Корупційні злочини: сутність і поняття

.

У вітчизняному кримінальному законодавстві не вживається такий термін як «корупційний злочин» (така ситуація зберігається і в проекті нового КК України), що дає підстави багатьом вченим та практикам висловлювати сумнів щодо юридичної обґрунтованості виділення такого виду злочинів як корупційні, а інколи навіть стверджувати про їх відсутність в Україні як таких, а, отже, і корупційної злочинності як соціально-правового явища. Такі думки доводилось неодноразово чути від учасників науково-практичних конференцій, круглих столів при обго­воренні дисертацій, інших наукових праць тощо.

З урахуванням певних обставин організаційно-правового та процесуального характеру складається досить парадоксальна ситуація: в Україні багато років функціонують спеціальні структурні підрозділи правоохоронних органів, до компетенції яких входить боротьба з кри­мінальними проявами корупційного характеру, створюється новий орган для боротьби з корупцією, існування корупційної злочинності фактично визнається на вищому політичному і законодавчому рівнях, а вчені та практичні працівники правоохоронних органів не визнають її існування[1].

Так, відповідно до прийнятого 25 березня 1992 p. Закону України «Про Службу безпеки України» до завдань її входить запобігання, виявлення, припинення та розкриття корупції та організованої злочинності у сфері управління і економіки (ст. 2). Законом України від 30 червня 1993 р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» було створено спеціальний державний орган по боротьбі з корупцією та організованою зло­чинністю — Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України, а також спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організо­ваною злочинністю СБУ (наявність таких підрозділів у структурі СБУ передбачалась також ст. 2 Закону «Про Службу безпеки України»). Крім того, цим Законом передбачалось створення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, а в структурі Прокуратури України — відповідних підрозділів з нагляду за виконанням законів названими спеціальними підрозділами МВС і СБУ. Про те, що на зазначені державні органи та спеціальні підрозділи покладалась боротьба саме з кримінально-караними проявами корупції (корупційними злочинами), а не адміністративними чи іншими правопорушеннями, свідчить, зокрема, те, що в Законі «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло­чинністю» йдеться лише про боротьбу зі злочинністю (це прямо випливає як із завдань, що ставляться перед зазначеним органом та спеціальними підрозділами, так і їх повноважень), а також те, що на момент прийняття згаданих вище законів адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення вітчизняним законодавством передбачена ще не була. Крім того, законодавством СБУ не була наділена правом здійснювати провадження у справах про адмі­ністративні правопорушення (це право вона отримала відповідно до прийнятого 5 жовтня 1995 p. Закону «Про боротьбу з корупцією»), що також підтверджує той факт, що зусилля СБУ спрямовувались на боротьбу з корупційними злочинами.

В Указі Президента України від 24 квітня 1997 p. № 371/97 «Про Національне бюро розслідувань України», яким утворювалось таке Бюро, зазначалось, що одним із основних завдань його є інформаційно-аналітична робота з метою виявлення і усунення причин та умов, які сприяють корупції, вчиненню інших небезпечних злочинів.

Таке ж бачення корупції як злочинної діяльності містилось і в проекті Закону «Про Національне бюро розслідувань України», який Президент України подав на розгляд Парла­менту (26 листопада 1998 p.). Відповідно до цього проекту (статті 1 і 2) одним із основних завдань НБР передбачалась боротьба з організованою злочинністю, корупцією та іншими злочинами, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Отже, корупція у наведеному контексті відносилась не просто до злочинів, а визнавалась злочинами, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Оскільки за чинним кримінальним законодавством корупція не утворює спеціального складу злочину, то це свідчило, що під нею розуміються певні діяння, які кримінальним законом визнавались злочинними. Аналіз іншого законопроекту, який подавався до Парламенту в пакеті з названим вище і яким визначалась підслідність НБР, — проекту Закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону «Про Національне бюро розслідувань України», давав підстави стверджу­вати, що до злочинів корупційного характеру відносяться, зокрема, всі посадові злочини (статті 165-172 КК України).

На мій погляд, позиція тих вчених та практиків, які виділення такої категорії злочинів як корупційні ставлять в залежність від наявності чи відсутності у вітчизняному кримінальному законодавстві термінів «корупція», «корупційні злочини», базується виключно на формальних ознаках та не враховує суті питання, а тому її не можна визнати безспірною. Виділення корупційних злочинів як особливого виду видається абсолютно обґрунтованим з огляду на зазначене вище і наступне.

1. Поняття «корупційний злочин» — поняття конвенційне, тобто таке, що має відповідний нормативно-правовий зміст. Воно, як й інше — «корупційне правопорушення» — вживається у такому міжнародному документі, як Кримінально-правова конвенція про корупцію, підписана державами-членами Ради Європи та іншими державами 27 січня 1999 р. у м. Страсбурзі. Таким чином, це поняття є загальновизнаним у міжнародному праві, що дає можливість, по-перше, стверджувати про виділення такої групи злочинів в принципі, по-друге, використання такого терміна для потреб національного права.

2. Наявність зазначеної групи злочинів логічно випливає із чинного законодавства Украї­ни. Воно вживає такі терміни як «корупція», «корупційні діяння», «правопорушення, пов'язані з корупцією» (закони України «Про боротьбу з корупцією», «Про державну службу» (ст. 37), «Про прокуратуру» (ст. 501) та інші). Із законодавчого визначення понять «корупція» та «корупційні діяння» та інших положень Закону «Про боротьбу з корупцією» (статті 1, 3, 7, 8) випливає, що корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, можуть бути злочинними. Це також визнано Концепцією боротьби з корупцією в Україні на 1998—2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98, в якій сказано, що у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь.

У законах України «Про державну службу» (ст. 37), «Про прокуратуру» (ст. 501), «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (ст. 5), «Про статус суддів» (ст. 43) міститься формулювання («умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища»), яке за своїм змістом є якщо не аналогічним, то дуже близьким до поняття «корупційні злочини». Слід звернути увагу, що у цих законах йдеться не про посадові чи якісь інші злочини, на які у КК України міститься пряма вказівка, а саме про умисні злочини, вчинені з використанням свого посадового становища. Відповідним положенням з таким термінологічним зворотом зазначені закони були доповнені Законом «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією». Як один із авторів цього законопроекту можу стверджувати, що його розробники цим термінологічним зворотом нама­гались означити коло злочинів, які за своєю суттю є корупційними.

Отже, хоча закон та інші нормативно-правові акти і не називають прямо корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, що утворюють склад злочину, коруп­ційними злочинами, вони все ж дають підстави для того, щоб називати такими всі кримінальне карані правопорушення корупційного характеру.

Кримінальне законодавство деяких країн прямо вказує на корупційний характер окремих складів злочинів. Так, Кримінальний кодекс Киргизької Республіки (ст. 303) передбачає відповідальність за такий злочин як корупція, а Кримінальний кодекс Республіки Молдова (ст. 1894) — за недотримання посадовою особою вимог закону про боротьбу з корупцією та протекціонізмом.

3. Термін «корупційний злочин» є визнаним і широко вживаним у юридичній науці багатьох держав світу, у тому числі тих, які виникли на теренах колишнього СРСР і правові системи яких є близькими до правової системи України[2].

4. Виділення такого виду злочинів як корупційні для потреб кримінально-правової науки та практики не лише можливе, а й доцільне з точки зору особливої правової сутності, спільності ознак злочинних діянь, які охоплюються поняттям «корупція». Ці злочини виділяє те, що вони об'єднуються у відповідну групу не за формальним розташуванням в системі Особливої частини КК залежно від того, в якій главі знаходяться статті про їх відповідальність, а за цілим рядом спільних і обов'язкових для всіх їх ознак змістовного характеру: суб'єкта злочину, сфери вчинення, особливостей ознак об'єктивної і суб'єктивної сторони складу злочину.

Такий підхід не є абсолютно новим для кримінального права та кримінології, оскільки за подібним принципом виділяються такі види злочинів, як, наприклад, транспортні, фінансові, митні, податкові, валютні, комп'ютерні й такі види злочинності як рецидивна, жіноча, корис­лива, насильницько-корислива, організована, професійна, пенітенціарна, «політична» тощо.

Таким чином, вживання в юридичній науці і практиці терміна «корупційні злочини», який є узагальнюючим для певної категорії єдиних за своєю суттю злочинів, на мою думку, є не лише обґрунтованим з правової точки зору, а й доцільним з точки зору юридичної науки і практики.

Ключовим у розглядуваній проблемі є не питання про застосування термінології, а інше — з'ясування того, які саме діяння, визнані кримінальним законом злочинними, можна віднести до категорії корупційних злочинів? Відповідь на нього потребує окреслення кола ознак корупційного злочину і на підставі цього визначення юридичної сутності даного злочину та формулювання загальної дефініції цього поняття. Іншими словами, визначення кола коруп­ційних злочинів залежить, насамперед, від розуміння такого соціального явища як корупція.

У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке полягає у непра­вомірному використанні посадовою особою або іншим службовцем офіційно наданих їм влади або службових повноважень, а також пов'язаних з ними можливостей в особистих або групових інтересах[3].

При цьому необхідно зробити обов'язкове уточнення щодо сфери поширення корупції: такою, на мій погляд, є сфера реалізації публічної влади (органи державної влади та органи місцевого самоврядування). У цьому зв'язку з категорії корупційних діянь, а, отже, і коруп­ційних злочинів, слід виключити зловживання повноваженнями особами, які виконують уп­равлінські функції в комерційних та інших організаціях, і за цією ознакою за чинним кримі­нальним законодавством визнаються посадовими особами.

З огляду на це, видається, що ознаками, які визначають сутність корупційних злочинів, є:

  • особлива сфера соціальних відносин, в якій можливе вчинення корупційних злочинів;
  • сектор державного управління та місцевого самоврядування;
  • неправомірне використання (зловживання) посадовою особою наданої їй влади або свого посадового становища;
  • задоволення шляхом такого зловживання особистого інтересу чи інтересу третіх осіб;
  • спеціальний суб'єкт — особа, уповноважена на виконання функцій держави. Якщо адаптувати цю формулу до положень чинного кримінального законодавства, то — це посадова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Таким чином, корупційними можна визнати злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах або інтересах третіх осіб.

Аналіз кримінального законодавства через призму зазначених вище положень дозволяє віднести до категорії корупційних злочинів такі суспільно небезпечні діяння, як одержання хабара (ст. 168), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166), посадовий підлог (ст. 172), розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем (ст. 84), винесення суддями завідомо неправосудного рішення (ст. 176), втручання у вирішення судових справ з викорис­танням посадового становища (ст. 1761), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки з використанням посадового становища (ст. 1893), зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254) та інші. Власне за описаними вище ознаками корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, який вчиняється посадовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб (таких злочинів у чинному КК, а також у проекті нового КК України понад тридцять). При цьому, одна частина їх може бути безумовно визнана корупційними, інша — віднесена до категорії корупційних лише з певним застереженням, тобто лише за певних умов їх вчинення.

Так званими безумовно корупційними злочинами є суспільне небезпечні діяння, всі ознаки яких, що вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи випливають з його змісту. До них, зокрема, відносяться: одержання хабара (ст. 168 КК), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК), розкрадання державного або колективного майна з використанням посадового становища (ст. 84 КК), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 174 КК), винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 176 КК), зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254 КК). Ці злочини можуть бути вчинені лише посадовими особами, пов'язані із зловживанням наданих їм влади або посадових повноважень, завжди вчиняються з корисливої або іншої особистої заінтересованості.

Єдине, що заплутує ситуацію з однозначним визнанням окремих із зазначених злочинів корупційними, — це можливість їх вчинення не лише у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Йдеться про такі посадові злочини, як одержання хабара (ст. 168 КК) та зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК).

Чинне кримінальне законодавство (ст. 164 КК) визнає певних осіб посадовими незалежно від сфери їх діяльності. Такими можуть бути визнані особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, на підприємствах приватної чи колектив­ної форм власності (у тому числі спільних, кооперативних та інших) тощо.

Такий стан речей у науковій літературі визнається неправильним, оскільки суб'єктом посадових злочинів має бути не просто посадова особа, а публічна посадова особа. Відповіда­льність за зловживання такими особами своїм офіційним статусом має бути диференційована хоча б з огляду на те, що такого роду діяння, вчинювані посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування, а також посадовими особами інших установ, підприємств та організацій, посягають на різні об'єкти. На необхідність такої диференціації неодноразово вказували багато вітчизняних вчених (О.Я.Светлов, С.В.Трофімов, О.О.Дудоров), у тому числі і автор цієї статті. Однак ситуація залишається незмінною, більше того вона перенесена і в проект нового КК, в якому зберігся існуючий підхід щодо визначення посадової особи. І якщо не відбудеться принципових змін у цьому питанні при прийнятті нового КК, то і надалі доведеться керуватися положеннями щодо визначення поняття посадової особи, закладеними у чинному КК, усвідомлюючи, що сьогоднішнє законодавче визначення посадової особи «суперечить юридичній природі посадових злочинів»[4].

До так званих умовних корупційних злочинів належать злочини, вчинення яких не завжди супроводжується ознакою корупційності — в одних випадках вони мають корупційний харак­тер, в інших — ні. Це, як правило, пов'язано з законодавчим описанням ознак суб'єкта злочину (може вчинятися і непосадовими особами) та суб'єктивної сторони злочину (для наявності складу злочину закон не вимагає корисливої мотивації чи іншої особистої заінтересованості). До цієї категорії корупційних злочинів відносяться, зокрема: порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 803 КК), видання нормативних актів, якими змінюються доходи і витрати бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 804 КК), порушення недото­рканності житла громадян (ст. 130 КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166 КК), провокація хабара (ст. 171 КК), невиконання судового рішення (ст. 1764 КК), посадовий підлог (ст. 172 КК), бездіяльність військової влади (ст. 2543 КК) — суб'єктивна сторона цих складів злочину не пов'язується з корисливою або іншою особистою заінтересо­ваністю; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналеж­ності чи ставлення до релігії (ст. 66 КК), втручання у вирішення судових справ (ст. 1761 КК). втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки (ст. 1893 КК) — суб'єктом цих злочинів можуть бути як приватні, так і посадові особи (вчинення їх посадовою особою утворює кваліфікований склад таких злочинів).

Особливе місце у визнанні того чи іншого злочину корупційним належить дачі хабара[5]. Ця особливість обумовлена трьома моментами: віднесенням законом дачі хабара до посадових злочинів; загальним суб'єктом його вчинення; нерозривним зв'язком дачі хабара з його одержанням.

Більшість авторів, які так чи інакше у своїх працях (у тому числі дисертаційних дослід­женнях) торкались цього питання, однозначно вважають дачу хабара корупційним злочином (А.В.Наумов, В.Д.Лапгеакр, К.М.Авдієв). Така позиція видається спірною, оскільки цьому злочину не властиві щонайменше дві визначені вище ознаки, які характеризують злочин як корупційний: наявність спеціального суб'єкта і можливість зловживання суб'єктом дачі хабара владою або посадовим становищем.

Безумовно, дача хабара може бути вчинена посадовою особою з використанням наданої їй влади або своїх посадових повноважень і бути спрямованою для задоволення особистого, у т.ч. і корисливого інтересу. Але й у такому випадку відсутні підстави для безумовного віднесення дачі хабара до категорії корупційних злочинів. По-перше, як вже зазначалось, для цього немає достатніх законодавчих підстав, а, по-друге, вчинення посадовою особою таких дій виходить за межі складу дачі хабара і потребує додаткової кваліфікації за ст. 165 КК, яка передбачає відповідальність за такий корупційний злочин як зловживання владою або посадовим стано­вищем.

За будь-яких обставин дача хабара може бути визнана корупційним злочином лише умовно, як це до речі, має місце з визнанням цього злочину посадовим. Сам факт розміщення його у главі «Посадові злочини» не є підставою для того, що дача хабара — посадовий злочин у повному розумінні цього слова. Віднесення дачі хабара до посадових злочинів обумовлене лише одним моментом — нерозривним зв'язком його з таким посадовим злочином, як одержання хабара. Інакше кажучи, дача хабара, як, до речі, і посередництво в хабарництві, відносяться до посадових злочинів тому, що вони разом з одержанням хабара утворюють необхідну співучасть[6]. Особливість зазначених злочинів (дачі хабара і його одержання) в тому, що одержання хабара неможливе без його дачі, і, навпаки, дача хабара неможлива без його одержання[7]. Ця особливість (нерозривний зв'язок з корупційним злочином) є також підставою для умовного віднесення дачі хабара до корупційних злочинів.

Особливістю корупційних злочинів є те, що, з одного боку, будучи об'єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу злочинів, вони можуть бути складовими інших груп злочинів, які утворюються за формальними чи неформальними ознаками. Так, за фор­мальними ознаками (місцем розташування конкретного корупційного злочину в тому чи іншому розділі Особливої частини КК) корупційні злочини можуть входити до більшості із визначених законом категорій злочинів (злочинів проти держави — статті 66, 801, 803, 804 КК, проти державної та колективної власності — ст. 84 КК, злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина — статті 130, 133, 1341 КК, господарських злочинів — ст. 1487 КК, посадових злочинів — статті 165, 166, 168, 171, 172 КК, злочинів проти правосуддя — статті 173, 174, 175 КК, злочинів проти порядку управління — ст. 1893 КК, злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я — 2271 КК, військових злочинів — статті 254, 2542, 2543 КК). За неформальними (змістовними) ознаками корупційні злочини можуть входити до складу економічних, фінансових злочинів, злочинів, вчинюваних організованими злочинними групами (організована злочинність) тощо[8].

З іншого боку, знову ж таки, будучи об'єднаними за комплексом притаманних лише їм ознак, корупційні злочини за своїм змістом не збігаються з жодним іншим видом злочинів, утвореним як за формальними, так і неформальними ознаками. Це повною мірою стосується і такого виду злочинів, як посадові (глава VII Особливої частини КК України), з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тім, що не всі посадові злочини є корупційним и (взяти ту ж халатність, яка за ознаками суб'єктивної сторони не може бути визнана корупційним злочином, оскільки вчиняється з необережності), і не всі корупційні злочини у свою чергу є посадовими (у розумінні глави VII КК України).

Розглянуті аспекти не вичерпують повного розв'язання розглядуваної проблеми, однак вони з очевидністю свідчать про актуальність їх дослідження в сучасних умовах розвитку нашого суспільства, у тому числі у визначенні поняття, сутності корупційних злочинів, вирішенні питань їх кваліфікації, співвідношення з іншими видами злочинів.


[1] Подібна проблема притаманна деяким іншим видам злочинності, зокрема, економічній. Див.: Лопашенко Н.А Экономическая преступность: понятие, социальная опасность, некоторые проблемы борьбы и пути их решения // Организованная преступность и коррупция. Исследования, обзоры, информация. — 2000. — № 2. — С. 40—50.

[2] Наумов А.В. Ответственность за коррупционные преступления по законодательству России, европейских стран и США (сравнительно-правовой анализ) // Организованная преступность и коррупция Исследования, обзоры, информация. — 2000 — № 1 — С. 76—95; Лаптеакру В.Д. Борьба с коррупцией в Республике Молдова (социальные, уголовные и криминологические аспе­кты). Автореф. дисс. канд. юрид. наук. — Кишинэу, 1998; Авдиев К.М. Понятие коррупции и система уголовно-правовых средств борьбы с нею (по материалам Кыргызстана). Автореф. дисс. канд. юрид. наук. — М., 1995.

[3] Мельник Н.И. Понятие коррупции // Коррупция и борьба с ней — М., 2000 — С. 203—204.

[4] Брич Л. Кваліфікація ухилення від сплати обов'язкових внесків держави - Львів, 1998 - С. 61.

[5] Це стосується також і посередництва, на якому в даному випадку увага не акцентується, окільки проектом нового КК України пропонується виключити із Кодексу спеціальну статтю про відповідальність за даний злочин.

[6] Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР. — М., 1992. — С. 452.

[7] Мельник M.I. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К.: Парламентське видавництво. — 2000. — С. 163—164.

[8]Див., напр., Репецкая А.Л. Организованная преступность в сфере экономики и финансов и проблемы борьбы с ней. — Иркутск, 2000.

М.Мельник, заступник керівника Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, кандидат юридичних наук, доцент.

«Право України». –2000. – № 11. – С. 126–130.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити