Зміни потрібно вносити не до КПК, а в голови тих людей, котрі за ним працюють

.

Як слідчий і прокурор у минулому, а також як учений, який мав певний стосунок до розроблення нового КПК, хочу висловити свою думку про нібито недоліки цього закону, на які знову й знову звертає увагу у своїх публікаціях адвокат, екс-заступник генпрокурора Олексій Баганець.

Прокурор = захисник

Кажучи про складність збирання доказів, О.Баганець скаржиться, що передбачене новим КПК право на збір і надання доказів було закріплене й у КПК 1960 року, але як тоді, так і зараз, клопотання сторони захисту про проведення яких-небудь процесуальних дій не є обов’язковими для задоволення. Крім того, під час досудового розслідування допит свідків має право здійснювати тільки сторона обвинувачення, а сторона захисту — лише отримувати пояснення, які не є джерелом доказів (ст.95 КПК 2012 р.).

Уявімо інше: у новому КПК закріпили, що клопотання сторони захисту (а також потерпілого, його представника, законного представника) про проведення будь-якої процесуальної дії є обов’язковим для слідчого й підлягає безумовному задоволенню. Що стосується допиту свідків, то захисник так само, як і слідчий і прокурор, отримає право проводити такий допит, попереджаючи свідка про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

За таких обставин слідством фактично керуватиме адвокат. Відповідно, якщо в процесі — кілька підозрюваних і кілька адвокатів, КПК необхідно доповнити положеннями про вирішення конфлікту інтересів: адже один адвокат, виходячи з інтересів свого підзахисного, наполягатиме на проведенні тієї або іншої слідчої дії, інший — заперечуватиме її необхідність. Якщо кілька адвокатів домовляться про спільні дії, серед них потрібно буде обрати керівника (чи хоча б координатора). 
З цього випливає необхідність унесення змін до сотні положень КПК, а також інших законів.

А починати треба, звичайно, із ст.2 КПК, в якій визначити завдання кримінального провадження трохи інакше. Скажімо, так: «Завданням кримінального судочинства є забезпечення того, щоб жоден невинний не був обвинувачений або засуджений ...».

Можна піти далі — запровадити паралельне існування двох державних органів: інституту обвинувачення й інституту захисту. У кожному з них будуть слідчі й оперативно-розшукові підрозділи з однаковим набором повноважень, але в одному керувати розслідуванням будуть прокурори, а в іншому — адвокати. Тоді в КПК треба скрізь після слова «прокурор» додати слово «захисник» — щоб таким чином повністю зрівняти їх у процесуальних правах.

Досить фантазій?

Якщо бути конструктивним і не удаватися до крайнощів, можна обмежитися напівзаходами. Наприклад, у ст.220 КПК визначити, що питання про обгрунтованість клопотання сторони захисту про виконання процесуальних дій вирішується слідчим суддею. Але фактично закон це вже передбачає: згідно з ч.3 ст.93, п.7 ч.1 ст.303 КПК постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді. КПК 1960 р. таких можливостей захисникові не надавав. Причому згідно зі встановленими стст.220, 306 КПК строками всі ці питання можуть бути вирішені досить швидко — протягом 6 днів.

О.Баганець нарікає на безліч інших декларативних положень і для прикладу наводить таке:

— закон дозволив слідчому, прокурору не давати стороні захисту матеріалів провадження, ознайомлення з якими на цій стадії, на думку слідчого (прокурора), «може зашкодити досудовому розслідуванню» (ч.1 ст.221 КПК). Але ч.2 ст.303 КПК дозволяє, хоч і з деяким запізненням, оскаржити це рішення під час підготовчого провадження в суді і, отже, домогтися свого;

— новий КПК надає «нові можливості прокурору і слідчому фальсифікувати докази обвинувачення на стадії досудового розслідування», а суду — визнати допустимим доказом показання з чужих слів. Але згідно з ст.97 КПК суд не повинен, а тільки має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, причому лише у виняткових випадках.

І на завершення О.Баганець висловлює тезу про необхідність невідкладно внести до нового КПК відповідні зміни «щодо практичної реалізації стороною захисту в даний час декларативних прав».

Ні! Не до КПК потрібно вносити зміни. Їх треба вносити в голови людей, котрі за ним працюють. Доки в кожного слідчого, прокурора, судді не буде правильного розуміння принципу змагальності, не варто сподіватися на те, що зміст будь-якого здійсненого в контексті прав людини положення КПК не буде перекручено.

Таке розуміння саме по собі не з’явиться в кожного слідчого й прокурора. Спершу воно повинне виникнути в прокурорської верхівки. Потім потрібна копітка робота з відбору, навчання (у тому числі й за кордоном чи із залученням зарубіжних фахівців) і виховання слідчих, прокурорських, суддівських кадрів. Прокурори й слідчі, котрі отримали радянське, тоталітарне виховання, навіть Цивільний процесуальний кодекс, дай їм волю, зможуть використовувати для репресій.

Якби було інакше, якби кримінально-процесуальну процедуру застосовували слідчі, прокурори й судді з істинно гуманістичним мисленням, то їм не потрібен був би й новий КПК. Цілком достатньо лаконічного закону з 23 статей — тих статей чинного КПК, де викладені принципи кримінального провадження.

Микола Хавронюкдоктор юридичних наук, професор, Центр політико-правових реформ

«Закон і Бізнес», №9 (1099) 02.03—08.03.2013

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити