Відкритий лист до Президента, Прем'єр-міністра та Міністра юстиції щодо реформи судової та правоохоронної системи

.

Звертаємося до Вас, усвідомлюючи надзвичайно важливе значення для українського суспільства реформи судової та правоохоронної системи. Окрім бізнесу, який чекає „сигналів” щодо інвестицій, ще більше на подібні сигнали щодо справедливості правосуддя чекають громадяни України.

Ми категорично проти проведення реформ в сфері правосуддя за рахунок громадян. Україна має гіркий досвід 2001 року нефахового, непідготовленого переходу до нової системи перегляду судових рішень, коли десятками тисяч справ була заблокована робота Верховного Суду України та, частково, Вищого господарського суду України. Як наслідок, в той час якість роботи вищих судових інстанцій з перегляду справ суттєво знизилась, масово порушувались процесуальні строки та чисельними були формальні відмови у перегляді судових рішень.

Нині в результаті суттєвих прорахунків, допущених при підготовці та введенні в дію Верховною Радою України нового Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства, не підготовленості судової системи до введення цих нових Кодексів виникла реальна загроза стрімкому поширенню в країні випадків порушення права на судовий захист.

А саме, введення в дію з 1 вересня 2005 року нового ЦПК України та КАС України об’єктивно спричинило „шок” в судовій системі. Місцеві та апеляційні загальні суди змушені були одночасно паралельно переходити на два нових порядки судочинства, маючи при цьому невизначеність у правилах підвідомчості та підсудності.

Зазначені нововведення супроводжуються тим, що судові справи в масовому порядку передаються із однієї спеціалізованої підсистеми судів до іншої, що не має аналогів у світовій практиці. Це грубе порушення права на судовий захист. Вид судочинства, в якому відбувається захист порушеного права, визначається правилами підвідомчості та підсудності на момент подачі позову, на момент початку провадження у судовій справі. В процесі перегляду судових рішень тільки Верховний Суд як найвища судова інстанція може прийняти справу до свого провадження „не дивлячись” на вид судочинства.

Правила підвідомчості та підсудності в разі підготовки їх змін, завжди, вимагають виваженого, фахового, державного підходу. За порушеннями даних правил чи за їх змінами стоїть судова система, тисячі суддів, стоять сотні тисяч громадян, що прагнуть і чекають судового захисту.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що саме адміністративні суди (яким ще потрібно довести суспільству своє право називатись судами, здобути авторитет захисників прав громадян та гарантувальників верховенства права згідно ст.8 Конституції України) невідкладно отримали компетенцію розглядати частину справ вчорашньої господарської підвідомчості та значну кількість справ, які до 1 вересня ц.р. розглядали загальні цивільні суди. Визначення в Кодексі адміністративного судочинства України компетенції адміністративних судів не витримує критики. До цього слід додати, що в чисельних земельних, житлових, трудових і ін. справах співвідповідачами виступають суб’єкти владних повноважень, а це привід для спорів про підвідомчість та підсудність. Окрім того, загально відомою є судова практика, коли судді у випадках „гостроти” справи намагаються передати її в інший суд, аби не мати клопоту.

Все це, на нашу думку, протягом двох-трьох місяців спричинить колосальний „завал” в системі адміністративного судочинства, ходіння людей від суду до суду, відповідно, обурення в суспільстві.

Залишається абсолютно незрозумілим, яке відношення до юрисдикції адміністративної юстиції має виборче право як складова частина конституційного права. Виборчий процес – це не тільки дотримання виборчих процедур, що містять управлінські елементи, це життя всієї країни протягом декількох місяців в специфічних умовах, це реалізація широкого кола пов’язаних з виборами прав і свобод громадян, це функціонування у відповідному режимі всієї системи правоохоронних органів, це „задіювання до роботи” кримінальної юстиції у випадках грубих порушень виборчих прав громадян. Але, при цьому, „Вищому адміністративному суду як суду першої і останньої інстанції підсудні справи: 1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів ...” (ч.4 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України). В наявності юридичне і політичне безглуздя.

Державний підхід при підготовці та введенні судових реформ передбачає наступне.

Процесуальні кодекси слід вводити не пакетами, а кожен окремо з попередньою ретельною підготовкою, з навчанням суддів та працівників судів, прокурорів та адвокатів. При цьому, обов’язковим є комплексне на всіх етапах залученням до цієї справи представників процесуальної науки.

Нову судову підсистему (в нашому випадку це адміністративні суди) слід вводити в дію тільки по перевіреним судовою практикою або чітко визначеним категоріям справ, по яким правила підсудності не викликають суперечок.

Тільки після одного-двох років роботи адміністративної юстиції як нової підсистеми судів, лише після того, як ця підсистема доведе суспільству свою спроможність здійснювати ефективне правосуддя, на неї можна покладати нові завдання, розширюючи юрисдикцію новими не апробованими практикою категоріями судових справ.

Це „альфа і омега” судових реформ.

Новий Цивільний процесуальний кодекс передбачив заміну протоколу судового засідання на повний технічний запис, а техніка інколи виходить із строю; передбачив оновлений перелік процесуальних прав учасників процесу (ст.ст. 27, 31), але майже в жодному суді не забезпечується, зокрема, процесуальне право „знімати копії з документів, долучених до справи”.

Статтею 131 цього Кодексу передбачено, що „сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі ... (ч.1). Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (ч.2)”. По-перше, подавати суду докази – це не обов’язок, а право сторони. По-друге, зазначена норма грубо порушує передбачену ст.129 Конституції України змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів. По-третє, суд, який отримав всі докази до початку розгляду справи, - це суд упереджений, це суд, на який легко впливати.

Дана норма чітко демонструє бажання авторів зробити „зручною” роботу суддів, або демонструє вади професійного характеру.

У 2005 році держава докладає колосальних зусиль у напрямку „оздоровлення” судової та правоохоронної системи, але ситуація в частині дотримання прав і свобод особи, в частині ефективності правоохорони і судового захисту, на жаль, не здобуває нової якості. На нашу думку, причини цього знаходяться не тільки в площині законодавства. Майже нічого не зроблено в плані об’єднання демократичних сил в межах юридичної професії. Не зроблено професійні наголоси на чесність, порядність, справедливість в роботі правників.

В сфері реалізації державної правової політики вдається в знаки неадекватне впровадження в правову систему країни ідеї розподілу влад. Цей розподіл здійснено де потрібно і де не потрібно. В результаті ніхто по великому рахунку не відповідає за те, що судові рішення не виконуються, що судова система виявляється не готовою для впровадження нових порядків судочинства.

Ми занепокоєні тим, як відбувається в країні підготовка наступних кроків реформування судової та правоохоронної системи.

Суспільство повинно бути поінформоване вже зараз, до прийняття відповідних політичних рішень, про те, до якої моделі судової та правоохоронної системи в контексті євроінтеграційного розвитку прагне Україна. Яким має бути майбутній Верховний Суд України, що потрібно змінити в статусі Конституційного Суду України, в якому співвідношенні будуть загальні і спеціалізовані суди, чи відбудеться, нарешті, перехід до цивілізованої апеляції та касації? Які функції будуть покладені на прокуратуру, якою буде система розслідування злочинів, а якою боротьби з корупцією? Чи будуть запроваджені жорсткі правила допустимості доказів, які в демократичних країнах значною мірою захищають затриману та взяту під варту особу від незаконного фізичного та психічного впливу з боку правоохоронних органів? Чи буде подолано в судах обвинувальний ухил, чи стане нормою життя презумпція не винуватості, перш за все, в частині того, що всі сумніви щодо вини обвинуваченого мають тлумачитись на його користь (ст.62 Конституції України)? І цей перелік питань є відкритим.

На жаль, доводиться констатувати, що в цій частині державної політики України до нинішнього часу домінують ідеологія і підходи, які були сформовані в радянський період. Як наслідок – проект Кримінально-процесуального кодексу, проект закону про прокуратуру неодмінно здобувають негативну оцінку з боку європейських експертів (див. висновки від 2 вересня 2004 року експертів Ради Європи: професора, д-ра Хоакіма Геррманна (Юридичний факультет, Університет Аугсбурга, Німеччина), Заступника Держсекретаря Держуправління боротьби з корупцією Республіки Словенія пана Драго Коша (Словенія) та пана Джеремі МакБрайда - Директора Програми законодавства з прав людини та його застосування (Юридична школа, Університет Бірмінгема, Великобританія); від 18-19 червня 2004 року – експерт П.Ханна Сухоцька (Польща)). На перераховані в цих висновках позиції вже 15 років поспіль наполягають українські фахівці в галузі судоустрою та кримінального процесу, постійно звертають увагу правозахисники.

Вище зазначені проекти до цього часу за принциповим виміром залишаються не зміненими. Їх перспектива „в суцільному тумані”.

Для того, щоб вчасно виправити ситуацію потрібно негайно провести ревізію стану роботи з проведення цих реформ на предмет відповідності демократичним принципам та Європейським вимогам. Якщо, невідкладно, здійснити необхідні корективи, закласти європейську технологічну схему у справу підготовки та проведення реформ у цій сфері, то на травень-червень 2006 року можна мати чіткі проекти для внесення необхідних змін до чинного законодавства та методологічні розробки для процесу перепідготовки кадрів (суддів, прокурорів, адвокатів).

Як фахівці, ми просимо, як громадяни України – вимагаємо невідкладно протягом 10-15 днів провести відкриту дискусію у форматі „громадськість - влада” за участі керівництва країни і відповідально обговорити стан справ в сфері реформування судової і правоохоронної систем. При цьому, за собою залишаємо право на свободу слова!

З повагою

Громадська організація „Юридичний клуб”
Микола Сірий
(старший науковий співробітник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, член робочої групи Верховної Ради України з доопрацювання проекту Кримінально-процесуального кодексу України)

Київське юридичне товариство
Голова Товариства Олег Березюк

Гельсінська спілка з прав людини
Володимир Яворський

Центр громадських ініціатив
Директор Тарас Попович

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити