«Спроба номер п’ять» не повинна стати фальстартом

.

Захоплення злочинцяОстаннім часом у нашій країні знову почало активно обговорюватися питання про створення нового спеціального державного органу у сфері протидії злочинності — Національного бюро розслідувань. Президент створив робочу групу з розробки концепції утворення та організації діяльності НБР, яка мала до 1 квітня ц. р. внести главі держави відповідні пропозиції, у тому числі відповідні проекти нормативно-правових актів. Наскільки відомо, цього поки що не зроблено. Одна з причин такого стану справ — складнощі в розробці зазначеної концепції, діаметрально протилежні підходи в баченні статусу цього органу. Власне, виявилося те, що й мало виявитися: це питання не може бути вирішене наскоком, поспіхом, оскільки воно не таке просте й однозначне, як може здатися на перший погляд.

При вирішенні цього питання слід зважати на ряд важливих моментів.

Перше. Рішення про створення НБР не може бути фрагментарним, відокремленим від інших питань сфери протидії злочинності. Воно, по-перше, безпосередньо стосується визначення та реалізації антикриміногенної політики держави, по-друге, передбачає кардинальні зміни у правоохоронній системі. Створення НБР неодмінно потягне за собою зміну статусу, повноважень, ролі та місця у системі протидії корупції чинних силових структур — зокрема МВС, СБУ, прокуратури. Тобто, фактично йдеться про зміну концептуальних засад функціонування правоохоронної системи, про її системне реформування. Концепції таких змін, наскільки відомо, ніхто не розробляв і наукового їх не обґрунтовував. А без цього таке відповідальне рішення прийматися не може. Те, що реформування правоохоронної системи є нагальним завданням, поза всяким сумнівом. Але це слід робити продумано, зважено й обґрунтовано.

Друге. Ініціатори створення нового спеціального органу мають переконати суспільство (адже саме за його рахунок і в його інтересах це все робиться) в об’єктивній необхідності такого рішення. На сьогодні переконливих аргументів щодо цього суспільству не надано. Загальні твердження з посиланням на високий рівень корупції в нашій країні, корумпованість самих правоохоронних органів, необхідність вжиття радикальних заходів протидії корупції тощо не можуть вважатися серйозними аргументами у професіональній дискусії з приводу створення нової правоохоронної структури.

Фахівці знають, що успіх протидії корупції залежить від трьох основних складових: 1) належної законодавчої бази антикорупційного спрямування; 2) ефективного та повного її застосування; 3) реальної політичної волі системно і по-справжньому протидіяти корупції. Причому всі ці три складові можуть «спрацювати» лише у сукупності. За відсутності реальної політичної волі найдосконаліше антикорупційне законодавство перетворюється на порожні декларації, а діяльність елітних спецпідрозділів — на імітацію протидії корупції (робота на показники). Власне, те, що спостерігалося в нашій країні впродовж останніх років.

Давайте поставимо питання відверто і, як то кажуть, руба? Чи є сьогодні політична воля протидіяти корупції? Так — вона неодноразово задекларована Президентом, у щирості якого підстав сумніватися на сьогодні немає. Чи дозволяє існуюче антикорупційне законодавство дієво протидіяти корупції? Як особа, що мала причетність до створення цього законодавства і наукового дослідження цієї проблеми, дозволю собі стверджувати — незважаючи на певні, інколи й істотні недоліки, воно дає можливості для оперативної та слідчої діяльності і притягнення до відповідальності посадової особи будь-якого рівня за будь-яке корупційне правопорушення (від дисциплінарного проступку до масштабного хабарництва і участі в діяльності злочинної організації). Чи є у нас спеціальні органи, які можуть застосовувати це законодавство? У нас є УБОЗ МВС, управління «К» СБУ ті інші підрозділи. Тобто інструментарій застосування антикорупційного законодавства є. Що тоді заважає його ефективному застосуванню? Хіба є щонайменші сумніви чи застереження щодо реальності намірів міністра внутрішніх прав Юрія Луценка чи голови СБУ Олександра Турчинова системно протидіяти корупції? На відміну від попереднього керівництва правоохоронних органів, таких застережень немає. Чи корумповані на сьогодні самі МВС і СБУ? Так. Але у керівників цих органів є можливість і засоби для радикального очищення їх від корупціонерів — зокрема через призначення на ключові посади чесних професіоналів і діяльність служб внутрішньої безпеки.

Тому твердження про те, що коли не буде НБР, то не буде підвищення ефективності протидії корупції, є не обґрунтованим. У багатьох країнах немає структур, подібних до НБР, однак рівень корупції та вплив її на соціальні, політичні, економічні процеси суттєво відрізняються від вітчизняних. Справа не в НБР, а в бажанні, яке йменується політичною волею. Я веду до того, що на сьогодні в Україні в принципі є все необхідне для наступальної та дієвої протидії корупції.

Крім того, ніхто чомусь не допускає негативних наслідків створення НБР. А вони цілком можуть бути, тим більше за пропонованої схеми утворення його на базі спецпідрозділів МВС та СБУ. На період організаційних пертурбацій та становлення нового органу ці підрозділи можуть частково втратити свою дієвість.

Третє. Саме по собі створення НБР нічого в принципі у справі протидії корупції не змінить. Протидія корупції — це самостійна функція держави, яка включає в себе не тільки і не стільки репресивні, скільки запобіжні заходи. Загалом це те, що сьогодні робить уряд за підтримки Президента і парламенту у питаннях визначення податкових, митних правил, бюджетного фінансування, існування спеціальних економічних зон, проведення приватизації тощо. Бо саме тут коріння корупції. І ще одне надзавдання полягає у тому, щоб зламати корупційну психологію суспільства, яке перестало сприймати корупцію як соціальну аномалію і почало визнавати за норму.

Четверте. Питання створення НБР має політичний і правовий аспекти. Політичний полягає у тому, що створенням спецоргану влада досягає певної політичної мети — вона демонструє суспільству своє бажання протидіяти корупції. Правовий аспект передбачає забезпечення належного правового інструментарію застосування антикорупційного законодавства.

Видається, що, як і раніше, у цьому питанні превалює політичний підхід. Колишня влада серйозно не була заінтересована у створенні НБР у тому статусі, який нею проголошувався. Бо незалежний і дійовий спецорган загрожував би їй смертю, оскільки вона значною мірою трималася на корупції та криміналі. НБР у 1997 році створювалося не для протидії корупції, а для омани суспільства — продемонструвати публічне занепокоєння влади ситуацією з корупцією, імітувати вжиття радикальних заходів і тим самим нейтралізувати незадоволення суспільства ситуацією з корупцією. Можна припустити, що оскільки це відбувалося перед черговими парламентськими і президентськими виборами, то воно ще й мало відповідну агітаційну мету.

Крім того, НБР навіть після створення не набуло життєспроможності ще й тому, що політикум, передусім в особі парламенту, цілком обґрунтовано вважав: цей орган може стати органом політичної розправи. Немає сумнівів, що за тієї політичної системи було б саме так. Адже цей орган було б вмонтовано в державну машину, яка нищила все опозиційне, що так чи інакше політично їй загрожувало.

Чи немає таких побоювань нині? Деякі політичні сили їх висловлюють. Чи мають вони підґрунтя сьогодні, коли політична ситуація кардинальним чином змінилася? Видається, що певною мірою так. У тому сенсі, що системних, глибоких і, головне, незворотних змін у системі влади в Україні поки не відбулося — образно кажучи, хребет політичному режиму, який було створено за останнє десятиліття, остаточно не переламано. Його ідеологи та будівничі не усунуті від великої політики, великого бізнесу, а отже — і значною мірою від влади. У системі влади залишилося багато носіїв тих відносин, які культивувалися за колишнього режиму і які базувалися не на праві та законі, а на особистій відданості, прислужництві, догідництві, політичній доцільності. Потрібно чітко усвідомлювати: нова влада усієї повноти влади в Україні поки що не має. Заміна владної верхівки та перших осіб у виконавчій владі на місцях — це ще далеко не заміна влади. До того ж з окремими такими особами не все однозначно — враховуючи їх попередню діяльність та нинішні рішення, зокрема кадрові, виникає питання: кого вони більше репрезентують — нинішню владу чи колишній режим? За такої ситуації будь-яке рішення політичного керівництва може бути не належним чином виконане, таке виконання може викривити його первісний зміст і мету, зрештою його виконання взагалі може бути заблоковане. Зважаючи на все, не можна однозначно і категорично стверджувати, що новий орган жодним чином не буде долучений до політичної боротьби. Навіть безвідносно до того, представник якої політичної сили його очолить. А те, що при виборі керівника НБР перевага надаватиметься «своєму» — майже поза сумнівом. «Чужий», нехай і Професіонал з великої літери, в нинішніх умовах такий орган навряд чи очолить. Час професіоналів наближається, але він ще не настав.

Хоча питання протидії корупції сьогодні стоїть принципово по-іншому. Якщо колишня влада існувала за рахунок корупції, яка була системним елементом управління державою, то для нинішньої влади існування корупції в успадкованих масштабах є смертельною загрозою. І тому навіть заради свого існування нова влада має посилити протидію корупції і домогтися в цьому істотних результатів. Але це зовсім не зумовлює необхідність обов’язкового створення НБР як панацеї від корупції.

П’яте. Створенню НБР має передувати однозначне і чітке вирішення таких фундаментальних юридичних питань: 1) мета діяльності НБР та його завдання; 2) правовий статус цього органу і його працівників; 3) підслідність (предмет діяльності) НБР; 4) його підпорядкованість і порядок призначення керівника НБР та його заступників; 5) структура НБР та порядок його первинного укомплектування.

В указі президента 1997 року про створення НБР та в усіх законопроектах про НБР, які впродовж останніх восьми років подавалися на розгляд парламенту, однозначного і чіткого вирішення цих питань не передбачалося. Що свідчило про відсутність концепції створення такого органу, чіткого бачення його статусу та предмета діяльності, правових меж розмежування його компетенції з компетенцією інших правоохоронних структур.

Судячи з оприлюдненої позиції нинішніх ініціаторів створення НБР та аналізу нормативних напрацювань, сьогодні на ці ключові питання однозначної і чіткої відповіді також не дається. Більше того, навіть на рівні загального уявлення спостерігається надзвичайна різноманітність підходів. Одні вважають, що цей орган має зосередитися лише на досудовому слідстві, інші — не бачать сенсу створювати його без надання права займатися оперативно-розшуковою діяльністю. При цьому істотно відрізняються підходи щодо порядку первинної комплектації такого органу, його компетенції, структури, кількості працівників тощо.

За такої ситуації порушення питання про створення НБР щонайменше є передчасним. До того ж не слід повторювати помилку, яка вже була допущена при попередньому створенні НБР, — такий орган не потрібно створювати до ухвалення відповідного закону. Бо з огляду на ст. 19 Конституції це не має жодного правового сенсу — без законодавчої бази він не функціонуватиме.

І насамкінець. Дехто закликає Президента не зважати на висловлювані застереження щодо створення НБР і рішуче виявити волю в цьому питанні. Таке підштовхування рішення видається щонайменше некоректним як по відношенню до Президента, так і до суспільства. Річ у тім, що воля Президента — це не просто воля конкретної людини, в основі якої особисте бажання, симпатії тощо. Воля Президента у даному разі — це державне рішення, яке повинно мати під собою належні правові, політичні, економічні, соціальні та інші підстави. Рішення Президента, як і будь-якого іншого державного органу, зумовлюється об’єктивними потребами і приймається не в його особистих чи корпоративних інтересах, а в інтересах суспільства.

Микола Мельник

«Дзеркало тижня» №13, 

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити