Тримання під вартою – на межі двох КПК

.

Світлана Трофимчук, партнер, адвокат АО "С.Т. Партнерс"

Олександр Більчук, молодший юрист АО "С.Т. Партнерс"

Спеціально для "Юридичної газети"

КПК 2012 р. діє понад два роки, однак окремі норми його перехідних положень й досі залишаються актуальними, а особливо для справ, які повертаються на додаткове розслідування.

Зокрема, як свідчать статистичні дані, у 2013 р. на додаткове розслідування згідно з КПК 1960 р. повернуто 4,1 тис. справ. За І півріччя 2014 р. на додаткове розслідування відповідно до КПК 1960 р. було повернуто 619 справ. А єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість «свіжої практики», яка стосується процесуальних моментів повернення кримінальних справ на додаткове розслідування.

Особливості повернення кримінальних справ на додаткове розслідування, після набуття чинності КПК 2012 р. передбачені його перехідними положеннями, а саме:

• п. 11, який визначив чіткий перелік кримінальних справ, що можуть бути повернені на додаткове розслідування після набуття чинності КПК 2012 р.;

• п. 12, який вказує за правилами якого КПК буде здійснюватися додаткове розслідування та подальший розгляд кримінальної справи загалом.

Хоча законодавець і намагався детально розписати за яким процесуальним законом має здійснюватися кримінальне судочинство, починаючи з 20.11.2012, однак практика застосування закону не була б практикою, як би не мала різних поглядів.

У цій статті висвітлюється проблема застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою «на межі двох КПК», тобто у кримінальних справах, які були повернені на додаткове розслідування після 20.11.2012.

Перші питання, які виникають у цьому контексті, – це норми якого КПК потрібно застосовувати під час визначення строку тримання під вартою та чи потрібно взагалі обирати запобіжний захід після внесення відомостей до ЄРДР у разі, якщо особа вже й так тримається під вартою?

Судова практика з цього питання є суперечливою.

Позиція №1. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний (залишений) під час вирішення питання повернення справи на додаткове розслідування продовжує діяти після внесення відомостей до ЄРДР, а строк його дії обраховується за правилами КПК 1960 р. Надалі строк тримання під вартою, за наявності підстав, триває за правилами КПК 2012 р. Нормативне обґрунтування такої позиції таке:

• п. 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. – використовується, як підстава для продовження дії запобіжного заходу та як буферна норма для застосування норм КПК 1960 р. для визначення строку тримання під вартою;

• ч. 9 ст.156 КПК 1960 р. – використовується, власне, як норма, що передбачає строк тримання під вартою під час повернення справи на додаткове розслідування. Для ілюстрації витяги із судових рішень:

• «Положення п. 12 Перехідних положень КПК України 2012 р. про те, що розслідування кримінальних справ, передбачених п. 11 цих положень, у разі повернення таких кримінальних справ судом прокурору, для проведення додаткового розслідування проводиться у порядку, передбаченому КПК України 2012 р., не означають втрату чинності самого судового рішення про повернення справи на додаткове розслідування, яким також був визначений запобіжний захід, а означають необхідність проведення необхідних слідчих дій у порядку, встановленому КПК України 2012 р» (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38641460).

• «Запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набуття чинності КПК, продовжують свою дію згідно зі КПК 1960 р., згідно з п. 9 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК у порядку, передбаченому КПК 1960 р. Відповідно до ст. 156 КПК України (ред.1960 р.), під час повернення судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців.… Зважаючи на те, що ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24.12.2014, у порядку, визначеному ст. 365 КПК України 1960 р., постанова Деснянського районного суду м. Києва від 18.09.2014 змінена доповненнями, вказівками, викладеними у мотивувальній частині і запобіжний захід залишено без змін – взяття під варту, тому слідчий суддя доходить висновку, що ОСОБА_1 перебуває під вартою, саме на підставі судового рішення, і з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, двомісячний термін його перебування під вартою необхідно відраховувати саме з моменту винесення ухвали апеляційним судом м. Києва від 24.12.2014» (http://www.reyestr. court.gov.ua/Review/42595470).

Позиція №2. Після внесення відомостей до ЄРДР, особі, яка тримається під вартою протягом 24 годин, має бути вручено письмове повідомлення про підозру (ч. 2 ст. 278 КПК), а запобіжний захід обирається відповідно до вимог параграфу 1 глави 18 КПК. Нормативним обґрунтуванням позиції є п. 12 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. – використовується, як підстава застосування КПК 2012 р.

Для ілюстрації витяги з судових рішень:

• «Колегія суддів вважає необгрунтованою позицію слідчого судді місцевого суду щодо тлумачення слідчим суддею змісту п. 9 Перехідних положень КПК України 2012 р. На думку слідчого судді, ця норма вказує на те, що запобіжний захід, застосований судом на підставі КПК України 1960 р., продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набуття чинності КПК України 2012 р. Тобто слідчий суддя вважає, що залишений ухвалою суду апеляційної інстанції ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зберігає і може зберігати свою чинність протягом невизначеного часу… Слідчий суддя неправильно тлумачить для себе зміст п. 9 Перехідних положень КПК України 2012 р. Зміст цієї норми стосується лише тих запобіжних заходів, арешту майна, відсторонення від посади, які були застосовані під час дізнання та досудового слідства до набуття чинності КПК України 2012 р., тобто до 20.11.2012. Якщо такі заходи були на підставі положень КПК України 1960 р. у силу продовження розгляду певної кримінальної справи саме на підставі норм старого КПК України застосовані після 20.11.2012, коли вже набув чинності КПК України 2012 р., подальше досудове розслідування має здійснюватися саме за правилами КПК України 2012 р., зокремаі й щодо питань запобіжних заходів» (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40827761).

• «Також є безпідставними доводи апеляційної скарги захисника –адвоката ОСОБА_2 про неможливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з посиланням на ст. 197 ч. 3 КПК України та п. 9 перехідних положень КПК України 2012 р. і сукупний строк тримання під вартою підозрюваного перевищує 27 місяців, з урахуванням його затримання у порядку ст. 115 КПК України (в ред. 1960 р.) 13.10.2011, тому що рішення про обрання запобіжного заходу врегульовано п. 12 Перехідних положень КПК України 2012 р., згідно з яким розслідування кримінальних справ, передбачених п. 11 цього розділу, у разі повернення таких кримінальних справ судом прокурору для проведення додаткового розслідування проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом. Обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 слідчий суддя керувався п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, згідно з яким сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. На час обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного, строк тримання під вартою ОСОБА_3 складав термін з 13.10.2011 до 06.02.2012, а також з 16.01.2014 до 08.02.2014»

(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37177276).

Отже, суть суперечностей зводиться до двох взаємопов’язаних питань:

• логічно-практичний аспект – чи є правильним вважати, що рішення суду, яким кримінальну справу повернуто на додаткове розслідування із застосуванням/залишенням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має строк дії 2 місяці (відповідно до ч. 9 ст. 156 КПК 1960 р.)?

• юридичний аспект – чи підлягає застосуванню п. 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. до кримінальних справ, що були повернені на додаткове розслідування?

На нашу думку, відповідь на зазначені питання однозначно є негативним. КПК 1960 р. не вимагав зазначення у рішенні про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дати закінчення його дії. Відповідно, логічне запитання: «А з якого моменту починати відраховувати двохмісячний термін перебування під вартою?». Слідчі судді мають як мінімум три відповіді на це запитання, а саме:

• з моменту набрання законної сили рішенням суду про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування (за яким і було обрано/ залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою);

• з моменту отримання матеріалів кримінальної справи прокурором від суду;

• з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Тобто порядку тримання особи під вартою, про який йдеться у Конституції України, у цій ситуації немає (не кажучи уже про практику Європейського суду з прав людини).

Пункт 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. має такий зміст: «Запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набуття чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їхніх змін, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набуття чинності цим Кодексом».

Відповідно до ч. 5 ст. 156 КПК 1960 р., строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються у день надходження справи до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 237 КПК 1960 р., у справі, що надійшла від прокурора, суддя з’ясовує щодо кожного з обвинувачених питання наявності підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу.

Відповідно до п. 10 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р., кримінальні справи, які на день набуття чинності цим Кодексом не спрямовані до суду з обвинувальним висновком, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами згідно з положеннями цього кодексу.

З огляду на наведені положення КПК 1960 р. та п. 10 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. запобіжні заходи, про які зазначено у п. 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. стосуються лише справ, які не були отримані судом з обвинувальним висновком прокурора станом на 20.11.2012.

Отже, незрозуміло, якими принципами керуються слідчі судді (а також судді апеляційної інстанції), коли тлумачать п. 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р., застосовуючи його до кримінальних справ, що були повернені на додаткове розслідування.

Відсутність практики касаційної інстанції з цого питання пояснюється тим, що у будь якому разі (чи-то позиція №1, чи то позиція №2) особа, яка тримається під вартою, може відстоювати свої права лише згідно зі КПК 2012 р., який не передбачає можливості оскарження ухвал слідчого судді у касаційному порядку. Саме це і породжує вибіркове здійснення правосуддя, щодо тримання особи під вартою, на основі принципів верховенства права.

Узагальнюючи, зазначаємо таке.

Наявне кримінально-процесуальне законодавство, а також роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що стосуються Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р., надають (та навіть підтримують) можливість приведення вітчизняної судової практики, яка стосується тримання особи під вартою, до вимог рішень Європейського суду з прав людини. І правильна судова практика є, однак не є поширеною, оскільки у конкретній справі, вона досить часто залежить від того чи підтримує її прокурор.

Тому неможливо категорично говорити, що наша кримінальна юстиція не дотримується букви закону, але впевнено можна сказати, що вона не навчилася працювати відповідно до духу закону.

«Юридична Газета» №17(463) від 28 квітня 2015 р.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити