Міжнародне гуманітарне право. Подолання викликів

.

Відомий німецький військовий теоретик Карл фон Клаузевіц (1780-1831), послідовник філософської доктрини Гегеля, один з перших розпочав аналіз категорії «війна» саме з абстрактно-правової точки зору. Він стверджував, що «війна – це акт насильства, який має за мету примусити противника виконувати нашу волю».

Система міжнародного гуманітарного права, званого «правом війни», яке у 20 ст. еволюціонує в напрямку заборони використання збройної сили в міждержавних та громадянських протистояннях, вже півтора століття сконцентроване на вирішенні та регулюванні гуманітарних проблем в основному збройних конфліктів. Принцип відповідальності за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права передбачає колективну та індивідуальну відповідальність за злочини проти людства та воєнні злочини тобто відповідальність держав та індивідуальну, персональну відповідальність осіб, які віддавали протиправні накази та їх виконували.

Ідея заборонити війну була сформульована в Статуті Ліги Націй і в Паризькому пакті Бріана-Келлога 1928 р., які й заклали основи майбутніх міжнародних відносин, що підтвердились в Статуті ООН. Тим часом, за 50 років після прийняття Статуту ООН у світі відбулося більш як 130 збройних конфліктів і весь час існує необхідність обмеження страждань жертв війни та обмеження зброї, що спричиняє ці страждання, обмеження насильства.

Із 1960-х років цивілізований світ, як і вся система міжнародного гуманітарного права, зіштовхнулися з викликами та загрозами новітнього характеру: створенням фейкових держав та армій, використання їх у збройних конфліктах для дестабілізації окремих держав та регіонів, міжнародним збройним та техногенним тероризмом, інформаційними та кібернетичними атаками, які в третьому тисячолітті набрали системного, всепланетарного масштабу. Таким чином, намагання Росії повернути собі статус наддержави в умовах технологічної відсталості та фінансово-економічної малоспроможності, змусили її шукати несиметричні способи примушування світу «рахуватися» з Москвою. Але витоки цих процесів мають давню історію.

«Нинішній міжнародний тероризм був запліднений на Луб’янці в штаб-квартирі КГБ після шестиденної війни на Близькому Сході в 1967 році. В ході цієї війни Ізраїль принизив двох самих важливих союзників СССР на близькому Сході» – стверджує у книзі «Дезінформація», написана у співавторстві з Дональдом Рилчаком, що вийшла російською у 2016 р., високопоставлений розвідник-перебіжчик із країн т. зв. Варшавського договору, генерал-полковник Іон Пачепа – колишній високопосадовець Securitate, шеф її зовнішньої розвідки, радник румунського комуністичного «вождя» Ніколая Чаушеску.

Генерал Пачепа згадує розмову з генерал-полковником Олександром Сахаровським, який протягом 15 років очолював радянську зовнішню розвідку – перше головне управління КГБ. Останній стверджував, що ядерна бомба зробила використання військової сили застарілою, тероризм повинен стати головною зброєю СССР. У 1968-78 роках російські служби безпеки, створені під наглядом Сахаровського, щотижнево відправляли два вантажних літаки із зброєю для палестинських терористів у Лівані. В архівах спецслужб НДР, комуністичних Чехо-Словаччини та Румунії виявлені документи про відправлення в Ліван лише в 1983 році багатотисячних партій стрілецької зброї (автоматів Калашникова і боєприпасів до них), більше 1000 тон вибухівки Семтекс, якої могло б вистачити терористам на сотню років.

Генерал Пачепа також згадує, що в 1971 році генерал Сахаровський показав йому в своєму кабінеті карту, яка червонілася маленькими прапорцями. «Це мій винахід», – похвалявся Сахаровський. Як виявилося, кожен прапорець позначав захоплений терористами цивільний літак. Лише впродовж 1969 року Організація Визволення Палестини, яка фінансувалася з Луб’янки та спецслужбами країн т. зв. Варшавського договору, захопила 82 цивільних літаки.

Автор книги «Дезінформація», знаючи глибоко систему комуністичних спецслужб зсередини, приходить до такого висновку: «Варварський КГБ, за час своєї влади, знищив 20 мільйонів людей у своїй країні та ще 70 мільйонів у всьому комуністичному світі, не тільки вижив, але і перетворив сучасну Росію в першу в світовій історії диктатуру, якою управляє держбезпека. Якщо в роки холодної війни КДБ був державою в державі, то тепер він сам став державою, а Путін виявився найбагатшою людиною не тільки в Росії, але й у всій Європі».

Збройні агресії Росії проти Молдови, Ічкерії, Грузії, України після розпаду СССР розпочали розхитувати післявоєнну систему міжнародної безпеки. Дії російської армії відзначилися масовим ігноруванням принципів міжнародного права, зокрема гуманітарного. Світові ЗМІ неодноразово наводила численні факти порушень російською армією засад, принципів, норм та конкретних приписів міжнародного гуманітарного права: знищення пасажирського лайнера Boeing 777 рейсу МH 17 біля міста Торез в небі над Донбасом російською ракетною установкою «Бук», обстріли мирних населених пунктів реактивною артилерією; використання заборонених боєприпасів, як то голкові та кулькові бомби, протипіхотні міни; катування та розстріли військовополонених, мирних жителів, мародерство тощо. Тому сьогодні воюючій Україні важливо забезпечити не лише максимально глибоку імплементацію міжнародного гуманітарного права в національну нормативно-правову систему, але й неухильного його дотримання та притягнення до відповідальності винних у грубому його порушенні задля справедливого покарання винних у злочинах проти людяності, воєнних злочинах та злочинах агресії найвищих посадових осіб держави-агресора та безпосередніх виконавців через механізми міжнародного кримінального суду та інші міжнародно-правові інструменти.

Імперські амбіції Росії все більше затягують світ у вирву третьої світової війни. Ми погоджуємося з більшістю сучасних фахівців, що третя світова не носитиме характеру глобального збройного конфлікту. Це війна чітко спланованих багатоцільових локальних воєнних ударів за участю в т.ч. фейкових держав і армій та глобальних конфліктів в інформаційній та кібернетичній сферах. Деструктивні атаки у названих сферах здатні завдати значно більшої шкоди людству, аніж збройні конфлікти.

Але якщо в агресивних воєнних діях проти Молдови в Придністров’ї, Ічкерії та Грузії Москва відкрито використовувала свої регулярні війська, то з 2005 року, для уникнення відповідальності за міжнародні злочини, Росія активно почала застосовувати ноу-хау, створюючи фейкові держави та армії, широко використовуючи для прикриття найманців, т.з. «відпускників» – нібито формально звільнених в запас російських військовиків, кримінальні елементи, ретельно маскуючи присутність своїх регулярних підрозділів.

Першою повномасштабною спробою Росії створення фейкової держави та армії стала Ісламська держава Іраку та Леванту – ІДІЛ, яка донедавна контролювала значні території Іраку та Сирії та систематично здійснювала терористичні акти в Європі, жертвами яких стали сотні безневинних громадян. Аналогічні фейкові республіки ЛНР та ДНР утворені агресором на Донбасі задля дестабілізації України, створення плацдарму для повномасштабної агресії, відволікання на відсіч агресії значних ресурсів, захоплення маріонетковими, проросійськими політичними силами державної влади в Україні.

Приблизно у той же час Росія розгорнула глобальну світову інформаційну агресію. Першим етапом стало створення Москвою в 160 країнах російських медійних структур, які 40 мовами світу розповсюджують не інформацію, а московську пропаганду з застосуванням постановочно-театральних сюжетів, психоманіпулятивних методів, нейролінгвістичного програмування і кодування тощо. Другим – формування чітко ієрархізованої армії російських інтернет-бойовиків для інтернет-троллінгу. Як фактор підтримки, широко використовується також підкуп європейських політиків, авторитетних вчених, журналістів, блогерів. Так у Польщі, на думку експертів, активно публікуються близько ста блогерів, які фінансуються з Росії та легалізують російську пропаганду.

Головним засобом інформаційної війни є системна дезінформація, психоманіпулятивно сконструйовані системи фейків. Системну дезінформацію слід розглядати як одним із видів насильства психофізичного, психічного, ментального, насильства над індивідуальною та суспільною свідомістю та підсвідомістю, насильства над політичними поглядами, морально-етичними уявленнями та принципами, насильства над вільним вибором, над правом на об’єктивну інформацію, які можуть мати для особистості та суспільства незворотній деструктивний характер, про що свідчить досвід гітлерівської Німеччини та сталінського СССР. Тому всі вищеперераховані методи ведення інформаційної війни доволі успішно застосовуються Росією для втручання в політичне життя, на їх погляд, «ворожих» держав. Сьогодні зафіксовано втручання російських тролів у вибори 18 країн, серед яких США, Франція, Німеччина, в референдум щодо Brexit у Великій Британії та інших.

Нещодавно Сполучені Штати Америки висунули звинувачення 13 громадянам Росії щодо втручання у вибори президента США. Серед обвинувачених – бізнесмен Євген Пригожин, наближений до президента Росії Владіміра Путіна. Тому США планують і надалі розширювати санкції проти Росії.

Не менш небезпечними є глобальні кібератаки армії російських воєнних хакерів на об’єкти критичної інфраструктури, наслідком яких можуть стати атомні, хіміко-технологічні та інші, подібні до них техногенно-екологічні катастрофи, масова загибель та каліцтво людей.

«В червні 2017 року російські військові здійснили наймасштабнішу хакерську атаку, що завдала найбільших збитків в історії. Атака, нині відома як „NotPetya“ стрімко поширилась на весь світ та завдала мільярдні збитки підприємствам в Європі, Азії, та на американських континентах. Ця атака була складовою частиною намагань Кремля дестабілізувати Україну та свідчить про залучення Кремля у поточний конфлікт. Також ця хакерська атака була безвідповідальною та невибірковою, вона не залишиться без наслідків з боку міжнародного товариства», – заявила Адміністрація Президента США. Трьох системних галерських атак в 2017 році зазнали об’єкти критичної інфраструктури Туманного Альбіону, державні органи Німеччини та інші.

Незважаючи на те, що система міжнародного гуманітарного права постійно розвивається та вдосконалюється, з огляду на викладені нові виклики та загрози вона потребує значного оновлення та доповнення.

Пропонується розглянути проблему доповнення системи міжнародного гуманітарного права нормами щодо заборони та відповідальності за серйозні порушення розповсюдження системної дезінформації через засоби масової інформації, соціальні мережі, інтернет-троллінг, використання психоманіпулятивних методів, нейролінгвістичного програмування і кодування та інших.

Систему міжнародного гуманітарного права необхідно доповнити правовими нормами, які передбачають колективну та індивідуальну відповідальність за організацію та здійснення кібератак на об’єкти критичної інфраструктури.

Вважаємо, що Україні у співдії з країнами членами НАТО необхідно терміново підсилити підрозділи боротьби з кібератаками. Необхідно також у співпраці з країнами Євросоюзу та НАТО виробити ефективні методи протидії системній, психоманіпулятивно сконструйованій інформаційній війні Москви.

В умовах воюючої України фахове середовище зобов’язане ініціювати вирішення вищеозначених міжнародних політико-правових проблем.

Христина Процев’ят

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити