Якість кримінального законодавства: як її досягати

.

1. 5 квітня 2009 року, крім 8-річчя з дня прийняття Кримінального кодексу (КК) України 2001 року, можна було святкувати й своєрідний ювілей: за весь час дії Кодексу – станом на 5 квітня 2009 року – прийнято рівно 50 законів про внесення змін до нього. Згідно з цими змінами: із нього виключено 3 статті; його доповнено 24 новими статтями; 30 статей прийнято у новій редакції; до більш як 125 статей внесено зміни,зазначається у статті, що оприлюднена на сайті www.Zakonoproekt.Org.UA.

Таким чином, можна вважати, що КК України за сім з половиною років своєї дії оновився приблизно на третину. Але стверджувати, що його зміст покращився, не можна хоча б тому, що оновлення положень КК України не мало системного, науково обґрунтованого характеру.

2. Реальний вплив на зміну якості кримінального законодавства мають суб’єкти законодавчої ініціативи, серед них більший – народні депутати України, які особисто голосують за законопроекти, а найбільший – народні депутати України, які входять до профільного комітету – Комітету Верховної Ради України Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, а також окремі депутатські фракції (чи коаліція), від позиції яких в основному і залежить доля того чи іншого законопроекту.

Серед аргументів на користь прийняття чи відхилення того чи іншого законопроекту наразі превалює не його практична актуальність чи наукова обґрунтованість, не дані узагальненої судової практики чи судової статистики, а політична доцільність.

Саме цим можна пояснити те, що із усіх прийнятих законів, якими вносились зміни до КК України:

а) лише один ґрунтувався на розробленій (у загальних рисах) концепції гуманізації кримінального законодавства і був продуктом діяльності спеціального створеної при Міністерстві юстиції України робочої групи;

б) чимала кількість стосувалась внесення змін до статей, до яких кількома роками (див. статті 127, 157, 164, 165, 228, 289, 298, 361, 384, 385) чи навіть місяцями (див. статті 158, 218, 240, 286, 306, 310) раніше вже вносились зміни, інколи й двічі (див. статті 176, 177, 229) або ж внесення змін до нових статей (див. статті 194-1, 203-1, 232-1);

в) значна кількість стосувалась внесення змін, які важко назвати концептуальними, просто суттєвими чи такими, які мали б бути розробленими в єдиному законопроекті щодо удосконалення кримінальної відповідальності та покарання за окремі види злочинів. Так, законами № 3075-ІІІ від 7 березня 2002 року, № 485-IV від 6 лютого 2003 року, № 2984-IV від 18 жовтня 2005 року дещо змінені санкції статей 259 і 296, 306, 240, Законом № 2276-IV від 21 грудня 2004 року стаття 153 доповнена словом "або", а Законом № 2308-IV від 11 січня 2005 року у статті 240 слова "крім загальнопоширених" замінено словами "загальнодержавного значення". Є й інші подібні приклади;

г) значна кількість була пов’язана з подіями у політичному житті країни і приймалась, як правило, терміново. Такими були закони № 744-IV від 15 травня 2003 р., № 3169-IV від 1 грудня 2005 р., № 3504-IV від 23 лютого 2006 р., № 698-V від 22 лютого 2007 р., № 270-VI від 15 квітня 2008 р., що стосувались статей 157–159-1 КК України, які передбачають відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян.

8 квітня 2008 р. уперше зроблено спробу підвести під подальше реформування кримінального законодавства певну загальнодержавну концепцію. Йдеться про затвердження Указом Президента України № 311/2008 Концепції реформування кримінальної юстиції України. Нею, між іншим, передбачено:

- поділ кримінально караних діянь на злочини і кримінальні проступки;

- трансформацію частини злочинів й адміністративних правопорушень у кримінальні проступки і прийняття Кодексу про кримінальні проступки;

- запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб.

За минулий рік законопроект, в якому реалізовані ці положення Концепції, хоча й розроблено, на розгляд до парламенту не передано.

3. У Конституції України винятково до компетенції Верховної Ради України віднесено прийняття законів і визначення засад внутрішньої політики (пункти 3 і 5 частини першої статті 85), а також встановлено, що діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (пункт 22 частини першої статті 92). Тому саме єдиний орган законодавчої влади в Україні має визначати концептуальні засади подальшого здійснення кримінально-правової реформи.

4. Відповідно до статті 12 Закону «Про комітети Верховної Ради України» законопроектна функція комітетів полягає у: 1) розробці законопроектів; 2) підготовці висновків і пропозицій, узагальненні зауважень і пропозицій, що надійшли до законопроектів; 3) доопрацюванні законопроектів за наслідками їх розгляду у першому і наступних читаннях; 4) внесенні пропозицій щодо планування законопроектної роботи тощо.

Згідно з Додатком до Постанови Верховної Ради України від 4 грудня 2007 року № 4-VІ "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання" питання кримінального законодавства віднесено до відання Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

З метою забезпечення якості кримінального законодавства у цьому Комітеті створено спеціальний підкомітет.

6. Статтею 15 Закону «Про комітети Верховної Ради України» передбачено, що Комітет при здійсненні законопроектної функції має право, зокрема:

- розробляти з власної ініціативи проекти законів з питань, що віднесені до предметів відання, та визначати завдання щодо їх розробки;

- опубліковувати за своїм рішенням у засобах масової інформації розроблені проекти законів;

- створювати робочі групи для підготовки проектів та включати до них співробітників науково-дослідних інститутів і навчальних закладів, інших фахівців за їх згодою;

- залучати до роботи в робочих групах фахівців на контрактній основі з оплатою, а також посадових та службових осіб державних органів й органів місцевого самоврядування за згодою керівників відповідних органів;

- звертатися до державних органів, наукових установ і організацій, об'єднань громадян тощо з проханням висловити пропозиції щодо проектів законів;

- ініціювати укладання договорів з науковими установами, навчальними закладами та спеціалістами на науково-інформаційний пошук, розробку, доопрацювання та експертизу проектів законів.

Стаття 16 цього ж Закону визначає обов'язки комітетів при здійсненні законопроектної функції, серед яких: здійснювати аналіз практики застосування законів, віднесених до предмета відання комітету, готувати пропозиції щодо їх систематизації, кодифікації; вивчати громадську думку, розглядати звернення і пропозиції, що свідчать про потребу в прийнятті нових законів або у внесенні змін до чинних тощо.

Напевно, більш широких повноважень (і, відповідно, можливостей) для розробки і супроводження законопроектів, у т.ч. з питань кримінального законодавства, не має жоден інший державний орган.

7. Виходячи із усього вищезазначеного слід дійти висновку, що чинне законодавство цілком дозволяє забезпечувати належну якість кримінального законодавства. Заважають цьому лише перманентна політична криза і горезвісний людський фактор.

Хавронюк Микола Іванович,
доктор юридичних наук, доцент,
заступник керівника апарату – начальник правового управління Верховного Суду України

Блог М.Хавронюка на сайті Zakonoproekt.org.ua

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити