справді є необхідним пропонований новий закон і чи не можна вирішити наявні проблеми іншим, не законотворчим шляхом (наприклад, ухваленням указу Президента чи постанови уряду).»

Такий підхід є абсолютно правильним, оскільки юристи знають систему права в цілому, володіють інформацією про її недоліки і можуть сказати, що саме потребує вдосконалення. Звичайно, що крім фундаментальних проблем, які вимагають законодавчого вирішення, існують і більш прості питання, які можна вирішувати оперативним шляхом. Наприклад, для вдосконалення системи реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності не було необхідності приймати закон. Ці питання цілком успішно можна було б вирішувати шляхом прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Це дало б можливість більш оперативно реагувати на потреби підприємництва і швидко налагодити ефективну систему реєстрації СПД. На жаль, практика пішла іншим шляхом. Разом із прийняттям відповідного закону процедура реєстрації підприємств не стала спрощеною, а, навпаки, ускладнилась.

Ще однією проблемою підготовки законопроектів є те, що їх рідко готують фахівці. Чомусь ні в кого не виникає сумнівів, що у разі виникнення хвороби, людина має звертатись саме до лікаря, а не до агронома. А законопроект, який у разі прийняття буде впливати на життя не лише однієї людини, але і всього суспільства, вважається, що може написати будь-хто. Виявляється, юридичні знання тут не потрібні. На цей аспект також звертають увагу автори статті «на жаль, і в  тих випадках, коли новий закон потрібен, його проект нерідко пишеться за принципом «що бачу, про те і співаю. Сьогодні доводиться констатувати відсутність системного підходу  у плануванні законопроектних робіт. Наслідком такої державної політики (точніше її відсутності) є те, що правозастосовчі органи досить часто приймають рішення, які у свідомості наших громадян сприймаються як несправедливі, що породжує певну соціальну напругу і веде до нестабільності у суспільстві, що в кінцевому результаті впливає і на довіру громадян до державної влади. Все це не вселяє оптимізму. Андрій Ришелюк і Микола Мельник констатують той факт, що  «Сьогодні українські закони вкрай нестабільні. Основною причиною цього є не швидкі і кардинальні зміни життєвих реалій, а низька якість законотворчої діяльності».

Чи зможуть виправити це становище основні суб’єкти законодавчої ініціативи нова Верховна Рада, Кабінет Міністрів і Президент – покаже час, але прогнози поки що є песимістичними.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити