Зміни до Основного Закону України. Початок узурпації влади покладено

.

Першого лютого 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Відповідно до цього закону термін повноважень Парламенту збільшено до 5 років. У зв’язку з цим вибори, які мали відбутись 27 березня 2011-го перенесено на жовтень 2012-го року. Та чи правомірними були дії парламентарів, які шляхом внесення змін до Конституції продовжили термін власних повноважень?

Згідно із процедурою визначеною у ст. 155 Основного Закону, законопроект про внесення змін до Конституції вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш ніж дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Разом з тим, у ст. 5 Конституції чітко і однозначно встановлено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові України і не може бути узурповане державою її органами або посадовими особами.

Якщо виходити з того, що і право визначати і право змінювати конституційний лад належить виключно народові України, то внесені парламентом зміни щодо продовження терміну повноважень народних депутатів України мали б бути затвердженні на референдумі.

Самовільне продовження народними депутатами України терміну власних повноважень без згоди народу є узурпацією влади.

Тепер щодо компетенції народного депутата України.

Якщо виходити із змісту Закону України «Про статус народного депутата України», то можна зробити висновок, що народний депутат є представником народу, на якого покладені функції контролю за діями органів виконавчої влади та захисту конституційних прав і свобод громадян. Народ, шляхом виборів, наділяє народного депутата представницьким мандатом і уповноважує його у визначений Конституцією і законами України термін виконувати покладені на нього обов’язки. За своєю суттю народний депутат України виконує ті ж самі функції у сфері публічного права, що й адвокат в області приватного права. Різниця між адвокатом, який захищає інтереси приватних осіб і народним депутатом України, який виконує свої обов’язки представляючи інтереси всіх громадян України полягає лише в тому, що вони у різний спосіб отримують свої повноваження. Адвокат отримує довіреність шляхом укладення угоди з фізичною або юридичною особою і діє відповідно до визначених у цій угоді повноважень, а народний депутат отримує повноваження шляхом виборів, а його права і обов’язки визначаються Конституцією і відповідними законами.

Якщо в угоді між адвокатом і особою встановлено термін дії довіреності, то адвокат аж ніяк не може сам собі продовжити термін власних повноважень. Це може зробити лише та особа, яка видала цю довіреність. Крім того, довіритель, може у будь-який час припинити правовідносини із своїм повіреним, якщо адвокат не виконує або не належним чином виконує взяті на себе обов’язки.

Аналогічний принцип діє і у сфері публічного права. Народ, як суверен влади, наділяє народного депутата відповідним мандатом, термін дії якого визначено Конституцією і законами України. Пролонгувати термін дії представницького мандату може лише той, хто його видав. У зв’язку з цим можна стверджувати, що для того, щоб легітимізувати внесені Верховною Радою України зміни до Конституції щодо продовження терміну дії нинішнього парламенту потрібно провести всенародний референдум.

Інакше внесені парламентом зміни до Конституції не матимуть юридичної сили, оскільки відповідно до ст. 5 Основного Закону право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народу України.

Якщо йти за запропонованою нинішнім складом Верховної Ради логікою, то можна дійти висновку, що парламент може вносити будь-які зміни до Конституції без затвердження їх на референдумі. Але як тоді розуміти зміст ст. 5 Конституції де чітко і однозначно визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ і лише народу України належить право визначати і змінювати конституційний лад?

Далі, якщо погодитись із тим, що народні обранці мали право продовжити термін власних повноважень шляхом внесення змін до Конституції до жовтня 2012 року, то в такому разі слід визнати і те, що парламентарі через деякий час зможуть продовжити термін дії нинішньої Верховної Ради, наприклад до 2015 року, або ж взагалі скасувати вибори і прийняти закон де буде визначено, що депутати нинішнього складу парламенту будуть перебувати на своїх посадах довічно.

І ще одне питання. Хто може гарантувати, що нинішній парламент взагалі не скасує інститут Президента в Україні та не позбавить всенародно обраного Главу держави повноважень? Або, наприклад, не оголосить нинішнього Президента монархом?

Чи може приймати такі рішення парламент без згоди народу? Якщо виходити із змісту ст. 5 Конституції України, то очевидно, що ні, але, якщо погодитись з логікою за якою діє більшість депутатів нинішнього складу Верховної Ради, то можна зробити висновок, що може.

Очевидно, що у демократичній, правовій державі з республіканською формою правління така поведінка представників народу є неприпустимою. Коли якась особа, або орган державної влади виходить за межі визначених законом повноважень, то такі дії кваліфікуються як узурпація влади. Для того, щоб ніхто не зміг зловживати владою і країна не скотилася до авторитаризму, потрібно зробити так, щоб будь-які зміни і доповнення до Конституції затверджувались всенародним референдумом. Для цього конституційні норми мають бути виписані так щоб народ мав реальну можливість здійснювати контроль за діями всіх гілок влади. Звичайно, що для цього потрібно змінювати і Конституцію, і переобирати парламент, оскільки на сьогоднішній день цілком очевидним є той факт, що абсолютна більшість народних депутатів вражена тяжкою формою правового нігілізму. Саме тому нинішній парламент порушує принципи правової держави і не здатний приймати справедливі закони. Вирішити цю проблему можна лише шляхом переобрання Верховної Ради.

Крім того потрібно змінювати і саму систему виборів.

Сьогодні слід визнати той факт, що пропорційна система виборів призвела до викривлення суті депутатського мандата. Обрані за цією системою депутати є не представниками народу, а «солдатами» представлених у парламенті партій, які замість волі народу виконують волю політичних лідерів.

Найкращим виходом із нинішньої ситуації було б повернення до мажоритарної системи виборів. Це дало б можливість вирішити багато питань. Насамперед, народний депутат змушений був би повернутись обличчям до виборців і працювати на захист інтересів громади, яка його обрала, а не виконувати волю лідера партії, який поставив його у прохідне місце виборчого списку. Якщо обраний на мажоритарній основі народний депутат не виправдає довіри народу, то він не буде мати жодних шансів на переобрання під час наступних виборів.

Крім того, особиста відповідальність народного депутата перед виборцями могла б розв’язати і проблему голосування чужими картками та вилікувати парламент від «синдрому Чечетова». (Нехай спробує хтось диригувати парламентарями, які обрані безпосередньо громадянами і не залежать від партійного керівництва).

Мажоритарна система, порівняно зі змішаною і пропорційною, є більш універсальною, оскільки дає можливість одночасно забезпечувати представництво у парламенті і партіям, і громадам, і різним регіонам України.

Для того, щоб реалізувати запропоновані пропозиції, потрібно лише внести відповідні зміни до Основного Закону.

Олег Березюк
Радник АО «С. Т. Партнерс»
з питань конституційного права та виборчого процесу,
адвокат

«Юридична газета» № 9,  1 березня 2011 року.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити