Окрема думка судді КСУ: законне право чи підстава для відповідальності?

.

Актуальною проблемою здійснення конституційного правосуддя в Україні у наш час є прийняття Конституційним Судом обґрунтованих, авторитетних, незаангажованих рішень, які засновані виключно на Конституції України.

Конституційний Суд України

Одним із законних засобів для судді КСУ висловити свою незгоду з рішенням суду (крім відповідного голосування) була й лишається окрема думка. Разом із тим у різні періоди функціонування Конституційного Суду його керівництво неодноразово висловлювало певне обурення щодо використання суддями цього права. Так, свого часу голова КСУ періоду правління В. Януковича, який політики та фахівці-конституціоналісти охрестили періодом найбільшої заполітизованості та залежності Конституційного Суду, А. Головін у своєму інтерв’ю стверджував, що окремі думки «були доцільними на початковому етапі діяльності суду, оскільки більшість представників ЗМІ та й суспільство в цілому мали досить слабке уявлення про специфіку конституційного судочинства. З часом, з підвищенням рівня обізнаності суспільства з діяльністю КСУ, необхідність у проведенні прес-конференцій зникатиме, що відповідає міжнародній практиці». На його погляд, «окремі думки нерідко використовувалися певними політичними діячами для звинувачення решти суддів у, м’яко кажучи, необ’єктивності». У зв’язку з цим вказаний очільник Конституційного Суду говорив про недоцільність винесення аргументів на користь своєї позиції на суд громадськості чи перетворення їх на об’єкт «наукових дискусій», ставлячи тим самим під сумнів рішення колегіального органу.

Але навіть тоді, коли в Україні системно утверджувався авторитаризм і відбувалася узурпація влади, голова КСУ обмежився лише висловленням загального невдоволення окремими думками окремих суддів КСУ – він навіть публічно не назвав прізвищ таких суддів.

Натомість набагато далі свого попередника пішов нинішній голова Конституційного Суду Станіслав Шевчук. Нещодавно в ЗМІ була поширена інформація про те, що він доручив постійній комісії з регламенту та етики суду вивчити в межах її компетенції позиції одного із суддів КСУ, висловлені ним в окремих думках до рішень суду. За пропозицією судді Сергія Головатого комісії доручено проаналізувати опубліковану в газеті «Юридичний вісник України» окрему думку судді Мельника під заголовком «Конституційний Суд ухвалив рішення, яке не базується на конституційних засадах» (№ 18–19 за 4–17 травня 2018 р.). Як вважає С. Головатий «... якщо суддя кожного суду буде казати, що мій суд порушив закон, то це буде дискредитацією суду». За дорученням голови Конституційного Суду комісія також має прискіпливо вивчити виступ судді КСУ Миколи Мельника на пленарному засіданні суду 13 вересня 2018 р., на якому він після того, як КС допустився певних незаконних, на його думку, процесуальних дій, сказав, що суд порушив закон і вийшов за межі своїх повноважень.

Доручення С.Шевчука

Дискусія стосовно допустимості критики з боку судді Конституційного Суду діяльності органу конституційної юрисдикції вийшла за межі цього суду – на сторінки інтернет-видань та соціальних мереж. Так, зокрема, голова КСУ С. Шевчук у своєму дописі у Facebook зазначив, що окремі думки «пишуться для всіх, це інтерпретація Конституції України. Окремі думки доповнюють рішення КСУ, збагачують їх зміст... Але неприпустимою є ситуація, коли окремі думки носять гострий політичний характер, що не має жодного стосунку до юриспруденції, або схожі на заяву до прокуратури про скоєння злочину».

Вказана позиція очільника Конституційного Суду видається внутрішньо контроверсійною: з одного боку, він говорить про те, що окрема думка є інтерпретацією Конституції, з другого – не допускає, щоб вона була «гострою». Але якщо окрема думка стосується вочевидь неконституційного рішення КСУ? Чи в практиці суду таких рішень не було? Достатньо згадати «курйозне» рішення Конституційного Суду щодо третього строку Президента Кучми або більш пізнє рішення щодо можливості формування парламентської коаліції з «тушок». То що, в таких випадках судді, які були незгодні з такими рішеннями й бачили їх очевидну неконституційність, мали писати свої окремі думки «на доповнення і збагачення» таких рішень, як це пропонує голова КСУ С. Шевчук?

Дивна, м’яко кажучи, позиція очільника Конституційного Суду. Тим більше з огляду на те, що інститут окремої думки не вичерпується простою можливістю судді висловитися з приводу рішення, у прийнятті якого він брав участь. Справа в тому, що право на окрему думку є складовою гарантій функціональної незалежності судді КСУ, нерозривно пов’язаних із його правовим статусом. Законом «Про Конституційний Суд України» (статті 93, 94) передбачено, зокрема, що суддя, який підписав рішення, висновок, ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі або про закриття конституційного провадження, може викласти окрему думку. Він викладає окрему думку в письмовій формі, що додається до відповідного акта суду й публікується разом із цим актом в офіційних виданнях України. По суті закон визначає окрему думку як важливу й невід’ємну частину судового рішення.

Судді Конституційного Суду України

Але в практиці Конституційного Суду це базове право судді зазнавало порушень. При цьому випадки не опублікування окремих думок судді траплялися не лише в період президентства Януковича, коли все селекціонувалося до однієї думки, але й мають місце у наш, так би мовити, демократичний час. Так, у ЗМІ з’явилася інформація (підтверджена документально) про те, що за вказівкою голови КС Шевчука в червні ц. р. відбулося опублікування в газеті «Голос України» Висновку КСУ щодо законопроекту про скасування депутатської недоторканності без окремих думок трьох суддів суду. Дізнавшись про таке грубе ігнорування їхнього законного права, ці судді – Микола Мельник, Сергій Сас, Ігор Сліденко – звернулися до голови КСУ Шевчука з вимогою пояснити причину, з якої їхні окремі думки не були опубліковані разом із вказаним висновком, і виконати вимогу закону щодо опублікування їхніх окремих думок у офіційному друкованому виданні.

Лист суддів Конституційного Суду України

Наразі невідомо, чи було виправлено дане порушення закону, але цей факт вказує на наявність великої проблеми в організації роботи Конституційного Суду й забезпеченні законних прав суддів КСУ, в тому числі їх незалежності. Адже незалежність судді Конституційного Суду має як «зовнішній», так і «функціональний» аспекти. Перший полягає в тому, що судді не повинні підкорятися ні законодавчій, ні виконавчій владі і мають бути неупередженими, а друга – в їх підкоренні при здійсненні конституційного правосуддя лише Конституції України, у «внутрішній» незалежності кожного судді від вказівок керівництва КСУ, його неправомірних дій, обмеження чи ігнорування прав судді тощо.

При цьому обидва наведених факти (дача головою Конституційного Суду доручення комісії «розібратися» з окремими думками судді та невиконання ним вимоги закону щодо опублікування окремих думок разом з актом КСУ) можуть бути розцінені як посягання на незалежність суддів КС та своєрідний тиск на них. Не хочеться вірити, що це робиться з тим, щоб «відбити» в суддів бажання мати власну позицію й висловлювати окремі думки. Але факти, як кажуть, річ вперта.

Тим більше, що це жодною мірою не узгоджується ні із законом, ні з науковими поглядами на проблему окремої думки судді. Слід зазначити, що в цілому право судді Конституційного Суду на окрему думку, як гарантії його незалежності, є достатньо опрацьованим у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі. Як відзначають науковці Національного юридичного університету імені Я. Мудрого Т. Слінько та Є. Ткаченко, інститут окремої думки судді КСУ є свідченням демократизму конституційної юстиції України, справжньої незалежності судді. Окрема думка судді КСУ виноситься суддею від власного імені, виступає його особистою позицією у справі та не породжує юридичних наслідків, отже, має доктринальне значення (Слінько Т. М., Ткаченко Є. В. Правова природа окремої думки судді Конституційного Суду України // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. № 11. С. 53-59).

Інститут окремої думки судді є загальновизнаним у світі і вважається демократичним процесуальним явищем у судочинстві. У процесі історичного становлення інституту окремої думки судді, як відзначає Д. Лилак, залежно від того, наскільки широке коло осіб повинно мати доступ до неї, сформувалися певні її моделі: 1) модель повної закритості (секретності), за якої окрему думку варто тримати в секреті від сторін і широкого загалу; 2) модель невизначеності, щодо якої в законодавстві відсутня і явна заборона, і прямий дозвіл кому-небудь, крім суддів, знати зміст окремої думки, а прогалину може заповнити нормотворчість суддів вищої інстанції, судовий звичай або вибір окремих суддів; 3) модель часткової доступності, що передбачає доступ до окремих думок окремим особам, які беруть участь у справі, але не широкому загалу; 4) модель повної відкритості (гласності).

У конституційному судочинстві України сформувалася модель повної відкритості окремої думки судді КСУ, найвищим ступенем якої є публікація окремої думки разом із рішенням. Окрема думка судді Конституційного Суду визначається такою, що не повинна мати конфіденційний характер (Лилак Д. Інститут окремої думки в конституційному судочинстві (порівняльний аналіз) // Вісник Конституційного Суду України. 2011. № 4-5. С. 132).

Наразі ж, як бачимо, спостерігається тенденція до запровадження моделі закритості окремої думки, що суперечить демократичним устремлінням України. Напевно, чинному очільнику КСУ імпонує та модель, яка існує, зокрема, в Білорусі, Таджикистані, Узбекистані, де окрема думка судді лише долучається до протоколу судового засідання і де її ніхто не бачить. Натомість у тій же Грузії (стаття 47 Органічного Закону про Конституційний Суд) окрема думка члена КС, крім того, що вона разом із рішенням повністю публікується в офіційному друкованому органі Конституційного Суду, на вимогу автора разом із рішенням друкується в пресі.

Інститут окремої думки в ряді європейських держав (Албанія, Польща, Словаччина, Словенія, Хорватія, ФРН, Іспанія) ґрунтується на таких самих засадах, що і в Україні. Існує інститут окремої думки і в судочинстві Верховного Суду США. Так, суддя Верховного Суду США А. Скаліа зауважує, що система окремих думок зробила Верховний Суд центральною ареною сучасних юридичних дебатів, перетворивши його рішення з простого запису аргументованих правових рішень у щось на зразок «Історії американської правової філософії з коментарями». Авторитет Верховного Суду США врятовує саме те, що деякі судді бачили помилковість прийнятого рішення і дуже далекоглядно висловили свою окрему думку (Scalia A. The Dissenting Opinion, Address Before the Supreme Court Historical Society // J. Sup. Ct. Hist. 1994. June 13. P. 3341). До речі, в США менше половини всіх судових рішень виноситься одноголосно.

Взагалі у світі інститут окремої думки є запорукою незалежного та неупередженого розгляду справ. Окрема думка розглядається як публічне вираження суддею (а тим більше – суддею КС) власної правової, політичної або ідеологічної позиції, пов’язаної з рішенням, в ухваленні якого він брав участь. Це говорить про те, що цей інститут треба всіляко розвивати, а висловлення суддями окремих думок – заохочувати.

Натомість замість утвердження незалежності конституційної юстиції, яка стосується як організації діяльності усього КСУ, так і кожного окремого судді, в Україні, на жаль, відбувається наступ на таку незалежність, коли інститут окремої думки намагаються вихолостити, заборонивши суддям Конституційного Суду «бачити помилковість прийнятих рішень» і «далекоглядно висловлюватися» щодо наслідків таких рішень. Вочевидь це зумовлено світоглядними особливостями тих, хто в першу чергу покликаний забезпечувати незалежність КСУ.

Федір ІЛЛЮК, Головний редактор ЮВУ

«Юридичний вісник України», №42-43 (1215-1216) 19 жовтня – 1 листопада 2018 року. С. 4 – 5.

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити