Умови звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації (порівняльно-правовий аспект)

.

В Україні проблема кримінально-право­вої боротьби з організованою злочин­ністю набула надзвичайної гостроти, що обумовлено як її значним зростанням, так і суспільною небезпекою цього явища. Динаміка організованої злочинності харак­теризується такими кримінологічними по­казниками: у 1990 р. було зареєстровано 1843 злочини, вчинені організованими зло­чинними угрупованнями; у 1991 р. - 2549; у 1992 р. - 2133; у 1993 р. - 2619; у 1994 р. -3534; у 1995 р. - 4556; у 1996 р. - 6241; у 1997 р. - 7434; у 1998 р. - 9273; у 1999 р. - 9307; у 2000 р. - 7744; у 2001 р. - 6703 [1].

Зростання кількості організованих зло­чинних формувань, особливо такого їх рі­зновиду, яким є злочинна організація, по­яснюється, зокрема, тим, що їх діяльність передбачає забезпечення власної безпеки шляхом розробки комплексу заходів захисту від викриття, нейтралізації всіх форм соці­ального контролю. Процес доказування всіх обставин вчинених таким злочинним фор­муванням злочинів характеризується над­звичайною складністю. Найчастіше вдається довести вину лише певної частини учасни­ків злочинної організації, які, як правило, не є її організаторами чи керівниками.

У такій ситуації виправданим є засто­сування інституту компромісу у боротьбі з організованою злочинністю, що знаходить свій вияв у спеціальних умовах звільнення від кримінальної відповідальності за участь у злочинній організації осіб, якщо вони не брали участі в її створенні та у вчиненому нею тяжкому злочині, добровільно заяви­ли про своє членство у цій організації. На відміну від добровільної відмови, в цих ситуаціях особа звільняється від криміналь­ної відповідальності за закінчений злочин.

Інститут спеціального звільнення від кримінальної відповідальності учасника зло­чинної організації має на меті попередження небезпечних наслідків злочинів шляхом надання особі можливості звільнитися від відповідальності за умови добровільної за­яви про вчинений злочин, а також стиму­лювання цих осіб до повідомлення органам влади або правосуддя про вчинені злочинні дії. Цей вид звільнення покликаний також знизити або зовсім не допустити можливість вчинення злочину іншими особами (інши­ми учасниками злочинної організації).

Необхідність існування цього інституту обумовлена насамперед латентним харак­тером самого факту створення злочинної організації, суттєвими складнощами, які ви­никають у процесі розслідування цього зло­чину та доведення вини учасників злочин­ної організації. Основне його призначення -сприяння викриттю фактів створення зло­чинних організацій та їх учасників. У біль­шості випадків акт створення злочинної організації може бути розкритий лише за наявності певних свідчень хоча б одного із учасників відповідної організації. Виходячи з цього боротьба з організованою злочин­ністю може бути значно ефективнішою за умови, якщо один із учасників злочинної організації буде зацікавлений у викритті цієї організації. Суттєвим стимулом такої зацікавленості у сфері кримінально-право­вих відносин може бути або повне звіль­нення від кримінальної відповідальності, або ж суттєве пом'якшення кримінально-право­вих наслідків, насамперед покарання.

Слід зазначити, що створення такого стимулу не повною мірою узгоджується із загальними принципами кримінальної від­повідальності, оскільки при реалізації поло­жень даного інституту особа, яка вчинила злочин, не несе встановленої законом кри­мінальної відповідальності (звільняється від неї). Однак такий компроміс із учасником злочинної організації виправданий метою розкриття факту створення злочинного формування і притягнення до криміналь­ної відповідальності всіх його учасників, запобігання настанню шкідливих наслідків злочинної діяльності організації, а також сприяє реалізації основних завдань кримі­нально-правової боротьби зі злочинністю.

Специфічність цього виду звільнення полягає в особливих умовах, за яких можливе звільнення осіб, що вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 255 КК України («Створення злочинної організації»). Такі умови передбачені ч. 2 ст. 255 КК, відпо­відно до якої «звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її роз­криттю». Тобто ч. 2 ст. 255 КК встановлює три умови, при виконанні яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідаль­ності: не повинна бути організатором або керівником злочинної організації; добровіль­но заявила про створення злочинної органі­зації або участь у ній; активно сприяла розкриттю злочинної організації.

Умова, відповідно до якої особа, яка звільняється від кримінальної від­повідальності, не повинна бути ор­ганізатором або керівником зло­чинної організації, виправдана тим, що з усіх суб'єктів цього злочину суспільна небезпека організаторів і керівників відпо­відного злочинного формування, за всіх інших рівних обставин, є вищою, ніж сус­пільна небезпека інших його учасників. Саме вони (організатори та керівники) створюють злочинну організацію, розроб­ляють стратегію і тактику її діяльності, організують вчинення її учасниками тяж­ких чи особливо тяжких злочинів, сприя­ють зустрічі (сходці) представників зло­чинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпе­чення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Добровільність заяви як умова звільнення учасника злочинної організації означає, що особа усно або письмово спо­віщає про свою участь у вказаному злочин­ному формуванні з будь-яких мотивів, але обов'язково з власної волі, а не у зв'язку з тим, що про створення злочинної організа­ції та участь в ній цієї особи стало відомо відповідним державним органам чи компе­тентним службовим особам. Добровільність заяви не виключається у випадках, коли відповідним державним органам було відомо про вчинений злочин, але сам заявник цього не усвідомлював.

Хоча закон (ч. 2 ст. 255 КК) конкретно не вказує на державні органи, до яких по­винен звернутися учасник злочинної орга­нізації із заявою про свою участь у такій організації для вирішення питання про звільнення його від кримінальної відпові­дальності, такими органами можуть бути державні органи, компетентні розглядати такі заяви по суті, а саме: прокуратура, органи внутрішніх справ, податкової міліції, СБУ, управління державної охорони, при­кордонних військ, суд. Із такою заявою учасник злочинної організації може звер­нутися і до органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, в компе­тенцію яких не входить розгляд вказаних заяв, але які зобов'язані в силу закону пе­ресилати їх за належністю відповідному органу чи посадовій особі.

Активне сприяння розкриттю злочинної організації означає, що суб'єкт має повідомити достовірні відомості про те, хто є організатором чи керівником зазна­ченої злочинної організації, якщо йому вони відомі, або керівником структурного підрозділу, який був безпосереднім нача­льником особи, яка робить заяву, склад учасників цієї організації, а також своє мі­сце і роль у ній. Цей суб'єкт має повід­омити про всі відомі йому факти підготов­люваних та вчинених учасниками органі­зації злочинів. Обсяг цієї інформації має бути достатнім для викриття злочинної ор­ганізації. Якщо особа не зможе точно вка­зати на організаторів, керівників злочин­ної організації та окремих її підрозділів, а також усіх членів цієї організації (досить часто рядові члени злочинної організації не знають, хто є її керівником, а особисто знають, підпорядковуються і виконують злочинні накази свого безпосереднього на­чальника), вона не втрачає шансів на звіль­нення від кримінальної відповідальності. Однак у такому випадку ця особа зобов'я­зана сприяти розкриттю злочинів, пов'яза­них із створенням і діяльністю злочинної організації, точно і сумлінно виконувати вказівки слідчих органів під час проведення слідчих дій.

Для звільнення суб'єкта, який вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 255 КК, від кримінальної відповідальності не вимага­ється, щоб злочини інших осіб були роз­криті, оскільки слідчі органи можуть і не досягти такого результату. Обов'язковою ж умовою є справжнє, невдаване сприяння слідству у розкритті злочину.

Слід зауважити, що перелічені умови звільнення не є самостійними, тобто для звільнення від кримінальної відповідаль­ності недостатньо лише однієї з наведених умов. Особа може бути звільнена від кри­мінальної відповідальності за участь у злочинній організації лише за наявності всіх трьох умов в їх сукупності. При цьо­му необхідно виходити з того, що застосу­вання ч. 2 ст. 255 КК у випадку встанов­лення зазначених у ній обставин (умов) є не правом, а обов'язком слідчого, проку­рора або суду.

Незважаючи на прогресивність положень КК України, для вітчизняного законодав­ства склад такого злочину, як створення злочинної організації, є новим, у зв'язку з чим виникає потреба дослідити законодав­чий досвід інших держав у розрізі вирішен­ня питання про звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинного фор­мування з метою можливого сприйняття кращих зразків вирішення цієї проблеми.

Слід зазначити, що така норма міститься в законодавстві не всіх країн. Наприклад, КК Російської Федерації [2] не містить нор­ми, яка б передбачала можливість звіль­нення від кримінальної відповідальності чле­на злочинного співтовариства (організації). Однак у ньому є норми, які передбачають спеціальні випадки звільнення від кримі­нальної відповідальності учасників інших різновидів злочинних формувань. Так, у примітці до ст. 208 КК РФ, що передбачає кримінальну відповідальність за організа­цію незаконного збройного формування або участь у ньому, встановлено, що особа, яка добровільно припинила участь у незаконно­му збройному формуванні та здала зброю, звільняється від кримінальної відповідаль­ності, якщо в її діях не міститься іншого складу злочину.

КК Республіки Білорусь [3] у ст. 20 вста­новлено, що звільняється від кримінальної відповідальності учасник злочинної органі­зації (крім організатора чи керівника), якщо він добровільно заявив про існування зло­чинної організації та сприяв її викриттю, за участь у злочинній організації і вчинення ним у складі цієї організації злочину, за винятком особливо тяжких чи тяжких зло­чинів, пов'язаних з посяганням на життя чи здоров'я людини.

Відмітною рисою положень КК Респуб­ліки Болгарія [4] про звільнення учасників злочинних формувань від кримінальної від­повідальності є, по-перше, те, що вони мі­стяться в різних статтях КК, тобто в тій статті, якою і встановлюється відповідаль­ність за організацію, керівництво та участь у вказаних злочинних формуваннях; по-друге, звільнятися можуть як рядові учасники та­ких формувань, так і їх організатори та керівники. Наприклад, у ст. 109 закріплено положення, відповідно до якого не підлягає покаранню учасник організації чи групи, метою якої є вчинення злочинів проти рес­публіки, який добровільно з'явився в органи влади та розкрив організацію чи групу, до того як ними чи ним буде вчинено інший злочин. Стаття 321 встановлює, що учасник групи, створеної з метою вчинення злочинів у країні або за кордоном, незаконного обігу наркотичних речовин, їх аналогів або пре­курсорів, учасник організованої або озброє­ної групи не карається, якщо він добровіль­но до вчинення ним або групою злочину здасться органам влади і повідомить все, що йому відомо про групу. Стаття 321а вста­новлює можливість звільнення від кримі­нальної відповідальності на підставах і в порядку, передбачених ст. 321, керівника та учасника організації або групи, яка, вико­ристовуючи насилля або погрози, укладає угоди або вилучає користь.

Відповідно до ст. 259 КК Республіки Польща [5] не підлягає покаранню за створен­ня, керівництво чи участь у злочинній групі чи співтоваристві, той, хто добровільно відмовився від участі в групі чи співтова­ристві та повідомив органу, на який по­кладено обов'язок переслідувати злочини, про всі суттєві обставини вчиненого діяння або запобіг вчиненню задуманого злочину.

Згідно з ч. 2 ст. 260ter. («Злочинна організація») КК Швейцарії 1937 р. суддя може пом'якшити покарання на свій роз­суд (ст. 66), якщо особа намагається запо­бігти подальшій злочинній діяльності орга­нізації [6].

За КК ФРН від 15.05.1871 р. в редакції від 13.11.1998 р. [7] суд може відмовитися від призначення покарання, передбаченого за членство у співтоваристві, мета і діяльність якого спрямовані на вчинення злочинів, вербування в це об'єднання або підтри­мання його діяльності, а також за замах на створення такого співтовариства для спів­учасника (виконавця, підбурювача та пособ­ника), чия вина малозначна або чия участь має підпорядковане значення (ч. 5 § 129). Суд також може пом'якшити покарання за своїм переконанням (абз. 2 § 49) або від­мовитися від покарання за даною нормою взагалі, якщо особа: добровільно та на­стійливо докладає зусиль для запобігання подальшому існуванню співтовариств або вчиненню відповідного його меті злочину, або добровільно повідомляє відповідному органу все, що вона знає, настільки своє­часно, що злочинне діяння, про планування якого їй відомо, ще може бути попереджене; досягає мети запобігання подальшому існу­ванню співтовариств або ця мета досяга­ється без участі цієї особи (ч. 6 § 129 КК ФРН).

КК Іспанії 1995 р. [8] не містить спеціаль­ної норми про звільнення від кримінальної відповідальності учасника організованого злочинного формування. В Загальній час­тині є лише положення про звільнення від кримінальної відповідальності співучасника злочину. Ця норма передбачає, що, ко­ли у вчиненні одного діяння беруть участь кілька осіб, від кримінальної відповідаль­ності звільняються ті особи, які відмови­лися закінчити вже розпочатий злочин та перешкоджали або наманишся перешкодити рішучим чином його завершенню, за винят­ком випадків, коли дії цих осіб містять інший злочин або проступок (ст. 19 КК Іспанії).

Порівнюючи положення про звільнення від кримінальної відповідальності учасни­ка злочинного формування (організованої злочинної групи, злочинної організації чи злочинного співтовариства) за законодав­ством різних країн, слід зауважити, що вказана особа звільняється в одних випад­ках обов'язково, в силу законодавчо за­кріпленої вимоги про це, а в інших - мо­жливість застосування звільнення від кри­мінальної відповідальності такої особи ви­носиться на розсуд суду. До перших на­лежать ч. 2 ст. 255 КК України; ст. 208 КК РФ; ст. 20 КК Республіки Білорусь; ст. 109 КК Республіки Болгарія; ст. 259 КК Республіки Польща; ст. 19 КК Іспанії; до других - положення статей 321, 325а КК Республіки Болгарія; § 129 КК ФРН; ст. 260ter КК Швейцарії.

Та обставина, що звільнення учасника злочинної організації від кримінальної від­повідальності, встановлене нормами загаль­ної частини КК деяких країн і має частіше факультативний характер, ніж обов'язковий, а звільнення на підставі статей Особливої частини частіше обов'язкове, не свідчить про їх суттєву різницю. При досить відмін­них підходах до формулювання норм про звільнення від кримінальної відповідаль­ності учасників злочинних формувань за законодавством різних країн є в них і спіль­ні риси, серед яких виділяються такі умо­ви звільнення:

1) добровільність заяви про свою участь у злочинному формуванні (ст. 208 КК РФ; ст. 20 КК Республіки Білорусь; ст. 259 КК Республіки Польща; статті 109, 321, 321а КК Республіки Болгарія; ч. 6 § 129 КК ФРН);

2) особа, яка робить таку заяву, не вчинила як учасник злочинного формування тяжкого злочину (ст. 20 КК Республіки Білорусь) або її дії не містять іншого складу злочину (ст. 208 КК РФ; статті 109, 321, 321а КК Республіки Болгарія; ст. 19 КК Іспанії);

3) активне сприяння розкриттю, розслі­дуванню дій цього формування або пере­шкоджання його подальшій діяльності (ч. 2 ст. 260ter. КК Швейцарії; ст. 20 КК Рес­публіки Білорусь; статті 109, 321, 321а КК Республіки Болгарія; ст. 259 КК Республіки Польща; ч. 6 § 129 КК ФРН).

Слід зауважити, що за кримінальним за­конодавством деяких країн (наприклад, ст. 321а КК Республіки Болгарія, ст. 259 КК Республіки Польща) від кримінальної відповідальності можуть звільнятися не лише рядові учасники злочинного форму­вання, а й керівники та організатори.

Такий підхід може бути виправданий тим, що закріплена в законі можливість звільнення від кримінальної відповідаль­ності поряд із рядовими учасниками зло­чинної організації також її організаторів і керівників має на меті попередження тяж­ких злочинів, які можуть бути вчинені злочинною організацією, та небезпечних наслідків цих злочинів.

Практика доводить, що за допомогою лише карально-репресивних заходів не зав­жди можливо покращити криміногенну си­туацію. Про це яскраво свідчать і статистич­ні дані останніх років, адже, незважаючи па посилення репресивного впливу, в Україні не досягнуто суттєвих зрушень у питаннях протидії проявам організованої злочинності. В останні роки намітилась стійка тенденція до збільшення кількості організованих зло­чинних угруповань, що діють на території України.

Вочевидь існує потреба у застосу­ванні компромісних форм, прийомів та засобів у протистоянні органі­зованій злочинності. Одним із та­ких заходів може бути розширення інституту кримінально-правового компромісу із учасниками злочинної організації. Йдеться про включення до кола осіб, які можуть бути зві­льнені на підставі ч. 2 cm. 255 КК України, також організаторів і ке­рівників злочинної організації.

Доцільність цього кроку зумовлена тією обставиною, що при застосуванні кримі­нально-правового компромісу із учасником злочинної організації, якщо він бажає роз­крити її слідству, тим самим допомогти правоохоронним органам, немає особливої різниці, чи він є рядовий її член, чи орга­нізатор або керівник, оскільки в такий спосіб досягається кінцева мета - викриття злочинної організації та всіх її членів. Такий компроміс є взаємовигідний як для правоохоронних органів, а врешті-решт для держави і суспільства в цілому, так і для особи, яка добровільно виявила на­мір припинити свою участь у злочинній організації і розкрити її слідству. Поряд з цим, враховуючи підвищену суспільну небезпеку саме організаторів і керівників злочинної організації, для них можуть бути запроваджені обов'язкові додаткові умови звільнення від кримінальної відпо­відальності. 

Література 

1. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році». - К.. 2002. - С 378.
2. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 3-е. / Под общ. ред. Ю. И. Скуратова и В. М. Лебедева. - М.. 2000 - 882 с.
3. Уголовный кодекс Республики Беларусь. - Минск, 2001. - 320 с.
4. Уголовный кодекс Республики Болгария. - Минск, 2000. - 128 с.
5. Уголовный кодекс Республики Польша. - Минск, 1998. - 128 с.
6. Уголовный кодекс Швейцарии. - М., 2000. - 138 с.
7. Уголовный кодекс ФРГ. - М., 2000. - 208 с.
8. Уголовный кодекс Испании. - М., 1998. - 218 с.

Олександр Єрмак,
кафедра кримінального права та кримінології
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

«Підприємництво, Господарство і право», № 9 — 2002. С. 88 — 91.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити