Корпоративність чи незалежність?

.

Недоторканність суддів як гарантія їхньої процесуальної незалежності поступово перетворюється на безкарність завдяки круговій поруці. Ця теза стала відправною точкою для законодавчих пропозицій, викладених у відкритому листі заступника Генерального прокурора Рената КУЗЬМІНА до глави держави, який він також передав до редакції. Аби дотриматися правил журналістської етики, редакція надає можливість «обвинуваченій» стороні висловити свої заперечення. Незалежність третьої гілки влади захищає керівник служби Голови Верховного Суду Микола МЕЛЬНИК.

Пропонуємо вашій увазі позиції сторін без купюр. Ви також можете висловити свої міркування щодо викладених тез та законодавчих пропозицій.

 

Ренат КУЗЬМІН: «Закритість судової системи та корпоративна етика майже
унеможливлюють покарання недоброчесних суддів»

Президенту України
ЮЩЕНКУ В.А. 

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу! 

Звернутися до вас як до глави держави та голови Ради національної безпеки і оборони мене змусила негативна тенденція поширення в лавах представників судової гілки влади нашої держави корупційних проявів, зумовлена нездатністю чинного законодавства ефективно їм протидіяти через особливий статус корупціонерів.

Від недоторканності до безкарності

Статтею 126 конституції гарантовано незалежність і недоторканність суддів.

Конституційний Суд тлумачить недоторканність суддів як один з елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення, яке полягає в забезпеченні здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Наділивши суддів недоторканністю, законодавець прагнув захистити їх від зовнішнього впливу з метою створення умов для належного і сумлінного виконання ними правозахисних функцій.

Утім, з плином часу все більше нечистих на руку представників судової гілки влади, тлумачачи недоторканність як «імунітет» від передбаченої законом відповідальності за злочини, починають уважати її саме привілеєм, недоступним пересічному громадянинові.

І дійсно, практика свідчить про успішне ухилення ряду суддів від кримінальної відповідальності саме за допомогою свого «недоторканного» статусу.

Так, 22.05.2008, після 22 години, суддя Каховського міськрайонного суду Крюковський О.А., вживши алкогольні напої, під час з’ясовування стосунків зі своїми родичами не знайшов іншого аргументу власної правоти, крім автомата Калашникова, вистріливши з нього 14 куль у членів родини Зваричів. Унаслідок цього жінці та неповнолітній дитині заподіяно тілесні ушкодження.

За зброєю, яку застосував О.Крюковський, тягнеться кримінальний слід ще з 1994 року, коли за її допомогою було вчинено напад у місті Каховці. Тому постають доречні питання: де, а головне – яким чином суддя здобув це знаряддя злочину.

Якби винний, який учинив замах на вбивство декількох осіб, був пересічним громадянином, його б того ж дня було затримано й арештовано. А так статус судді стоїть на сторожі злочинних інтересів О.Крюковського, дозволяючи йому ухилятися від слідства. Більше того, саме цей статус допоміг О.Крюковському добитися в суді скасування постанови про порушення щодо нього кримінальної справи. Незважаючи на наявність беззаперечних доказів скоєння О.Крюковським особливо тяжкого злочину, інший суддя, що розглядав його скаргу, проявив корпоративну етику і скасував постанову про порушення кримінальної справи.

Так, за принципом «рука руку миє», впродовж 4 місяців відбувалося правосуддя для родини Зваричів. і лише 8.10.2008 Апеляційний суд Херсонської області відновив справедливість, визнавши законним порушення кримінальної справи щодо судді-злочинця.

«Комерсанти» в мантіях

Попри очевидність злочинних дій голови Господарського суду Миколаївської області Коваля Ю.М., який за винесення ухвали про накладення арешту на спірне майно вимагав та отримав від позивача понад $2000 хабара, Апеляційний суд м. Києва, керуючись принципом корпоративності, з надуманих мотивів скасував постанову слідчого про порушення кримінальної справи щодо «здирника в мантії».

Деякі представники суддівського корпусу, користуючись своїм статусом, навіть вирішують людські долі, хоч і всупереч вимогам закону.

Наприклад, голова Макарівського районного суду Київської області Дзюба Н.М. незаконно засудила до позбавлення волі підлітка, який на час скоєння інкримінованого йому злочину не досяг віку, з якого взагалі можлива кримінальна відповідальність. Дитина провела в місцях позбавлення волі 14 місяців.

На заваді слідчому, який розслідував кримінальну справу про вчинену суддею Дзюбою Н.М. службову недбалість, укотре стала корпоративна етика – за скаргою Н.Дзюби постанову про порушення щодо неї кримінальної справи судом скасовано.

В інших суддів недоторканність породила відчуття безроздільної влади і безкарності, що перетворює судовий процес на фарс, який допомагає режисерам цього фарсу незаконно збагачуватися.

За те, щоб не потрапити в місця позбавлення волі, підсудний був змушений передати судді Шахтарського міськрайонного суду Донецької області Шевченку О.І. хабар у сумі $2500.

За призначення підсудному більш м’якого покарання суддя Харцизького міського суду Донецької області Носовська Л.О. отримала $8000 хабара.

Суддя Дзержинського міського суду Донецької області Тюрін М.М. упродовж 2006 – 2007 років отримав хабарів на суму 45000 грн. за винесення рішень не тільки в кримінальних, а й навіть в адміністративних справах.

Кримінальні спраги щодо цих суддів розслідувані та направлені до суду з обвинувальними висновками.

Встановлена в кабінеті голови Арбузинського районного суду Миколаївської області Пампури О.І. прихована відеокамера зафіксувала більш ніж 100 фактів отримання хабарів цим суддею. Його «правосуддя» відчули на собі більше сотні громадян, які були вимушені сплачувати судді гроші.

Заступник голови Приморського районного суду м. Одеси Гандзій Н.В., голова Кодимського районного суду Одеської області Следь В.М., суддя Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Вельгус В.О. отримали хабарі за винесення певних рішень на користь окремих громадян.

Справи щодо цих суддів усе ще розслідуються, оскільки ці «привілейовані» особи, користуючись неможливістю застосування до них заходів процесуального примусу (привід, затримання, арешт), просто уникають зустрічей зі слідчими, перешкоджаючи таким чином слідству.

Перелік суддів-хабарників, щодо яких органами прокуратури порушені та розслідуються кримінальні справи, можна продовжити, і кількість таких «комерсантів» зростає з року в рік. Як зростають і їхні апетити.

Узурпація повноважень

Поширенню злочинних проявів серед суддів сприяє і споглядацька позиція Голови Верховного Суду Онопенка В.В., який самоусунувся від вирішення кадрових проблем підпорядкованого йому відомства. Замість очолення боротьби з кримінальними проявами в лавах суддів, він з 2007 року здійснює спроби узурпувати владу, перетягуючи на себе і фактично контрольовану ним Раду суддів України повноваження з призначення суддів на адміністративні посади. Внаслідок протиправного присвоєння і реалізації Радою суддів цього повноваження були штучно створені передумови для втручання окремих політичних сил у правосуддя через незаконно призначених цим органом голів судів та їхніх заступників.

Як убачається з рішення КС від 16.05.2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади, питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади повинні визначатися виключно законом. До законодавчого врегулювання цієї сфери правовідносин Верховна Рада 30.05.2007 прийняла постанову №1098-V «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад», якою тимчасово уповноважила Вищу раду юстиції вчиняти такі дії.

Разом з тим усупереч ст.ст. 19, 130 Основного Закону Рада суддів 31.05.2007 ухвалила рішення №50 «Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад», яким визначила, що саме вона є єдиним повноважним суб’єктом здійснення функцій призначення та звільнення суддів з адміністративних посад, узурпувавши таким чином усю повноту влади щодо суддів.

Оскільки Вища рада юстиції та Рада суддів не наділені законом відповідними повноваженнями, призначення суддів на адміністративні посади цими органами фактично незаконні й дискредитують саму ідею ефективного функціонування судової системи.

З огляду на викладене викликає занепокоєння той факт, що з порушенням закону було призначено близько 900 суддів. Цілком зрозуміло, що всі вони повинні бути звільнені, а всі відповідні призначення – переглянуті.

Недоторканність – у межі

Недосконалість чинного законодавства, яке впровадило необмежену недоторканність, породила суддівське свавілля, протистояти якому в теперішній час не може ніхто. Єдиним засобом боротьби із цим проявом є чітке законодавче визначення меж поширення суддівської недоторканності, закріплення процедури подолання її в разі притягнення суддів до кримінальної відповідальності, а також прийняття закону, який би регламентував порядок призначення суддів на адміністративні посади та їх звільнення.

З метою припинення деструктивних явищ, які дискредитують судову гілку влади, прошу вас як голову РНБО ініціювати термінове обговорення стану цих питань на засіданні Ради.

Прошу також використати надане вам Конституцією право законодавчої ініціативи та виступити у Верховній Раді з пропозицією розроблення і прийняття закону про порядок призначення суддів та їх звільнення, а також внесення змін до чч. 1 – 3 ст. 13 закону «Про статус суддів», викладення їх у такій редакції:

«Стаття 13. Недоторканність суддів

1. Судді під час відправлення правосуддя – недоторканні. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

2. Суддя під час відправлення правосуддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, заарештований. До нього не можуть бути застосовані інші заходи процесуального примусу.

3. Про затримання судді за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення негайно повідомляється орган, який призначив суддю на посаду».

Також доцільно було б на законодавчому рівні визначити поняття та межі дії терміну «відправлення правосуддя», щоб судді, які порушили закон, не могли користуватися цим поняттям для ухилення від відповідальності.

Таким визначенням, наприклад, може стати таке: «Відправлення правосуддя – це державна діяльність, яка полягає в розгляді суддею справ у судових засіданнях». Таким чином, дія статусу недоторканності судді буде чітко обмежена.

Оскарження для захисту... криміналу

В умовах нестабільності та недосконалості кримінально-процесуального законодавства все більше суддів відверто маніпулюють його нормами, діючи при цьому не тільки в кримінальних інтересах обвинувачених, а ще й на користь можновладних осіб, які зацікавлені в створенні штучних перепон у притягненні винних осіб до встановленої законом відповідальності. Звичайно, таке маніпулювання є прямим утручанням у діяльність органів досудового слідства.

Наприклад, слідчим Генеральної прокуратури викрито колишнього виконувача обов’язків голови обухівського районного відділу земельних ресурсів Могильного О.Б., який усупереч вимогам земельного і водного законодавства сприяв відчуженню острова Безіменний, розташованого в руслі ріки Дніпро, на користь третіх осіб, у тому числі депутата Київської міськради Омельяненка О.А. та народного депутата Горбаля В.М. Незважаючи на наявність достатніх даних, які свідчили про необхідність узяття обвинуваченого О.Могильного під варту, суддя Подільського районного суду м. Києва Васильченко О.В., який розглядав відповідне подання слідчого, не тільки не задовольнив його, а й узагалі не обрав обвинуваченому будь-якого запобіжного заходу.

Користуючись цією нагодою, присутні в судовому засіданні депутати Горбаль В.М. та Омельяненко О.А. відібрали в слідчого документи про повторне затримання Могильного О.Б. і створили останньому умови для зникнення із суду. У цей час місцеперебування обвинуваченого слідчому не відоме, і закінчення розслідування щодо нього кримінальної справи відкладено на невизначений час. Більше того, порушену Генпрокуратурою 20.10.2008 кримінальну справу щодо цих подій суддя Печерського районного суду м. Києва Квасневська Н.Д. зупинила вже 23.10.2008. При цьому ні орган досудового слідства, ні прокурор про таке рішення суду повідомлені не були. Цю постанову суду було випадково виявлено слідчим під час обшуку в кабінеті депутата Омельяненка О.А., який розташований у приміщенні АКБ «Укргазбанк».

Таким чином, не всі внесені останнім часом зміни до кримінально-процесуального законодавства дійсно спрямовані на захист законних прав учасників судочинства. Деякі є зайвими, вони прийняті задля захисту інтересів вузького кола «обраних», які з змозі впливати на суддів, спонукаючи застосувати потрібну їм норму.

Сама ж норма про судове оскарження постанови про порушення кримінальної справи, як свідчить практика, є зайвою. Така процедура не тільки підміняє собою прокурорський нагляд, а й надає злочинцям цілком законну можливість руками недобросовісних суддів запобігти «загрозі» кримінальної відповідальності й остаточно її уникнути ще до виникнення в слідчого достатніх підстав для винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого.

Тому цілком природним було б скасування таких сумнівних норм, до яких, безумовно, належать прийняті 14.12.2006 зміни до ст. 206 КПК в частині доповнення її п. 4 ч. 1 (зупинення слідчих дій судом на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи) та ст.ст. 2367, 2368 КПК (порядок оскарження в суді постанови про порушення справи).

* * *

Високий рівень довіри суспільства до суду є одним із чинників правової держави. Втім, чим вищий рівень довіри, тим більшу відповідальність покладає він на кожного суддю. Саме тому суддівський корпус має бути укомплектований людьми, які здатні застосовувати судову владу виважено і мудро.

На жаль, сьогодні в нашій державі законодавча закритість судової системи та корпоративна етика суддів перешкоджають дієвому громадському контролю за їх діяльністю, майже унеможливлюють справедливе покарання недоброчесних суддів. Унесення ж запропонованих мною змін, які стосуються чіткого визначення поняття «недоторканність судді» та його меж, дозволить максимально наблизити судову систему до суспільства і підняти рівень довіри громадян України до судової гілки влади.

З глибокою повагою

Ренат КУЗЬМІН,
член Вищої ради юстиції,
заслужений юрист України

 

Микола МЕЛЬНИК: «Позбавлення суддів правових гарантій захищеності
призведе до створення кишенькового правосуддя» 

 

Члену Вищої ради юстиції,
заступнику Генерального прокурора
КУЗЬМІНУ Р.Р. 

Шановний Ренате Равелійовичу!

Оскільки ваше звернення до Президента є відкритим і в ньому особливу увагу приділено діяльності Голови Верховного Суду Василя Онопенка, забезпечення якої я здійснюю як керівник його служби, вважаю за необхідне висловитися з приводу деяких ваших міркувань. Роблю це ще і як колишній ваш колега по Вищій раді юстиції.

Недоторканність – щит від зловживань

Торкаючись насправді надзвичайно актуальної суспільної проблеми – корупції в органах державної влади, зокрема судових, – ви вдалися до неприпустимих за формою та змістом висловлювань, оцінок і пропозицій. У своїй основі ваше звернення містить необґрунтовані та огульні звинувачення, а наведені в ньому факти подані переважно з викривленою або неповною інформацією. Це свідчить про необ’єктивний і тенденційний характер звернення. Таке враження посилюється лексикою та викладом, які не додають іміджу ні прокуратурі, ні Вищій раді юстиції та не личать заслуженому юристу.

Так, ви пропонуєте Президенту вчинити неконституційні дії – ініціювати законодавчі можливості затримання (арешту) судді поза межами суду чи в приміщенні суду не під час здійснення правосуддя за підозрою у скоєнні як злочину, так і адміністративного правопорушення. Як член ВРЮ, заслужений юрист, ви не можете не розуміти, що така пропозиція суперечить положенням ч. 3 ст. 126 Конституції, відповідно до якої суддя не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради до винесення обвинувального вироку суду.

Зміст конституційних положень щодо незалежності та недоторканності суддів роз’яснено Конституційним Судом у рішенні від 1.12.2004 №19-рп/2004. У ньому, зокрема, зроблено висновок, що не допускається зниження рівня гарантій незалежності та недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних.

Свою точку зору з приводу пропозицій скасувати конституційно закріплені гарантії суддів щодо особистої захищеності від зловживань з боку посадових осіб інших органів, зокрема дізнання, досудового слідства та прокуратури, неодноразово висловлювали провідні вітчизняні вчені, органи суддівського самоврядування, Голова ВС В.Онопенко. Очевидним і безсумнівним є те, що позбавлення суддів існуючих правових гарантій захищеності, та ще й у неконституційний спосіб, як це пропонується, призведе до посилення залежності суддів та створення кишенькового правосуддя. Суд значною мірою втратить процесуальну самостійність і правову незалежність. У результаті – все це негативно відіб’ється на судовому захисті прав та свобод людини і громадянина.

Статус не заважає відповідальності

Спонукаючи Президента до вказаної ініціативи, ви переконуєте його і все суспільство, що основною причиною проявів корупції в судах є правовий статус суддів, зокрема особлива процедура притягнення їх до кримінальної відповідальності. При цьому ви стверджуєте, що поширенню злочинних проявів серед суддів сприяє «споглядацька позиція Голови Верховного Суду Онопенка В.В., який самоусунувся від вирішення нагальних кадрових проблем підпорядкованого відомства».

Цим ви або демонструєте свою необізнаність із фундаментальними положеннями вітчизняного законодавства, повноваженнями Голови ВС та їх фактичною реалізацією, або поширюєте недостовірну інформацію щодо діяльності В.Онопенка як Голови ВС. У будь-якому разі вказане твердження не можна розцінити інакше, ніж наклепницький та образливий персональний випад.

Ситуація щодо зазначених у зверненні суддів, стосовно яких розслідуються кримінальні справи, насправді виглядає дещо інакше.

Як відомо, чинним законодавством установлено процедуру затримання та арешту судді з метою забезпечення проведення досудового слідства. Ініціатива такого затримання чи арешту на стадії досудового слідства може виходити від органу досудового слідства, зокрема від слідчих прокуратури. Проте за значної поширеності, за вашим твердженням, «нечистих на руку представників судової влади» та ухилення їх від кримінальної відповідальності «за допомогою свого «недоторканного» статусу» впродовж перебування В.Онопенка на посаді Голови ВС (із жовтня 2006 року) Генеральна прокуратура виявила таку ініціативу всього 5 разів. У решті випадків інкримінування суддям скоєння злочинів, зокрема тих, про які йдеться у зверненні, Генпрокуратура не вбачала необхідності в застосуванні вказаних заходів процесуального примусу. Це свідчить, що в абсолютній більшості випадків притягнення суддів до кримінальної відповідальності проблем зі зловживанням ними своїм «недоторканним» статусом у прокуратури не виникало.

Що стосується п’яти згаданих подань ГПУ про отримання згоди парламенту на затримання та арешт суддів, то два з них було підтримано Верховним Судом і внесено до парламенту. Стосовно судді Арбузинського районного суду Миколаївської області А.Пампури Верховною Радою ще 22.02.2007 надано згоду на його затримання та взяття під варту. У зв’язку із цим виникають закономірні питання: які претензії можуть бути до Голови ВС; що заважає прокуратурі та органу досудового слідства «успішно» завершити слідство в цій справі та передати її до суду?

Підтримане ВС та внесене до парламенту в січні 2008 р. подання ГПУ і щодо судді Приморського районного суду м. Одеси Н.Гандзій. Подання стосовно судді Господарського суду Миколаївської області Ю.Коваля наразі перебуває на вивченні у Верховному Суді щодо його обґрунтованості.

Нарешті, ще два подання Генпрокурора перебувають у ВС без руху, оскільки з липня цього року ГПУ не надає документального підтвердження фактів безпідставної неявки та ухилення від слідства суддями, стосовно яких ці подання внесено. Крім того, при вивченні у ВС наданих матеріалів стосовно одного із цих суддів з’ясувалося, що прокуратура ініціювала арешт особи, яка має інше, ніж зазначене в поданні, прізвище. Можна уявити якість проведеного прокуратурою досудового слідства, в ході якого не поміченим залишився той факт, що за рік до внесення подання обвинувачувана одружилась і змінила прізвище.

Суд – не відомство, Голова ВС – не міністр

Що стосується, як ви стверджуєте, самоусунення В.Онопенка від вирішення кадрових проблем «підпорядкованого йому відомства», то маю констатувати таке. Повноваження Голови ВС, зокрема з кадрових питань, чітко визначені законом і насправді є недостатніми для того, щоб реально впливати на добір кадрів у судовій системі. Так, остаточне рішення з таких питань він може приймати лише стосовно працівників апарату ВС – призначати їх на посади та звільняти з них. У решті випадків його повноваження зводяться лише до вияву кадрової ініціативи (внесення подання до парламенту стосовно обрання суддів ВС), підтримання такої ініціативи інших суб’єктів (щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах) або направлення матеріалів на призначення чи обрання суддів загальних судів, які надійшли від відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Крім того, Голова ВС управі ініціювати перед Вищою радою юстиції чи кваліфікаційною комісією суддів питання про дисциплінарну відповідальність судді чи звільнення його з посади за порушення присяги.

Вам, як члену ВРЮ, не може бути не відомо, що Голова ВС В.Онопенко досить повно використовує надані йому законом повноваження для реагування на протиправні дії та рішення суддів, очищення судової влади від осіб, які скомпрометували себе, допустили грубе порушення закону та присяги. Гак, у 2008 о. В.Онопенко вніс до ВРЮ 7 пропозицій про подання щодо звільнення з посад суддів за порушення присяги. Крім того, ним було внесено до відповідних кваліфікаційних комісій низку подань про ініціювання дисциплінарних проваджень щодо суддів. Частину із цих подань уже задоволено, і суддів-порушників притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

На даний час на підставі вивчення практики розгляду земельних спорів судами Київської області, проведеного Верховним Судом, Голова ВС готує до внесення до ВРЮ ще 4 пропозиції щодо звільнення суддів за порушення присяги.

Що стосується «підпорядкованого В.Онопенку відомства», про яке ви говорите, то його взагалі... не існує. Верховний Суд, діяльність якого, за законом, організовує його Голова, є не відомством, а судовим органом (ст. 125 Конституції). Судовій системі, за її правовою природою, не властиві відносини владного підпорядкування нижчого суду вищому. Місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди не перебувають у підпорядкуванні Верховного Суду та його Голови, як не перебувають у такому підпорядкуванні голови та судді цих судів, а також судді ВС. Ці зрозумілі базові правові положення мають бути відомі кожному юристу.

Злочинність – сфера ГПУ, а не Голови ВС

У своєму зверненні ви висловлюєте невдоволення тим, що Голова ВС В.Онопенко не очолив «боротьби з кримінальними проявами в лавах суддів». Мушу зауважити, що й у цьому питанні ви не тільки, м’яко кажучи, дивуєте в правовому відношенні, а й прагнете, як мовиться, перекласти проблему із хворої голови на здорову.

Вам, як заступнику Генпрокурора, має бути добре відомо, що функцію боротьби зі злочинністю в нашій країні покладено на відповідні правоохоронні органи. Саме вони зобов’язані виявляти злочини, зокрема скоєні суддями, і розслідувати такі справи. Прокуратура має відігравати в цій діяльності ключову роль, оскільки саме на неї покладено нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121 Конституції). Саме до підслідності працівників прокуратури віднесено проведення досудового слідства у справах про злочини у сфері службової діяльності, а також про більшість злочинів проти правосуддя (ст. 112 КПК). Нарешті, на Генпрокурора та підпорядкованих йому прокурорів (зокрема й на вас) закон покладає координацію діяльності по боротьбі із злочинністю правоохоронних органів (ст. 10 закону «Про прокуратуру»).

Тому ваші звинувачення на адресу Голови ВС свідчать щонайменше про необізнаність із правовими засадами протидії злочинності, компетенцією суб’єктів такої протидії, а також місцем суду з правовій системі, його повноваженнями та функціями. Ось що викликає серйозне занепокоєння. Виникає закономірне питання: як ви з таким рівнем правосвідомості можете належним чином здійснювати повноваження заступника Генпрокурора та члена Вищої ради юстиції?

Оскарження – захист від незаконного переслідування

Викликає занепокоєння також те, що у своєму зверненні ви переконуєте Президента в необхідності ще однієї неконституційної законодавчої новели – пропонуєте позбавити громадян права звернення до суду зі скаргами на постанови про порушення кримінальної справи. Це при тому, що таке право лише нещодавно було закріплено в кримінально-процесуальному законі на виконання рішення КС від 30.01.2003 №3-рп/2003 (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). До речі, Верховний Суд на підставі вивчення судової практики розробив і подав главі держави як суб’єкту законодавчої ініціативи законопроект, спрямований на вдосконалення процедури судового розгляду скарг на постанови про порушення кримінальних справ.

Безсумнівним є те, що громадяни мають бути належно захищені в судовому порядку від незаконного кримінально-правового переслідування, зокрема здійснюваного працівниками прокуратури. Обов’язкове існування такого інституту переконливо засвідчується статистичними даними, згідно з якими судами щорічно скасовується близько 40% оскаржених постанов про порушення кримінальних справ. Виходячи із цього, можна констатувати, що в судовому порядку майже кожна друга така постанова визнається незаконною. Це означає: щорічно стосовно 3 – 4 тис. наших громадян правоохоронні органи, серед інших і прокуратура, незаконно здійснюють кримінальне переслідування.

Щонайменше голослівним є наведене у зверненні твердження про існування в судовій системі правила «рука руку миє», оскільки ви самі на конкретному прикладі продемонстрували ефективність апеляційного перегляду судових рішень, указавши, що апеляційний суд області «відновив справедливість, визнавши законним порушення кримінальної справи щодо судді-злочинця».

До речі, ви називаєте конкретного суддю злочинцем, хоча стосовно нього справа ще тільки розслідується. Такі публічні висновки щодо винуватості конкретних суддів у скоєнні злочинів, а також надані вами оцінки судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимими. Ніхто не наділений правом ігнорувати принцип презумпції невинуватості та вважати особу злочинцем до доведення її вини і встановлення обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції). Ніхто також не має права в позапроцесуальному порядку оцінювати судові рішення.

Реформа заради керування та впливу

У своєму зверненні ви порушили ще одне важливе для здійснення правосуддя питання – щодо законності існуючого порядку призначення суддів на адміністративні посади. На моє переконання, на сьогодні таке призначення Радою суддів України як найвищим органом суддівського самоврядування є найбільш юридично обґрунтованим. Надзвичайно важливо, що встановлення такого порядку на підставі відповідних положень Конституції та закону «Про судоустрій України» уможливило запобігти дезорганізації судової системи, її розшматуванню за політичними і комерційними вподобаннями, встановленню протиправного контролю над судами, посиленню залежності суддів з усіма негативними наслідками для прав і свобод людини, які з цього випливають.

І проблема зовсім не в суті існуючого порядку, адже він достатньо ефективно забезпечує нормальну організацію діяльності судів, їх самостійність і незалежність суддів. Проблема в іншому – в позбавленні можливості керувати судами, впливати на суддів з вулиць Банкової, Грушевського, Різницької, з партійних та комерційних офісів. Через це вже впродовж кількох років докладаються неймовірні зусилля (законодавчі, політичні тощо), щоб такі вплив і керування запровадити. Це питання ділки від політики фактично зробили ключовим для всієї судової реформи, домагаючись установлення «свого» механізму призначення суддів на адмінпосади.

Слід також зазначити, що питання, які ви пропонуєте Президенту внести на розгляд РНБО, за законом не належать до компетенції цього органу.

* * *

Аналіз вашого звернення дає підстави для висновку, що воно є проявом професійної некомпетентності, відвертого правового нігілізму, нехтування високопосадовою особою визначених Конституцією та законами правових засад функціонування державної влади в Україні. З його змісту вбачається неповага його автора до закону, права і суду, негативне ставлення до правових гарантій, спрямованих на забезпечення законного та справедливого правосуддя. Наголошую: особливу занепокоєність викликає той факт, що таке ставлення виявляє посадова особа, яка безпосередньо причетна до формування суддівського корпусу і до застосування кримінального закону.  

Микола МЕЛЬНИК,
член Вищої ради юстиції (2000 – 2006),
заслужений юрист України,
доктор юридичних наук 

(«Закон & Бізнес», № 45, 8 – 14 листопада 2008 року. С. 2 – 3).

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити