Умови для відновлення у державі етики, моралі і справедливості. Наш шлях до створення в Україні середнього класу

.

Розділ 1. Нереальність, неадекватність і недовіра. Що робити?

У сьогоднішньої світової економічної кризи є три причини – нереальність, неадекватність і недовіра. Саме нереальність і неадекватність спровокували недовіру.

Якщо говорити про існуючу нереальність і неадекватність, то вони дуже багатогранні – це і нереальна кількість грошей у світовій економіці, яка не була забезпечена ні кількістю вироблених товарів, ні кількістю виконаних робіт та наданих послуг, фактично, не була взагалі нічим забезпечена (повітряна булька, яка, врешті-решт, лопнула); неадекватність тої кількості іноземних короткострокових валютних кредитів які були залучені в економіку держави із здатністю економіки щодо їх короткострокового високоприбуткового освоєння та повернення; нереальність очікувань інвесторів, порівняно із реальними можливостями економіки держави; неадекватність росту зарплат, порівняно із ростом продуктивності праці; нереальність цін на житло та об’єкти промислової та комерційної нерухомості; неадекватність цін на землю із можливостями отримання віддачі від цієї землі; неадекватність орендних ставок на землю із можливостями бізнесу на отримання хоча б мінімального прибутку від експлуатації об’єктів які знаходяться на цій землі; нереальність сформованих цін на сировину, продукти, матеріали, виготовлені товари, роботи, надані послуги із здатністю споживачів щодо їх придбання; та ін.

Нереальні (віртуальні) гроші, які останнім часом функціонували в світовій та вітчизняній економіці, знищують довіру людей, знищують економіку держав і, врешті-решт, знищують самі себе.

Що робити? Перш за все, необхідно починати закладати правильні принципи функціонування економічної системи нашої держави і відновлювати довіру людей.

Основою побудови справедливої економічної системи держави і основою віри населення у справедливість такої системи є справедливий ОБМІН.

Повертаючись до грошей, гроші – це не щось собі таке, що може функціонувати незалежно. Гроші – це ідея нашої впевненості у справедливому обміні. Вони можуть бути будь чим – ковбасою, золотом, електричною лампочкою, стільцем, лопатою, морквою, космічним ракетоносієм, акцією, робочим часом та іншим. Що б вони не уособлювали – це повинно бути реальним, цінним і таким, що підлягає обміну. Та кількість грошей, які функціонують в економіці держави, повинна забезпечувати справедливий обмін у ній. Якщо кількість генерованих економікою держави товарів, робіт чи послуг росте, значить на цю частину росту, для забезпечення справедливого обміну, у державі повинна зростати кількість грошей. Справедлива економічна система ніколи не зловживає грошима, адже будь-яка маніпуляція з грошима порушує правило справедливого обміну. Порушення ж правила справедливого обміну неминуче веде до втрати довіри людей, знищення економіки держави і знищення довіри до грошей.

Тепер знов повернемось до справедливого ОБМІНУ. Основою справедливого обміну є те, що щось цінне обмінюється на інше цінне. При цьому цінність товарів, робіт чи послуг визначається їх отримувачем, а не надавачем.

Підприємство не зможе продати свої товари, роботи чи послуги, якщо їх цінність не буде належним чином оцінена іншими підприємствами, громадянами чи державою. Цінність роботи окремого спеціаліста проявляється через реалізацію ним своїх суспільно корисних професійних навиків. Якщо робота з реалізації його професійних навиків не має належної цінності в очах отримувачів, значить цей спеціаліст повинен буде шукати роботу поза межами своєї професії. Жоден працедавець з таким спеціалістом не буде здійснювати обмін у вигляді сплати зарплати за надані послуги чи виконані роботи, так як в результаті роботи цього спеціаліста не створюється щось цінне.

Усе вищесказане стосується випадку справедливого обміну. А тепер візьмемо випадок із наданням послуг населенню України зі сторони представників органів виконавчої, законодавчої та судової влади. Чи є справедливим і цінним для нас той обмін, який вони нам надають, виконуючи свої прямі посадові обов’язки? Чи ми усі (населення України) - отримувачі послуг, вважаємо ті послуги, які надаються нам органами влади, цінними, тобто такими, які є корисними для держави, для нас і наших дітей? Якщо ж більшість населення України не бачить суспільної користі і цінності таких послуг, значить при владі знаходяться люди, які не мають відповідних суспільно корисних професійних навиків. Відповідно, такі люди повинні шукати абсолютно іншу роботу.

Як було сказано вище - порушення правила справедливого обміну неминуче веде до втрати довіри людей, до знищення економіки держави і знищення довіри до грошей. Якщо ж існуюча державна система не має дієвого механізму своєї очистки від спеціалістів, що не здатні запропонувати свої професійні послуги які були б цінними та корисними для населення України, значить щось не так у системі. Значить, саму систему потрібно міняти, налаштовувати під потреби людей. Механізм зміни системи дуже простий, адже, відповідно до статті 5 Конституції України, народ України є єдиним джерелом влади, яку він здійснює безпосередньо через органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Там же зазначено, що ніхто не може узурпувати державну владу.

У нашому випадку, народ України на референдумі повинен: 1) чітко вказати що існуюча система організації державної влади в Україні (від якої народ не отримує користі як безпосередній споживач її послуг) його не задовольняє; 2) визначитись із переліком критеріїв яким повинна відповідати справедливо побудована система державної влади; 3) визначитись з тим, які цінні блага він хоче отримати від кожного з органів державної влади взамін за наділення їх певними повноваженнями; 4) визначити критерії оцінки професійності роботи кожного з органів державної влади та його окремих працівників; 5) визначити періодичність перевірки органів влади і їх працівників на відповідність визначеним критеріям оцінки професійності роботи; 6) визначити механізм очистки органів державної влади від службовців та спеціалістів, що не здатні запропонувати свої професійні послуги які були б цінними та корисними для населення України, а також запропонувати своє бачення їх відповідальності за нанесену шкоду; 7) визначити тих, кому він довіряє здійснення зміни існуючої системи організації державної влади в Україні на справедливу.

Для реалізації бачення народу України щодо організації у нас системи державної влади, яка базується на основі надання професійних, суспільно корисних та цінних послуг, необхідно буде вносити зміни не лише до Конституції України, законів України, але й до численних підзаконних нормативних актів.

Розділ 2. Як нам забезпечити порядок та високий рівень життя в країні?

Коли суспільство вимагає високого рівня життя і при цьому не концентрує свою увагу на виробництві кожним окремим своїм членом цінних продуктів (які мають підтверджену цінність і підлягають обміну) – це суспільство уже знищує само себе. Наявність виробництва цінних продуктів (які підлягають обміну) та величина цього виробництва є основою і критерієм оцінки рівня життя та успішності держави, окремого підприємства та окремої людини.

Цінним продуктом (який підлягає обміну) може бути будь-що, що є цінним для отримувачів цього продукту. Виробник цінного продукту отримує за нього ОБМІН у вигляді грошей чи у вигляді підтримки. Цінним продуктом може бути прибраний під’їзд нашого будинку, вирощена для продажу екологічно чиста с/г продукція, працюючий унітаз, ефективно працююче підприємство, побілена стіна, запущений у небо ракетоносій, держава із зростаючою економікою, працююча електромережа, випущений журнал, справедливе судове рішення, стимулююча розвиток підприємництва податкова система, сімейне благополуччя, вилікуваний хворий та ін.

Цінний продукт не з’являється сам по собі - він з’являється в результаті роботи. Робота по створенню цінних продуктів (які підлягають обміну) виконується органами державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), органами місцевого самоврядування, окремими підприємствами і безпосередньо кожною людиною на своєму робочому місці.

Якщо людина (за виключенням неповнолітніх, непрацездатних, пенсіонерів та інвалідів) в результаті виконання певної роботи не створює суспільно корисний та цінний продукт, вона не має того, що можна було б запропонувати в якості справедливого обміну. Якщо така особа вимагає отримання плати за не створений нею суспільно корисний та цінний продукт, це називається вимаганням. Якщо така особа намагається видати свій неіснуючий, або нецінний продукт за щось суспільно корисне, у кримінальному кодексі України такі дії розцінюються як шахрайство.

Для виживання суспільства, окремого підприємства і окремої людини, а також для подальшого збільшення їх життєздатності та забезпечення високого рівня життя вся увага повинна концентруватись на створенні суспільно корисних цінних продуктів (які підлягають обміну), а не на якихось інших факторах. Саме тому слід категорично забути про введення в Україні погодинної оплати праці, адже погодинна оплата праці не є стимулом для створення дійсно цінних продуктів. Введення погодинної оплати праці, у більшості випадків, стане приводом для вимагання оплати за нестворені продукти, а це, в свою чергу, прямий шлях до руйнування суспільства. Те ж стосується більшості сьогодні існуючих соціальних гарантій які надаються людям, що здатні самі себе забезпечити.

На рівні кожного окремого підприємства цінні продукти створюються на двох рівнях. Перший рівень – це рівень кожного окремого працівника підприємства, який на своєму робочому місці та у відповідності до своїх посадових обов’язків створює продукт, який згідно технологічного циклу створення продукту підприємства є завершеним і цінним для інших працівників, яким він його передає. Другий рівень – це рівень всього підприємства, яке для обміну з іншими підприємствами, громадянами чи державою повинне запропонувати дійсно цінні продукти у достатній кількості, щоб забезпечити не лише своє виживання, але й свій розвиток і високий рівень доходів.

Якщо підприємство не отримує необхідних доходів для забезпечення свого виживання і розвитку, хоча напружено і постійно працює, значить хтось із працівників чи керівництва підприємства не створює свого цінного продукту. Якщо ж хтось із працівників підприємства чи хтось із його керівництва працює з ранку до ночі по створенню власного цінного продукту, однак не вимагає цього від інших – він ніколи не зможе забезпечити собі того рівня життя на який розраховує. Це відбувається із-за того, що не враховується ще один немаловажний фактор, а саме той, що підприємство – це організована група людей зі своїми цілями, зі своїми цінностями, зі своїми взаємовідносинами і т.д. Рівень життя усієї групи, а також окремих її працівників взаємопов’язані, але основою їх виживання і розвитку є створення кожним працюючим на підприємстві власного цінного продукту (який підлягає обміну).

Таким чином, виживання цілого підприємства, а також високий рівень життя усіх його працівників можливі лише за однієї умови – коли власники, керівники та усі працівники підприємства будуть здійснювати взаємний тиск одне на одного для створення усіма ними цінних продуктів на власних робочих місцях. Тобто, ідеться про реальну участь кожного працівника, нарівні з власниками та керівництвом підприємства, у створенні цінного продукту підприємства. Також ідеться про створення на підприємстві механізму загальної зацікавленості і системи взаємного контролю за створенням всіма працівниками на власних робочих місцях своїх цінних продуктів із сукупності яких складається цінний продукт підприємства. Наступним, що повинно бути вирішеним після застосування такого підходу – це забезпечення участі кожного з працівників підприємства у розподілі доходів підприємства в залежності від персонально внесеного вкладу, який обов’язково повинен вимірюватись.

Усе це реальний шлях до створення в Україні середнього класу, який напряму буде пов’язувати ріст свого благополуччя із збільшенням доходів національних підприємств та зміцненням економічної могутності держави, який буде відстоювати інтереси держави від яких залежить його безпосереднє майбутнє.

У першу чергу, такий підхід повинен бути застосований на державних підприємствах на які держава, як власник, має вплив і які є складовою економічної системи України. Саме державні підприємства повинні бути зразком правильно побудованого менеджменту. Для цього потрібно лише поставити амбітні, але реальні цілі роботи підприємства, детально виписати які цінні продукти створюються на кожному робочому місці, запровадити методику постійної оцінки роботи кожного працівника та ввести методику оплати праці працівників яка буде залежна як від якості виконання ними своїх прямих посадових обов’язків, так і від доходу отриманого підприємством.

Так ми приходимо до способу запровадження реального впливу трудового колективу підприємства на роботу підприємства, до участі трудового колективу, нарівні із власниками підприємства та його керівництвом, у визначенні стратегії та тактики роботи підприємства, у розподілі доходів підприємства відповідно до вкладу реально внесеного кожним із працівників. Так ми забезпечимо, щоб на наших підприємствах працювали лише ті, хто здатен створювати цінний продукт на власному робочому місці. У той же час, неефективні працівники нехай вчаться створювати свої цінні продукти.

Кожен із нас, таким чином, може стати впевненим у своєму майбутньому, багатим та щасливим. Для цього лише потрібно щоб він сам і його оточення виробляли цінні продукти в необхідній кількості і прикладали зусилля до таких змін в оточуючих нас сферах діяльності, включаючи роботу органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування. Це не є складно, потрібно лише почати з себе!

Не потрібно революцій, не потрібно приватизації державного та комунального майна, не потрібно продавати наші підприємства та сільськогосподарські землі. Потрібно лише масово запровадити у державі методику цільового управління та на кожному робочому ввести механізм постійної оцінки роботи, механізм контролю та оплати праці, поставивши все це у пряму залежність від кількості та якості створених кожним працівником цінних продуктів і від досягнутого позитивного результату для підприємства або для народу України (для держави).

Усе вищесказане стосується також організації ефективної і цілеспрямованої роботи кожної із усіх трьох гілок державної влади - законодавчої, виконавчої та судової на створення ними своїх суспільно корисних продуктів, налаштованих на задоволення потреб населення України та розвиток країни. Не слід також забувати про засоби масової інформації та про цінні продукти які повинні створюватись ними.

Ось така дуже проста, але чесна відповідь на запитання: «Як нам забезпечити порядок та високий рівень життя в країні?».

Розділ 3. Дев’ять висновків. Етика, мораль, напрям роботи і жодної політики.

1. Цінною є будь-яка робота в результаті якої створюється цінний продукт.

2. Створені кимось цінні продукти не повинні нищитись.

3. Повинна бути повага до будь-якої людини (від Президента, Прем’єра до прибиральниці чи сантехніка) яка в результаті професійного виконання своєї роботи створює цінний продукт. Основою поваги до людини повинна стати її здатність постійно створювати цінні продукти які передбачені для її роботи.

4. Цінний продукт повинен створюватись на кожному робочому місці.

5. Кожен створений нами цінний продукт збільшує наші особисті шанси на виживання, підвищує ефективність роботи підприємства, веде до зміцнення могутності держави.

6. Якщо хтось на власному робочому місці не створює необхідний для займаної посади цінний продукт, він повинен бути негайно змінений на людину, яка здатна забезпечити створення цінного продукту.

7. В основу роботи усіх органів державної та місцевої влади, в основу роботи усіх державних підприємств повинен бути покладений принцип створення на кожному робочому місці власного цінного продукту, який повинен вимірюватись і його величина постійно повинна контролюватись.

8. Не можна здійснювати маніпуляцій з грошима, так як це порушує справедливий обмін і забезпечує заробіток невеликої групи людей на проблемах створених ними для усіх інших членів суспільства.

9. Основою справедливого обміну є те, що щось цінне обмінюється на інше цінне. Цінність товарів, робіт чи послуг (в тому числі і послуг законодавчої, виконавчої чи судової влади) визначається їх отримувачем (народом України), а не надавачем.

Юрій Тарас
Українське юридичне товариство

«Академія Права»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити