Закон про кримінальну відповідальність: у чому сенс?

.

1. Як відомо, усе, що створено і твориться людиною, має свою мету, своє призначення, отже свій сенс. Протилежністю сенсу є відсутність конкретного призначення, тобто безглуздість. Осмисленим носієм думок, інформації є мова, у т.ч. мова закону. Кожне слово має свій зміст, своє призначення. Під час передачі інформації досягається розуміння людьми один одного,зазначається у статті, що оприлюднена на сайті www.Zakonoproekt.Org.UA

Якби мови не було, то зміст багатьох подій і явищ, які ставали відомими лише окремим людям, у т.ч. загальнонебезпечних, залишався б схованим від інших. Можна сказати й по іншому: якщо у мові закону не визначена мета, призначення певного феномену, то невідомим залишається його сенс.

2. Не винятком є і законодавство про кримінальну відповідальність, яке становить Кримінальний кодекс України (далі – КК України). Із його ст. 1 випливає, що законодавство про кримінальну відповідальність прийнято й існує для правового забезпечення охорони певних цінностей, а також для запобігання злочинам. Ці положення ст. 1 важко визнати конкретними і недвозначними. Пересічній людині важко зрозуміти, яким чином Кодекс, як збірник певних правил або, ще інакше, книга, наповнена словами, може забезпечити охорону чого-небудь або запобігти від чого-небудь.

Оскільки йдеться про закон про кримінальну відповідальність, необхідно з’ясувати мету такої відповідальності. Але як раз це КК України і не визначає.

3. У теорії кримінального права загальноприйнято виокремлювати такі форми реалізації кримінальної відповідальності:

1) державний осуд злочинця, не поєднаний із призначенням покарання: при закінченні строків давності (ч. 5 ст. 74), втраті особою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74) та у випадках, передбачених ч. 2 ст. 84, ст. 105;

2) призначення покарання з одночасним звільненням особи від його відбування. Йдеться, наприклад, про зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання у виді позбавлення волі (ч. 5 ст. 72), звільнення від відбування покарання з випробуванням, у т.ч. неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (статті 75–79, 104), звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (статті 80 і 106), непридатністю до військової служби військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання у дисциплінарному батальйоні (ч. 3 ст. 84);

3) призначення покарання з його реальним відбуванням (відповідно до ч. 3 ст. 57, частин 2 і 3 ст. 74, статей 82, 83, ч. 2 ст. 84, статей 85 і 86, ч. 2 ст. 87) і перебуванням у стані судимості [1, с. 64–65; 2, с. 718–722].

У цілому погоджуючись з такою класифікацією, хотіли б внести лише одне уточнення. На наш погляд, недоцільно розглядати призначення конкретного покарання з одночасним рішенням суду про умовне та про безумовне звільнення особи від відбування покарання як одну і ту саму форму. Справа у тому, що передбачене КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає застосування до засудженого примусових заходів, схожих на ті, що застосовуються під час виконання певних видів покарання (зокрема, громадських робіт, виправних робіт), а тому є більш наближеним до третьої форми реалізації кримінальної відповідальності, у той час як безумовне звільнення від відбування призначеного покарання – до першої. Слід мати на увазі і той факт, що звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачене статтями 75–79, 104 КК України, по-перше, за своїми основними ознаками збігається з таким широко поширеним в інших державах видом покарання, як пробація, по-друге, може супроводжуватися застосуванням додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу.

4. Тепер проаналізуємо КК України з наміром виявити його положення, які передбачають мету чи призначення застосування перелічених форм реалізації кримінальної відповідальності.

Загалом в контексті сенсу кримінальної відповідальності, покарання та інших кримінально-правових заходів слово «призначення» у КК України не застосовано жодного разу, а слово «мета» застосовано лише тричі.

У ч. 2 ст. 50 («Поняття покарання та його мета») зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; при цьому не має на меті завдати фізичних страждань чи принизити людську гідність.

Таким чином, загальною метою покарання КК України визнає: а) кару; б) виправлення засуджених; в) запобігання вчиненню нових злочинів засудженими; г) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами.

Утім, у ч. 2 ст. 65 («Загальні засади призначення покарання») визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Отже, покарання є необхідним лише для: а) виправлення засудженого і б) попередження нових злочинів (напевно, йдеться про запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами). Про кару тут вже не згадується.

Згідно із ст. 92 («Поняття та мета примусових заходів медичного характеру») примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Отже, метою примусових заходів медичного характеру є: а) лікування особи; б) запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

5. У ч. 1 ст. 75 («Звільнення від відбування покарання з випробуванням») передбачено, що суд може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, у ст. 76 міститься перелік обов’язків, які можуть покладатися на такого засудженого, а у ст. 77 – перелік додаткових покарань, які до нього можуть бути застосовані. У частинах 1 і 2 ст. 78 («Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням») вказано, що після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки і не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного покарання; якщо ж він не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє його для відбування призначеного покарання.

Те саме стосується неповнолітніх – згідно зі ст. 104 («Звільнення від відбування покарання з випробуванням»).

З цього можна зрозуміти мету звільнення від покарання з випробуванням: а) виправлення засудженого; б) примушування його до належної поведінки; в) попередження вчинення ним нового злочину; г) попередження вчинення ним адміністративних правопорушень. Мета запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами при цьому, зрозуміло, не досягається – хоча б з тієї причини, що у загальному психологічному сприйнятті дисонує зі звичною дихотомією «злочин – покарання».

6. У ч. 4 ст. 79 («Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років») зазначено, що після закінчення іспитового терміну подальша доля засудженої залежить від її поведінки, а в ч. 5 ст. 79 – що у разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Отже, метою звільнення згаданих жінок від відбування покарання з випробуванням є: а) виправлення засудженої; б) примушування її до належної поведінки; в) попередження вчинення нею адміністративних правопорушень. Про попередження вчинення нею нового злочину не згадується.

У ч. 4 ст. 83 («Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років») зазначено, що після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Таким чином, мета звільнення від відбування покарання цих жінок одна – примушування засудженої до належної поведінки.

7. У ст. 105 міститься перелік примусових заходів, які можуть застосовуватися до неповнолітнього засудженого у разі його звільнення від покарання. Зі змісту цих заходів можна зробити висновок, що їхньою метою є примушування до належної поведінки, і лише один із заходів – направлення до спеціальної навчально-виховної установи передбачає також і мету виправлення («до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років»).

Висновки.

1. КК України не визначає мети, призначення, отже сенсу застосування: 1) власне кримінальної відповідальності і звільнення від неї; 2) державного осуду злочинця, не поєднаного із призначенням покарання; 3) покарання з одночасним звільненням особи від його відбування у випадках, передбачених ч. 5 ст. 72, статтями 80 і 106, ч. 3 ст. 84; 4) звільнення від відбування покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 ст. 74, статтями 82, 83, ч. 2 ст. 84, статтями 85 і 86, ч. 2 ст. 87; 5) судимості; 6) примусового лікування.

Таким чином, чи є у цьому всьому сенс?

2. Якщо врахувати різну правову природу додаткових покарань (у законодавстві більшості зарубіжних держав вони визнаються не покараннями, а кримінально-правовими заходами), то слід зазначити, що мету покарання, як вона визначена у ч. 2 ст. 50 КК України, не можна вважати юридично коректною стосовно додаткових покарань. Також по іншому має бути визначена і мета звільнення від додаткових покарань.

3. КК України у схожих випадках по різному визначає мету: 1) покарання – в ч. 2 ст. 50 і в ч. 2 ст. 65; 2) звільнення від відбування покарання з випробуванням – у статтях 75–78 і в ч. 4 ст. 79.

Неясно також, чому складовою мети звільнення від покарання з випробуванням визначено попередження засудженим адміністративних правопорушень, але це не визначено складовою мети покарання загалом.

Хавронюк М.І., доктор юридичних наук, доцент, заступник керівника апарату Верховного Суду України

Хавронюк А.М., студент КНУ імені Тараса Шевченка

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, О. О. Дудоров та ін.).– Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка.– К.: Атіка, 2008.– 376 с.

2. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред. А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.: Істина, 2011. – 1112 с.

© Хавронюк Микола Іванович. Хавронюк А.І. © www.Zakonoproekt.Org.UA

Блог М.Хавронюка на сайті Zakonoproekt.org.ua

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити