За межею правового поля

.

Євген ГОЛОВАХА: «Намагання влади тиснути на соціально активних громадян може закінчитися формами агресивного стихійного протесту»
Піраміда
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО /
З АРХІВУ «Дня», 1996 р.

Порівняно з минулим роком, кількість заборон щодо проведення акцій протесту зросла у 1,5 разу. Якщо 2011 р., згідно із судовими рішеннями, було скасовано проведення 203 заходів із висловлення невдоволення, 2012 р. кількість таких рішень збільшилася до 316. Водночас зменшився відсоток успішних оскаржень відповідних заборон у судовому порядку. У той час, як 2011 р. вдалося делегітимізувати сім відповідних заборон, 2012 р. позитивне рішення було прецедентним і ...єдиним. Такі дані наводить Центр політико-правових реформ.

Загалом, судова практика в таких справах має демонструвати свободу громадян і можливість застосування права на мирне зібрання. Українське законодавство, радше, робить крок назад від утвердження таких норм.

Слід зауважити, що динаміка судових заборон у частині громадянської активності пов’язана зі стрімким зростанням невдоволення громадян. У березні 2012 р. кількість акцій спротиву подолала попередньо зафіксований рекорд 2009 р. і скала 317 заходів. У цілому ж, число торішніх протестів перетнуло позначку 1500. Темп протестному рухові, як зазвичай, задавала столиця: в Києві та області було проведено 417 акцій спротиву. Активно демонстрували непокору й у Харківській області — 191 протест, Крим та Севастополь — 160, Донецьк — 155 та Львівська область — 146.

Цей рік на самому старті вже відзначився рядом акцій та протестів. Варто зазначити, що більшість із них, з погляду Феміди, пройшли поза законом. Окрім випадків, коли держава шляхом судової заборони виводить протест у категорію неправомірного, зростає кількість прикладів, коли легітимний інструментарій для обстоювання прав громадянина вичерпано, а результату немає. Ілюстрацією до попередньої тези може слугувати акція, яка відбулася під стінами Київради. Після неуспішної спроби київських активістів реалізувати норму закону щодо відкритості роботи місцевої ради й бути присутніми під час ухвалення бюджету міста, орган місцевого самоврядування було вирішено брати штурмом. Недовготривала й безрезультативна блокада будівлі штовхнула людей на подальший крок — громадські діячі та люди в масках вибили двері й потрапили до Київради. Там, нарешті, пройшли переговори з чиновниками, в результаті яких до приміщення було допущено 20 активістів, половині з яких дозволили бути присутніми в залі засідань.

Нещодавньою гучною акцією став захист Десятинного провулку. Після того як небайдужа до питань збереження історичного обличчя Києва громада отримала рішення прокуратури щодо незаконності забудови в провулку, активісти вирушили туди, щоб передати документи будівельникам. Однак там їх зустріли з водою та сльозогінним газом. Обурені люди розтрощили паркан із колючим дротом, щоб потрапити на об’єкт. Не обійшлося й без сутичок з охороною. Утім, результат був позитивним: паркан демонтували, а будівництво припинили. Поки що.

Більшість активістів відзначають, що вболівають за вирішення суперечливих питань мирно, — не відступаючи від букви закону, однак влада не бажає шукати компромісів. Загалом, торішня статистика свідчить, що більшість акцій мають мирний характер — таких 78%. Однак 17% протестів включали конфронтаційну тактику, а 6% —мали насильницький характер: було завдано шкоди людям чи майну.

Фантомні болі чинних керманичів із приводу різного роду протестів, мітингів та революцій вилилися в бажання раз і назавжди врегулювати питання мирних зібрань громадян. Минулої осені Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект про мирні зібрання. Красномовним фактом є те, що проект, який містив ряд обмежень щодо зібрань громадян та жорсткі вимоги щодо їх нього формату, з’явився напередодні виборів. Утім, навіть парламентський омбудсмен Валерія Лутковська визнала, що без змін законопроект є репресивним. Ряд протестів та заява-звернення з вимогою доопрацювання відповідного проекту, підписана 160 громадянськими організаціями, змусили владу відкласти розгляд цього закону. Чи надовго?

КОМЕНТАРI

ЄДИНИМ ЗАСОБОМ ПРИПИНЕННЯ ЗРОСТАННЯ РАДИКАЛІЗМУ МОЖЕ СТАТИ ВІДМОВА ВІД ТИСКУ НА СУДОВУ ВЛАДУ

Євген ГОЛОВАХА, заступник голови Інституту соціології НАНУ:

Головаха Євген Іванович— Наростання акцій протестів — це наслідок розчарування: задекларована програма реформ не виправдала надій. На тлі погіршення ситуації в країні в цілому, побоювань громадян за свої права та несприйняття певних кроків влади, зростає радикалізація. Це було помітно ще на виборах, коли значно підвищилася питома вага людей, котрі голосували за лівих і правих радикалів. Не останню роль відіграло й пожвавлення опозиції, яка вже очолює певні рухи. Загалом, логіка проста — збільшення підтримки радикальних сил свідчить про готовність самих людей діяти більш жорстко й радикально.

Однією з причин такого стану суспільства є великі проблеми щодо здійснення правосуддя. Судова влада стає все менш самостійною й поступово підкоряється виконавчій гілці. У випадку, коли люди не впевнені, що можна досягнути справедливості шляхом звертання до судової влади, вони починають діяти на свій розсуд. Таким чином, єдиним засобом припинення зростання радикалізму може стати відмова від тиску на судову владу: потрібно дати їй можливість здійснювати свої функції. Однак, якщо владний тиск на суди є традиційною проблемою, «здобутком» реформацій останніх років став тиск плутократії: хто має гроші, той має позитивне судове рішення. Ця проблема також потребує вирішення.

Що ж стосується судових заборон щодо проявів громадської активності, замість того, щоб дати шанс судовій влади врегульовувати конфліктні ситуації в країні, влада використовує її у своїх інтересах. Що більше буде заборон, то менше шансів для розвитку громадянського суспільства й більше можливостей для маневру та свавілля влади. Це може закінчитися формами агресивного стихійного протесту. Тією мірою, якою витісняють із правового поля організоване громадянське суспільство, отримують некеровані й потенційно дуже небезпечні акції масового протесту.

ЛЮДИ НАВЧАТЬСЯ ЗАХИЩАТИ СВОЇ ПРАВА, АЛЕ ЦЕ БУДЕ НЕ З НИНІШНІМИ ПОЛІТИКАМИ

Олег БЕРЕЗЮК, президент Українського юридичного товариства:

Березюк Олег ВалерійовичЗвісно, треба робити висновки щодо кожного окремого рішення: якщо існує небезпека порушення прав інших громадян, протестні заходи можуть бути заборонені. Утім, коли йдеться загалом про акції протесту, — це конституційне право громадян, і рішення, яке забороняє проведення таких акцій, є неправосудним і порушує Конституцію.

У цілому, в нашій країні взято курс не на розбудову громадянського суспільства, а на встановлення тоталітарного режиму. Про це свідчить і нещодавнє позбавлення двох депутатів мандата — це абсолютний нонсенс. Таке рішення свідчить про кінець парламентаризму. В таких умовах говорити про те, що влада працює на створення громадянського суспільства, недоцільно.

Громадянське суспільство справді витискають за рамки закону, але треба говорити й про якість існуючого суспільства. Політична ініціатива має належати громадянам, але вони інертні, як і опозиція, яка не робить нічого для того, щоб навчити людей захищати свої громадянські права. Передусім активні громадяни мають вести за собою більшість і разом змушувати владу творити сприятливі умови для життя в нашій країні. Не можна сказати, що в Україні немає лідерів, але їх дуже мало.

Що ж до останніх виявів невдоволення, ламання дверей у Київраді — це бутафорія. В існуючих умовах, якби хтось дозволив собі такі дії, були б викликані спецпідрозділи, й ініціаторів таких заходів вже б покарали. Я маю сумніви, що ця громадська ініціатива проходила без згоди влади. Я кажу крамольні речі, але з поведінки влади та тих «активістів» видно, що це була обумовлена акція.

Є окремі прояви громадянської участі, коли йдеться про захист лісонасаджень чи пам’яток. Однак найбільшим проявом громадянської ініціативи все ще залишається помаранчева революція 2004 року. На жаль, лідери революції не виправдали довіри громадян, й результати очевидні: хто — в тюрмі, хто — на маргінесі політики.

Спротив людей буде рости. Чинна влада стискає пружину, яка рано чи пізно розкриється. Локальні акції з часом об’єднаються й виллються в щось більше. Люди навчаться захищати свої права, але це буде не з нинішніми політиками — як владою, так і опозицією. Головне — щоб були люди та ідеї, які вони доноситимуть до суспільства.

Анна Черевко

«День», №25, (2013), вівторок, 12 лютого 2013

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити