Останній з...

.

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО: «На призначеному на 23 грудня засіданні пленуму Верховного Суду залишилося лише легітимізувати захоплення найвищого судового органу держави»

Омельченко Григорій Омелянович
ГРИГОРІЙ ОМЕЛЬЧЕНКО

В п’ятницю може остаточно вирішитися доля голови Верхового Суду України. Це єдиний форпост, як називали його в ЗМІ, на який не розповсюджувався вплив влади. Колишній голова цього суду Василь Онопенко тепер вже просто суддя ВСУ — його повноваження закінчилися 29 вересня цього року. Він як креатура минулої влади таки добув свої п’ять років (2006—2011 рр.), хоча в хід йшли і судова реформа, яка суттєво скоротила повноваження ВСУ, і порушення кримінальної справи щодо його зятя — колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука тощо. Нагадаємо, наразі інші головні судові інституції очолюють вихідці з Донбасу — Анатолій Головін (голова Конституційного суду), Ігор Темкіжев (голова Вищого адміністративного суду).

В редакцію «Дня» надійшло звернення народного депутата Григорія ОМЕЛЬЧЕНКА, в якому він інформує міжнародні європейські та дипломатичні установи щодо ситуації правосуддя в Україні — цілеспрямованого і системного знищення ВСУ. В розмові з Григорієм Омеляновичем були окреслені основні пункти.

— Події останніх двох років вказують на планомірне намагання знищити Суди як окрему гілку державної влади і під виглядом проведення судової реформи поставити їх під цілковитий контроль інших органів державної влади, передусім — Президента України. Сьогодні вже очевидно, що це є однією зі складових встановлення в Україні авторитарного режиму.

На моє глибоке переконання (такої ж думки дотримується багато експертів та політиків), знищення Верховного Суду України є особистою помстою В. Януковича за судове рішення ВСУ, яким було встановлено масову фальсифікацію президентських виборів 2004 року, скасовано їх результати та призначено третій тур цих виборів, на яких переміг В. Ющенко.

Це підтверджується низкою системних дій та рішень, спрямованих на нейтралізацію Верховного Суду України як судового органу, які мали місце у 2010—2011 роках.

1. Так, у травні 2010 року Верховною Радою України (пропрезидентською парламентською більшістю) було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» (далі — Закон № 2181-VI), який істотно зменшив процесуальні повноваження Верховного Суду України, встановив спрощені процедури притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, усупереч Конституції України розширив повноваження Вищої ради юстиції.

2. Наступним кроком щодо нівелювання ролі Верховного Суду України як найвищого судового органу стало проведення так званої судової реформи, засадничі правові нововведення якої навіть не фахівці у питаннях конституційного права та судоустрою однозначно розцінюють як такі, що суперечать нормам Основного Закону України, міжнародним стандартам, а у низці випадків — здоровому глузду.

3. Ще одне рішення, спрямоване на ліквідацію Верховного Суду України, полягало в істотному скороченні суддів ВСУ — майже у п’ять разів (з 95 до 20 осіб). Крім того, закон № 2453-VI передбачив погіршення умов праці суддів Верховного Суду України, чим змушував їх до переходу в суди нижчого рівня або до дострокового звільнення. Таким рішенням було порушено конституційні вимоги щодо незалежності суддів та їх звільнення із займаних ними посад виключно з підстав, передбачених Конституцією України.

4. Неправомірний вплив на Верховний Суд України та його суддів було здійснено законодавчим закріпленням положення щодо розміщення у будівлях Верховного Суду України новоствореного Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Таким чином, на законодавчому рівні було передбачено підстави для тиску на суддів ВСУ шляхом виживання їх зі службових кабінетів на вулицю.

5. Після вирішення питань законодавчого характеру, за якими Верховний Суд України був позбавлений конституційних повноважень, розпочалися конкретні дії зі зміни кадрового складу суддів ВСУ, який не влаштовує нинішню політичну владу і в першу чергу Президента України В. Януковича. Наприкінці 2010 року народним депутатом України Д. Притикою (президентська фракція Партії регіонів) було зареєстровано проект закону України, який передбачав зменшення у неконституційний спосіб (фактично примусово) кількісного складу суддів Верховного Суду України.

6. Прийняття цього законопроекту у першому читанні співпало з проведенням пленуму Верховного Суду України з питання висловлення недовіри голові Верховного Суду України Василеві Онопенку, що з усією очевидністю вказувало на цей акт, як на шантаж з боку політичного керівництва держави. Однак такі методи тиску не вплинули на членів пленуму ВСУ, що ще раз засвідчило принципову позицію більшості суддів Верховного Суду України у відстоюванні незалежності судової влади.

7. Проведення зазначеного пленуму було ініційовано після того, як інші методи тиску на голову Верховного Суду України В. Онопенка не дали потрібного результату і не завершились його добровільною відставкою з посади.

8. Після цього тиск на Верховний Суд України не тільки не припинився, а навпаки посилився, особливо з наближенням виборів нового голови Верховного Суду України і набув ознак рейдерського захоплення найвищого судового органу держави. Так, 23 вересня 2011 року по справі № 2а-13416/11/2670 суддя Окружного адміністративного суду міста Київ О. Огурцов явно незаконно заборонив організацію та проведення всіх без винятку засідань пленуму Верховного Суду України, до компетенції якого, зокрема, належить обрання голови Верховного Суду України. Лише після того як політичному керівництву країни вдалося підготувати відповідне під рунтя всередині самого Верховного Суду України для реалізації плану по його захопленню, 6 грудня 2011 р. суддя О. Огурцов терміново призначив судове засідання у зазначеній судовій справі і вже через два дні (8 грудня 2011 р.) скасував свою ж заборону на проведення пленуму Верховного Суду України (23 грудня 2011 р.).

9. У листопаді 2011 року продовжилось послідовне знищення Верховного Суду України як найвищого судового органу і перетворення його у керований вищим політичним керівництвом держави інструмент для задоволення політичних та особистих інтересів. Це було зроблено з одночасним залученням Генеральної прокуратури України та Вищої ради юстиції.

За роки перебування у Верховній Раді України, громадсько-політичної боротьби (з 1988 р.) я весь час задавав собі питання: чому ми — українці — до цього часу не змогли зробити того, що зробили балтійські республіки, Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина та інші, отримавши незалежність? Чому зараз навіть Грузії вдається робити великі кроки до євроатлантичної інтеграції, а нам ні? Чому ми за 20 років незалежності так і не змогли відродити свою культуру, мову, історію, церкву? А тому, що ми до сьогоднішнього дня не відродилися як нація. Ми не маємо своїх національних Президента, парламенту, уряду... Коли я бачу цей занепад свободи слова, правосуддя, захист прав людини, то, мабуть, нам треба почати боротися не за свою зарплату, пільги, а за гідність і національну єдність. Доки ми не виборемо цього, нас будуть «розводити», підставляти, купувати оптом і вроздріб. Ви подивіться, що робиться з нашими національними героями, ставленням до Голодомору. Коли ми усвідомимо всі ці речі, тоді у нас буде українська держава за своїм триєдиним змістом — походженням, душею, духом. Кожна держава повинна мати своїх національних керівників. Це природно.

КОМЕНТАРI

«...ЗМІЦНИТИ ПОЗИЦІЇ СВОЇХ ПРИХИЛЬНИКІВ»

Ігор КОЛІУШКО, голова Центру політико-правових реформ:

— Розумію, про що говорять політики з опозиції, але тут, звісно, не можна погодитися з термінологією «рейдерське захоплення» тощо. Цієї п’ятниці відбудеться пленум Верховного Суду, на якому виберуть нове керівництво. Безперечно, влада зробила все для того, щоб максимально зміцнити позиції своїх прихильників у цьому процесі. Для цього було внесено зміни до закону про судовий устрій та статус суддів; було збільшено кількість керівних посад у Верховному Суді та змінено режим його роботи. За попередньою редакцією закону, всі рішення ухвалювалися в пленарному режимі. Тепер основними органами стають палати. Очільник палати, з погляду впливу на судові рішення, можливо, навіть має більше значення, ніж той, хто очолюватиме Верховний Суд. Я також розумію, що все це було зроблено для того, щоб знайти політичний компроміс у розподілі цих посад, щоб отримати більшість голосів на пленумі Верховного Суду. Більше того, навіть ходять чутки, що всі ці питання можуть розглядатися так, як це робиться у Верховній Раді, — в пакеті. Тобто одним голосуванням обрати голову не тільки Верховного Суду, а одразу ж вирішувати питання, хто обійме інші посади.

«ЦЕ ВЖЕ ОСТАТОЧНО ЦЕНТРАЛІЗУЄ ВЛАДУ»

Олег БЕРЕЗЮК, президент Українського юридичного товариства:

— Остаточне захоплення влади? За великим рахунком, воно вже відбулося. Незалежних судів в Україні немає. Верховний Суд відносно незалежний. Омельченко абсолютно правильно вважає, що буде змінено керівництво Верховного Суду, й не виключено, що його головою буде обрано провладного кандидата. Це вже остаточно централізує владу.

Щодо можливих кандидатів. Вони поважні судді й люди. Все-таки, вважаю, голову Верховного Суду має обирати пленум. Найголовніше — це забезпечення його демократичності. Тільки тоді можна говорити про те, що голова суду, якому довіряє абсолютна більшість Верховного Суду, зможе забезпечити його нормальну роботу. Якщо ж голова ВСУ буде обраний під тиском, то це тільки дестабілізує роботу вищого судового органу країни.

«У ВЕРХОВНОМУ СУДІ Є ПРИНЦИПОВІ СУДДІ»

Юрій ВАСИЛЕНКО, колишній суддя Апеляційного суду Києва:

— У Верховному Суді є принципові судді. Я їх знаю з погляду розгляду справ і роботи у Вищій кваліфікаційній комісії. Також знаю наших суддів — Апеляційного суду — які перейшли на роботу до ВСУ. Схильний вважати їх висококваліфікованими та безкомпромісними у вирішенні питань, що стосуються права (для них існує поняття верховенства права). Тому я не впевнений, що станеться заміна одних суддів іншими.

Правильно, пан Онопенко свої повноваження вже склав, отже, ВСУ має обирати нового главу. Але в засіданні братимуть участь не лише судді Верховного Суду, а й голова Вищого господарського суду, голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних і цивільних справ. Не думаю, що буде обрано «донецького». Звичайно, боротьба буде жорсткою.

У Верховному Суді є судді, які працювали ще з Віталієм Федоровичем Бойком. Вони відстоюватимуть принципові питання, пов’язані з обранням голови ВСУ. На засіданні пленуму Верховного Суду вирішуватиметься питання з погляду кваліфікації претендента на посаду голови ВСУ: чи може він відстоювати незалежність судової системи і здатність організувати роботу ВС.

Розраховую, що у ВСУ є значна кількість суддів, які не підуть на поводі у когось, а дійсно обиратимуть главу ВСУ, який відрізняється необхідними рисами. Гадаю, що так і станеться.

Можу сказати, що Петро Пилипчук і Анатолій Ярема — це принципові судді. Вони сповідують принципи верховенства права. Пилипчук — дуже висококваліфікований суддя. Знаю це, бо доводилося брати участь у судовому засіданні, коли пан Пилипчук був головуючим. Пана Ярему я теж знаю як висококваліфікованого, безкомпромісного. На мій погляд, ці судді не піддаються тиску. При них дотримуватимуться верховенства права, а не вирішуватимуться політичні питання та чиїсь амбіції.

Іван Капсамун

«День», №234, четвер, 22 грудня 2011

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити