Влада і корупція в Україні: хто кого переборе?

.

Мельник Микола Іванович

 

 

 

 

Микола МЕЛЬНИК,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Корупція — це соціальне явище, що має яскраво виражене політичне забарвлення. Історичний досвід свідчить, що за допомогою корупції досягалися найвищі владні вершини. Водночас, корупція нерідко стає причиною завершення політичної кар’єри політичних і державних діячів, урядів, зміни політичних режимів, занепаду держав.

Впродовж останніх десятиліть корупція стала не лише характерною рисою сучасної політики в багатьох країнах світу. Дехто з аналітиків вважає, що корупція є основною політичною проблемою кінця XX століття: «Кожне десятиріччя виявляє, принаймні, одну нову сферу політичних досліджень. У 70-ті роки це був тероризм, у 80-ті — екологія; у 90-ті роки нею стала корупція»1. Таку оцінку підтверджують звинувачення в корупції політиків зі світовим ім’ям: Б.Бхутто (Пакистан), П.Лазаренка (Україна), Б.Нетаньяху та Е.Вайцмана (Ізраїль), Б.Єльцина (Росія), Г.Коля (ФРН) та інших.

Корупція і влада є вічними антагоністами: корупція як соціальна корозія «роз’їдає» державні структури; державна влада, у свою чергу, прагне знищити корупцію. Політична сутність корупції обумовлюється тим, що вона впливає на формування владних структур, їх функціонування, підготовку і реалізацію політичних рішень.

КОРУПЦІЯ І ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Корупція здійснює безпосередній вплив на формування державної влади. У виконавчій гілці влади це відбувається переважно шляхом плати за призначення на посаду (купівля-продаж посад), призначення на посади не в залежності від ділових якостей особи, а виходячи з її родинних зв'язків або особистої відданості (за принципом «не має значення, хто ти, важливо — чий ти»). Найбільш небезпечними прояви корупції в кадровій політиці є на вищих щаблях виконавчої влади, оскільки керівники найвищого рівня створюють цілу піраміду корумпованих відносин, яка пронизує усі рівні влади. За цих умов стає неможливим зайняти ту чи іншу посаду, виходячи лише з ділових та особистих якостей кандидата. Вирішальним моментом є плата за призначення, родинні (дружні) відносини з керівниками вищого рівня, іншими впливовими особами. Нерідко кадрові рішення в самих структурах влади приймаються лише формально; фактично, вони приймаються поза владними кабінетами — впливовими бізнесменами, керівниками організованих злочинних формувань, які контролюють той чи інший регіон або сферу діяльності. Про такі випадки повідомляли вітчизняні та зарубіжні ЗМІ, на цьому наголошували керівники держави, правоохоронних органів, відомі політики України.

Так, звертаючись до керівників правоохоронних органів, Президент Л.Кучма на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України констатував: «До сьогоднішньої наради мені надали такі матеріали: на обліку в органах внутрішніх справ перебуває близько двох з половиною тисяч стійких злочинних угруповань! Ви ж тільки вдумайтесь, шановні: дві з половиною тисячі озброєних і готових на все угруповань! А ви не перестаєте запевняти керівництво держави та громадськість, що знаєте про них та сфери їх впливу, володієте обстановкою»2. Наголошуючи на корумпованості української влади, народний депутат України О.Мороз зазначив: «Не офіційні структури здійснюють владу, а олігархи і клани»3.

Досить широким є набір корупційних засобів, які можуть бути застосовані при формуванні судової гілки влади. Насамперед, це підкуп чиновників державних органів, які здійснюють підбір кандидатів на посади суддів, готують матеріали на призначення (обрання) судді на посаду, вирішують питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах (кваліфікаційні комісії суддів, органи юстиції, Вища рада юстиції, парламентські комітети). Серед інших засобів — підробка документів, приховування компрометуючих матеріалів щодо кандидатів на посади суддів тощо.

При формуванні представницьких органів влади також важко уникнути впливу корупції. У цьому випадку мова йде про порушення фундаментальних принципів організації і проведення виборів: підкуп кандидатів, представників влади та виборчих комісій; нелегальне фінансування виборчих компаній; посадові зловживання при проведенні агітації; фальсифікація результатів виборів, створення перешкод реалізації виборчого права громадянами тощо.

Слід зазначити, що багатьма українськими політиками, міжнародними організаціями, іноземними оглядачами останні виборчі кампанії в Україні оцінюються як такі, що проводилися з використанням недемократичних методів, до яких належать і прояви корупції в ході виборчої кампанії. Соціологічні дослідження, які передували останнім виборам Президента України, засвідчили той факт, що кожний другий виборець України ще до початку виборчої кампанії висловив сумнів щодо чесності виборчої кампанії та її результатів. Серед тих, хто робить виборчу процедуру нечесною, виборці називали Центральну виборчу комісію (16% опитаних), мафію і організовану злочинність (12%), членів дільничних виборчих комісій (6%), Президента України, політичні партії, бізнесові кола (5%)4.

За даними правоохоронних органів України, у представницькі органи влади на виборах 1998р. було обрано значне число осіб, які або є організаторами (активними учасниками) організованих злочинних угруповань, або до моменту їх обрання вчинили злочини корупційного характеру. Так, за інформацією Центру громадських зв'язків Головного управління МВС України в Криму, депутатами Керченської міської ради є дев'ять організаторів (активних членів) організованих злочинних угруповань5. У 1999р. за скоєння злочинів було заарештовано чотирьох депутатів Євпаторійської міської ради6.

При формуванні владних структур корупція призводить до того, що, по-перше, владу одержують особи, яким вона насправді не делегована виборцями або які не повинні посідати державні посади за своїми діловими та особистими якостями (по суті йдеться про незаконне привласнення влади); по-друге, до влади приходять представники кримінального середовища, у т.ч. лідери злочинних угруповань; по-третє, сформована таким чином влада є злочинною і буде використовуватися її представниками зі злочинною метою — для незаконного збагачення, ухилення від відповідальності, переслідування опонентів тощо.

КОРУПЦІЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Корупція передбачає експлуатацію публічної влади в приватних інтересах. Держава, фактично, позбавляється тієї частини влади, якою скористався корупціонер у власних корисливих інтересах. Як зазначав Гегель, «та доля державної влади, яку придбав для себе окремий індивідуум, втрачена для влади загального»7.

Про неправомірне використання влади державними діячами (політиками) найвищого рівня останнім часом сказано чимало. Так, в результаті оприлюднення інформації про причетність окремих народних депутатів до вчинення корупційних дій, у суспільстві склалася стала думка про поширення корупції в стінах Верховної Ради.

Особливо інтенсивно інформація про корупцію серед парламентарів поширювалася навесні-влітку 1998р. під час обрання Голови Верховної Ради України. Цей процес мав затяжний характер (тривав упродовж кількох місяців), що дало підстави для різних припущень. Неодноразово поширювалася інформація (в т.ч. у публічних виступах на пленарних засіданнях парламенту, у ЗМІ) про те, що той чи інший кандидат або структури, які його підтримують, вдаються до підкупу окремих депутатів. Про підкуп депутатів говорилося також у зв'язку з формуванням депутатських груп і фракцій, переходом депутатів з однієї фракції до іншої8. Дійшло до того, що 25 червня 1998р. Верховна Рада України прийняла спеціальну постанову «Про заяви народних депутатів України стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України». Було утворено Тимчасову слідчу комісію для перевірки заяв депутатів стосовно хабарництва під час голосування; до перевірки було залучено Генеральну прокуратуру України.

Ні Тимчасова слідча комісія, ні правоохоронні органи не встановили тоді конкретних фактів підкупу депутатів або причетних до цього осіб. Однак, це не поклало край заявам з приводу підкупу депутатів, у т.ч. з боку самих парламентарів. Про те, що в українській політиці загалом і парламентській діяльності зокрема використовується метод підкупу, заявив народний депутат України Л.Кравчук: «Влада зараз живе за законами торгівлі — це найстрашніше! Виторгували посаду голови Верховної Ради. Виторгували, голосування не було, був продаж бюлетенів... Представники влади почали жити за законами меркантилізму, торгівлі: «Ти мені, я тобі. Ти віддаси мені голоси і бюлетені, я віддам тобі... За гроші продається все: перехід із фракції до фракції, посади»9.

Потебенько Михайло ОлексійовичДо заяв цього політика слід поставитися надзвичайно серйозно, оскільки він сам був тоді претендентом на посаду Голови Верховної Ради України, а отже добре обізнаний з політичними торгами, що відбувалися у 1998р. у парламенті.

У 1998р. Генеральна прокуратура України направила до парламенту подання про отримання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних злочинів народних депутатів України П.Лазаренка і М.Агафонова. У березні 2000р. Служба безпеки України направила на розгляд парламенту матеріали щодо шести народних депутатів України, в діях яких Служба безпеки вбачала ознаки правопорушень, передбачених Законом України «Про боротьбу з корупцією»10. Крім того, Служба безпеки повідомила про порушення виборчого законодавства ще одним народним депутатом України (використання підроблених документів при реєстрації кандидатом)11.

20 квітня 2000р. на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України була оприлюднена інформація про бізнесову діяльність парламентарів. За даними Державної податкової адміністрації, 364 народні депутати України мають офіційний доход від комерційних структур. Парламентарі очолюють 202 підприємства і є засновниками 473 підприємств. Загалом, народні депутати мають пряме або непряме відношення до господарсько-фінансової діяльності 3105 підприємств. У 1999р. ці підприємства імпортували на територію України сировини та товарів народного споживання на 13,2 млрд. грн. (25,3% імпорту України); експортували — на 5,2 млрд. грн. (10,1% експорту України). За результатами господарської діяльності в 1999р., згадані підприємства мають недоїмку до бюджету в розмірі 4,1 млрд. грн.12

Не дивлячись на те, що окремі із зазначених вище та інших (оприлюднених у ЗМІ) фактів не знайшли офіційного підтвердження з боку правоохоронних органів або знаходяться на стадії перевірки (потребують перевірки), можна стверджувати, що подібна інформація, оприлюднена парламентарями і керівниками органів державної влади, по суті є визнанням корупції серед політиків високого рівня.

Справедливості ради, слід зазначити, що серед інших гілок влади законодавча влада об'єктивно не може бути найбільш корумпованою. Потенційно найбільш корумпованою є виконавча влада, оскільки саме її представники мають можливість розпоряджатися грошовими коштами, нерухомістю, матеріальними цінностями, вирішувати питання щодо виділення земельних ділянок, оренди, притягнення до юридичної та фінансової відповідальності, видачі дозволів, ліцензій, кредитів під гарантії Уряду тощо. Це підтверджує і судова практика застосування антикорупційного законодавства: переважна більшість осіб, притягнутих до відповідальності за хабарництво, посадові зловживання, порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією» — це представники виконавчої влади. До речі, відсутність серед них урядовців найвищого рівня є скоріше свідченням високого рівня корумпованості виконавчих структур, аніж навпаки, оскільки високопоставлені урядовці мають більше можливостей не лише для зловживання владою, але й для того, щоб «виходити сухими з води»13.

Що стосується судової влади, то питання про відповідальність за посадові зловживання суддів порушуються досить рідко. Так, за два роки функціонування Вищої ради юстиції14 за поданням цього органу лише дев'ять суддів були звільнені за порушення присяги, проти п'яти суддів порушено кримінальні справи за фактами одержання хабара15. Впродовж попередніх років кримінальні справи стосовно суддів також порушувались вкрай рідко, як правило, лише за фактами одержання хабарів16.

КОРУПЦІЯ І ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА

 Політична сутність корупції проявляється також у тому, що вона може бути засобом боротьби за владу (збереження влади). З одного боку, владні структури можуть використовувати гасла боротьби з корупцією для досягнення політичних цілей, у т.ч. для розправи над політичними опонентами (з використанням кримінально-правових, репресивних засобів, дискредитації опозиційних політиків). З іншого боку, політична опозиція може звинувачувати владу в її корумпованості також з метою досягнення своїх політичних цілей. При цьому опозиція, як це не дивно, може бути зацікавлена у корумпованості владних структур (окремих державних діячів), оскільки викриття фактів корупції та їх оприлюднення в ЗМІ підвищує шанси опозиції прийти до влади. Нижче наведено типові варіанти використання гасла боротьби з корупцією для боротьби з політичними противниками.

1. Застосування кримінально-правових та інших, передбачених законом, репресивних засобів до державних діячів, політиків (як правило, представників політичної опозиції) за наявності для того підстав, але не з причини їх наявності, а головним чином — з політичних міркувань. Тобто, притягнення таких осіб до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень здійснюється не в результаті системної антикорупційної діяльності влади, а виходячи з принципу політичної доцільності. Сам процес притягнення винного до відповідальності супроводжується широкими пропагандистськими заходами, метою яких є переконання суспільства та міжнародної спільноти в тому, що згаданий процес абсолютно позбавлений політичного підтексту і спрямований виключно на забезпечення законності в державі17.

Представники правоохоронних органів у таких випадках можуть з чистою совістю застосовувати закон, навіть якщо вони усвідомлюють політичний аспект ситуації. Однак, ситуація може кардинально змінитися, якщо мова піде про притягнення до відповідальності за аналогічні дії інших посадових осіб (політичних діячів), які не перебувають у політичній опозиції до політичного керівництва країни або більше того — є наближеними до правлячої «Сім'ї». У таких випадках представники правоохоронних органів, які своїм завданням визнають не забезпечення законності, а обслуговування існуючого політичного режиму, змушені йти на порушення закону, оскільки незастосування закону за наявності для того підстав є посадовим зловживанням.

2. Юридична розправа з політичними опонентами шляхом притягнення їх до відповідальності за звинуваченням у корупції (інших протиправних діях) за відсутності для цього законних підстав. Мета і засоби в подібних випадках залишаються такими ж, як і в описаному вище випадку, але при цьому відсутні підстави для їх застосування.

Саме таким способом в країнах колишнього СРСР влада нерідко розправлялася з політичними діячами, зокрема парламентарями, які викривали факти корупції стосовно вищих посадових осіб, а отже представляли певну загрозу для корумпованої владної верхівки. До подібних випадків ряд політиків, а також юристів, які мали можливість детально ознайомитися з матеріалами справи, відносять порушення у квітні 1997р. Генеральним прокурором України Г.Ворсіновим кримінальної справи стосовно голови парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Г.Омельченка, якого звинувачували (як з'ясувалося згодом, безпідставно) у посадових зловживаннях.

Омельченко Григорій ОмеляновичПредставникам правоохоронних органів у таких випадках доводиться діяти незаконно. Безпідставне кримінальне переслідування (застосування інших репресивних заходів) є посадовим злочином, тобто йдеться вже про корумповану поведінку представників правоохоронних органів.

3. Застосування репресивних засобів з тих же мотивів до осіб з оточення політичних діячів, в дискредитації яких зацікавлена влада. Що стосується правоохоронних органів, то їх дії, залежно від наявності (відсутності) підстав для застосування відповідних заходів, можуть бути як законними, так і протизаконними. Однак, це не має принципового значення, оскільки рушійною силою для застосування правових засобів у таких випадках виступає не боротьба з корупцією, а політична доцільність18.

Одним із найбільш небезпечних чинників використання гасел протидії корупції для політичної боротьби є залучення до цього процесу правоохоронних органів, тобто використання їх у якості засобу політичної боротьби.

Боротьба з корупцією може також декларуватися з метою створення конкретним представникам влади позитивного іміджу серед громадян і в очах світової спільноти задля збереження (отримання) відповідної посади. Традиційно заяви про посилення боротьби з корупцією лунають частіше і гучніше перед черговими виборами.

Власне кажучи, з позицій корумпованих політиків такі дії спрямовані на вирішення двоєдиної задачі: по-перше, будь-якою ціною утриматися при владі; по-друге, уникнути таким чином відповідальності за вчинені під час перебування при владі злочини19.

У зв'язку з цим, виникає необхідність більш уважно визначитися щодо інституту депутатської недоторканності. За правової та політичної ситуації, коли не виключається переслідування парламентарів з політичних мотивів, депутатську недоторканність, окрім іншого, слід розглядати як засіб захисту демократії, оскільки основне призначення депутатської недоторканності — це забезпечення правових гарантій для належного виконання депутатами своїх обов'язків. Очевидно, обмежене застосування депутатської недоторканності можна вважати корисним, якщо воно сприяє боротьбі з корупцією20. Позбавлення (суттєве обмеження) депутатської недоторканності, виходячи з політичних цілей, може перетворитися на своєрідне «щеплення» від опозиційності21, що не сприятиме розвитку демократії в Україні.

Не можна виключати і випадки, коли корупціонер — народний депутат, викритий у зловживаннях і хабарництві, намагається «списати» звинувачення, що висуваються на його адресу, на політичне переслідування. Такого роду політичний «захист», як свідчить практика, може бути досить ефективним.

КОРУПЦІЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Політичний аспект корупції проявляється також у тому, що вона може суттєво впливати на реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Що стосується останньої, то високий рівень корумпованості в країні (корумпованість окремих високопоставлених чиновників) може використовуватися іншими державами для тиску на політичне керівництво країни при прийнятті рішень зовнішньополітичного і внутрішньополітичного характеру. Тобто, правляча верхівка держави потрапляє у політичну залежність від керівників тих держав (міжнародних організацій), які поінформовані про дійсний стан справ щодо корумпованості країни, окремих політиків або керівників найвищого рівня. В результаті, виникають проблеми в стосунках з іншими державами (міжнародними організаціями) при укладанні міжнародних договорів, контрактів, отриманні кредитів, інвестуванні іноземного капіталу, реструктуризації боргів. Не слід виключати, що корумповані посадові особи можуть потрапити в залежність від представників іноземних держав (міжнародних організацій) і будуть використані останніми в своїх інтересах, у т.ч. як «агенти впливу»22.

Те, що проблеми корупції набули в Україні політичного характеру і стали важливим чинником ставлення до неї з боку міжнародної спільноти, відзначається фахівцями як незаперечний факт і підтверджується численними опитуваннями західних експертів23. Про це свідчать як оцінка України провідними міжнародними організаціями, від якої значною мірою залежить політичний імідж нашої держави у світі, так і прояви тиску на політичне керівництво України.

За показниками корумпованості, Україна стабільно входить до групи світових «лідерів». Згідно з міжнародним індексом корупції за 1999р., Україна посіла 21-е місце (поряд з Кенією) у списку найбільш корумпованих країн світу. За результатами опитування авторитетного британського тижневика The Economist, у 1998р. Україна одержала найвищий бал за рівнем корумпованості серед 97 країн світу. За оцінками експертів Всесвітнього економічного форуму, в 1999р. Україна посіла третє місце (після Болівії і Колумбії) серед 59 країн світу з найвищим рівнем корупції в політиці24.

Політичний тиск з боку інших держав, обумовлений їх стурбованістю рівнем корупції у тій чи іншій країні, може набувати різних форм, у т.ч. дипломатичних. Як приклад, можна навести висловлювання урядовців та дипломатів США з приводу корупції в Україні напередодні візиту Президента Л.Кучми до цієї країни восени 1999р. Так, заступник державного секретаря США С.Телботт, характеризуючи стан корупції в Україні, зазначив: «Корупція стала однією з найбільших перешкод досягнення економічного процвітання і демократії в Україні... Якщо Україна хоче поновити довіру інвесторів, що є основою економічного процвітання, то успіх у боротьбі з корупцією є життєво важливим»25. Посол США в Україні С.Пайфер висловився з         цього приводу ще більш конкретно. Він заявив, що вище керівництво України «повинне розірвати свої зв'язки з особами, які втягнуті у корупційну діяльність або мають відношення до кримінальних угруповань»26.

За повідомленнями ЗМІ, під час перебування Президента Л.Кучми в США, одним із основних питань переговорів з керівництвом США було питання про необхідність реальної боротьби з корупцією в Україні. Більше того, надходили повідомлення ЗМІ про те, що під час зустрічі Президента України з віце-президентом США мова йшла про конкретних українських політиків і бізнесменів, які мають відношення до корупції. За даними тижневика «Зеркало недели», в квітні 2000р. Президент Б.Клінтон надіслав листа Президенту Л.Кучмі, в якому містилася рекомендація поставити на місце ті сили, «які є гальмом на шляху ринкових реформ і переслідують у парламенті особисті інтереси»27.

Очевидно, що однією з умов плідної співпраці між Сполученими Штатами та Україною, включаючи надання останній кредитів США і МВФ, політичне керівництво США могло висунути необхідність здійснення Урядом України рішучих антикоруційних заходів, у т.ч. — стосовно конкретних осіб з українського політичного олімпу. А це, в свою чергу, може потягти за собою зміни в правовій політиці України і кадрові зміни у вищих органах влади нашої країни28. 

КОРУПЦІЯ І СУСПІЛЬСТВО 

Корупція є одним із основних чинників роздвоєння суспільства — умовно кажучи, на офіційне і неофіційне (частково кримінальне). Внаслідок цього, в рамках суспільства паралельно співіснують дві соціальні підсистеми: одна з них орієнтується на правові та моральні норми, інша — на використання протиправних засобів. Що стосується корупції, то такими засобами виступають підкуп, зловживання посадовим становищем, неправомірне надання (отримання) пільг і переваг, використання влади для незаконного заволодіння майном тощо. Суб'єкти корупції функціонують у неофіційному середовищі, в якому панує своя система цінностей, свої цілі і засоби їх досягнення, де життя будується не за законами, а (як стало модним говорити) «за поняттями». В силу протиправності своєї діяльності, вони не можуть «засвітити» суспільству свої корумповані відносини, оскільки в такому разі настане (щонайменше, за логікою речей у громадянському суспільстві і правовій державі так має бути) реакція з боку закону на їх дії. Разом з тим, суб'єкти корупції не можуть існувати без офіційної підсистеми. Остання для них є обов'язковою передумовою встановлення корумпованих відносин: для того, щоб зловживати владою, її потрібно мати — посідати відповідну посаду в органах державної влади (місцевого самоврядування), бути наділеним певними повноваження, мати можливість їх офіційно використовувати. Крім того, офіційна підсистема є прикриттям неофіційної підсистеми. По-перше, суб'єкти корупції для досягнення своїх протиправних цілей використовують надані законом повноваження. По-друге, офіційний статус використовується ними для ухилення від передбаченої законом відповідальності. 

Захоплення злочинцівПовністю позбутися системи неофіційних, у т.ч. корумпованих, відносин не вдасться жодному суспільству. Заяви про повне викорінення корупції, хабарництва і злочинності є принаймні наївними. Соціально-політичний клімат у суспільстві залежить від того, яке місце і яку роль у ньому відведено кожній із названих підсистем і яка з них є провідною. Протидія корупції — це локалізація протиправних відносин, згортання впливу неофіційної підсистеми на функціонування суспільства.

Якщо оцінювати стан справ в Україні з цієї позиції, то слід зазначити, що співвідношення офіційної і неофіційної підсистем свідчить про надзвичайно небезпечну ситуацію, що склалася. Криміналізація усіх сфер економічного і політичного життя, масова корумпованість (у т.ч. вищих ешелонів державної влади, що ставить під загрозу майбутнє України) — це факт,
констатований законодавчим органом держави
29. За офіційним визнанням керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і становить 45-60%. У тіньовому секторі економіки працюють мільйони громадян України. За даними Фонду «Інтелектуальна перспектива» та Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, які провели опитування громадян України на тему тіньової зайнятості населення, 45% опитаних працюють в «тіні»30. За підрахунками фахівців, сукупний тіньовий капітал українських громадян складає приблизно $40 млрд.31 Поза банківським обігом перебуває близько половини грошової маси. За оцінками експертів, нелегальний внутрішній валютний обіг
в Україні сягає близько $12 млрд. Мінімальна сума вільно конвертованої валюти, незаконно вивезеної за межі країни і покладеної на рахунки в іноземних банках, оцінюється в $20 млрд.32

Така ситуація обумовлена, з одного боку, надмірним податковим навантаженням на вітчизняних виробників, а з іншого — культивацією корумпованих відносин в українському суспільстві. Цьому сприяла діяльність тих керівників (політиків), які не стримували (або навіть стимулювали) перетворення корупції із соціальної аномалії в соціальну норму. 

ОСНОВА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ — ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ ПЕРШИХ ОСІБ ДЕРЖАВИ 

Ефективність протидії корупції залежить насамперед від ставлення до цієї проблеми перших осіб держави, їх моральної та правової чистоти. Політична воля є вирішальним фактором протидії корупції. Прояв політичної волі зводиться до того, що за наявності законних підстав закон має застосовуватися до будь-якої особи, незалежно від займаної нею посади, політичних уподобань, наближеності до політичного керівництва держави та інших суб'єктивних моментів. За відсутності політичної волі, найдосконаліше антикорупційне законодавство приречене на декларативне існування, а діяльність правоохоронних структур — лише на імітацію боротьби з корупцією33.

За оцінками зарубіжних дослідників, «в Україні не зроблено жодного серйозного кроку у боротьбі з корупцією. Зроблено лише деякі показові жести для того, щоб заспокоїти західних критиків, як, наприклад, створення державної програми «Чисті руки». Єдині, хто, на думку іноземних дослідників, взявся серйозно боротися із злочинністю і корупцією в Україні, — це правоохоронні органи Сполучених Штатів, Швейцарії та Бельгії»34. 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 

Корупція є надзвичайно серйозною політичною проблемою в Україні. Вона безпосередньо впливає на формування владних інститутів, організацію діяльності та функціонування органів державної влади, значною мірою визначає політичну і соціальну сутність влади.

Корупція реально загрожує національній безпеці та суспільному ладу України, ускладнює відносини нашої держави з іноземними партнерами. Масштабність і характер корупційних проявів свідчать про те, що корупція в Україні стала системним елементом державного управління.

Корупція як соціальна «хвороба», що має політичний характер, потребує для свого «лікування», насамперед, політичних засобів. Політична воля вищого державного керівництва є обов’язковим і основним елементом системної протидії корупції, її відсутність зводить таку протидію нанівець.

Системна адміністративна реформа має забезпечити ефективне управління державою та суспільством, усунути існуюче підгрунтя для тотального корумпування влади. Важливою умовою успіху є забезпечення відкритості влади. Це дозволить створити несприятливі передумови для корумпування владних структур, відновити довіру громадян до офіційної влади, забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод громадян України.

Необхідно сформувати і запровадити в практику діяльності державних органів ідеологію державної служби, тобто визначити її ідеологічні орієнтири, систему принципів і цінностей. Треба вдосконалити нормативно-правове регулювання державної служби з метою чіткого визначення норм поведінки державних службовців при прийняття управлінських та інших владних рішень; створити системне і цілісне антикорупційне законодавство.

 

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

 

1. Холмс Л. Корупція та криза в пост-комуністичних державах. — Доповідь на міжнародній конференції «Корупція в сучасній політиці», Велика Британія, 14-16 листопада 1996р., с.3.
2. Кучма Л. Так далі тривати не може. Виступ на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України 16 лютого 1998р. — Урядовий кур'єр, 19 лютого 1998р., с. 4.
3. Читайте і порівнюйте, вирішуйте і голосуйте. — Хрещатик, 29 жовтня 1999р., с.6.
4. Население не верит в честные выборы. — Вечерние вести, 4 августа 1999г., с.2.
5. Буджурова Л. Криминальное чтиво с гороскопом. — Столичные новости, 2 марта 1999г., с.1,5.
6. Арестован еще один депутат Евпаторийского горсовета. — Факты, 9 февраля 1999г., с.1.
7. Гегель Г. Конституция Германии. — Политические произведения, Москва: Наука, 1978, с.184.
8. Перша сесія Верховної Ради України. Бюлетень №46, ч.1. — Київ: Видавництво Верховної Ради України, 1998, с.42, 52.
9. Кравчук Л. «Найстрашніше, що влада зараз живе за законами торгівлі». — День, 3 лютого 1999р., с.4,5.
10. Відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво» участь у заснуванні суб'єктів підприємницької діяльності та володіння корпоративними правами не визнаються підприємницькою діяльністю, а отже не є порушенням Закону України «Про боротьбу з корупцією».
11. Примаченко А. Дело «зеленых». — Зеркало недели, 25 марта 2000г., с.2.
12. Десятникова И. В прошлом году наши сограждане приобрели свыше пяти тысяч престижных "шестисотых" мерседесов по цене от 100 до 300 тысяч долларов. — Факты, 22 апреля 2000г., с.4.
13. Справи про корупцію навіть керівників середньої ланки, зокрема, начальника консульського управління МЗС України В.Коваля, мерів міст Херсона, Ніжина, Кременчука — це виняток із загального правила.
14. Вища рада юстиції утворена в 1998р.
15. Стосовно двох суддів було одержано згоду Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності, стосовно інших трьох матеріали ще не розглянуті парламентом. Див.: Вауліна О. А судді хто? — Голос України, 19 січня 2000р., с.5.
16. Наприклад, у 1995р. до відповідальності було притягнуто голову Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим В.Чернишова, який звинувачувався в одержанні і вимаганні хабарів на $2150 (за сприяння у непризначенні винному у вчиненні злочину покарання у вигляді позбавлення волі). В 1997р. справу було порушено стосовно судді Жовтневого районного суду м.Луганська Ю.Фарат'єва, якого прокуратура звинувачувала в одержанні хабара на суму $500 (за непризначення винному покарання у вигляді позбавлення волі).
17. На думку багатьох відомих політиків і експертів, поява найбільш гучної в Україні справи про корупцію — «справи П.Лазаренка» — була не в останню чергу зумовлена саме політичними обставинами.
18. Мельник Н. Понятие коррупции. — Коррупция и борьба с ней. — Москва: Российская криминологическая ассоциация, 2000, с.218-219.
19. Там само, с.21-23.
20. Азнар М. Виховання референдумом. — День, 13 квітня 2000р., с.4.
21. Чемерис І. Досьє для голосування. — День, 11 квітня 2000р., с.4.
22. Бень А. Сьогодні — хабарник, завтра — агент? — Голос України, 3 жовтня 1996р., с.7.
23. Міжнародний імідж України: міфи і реалії (Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних досліджень). — Національна безпека і оборона, 2000, №3, с.25.
24. Там само, с.10.
25. Тэлботт С. «Мы озабочены некоторыми проблемами в нынешней кампании». — Зеркало недели, 23 октября 1999г., с.1.
26. Юрчук А. Сталкер в парламентской зоне. — Зеркало недели, 4 декабря 1999г., с.1.
27. Там само.
28. Про це відверто заявив Дж.Сорос напередодні візиту Президента Л.Кучми до США. Американський бізнесмен пов'язує надання фінансової допомоги Україні з вирішенням проблеми «чистки урядових конюшень».
29. Постанова Верховної Ради України від 13 січня 1998р. №12/98-ВР. — Голос України, 27 січня 1998р., с.2.
30. Долженко Г. Соло для підприємця в супроводі контролюючих і кримінальних структур. — Урядовий кур'єр, 25 лютого 2000р., с.4.
31. Поволоцкая Л. Украину ожидает проведение налоговой амнистии. — Факты, 6 апреля 2000г., с.7.
32. Там само; Кучма Л. Держава не буде донором корумпованих хапуг. — Урядовий кур'єр, 16 грудня 1999р., с.3,4.
33. Мельник М. Наукове забезпечення антикорупційної діяльності в органах державної влади. — Київ: Основа, 1999, с.19-20; Мельник Н. Понятие коррупции, с.220.
34. Чяпка Р. Ринок газу в Україні — поле для активності злодіїв, хабарників та інших нечесних людей. — Свобода, 3 квітня 2000р., с.8,11.

«Національна безпека і оборона». — 2000. — № 5. — С. 64–71.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити