Вбивство на замовлення: деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації

.

Вбивство на замовлення, яке донедавна було неординарною, надзвичайною подією, нині переросло в масове і в певному розумінні звичне явище. За оцінками засобів масової інформації, ще два-три роки тому таких злочинів реєструвалося 20—25. Нині ж вони складають третину всіх умисних вбивств. За офіційними даними, у 1993 р. було вчинено 87 вбивств на замовлення, у 1994 р. — 198, у 1995 р. — 210. За 10 місяців 1996 р. правоохоронними органами зафіксовано 109 таких злочинів...

Збільшення кількості вбивств на замовлення відбувається на тлі сталого загального зростання умисних вбивств, кількість яких у 1995 р. досягла 4,5 тис., а за 10 місяців 1996 р. становила 3962. Правоохоронні органи констатують, що все більше вбивств вчинюються з корисливих мотивів, у громадських місцях і способами, небезпечними для життя багатьох осіб (із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових речовин), під час бандитських нападів, у складі організованих груп.

Однак зміни відбуваються не тільки в динаміці вбивств на замовлення, а й в характері цих злочинів. Якщо раніше вбивць наймали для знищення тих чи інших осіб з мотивів помсти, ревнощів, одержання матеріальних благ, які виникали переважно на побутовому рівні, то сьогодні «пішли» замовлення з таких же та інших спонукань, але вже більше пов'язаних з кримінальною, підприємницькою, політичною, іншою громад­ською діяльністю потерпілих.

На думку експертів, найбільшого поширення вбивства на замовлення дістають під час «розборок» між організованими злочинними угрупованнями, здійснюваних з метою усунення конкурентів, поділу сфер впливу тощо. За даними МВС, лише у 1995 р. у сутичках між цими угрупованнями, пов'язаних з перерозподілом сфер впливу, заги­нуло 225 осіб, 179 з яких перебували на обліку як їх лідери і члени.

Основну частину вбивств на замовлення особливо впливових бізнесменів, відомих політичних діячів, представників владних структур фахівці схильні пов'язувати з про­цесом перерозподілу власності, збереження чи завоювання впливу у тій чи іншій сфері виробництва, торгівлі, послуг тощо, з великою приватизацією, на порозі якої знаходи­ться Україна. До цих процесів залучено такі величезні кошти, що вбивство конкурента, навіть якщо на це буде витрачено астрономічні суми, може виявитися найдешевшим і найефективнішим засобом досягнення мети.

За наявності глибокої економічної і соціальної кризи, екстремістських політичних сил, протистояння певних політичних угруповань, їх боротьби за владу і пріоритет у політиці, що здійснюється не завжди політичними та правовими засобами, зрощення представників політичних і державних структур з кримінальним світом є всі підстави говорити про імовірність вчинення певної частини вбивств на замовлення з політичних мотивів. За даними правоохоронних органів, лише у 1994—1995 рр. від дій злочинців загинули 15 представників владних та громадських політичних структур, а 19 дістали поранення.

Певну ясність щодо мотивів вбивств на замовлення може внести характеристика соціального статусу потерпілих. За даними Генеральної прокуратури України (дослід­ження проведено за 10 місяців 1996 р.), від цих злочинів потерпіли 204 особи. Відповідно до роду занять та способу життя їх можна поділити на такі групи:

1) 54 працівники (26,4%) комерційних приватних фірм, малих підприємств, інших приватних комерцій­них структур, у тому числі 35 керівників і 19 рядових працівників (зі злочинним світом мали зв'язки 22 особи, раніше вчинювали злочини або були судимі 9);

2) 19 (9,3%) приватних підприємців, які займалися дрібним та незареєстрованим бізнесом (мали зв'язки зі злочинним світом 11 осіб, раніше вчинювали злочини або були судимі 2);

3) 67 (32,8%) членів злочинних угруповань (12 осіб раніше вчинювали злочини або були судимі);

4) 6 (2,9%) працівників органів державної влади та управління (двоє з них мали зв'язки зі злочинним світом);

5) 13 (6,4%) працівників державних підприємств, установ та організацій, колективних сільськогосподарських підприємств;

6) 15 (7,3%) осіб, які ніде не працювали і нічим не займалися (у тому числі 2 пенсіонери);

7) 30 (14,7%) осіб, що загинули внаслідок випадкового перебування на місці злочину (у тому числі 7 членів сімей і родичів потерпілих, 13 знайомих останніх і 10 незнайомих громадян).

Всього з числа потерпілих мали зв'язки зі злочинним світом, як мінімум, 102 особи (50%), а раніше вчинювали злочини або були судимі 23 (11,3%).

Вбивства на замовлення належать до злочинів, розкриття яких відзначається значною складністю. Це пояснюється, зокрема, тим, що вони вчинюються, як правило, на високо професійному рівні. Ці злочини детально плануються, для їх вчинення підбираються відповідні виконавці — професіонали своєї «справи», ретельно обмірко­вується система зникнення їх з місця події, знищення слідів злочину. Підготовка, процес позбавлення жертви життя, заходи, спрямовані на приховання слідів злочину і виконавців, як правило, мають високе технічне і значне фінансове забезпечення: злочинці знищують транспортні засоби, зброю, легальним шляхом проникають на режимні об'єкти, підбирають відповідну до ситуації екіпіровку, відслідковують спосіб життя жертви, швидко зникають з місця події на значну відстань, у тому числі й у зарубіжні країни.

Правоохоронні органи, на які покладено обов'язок запобігання вбивствам на замовлення, а також їх розкриття і розслідування, насамперед спеціальні підрозділи МВС, СБУ, прокуратури, за рівнем матеріально-технічного забезпечення значно пос­тупаються тим, хто замовляє та виконує зазначені злочини. Низький рівень технічної оснащеності найчастіше вважається основною причиною відсутності належних резуль­татів у боротьбі з цими злочинами (за оцінками окремих кримінологів, в Україні розкривається лише кожне п'яте вбивство на замовлення). До інших причин деякі автори відносять недосконалість чинного законодавства, на підставі якого можна ви­крити виконавця, а от «добратися» до замовника чи організатора неможливо. Тобто вони визнають існування проблеми правової оцінки дій замовників, організаторів та інших співучасників вбивства на замовлення.

На нашу думку, в принципі такої проблеми не існувало і не існує: інститут співучасті дає можливість для притягнення до кримінальної відповідальності всіх осіб, причетних до замовлення та виконання вбивства. Основна ж проблема знаходиться у площині доказування.

Разом з тим це не свідчить про відсутність будь-яких проблем у кваліфікації вбивства на замовлення. Вони, безумовно, існують. І нині, після прийняття 2 жовтня 1996 р. Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Криміна­льно-процесуального кодексів України і Кодексу України про адміністративні право­порушення щодо посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я і майно суддів, працівників правоохоронних органів, осіб, які беруть участь в охороні громад­ського порядку, та громадян», яким умисне вбивство, вчинене на замовлення, віднесено до умисних вбивств, вчинюваних за обтяжуючих обставин (п. «и» ст. 93 КК України), зазначені проблеми потребують ґрунтовного наукового аналізу.

Насамперед, що потрібно зробити, — це визначитися з поняттями «замовлення» і «замовник». З граматичної точки зору поняття «замовлення» означає доручення зробити що-небудь, покладення на кого-небудь обов'язку здійснення певних дій. З цього випливає, що згідно з п. «и» ст. 93 КК завжди повинні притягатися до відпові­дальності, як мінімум, дві особи — замовник і виконавець.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 1 квітня 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» (п. 8) з цього приводу зазначив, що вбивство на замовлення, коли винний, виконуючи волю іншої особи за одержану чи обіцяну грошову, майнову винагороду або з іншої матеріальної заінтересованості позбавляє людину життя, належить кваліфікувати за п. «а» ст. 93 КК. При цьому дії організатора чи підмовника такого вбивства необхідно кваліфікувати за ст. 19 і п. «а» ст. 93 КК, незалежно від того, яку мету він переслідував.

З цього можна зробити висновок, що замовником вбивства на замовлення повинен визнаватися його організатор або підмовник.

Відповідно ж до ст. 19 КК організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням, а підмовник — особа, яка схилила кого-небудь до вчинення злочину.

Підмовництво до вчинення вбивства можливе шляхом підкупу, умовлянь, обіця­нок, погроз, шантажу та інших дій, які викликають у іншої особи (виконавця) рішучість вчинити вбивство або зміцнюють у неї вже виниклий намір вчинити цей злочин.

Організація вбивства є більш широким поняттям, яке охоплює дії, характерні для підмовництва, і, крім того, передбачає вчинення інших дій — розроблення плану вбивства, розподіл ролей між його учасниками, безпосереднє керівництво діями інших учасників вбивства тощо.

Те, що законодавець виділив вбивство на замовлення в окремий пункт ст. 93 КК, означає, на нашу думку, що вбивство на замовлення може бути вчинене не тільки з матеріальної заінтересованості і що тоді, коли воно вчинене з інших мотивів, його суспільна небезпечність залишається однаково високою. Той же факт, що цей злочин може бути вчинено лише за співучасті, як мінімум, двох осіб, свідчить про високу суспільну небезпечність дій як виконавця, так і замовника.

Ми вважаємо, що поняття «замовник» стосовно до вбивства на замовлення передбачає, що ним може бути лише такий підмовник або організатор, який сформував у виконавця намір вчинити це вбивство. Крім того, замовником може бути і співвиконавець, який спочатку схилив іншу особу вчинити цей злочин, а потім і сам виконував дії, передбачені його об'єктивною стороною.

Значення правильного визначення поняття «замовник» у даному разі випливає з ч. 7 ст. 19 КК, відповідно до якої ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Оскільки настання злочинного результату — смерті потерпілого в результаті умисного вбивства прямо обумовлено діями лише замовника і виконавця, це завжди повинно враховуватися судом. Дії ж посібника, а також такого підмовника чи органі­затора, який не формував намір виконавця, мають меншу порівняно з діями зазначених вище осіб суспільну небезпечність.

Заслуговують на увагу і деякі інші питання кваліфікації розглядуваного нами злочину, пов'язані з існуванням фігури замовника. Так, вбивство на замовлення дер­жавного діяча, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю, або представника іноземної держави, вчинене з метою спричинити міжнародні ускладнення, може ква­ліфікуватися у різних випадках по-різному. Наприклад, тоді, коли виконавець цього злочину не знав про його справжні мотиви або взагалі про те, ким була жертва злочину, він не може нести відповідальність за ст. 58 або ст. 59 КК. У цьому разі замовник стає виконавцем злочину, адже має місце так зване опосередковане виконання. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п. «и» ст. 93 КК.

В ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких первинних мотивів замовника він вбиває, його дії не можуть бути кваліфіковані і за ст. 190 1 КК. Якщо ж він усвідомлював, що убиває державного діяча в зв'язку з його державною діяльністю, або представника іноземної держави з метою спричинити між­народні ускладнення, або судцю, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, або члена громадського формування чи військовослужбовця в зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку, його дії належить кваліфікувати відповідно за ст. 58, ст. 59 чи ст. 190', а дії замовника — за статтями 19 і 58, 19 і 59 чи 19 і 190 1 КК.

Умисне вбивство на замовлення може бути вчинене і шляхом диверсії. У цьому разі дії виконавця, який вчинив на замовлення вибухи, підпали чи інші дії, спрямовані на масове знищення людей, якщо вони потягли загибель хоча б однієї людини, треба кваліфікувати за ст. 60 і п. «и» ст. 93 КК, а дії замовника — за статтями 19 і 60, 19 і п. «и» ст. 93 КК, оскільки диверсія в зазначеній формі є закінченим злочином з моменту вчинення вибуху, підпалу тощо і не потребує настання наслідків у вигляді смерті людей. Ці наслідки не охоплюються ст. 60 КК і потребують додаткової кваліфікації за ст. 93 КК.

Якщо ж диверсію вчинено шляхом масових отруєнь, дії виконавця належить кваліфікувати лише за ст. 60, а дії замовника — за статтями 19 і 60 КК, оскільки злочин, передбачений ст. 60, є більш тяжким, ніж злочин, передбачений ст. 93 КК, і, крім того, вчинення диверсії шляхом масових отруєнь — це матеріальний склад злочину, який охоплює наслідки у вигляді смерті людей.

Ще один склад умисного вбивства за обтяжуючих обставин передбачено п. «в» ст. 234 КК. Його специфіка полягає в тому, що суб'єктом опору начальникові, а так само іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки по військовій службі, або примушення їх до порушення цих обов'язків може бути лише військовослужбовець. Особу, яка не є військовослужбовцем, можна притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 234 КК, якщо нею виконані дії, що складають об'єктивну сторону зазначеного злочину, лише як посібника.

Якщо ж ці дії були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконувала обов'язки по військовій службі, на замовлення військовослужбовця, заінтересованого, наприклад, у примушенні начальника до порушення покладених на нього обов'язків будь-яким шляхом, в тому числі і шляхом вбивства цього начальника (непрямий умисел), дії замовника (військовослужбовця) треба кваліфікувати за ст. 19 і п. «и» ст. 93, п. «в» ст. 234 КК, а дії виконавця (невійськовослужбовця) — за п. «и» ст. 93, ст. 19 і п. «в» ст. 234 КК. Кваліфікація за сукупністю у даному разі потрібна, на нашу думку, оскільки злочин, передбачений ст. 93, є більш тяжким.

Дії виконавця вбивства на замовлення мають бути кваліфіковані за сукупністю пункту «и» ст. 93 з пунктами «а», «б», «в», «д», «ж» (крім поєднаного зі зґвалтуванням), «і» ст. 93 КК за умови усвідомлення ним певних обставин (наприклад, того, що він позбавляє людину життя з матеріальної заінтересованості, як своєї, так і замовника, або того, що вбивство замовлено з використанням замовником малозначного приводу, або того, що потерпіла знаходиться в стані вагітності тощо), а за сукупністю пункту «и» ст. 93 з пунктами «г», «е», «ж» (тільки поєднаного зі зґвалтуванням), «з» ст. 93 КК — за умови фактичної наявності певних обставин (наприклад, фактично вбито двох або більше осіб, або вбивство вчинено з особливою жорстокістю, або виконавець є особливо небезпечним рецидивістом тощо).

Дії замовника повинні бути кваліфіковані за сукупністю ст. 19 і пункту «и» ст. 93 з пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «ж», «з», «і» ст. 93 КК лише за умови, що обставини, передбачені цими пунктами, усвідомлювались ним. При цьому за п. «з» ст. 93 дії замовника можуть кваліфікуватися тільки у тому разі, якщо саме він, а не виконавець, є особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 95—97 КК.

У тих випадках, коли замовник діяв з мотивів побутової помсти, ревнощів тощо, а виконавцю згідно з угодою між ними повинен був надати грошову чи майнову винагороду або звільнити від матеріальних затрат, його дії не можуть кваліфікуватися за п. «а» ст. 93 КК.

Дії виконавця можуть бути кваліфіковані за сукупністю пп. «а» та «б», «а» та «в», «а» та «ж» ст. 93 КК у випадках, коли він усвідомлював мотиви, за яких було замовлено злочин, але сам діяв з матеріальної заінтересованості. Дії особи, яка вчинила умисне вбивство на замовлення новонародженої дитини, замовником якого була мати цієї дитини, належить кваліфікувати за п. «и» ст. 93 КК, а дії замовника — за ст. 96 КК.

При ексцесі виконавця, наприклад, коли замовник схиляв виконавця до заподі­яння потерпілому тілесних ушкоджень, а виконавець вчинив умисне вбивство потер­пілого, дії виконавця і замовника не можуть бути кваліфіковані за п. «и» ст. 93 КК. У такому разі дії замовника кваліфікуються за ст. 19 і статтею, що передбачає відповіда­льність за умисне заподіяння відповідних тілесних ушкоджень, а дії виконавця — за відповідним пунктом ст. 93 або за ст. 94 КК, залежно від конкретних обставин справи.

Якщо виконавець добровільно відмовився від вчинення вбивства на замовлення, він підлягає відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину (наприклад, за погрозу вчинити вбивство, якщо вона мала місце). Замовник же в такому разі несе відповідальність за статтями 17, 19 і пунктом «и» ст. 93 КК.

З метою правильного застосування пункту «и» ст. 93 КК зазначені та інші проблеми, що виникають при кваліфікації вбивств на замовлення, повинні бути дос­ліджені найвищою судовою інстанцією нашої держави. На підставі узагальнення слідчої і судової практики Пленуму Верховного Суду України доцільно дати відповідні роз'яс­нення з цього приводу.

М.Мельник, головний консультант Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, кандидат юридичних наук,
М.Хавронюк, старший викладач Академії Служби безпеки України

«Право України». – 1997. – № 7. – 45–49.

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити