Стабільність – це не самоціль

.

Микола Мельник: Якщо стабільність досягається ігноруванням Конституції, верховенства права, демократичних засад і свобод, то вона веде у бік Білорусі та Північної Кореї

Микола Княжицький: Микола Мельник, експерт Центру Разумкова, колишній заступник голови ЦВК, співробітник Верховного суду, людина, відома і своїми публікаціями, і своїми вчинками, і своїми діями, і досвідом – будемо з вами говорити як з експертом. Отже, повертаємося до Конституції, бо ви є ще й членом Конституційної асамблеї, наскільки я знаю.

Микола Мельник: Так.

Микола Княжицький: А чому ви погодилися туди ввійти?

Микола Мельник: Така пропозиція надійшла мені від керівництва Центру Разумкова. Ми довго думали. Скажу відверто, я висловлював сумніви щодо участі своєї, бо я брав участь не один раз в роботі подібних комісій, в тому числі в робочій групі з питань підготовки судової реформи. І бачив, що це була не робоча група, а фактично ширма, за якою лаштувався закон, який потрібен, а робоча група була для того, щоби показати суспільству, що працюють експерти, науковці, судді і т. ін. Я працював колись у комісії з питань демократії і утвердження законності – бачив, як вона працює. І в цій ситуації, власне кажучи, були великі сумніви. Але було прийнято рішення йти працювати і по можливості вплинути на процес. Я цього прагну, я подаю свої пропозиції, відстоюю те, що, на мою думку, не може пройти.

Микола Княжицький: А для чого ця Асамблея взагалі потрібна?

Микола Мельник: Як написано в указі президента, для підготовки змін до Конституції, а також для підготовки законопроекту або законопроектів щодо змін до Конституції.

Микола Княжицький: А для чого це йому?

Микола Мельник: Власне кажучи, зараз усі говорять, особливо представники влади, що для того, аби було нормальне життя в Україні, не вистачає тільки змін до Конституції або зміни цілої Конституції. Хоча насправді це не так – я про це казав і кажу ще раз.

Микола Княжицький: От у нас є купа антикорупційних законів – а в країні існує корупція. У нас існує безліч дуже хороших законів про безкоштовну медицину – але вона не є безкоштовною. Мені взагалі здається, що наші люди до законодавства ставляться так дуже вільно. Ні?

Микола Мельник: Вільно ставляться. Але я хотів би наголосити, що проблема не в Конституції. За великим рахунком, десь щось можна чистити. Проблема у виконанні законів, у виконанні Конституції. Проблема у політичній владі. Життя сьогодні залежить від того, як управляється суспільство, якими принципами воно керується. Якщо ігнорується Конституція, право, згортається демократія, звужуються демократичні права, тоді жодні зміни до жодних законів…

Микола Княжицький: От що мене дивує. Я стежив за тим, коли приймали закон про мови. І дуже багато людей критикували, наприклад, опозицію за те, що вона жодним чином змогла зупинити прийняття цього закону. На що в мене було логічне запитання – а як вони могли його зупинити? І от я дивлюся, що відбувається в нашому парламенті: є більшість, вона проголосувала, президент підписав. Виходить, що опозиція взагалі може не ходити на роботу! Але ж в усіх країнах існує опозиція. І я не вірю, що в інших демократичних країнах опозицію обирають для того, щоби вона на роботу не ходила. Мовляв, якщо вас на один менше, то ми вас ігноруємо і взагалі не бачимо. Мені здається, це не демократія. Чи я помиляюся?

Микола Мельник: Ви не помиляєтеся, це не демократія. В демократичних країнах опозиція має свої чіткі, зафіксовані в законах і в регламентах, права, які вона використовує. Вона має можливість впливати на процес. Хоча, безперечно, більшість є більшість.

Ви згадали закон про мови – дуже важливий закон. Я хочу, можливо, сенсаційно вам сказати, що з точки зору Конституції і з точки зору права такого закону в Україні немає.

Микола Княжицький: Чому?

Микола Мельник: Цей закон ухвалено в неконституційний спосіб. Ідуть вибори. Народ обирає депутатів. Депутат, за Конституцією, зобов’язаний особисто голосувати. Відповідно до Конституції, кожен державний орган і кожна посадова особа (а депутат є посадовою особою) має діяти в межах Конституції, у спосіб і на підставі Конституції та законів. Особисте голосування передбачає, що тільки сам депутат може виявити волю і проголосувати. Якщо за депутата голосує інший депутат, це голосування є нелегітимним. Ми вже звикли до цього. Якщо голосувало 40 депутатів, а інші бігали… Можуть дядьки з вулиці зайти і так само тиснути? Можуть. Але вони не делеговані народом, у них права такого немає.

А далі – те шаманство, яке відбувається, – підписання головою Верховної Ради, підписання президентом… Хоча питання не в персоналіях – питання в принципі.

Микола Княжицький: Але він не повинен був цього підписувати, голова Верховної Ради?

Микола Мельник: Якщо виходити з Конституції, якщо стояти на принципі верховенства права, то такого нормативно-правового акту, такого закону, як закон про засади мовної політики в Україні, не існує.

Микола Княжицький: Тобто в даному випадку це означає, що і голова Верховної Ради, і президент, які підписували цей закон, теж порушували Конституцію? Вони ж бачили, як його приймали.

Микола Мельник: За тим підходом, як я сказав, – так.

Микола Княжицький: Ви сказали таку дуже просту річ, яка має бути зрозуміла кожному, – депутат повинен голосувати за себе.

Микола Мельник: Лише за себе. От голоси порахували, сказали, що є 226 – але голосували не депутати, вибрані народом (народ – джерело влади), а будь-хто. Це не прийняття законів.

Микола Княжицький: Це ж було однією з причин рішення Конституційного Суду, який скасував конституційну реформу 2004 року...

Микола Мельник: Абсолютно правильно. Мотивуючи своє рішення про визнання реформи неконституційною, Конституційний Суд зазначив, що “дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами є однією з умов легітимності законодавчого процесу”.

Ми говорили з вами про те, що закон про засади мовної політики ухвалений з порушенням процедури – не було другого читання, не було пропозицій, не обговорювалося, було голосування не особисто. Таким чином, порушені процедура та конституційна норма щодо ухвалення закону про особисте голосування. Це свідчить про те, що відповідно до позицій Конституційного Суду, цей процес ухвалення був нелегітимний. Тобто це ще підтверджує моє твердження і мій висновок про те, що такого закону сьогодні в Україні юридично немає.

Микола Княжицький: Це для мене завжди питання, бо, з одного боку, ніхто не повинен виконувати незаконних наказів. Водночас закони потрібно виконувати. Для мене як для громадянина такі “незаконні закони”, коли я бачу, що їх приймають із порушенням процедури і з порушенням Конституції, яка є законом прямої дії, – то можу їх не виконувати?

Микола Мельник: У нинішній ситуації, в якій перебуває Україна, воно начебто є. І їх невиконання буде тягнути за собою відповідальність. Будуть включені механізми відповідальності, у тому числі кримінальної. І виходитимуть із того, що оскільки закон підписано й опубліковано, то він є. Іди спростовуй до Конституційного Суду!

До речі, щодо неконституційності закону про засади мовної політики, то є подання групи народних депутатів до Конституційного Суду. І якщо суд буде виходити з таких міркувань, якими він обґрунтовував рішення про скасування конституційної реформи 2004 року, то іншого рішення, як визнати неконституційним цей закон, немає.

Микола Княжицький: А от для чого Януковичу потрібно було скасовувати конституційну реформу? Можете пояснити?

Микола Мельник: Це є очевидним. Ми вже говорили з вами про коаліцію, коли було знищено парламентаризм. Ми говорили з вами про судову реформу, коли було взято під повний контроль судову владу. А ось цим рішенням Конституційного Суду було змінено у неконституційний спосіб форму правління з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську. Було вчинено перерозподіл між парламентом, урядом і президентом на користь останнього. Було розширено повноваження президента. За великим рахунком, було по-іншому визначено владу.

Таким чином увесь цей процес, про який ми говорили, у тому числі й завдяки рішенню Конституційного Суду – це відбулася концентрація влади в руках президента України.

Микола Княжицький: А от як це називається? Коли ми як громадяни йшли на виборчі дільниці під час президентських виборів, то мені взагалі здавалося, що не буде такою великою трагедією, якщо переможе один або інший претендент. Бо я знав, що в парламенті завжди буде противага. Ну, тоді ще не було закону про “тушки”, тоді ще суди були не настільки залежними, якими вони стали при Вікторові Януковичу... Я собі думав – мабуть, погано, якщо переможе оцей кандидат, але в парламенті буде йому противага і на наше життя це не надто сильно вплине. Бо ми знали, що в парламенті була інша політична сила. Вони тоді були більш-менш порівну, могли змінювати якимось чином коаліції. І я не голосував за президента з такими повноваженнями, кого би ним не обрали! Зараз маю на увазі не лише Януковича. А коли я дивився на посаду президента і думав, за кого голосувати, то обирав, як усі громадяни, президента з тими повноваженнями, якими вони були тоді. І от він приходить і їх змінює. Вважаю, що він міг би їх змінити, але тоді треба було проводити наступні вибори і голосувати за президента. Чи Конституційний Суд міг би це зробити? Мабуть. Тоді треба було б голосувати за ці органи влади з новими повноваженнями.

Микола Мельник: Логіка така. Можна було б іти й іншим шляхом – змінюючи Конституцію. Основний закон передбачає, що його змінити можна двома шляхами: перший – парламентський, це треба 300 голосів. І другий – це коли стосується основних засад Конституції, коли стосується розділів “вибори” “референдуми”. Це можна шляхом рішення парламенту і всенародним референдумом, тобто народом. Але Конституція не передбачає зміни Конституції Конституційним Судом. Оце рішення КС від 30 вересня 2010 року, яким були надані президенту зовсім інші повноваження і забрані повноваження у парламенту – за Конституцією КС таких повноважень не має. Тобто зміна Конституції відбулася у неконституційний спосіб.

Більше того – от такий спосіб призвів до того, що сьогодні в Україні існує невизначеність із легальністю Конституції. Ось два тексти Конституції. Цей надрукований 2006 року після реформи 2004 року. Ось цей текст надруковано вже після рішення Конституційного Суду 2010 року. Я, щиро кажучи, не знаю, який з них діє. Тому що рішення КС у 2010 році, про яке ми говоримо… Не було сказано, що вносяться зміни, що втрачає дію. КС таким чином викручував, що цього не сказав.

Микола Княжицький: Тобто можна сказати, що у нас дві конституції з юридичної точки зору?

Микола Мельник: Ну, виконується одна, а з юридичної точки зору сьогодні складно сказати, яка Конституція є легітимною. Розумієте, втрачається правова основа життя держави, суспільства, людей і таке інше. Але треба було виконувати чиюсь волю, треба було робити те, що вони зробили.

Микола Княжицький: Коли ви це все розказуєте, я так собі думаю – от я вам зателефонував, покликав на програму в якості гостя й експерта. Через рішення суду (бо ви ж юрист, могли б там якось контролювати його) могли б принести таємно в кишеньці, покласти мені тут на стіл і сказати: “Тепер я – директор каналу і ведучий, буду вести програму”. Я скажу, що запрошував вас із іншими повноваженнями. Але ж у вас є рішення суду…

Микола Мельник: Коли ми з вами починали розмову у першій програмі й говорили про судову реформу, а потім про коаліцію з так званими “тушками”, і сьогодні говоримо. Задля чого це все робилося? Коли створювали коаліцію у неконституційний спосіб, ініціатори такого створення пояснювали це необхідністю забезпечення стабільності у суспільстві, державі й таке інше. Це було зрозуміло суспільству, бо був певний безлад у керівництві державою в попередні роки. Але, знаєте, стабільність – це не самоціль.

Інший момент – яким чином це забезпечують. Якщо ігноруванням Конституції, ігноруванням принципу верховенства права, ігнорування демократичних засад, звуженням таких демократичних свобод, як свобода мирних зібрань, свобода слова (до речі, ваш канал і ви особисто на собі це відчули, як це може робитися), тоді це не стабілізація. Це стабілізація, яка веде у бік Білорусі, Північної Кореї. Така стабілізація потрібна Україні, людям?

Микола Княжицький: Насправді це найбільша нестабільність, бо це така короткотермінова тактична стабільність, яка у стратегічному розумінні у дітей і у майбутньому не має перспективи. Вони не знають, що буде. Тому це є найбільша форма нестабільності, до якої привела ця влада.

«Телеканал «ТВІ»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити