Що новий кодекс нам готовить?

.

Прийняття нового Кримінального кодексу (КК) України — подія цікава для всіх. Потенційні злочинці чекають, за що ж тепер їх зможуть визнати такими судді, судді в нетерпінні — скільки ж влади виділить їм законодавець, народ побоюється, не чи випустять усіх злочинців на волю по новому кодексу або, навпаки, не чи обнесуть колючим дротом більш великі території країни… Чогось очікує від нового кодексу навіть Рада Європи, але чого саме — не говорить. Може, більш гуманної справедливості або більш слушного гуманізму?

Завданнями будь-якого Кримінального кодексу є охорона суспільних цінностей — прав і воль людини й громадянина, власності, навколишнього середовища, громадського спокою й безпеки, державного ладу, миру й безпеки людства.

Для розв'язку цих завдань у кодексі встановлюються підстави й принципы кримінальної відповідальності й відповідно до останніх визначається перелік конкретних діянь, які визнаються злочинами, видів покарань і інших заходів кримінально-правового характеру, застосовуваних до осіб, що зробили ці діяння.

КК повинен служити будь-якому члену суспільства чітким орієнтиром для відділення злочинного від незлочинного, утримуючи людину в певних рамках поведінки.

Деякі рамки встановлюються також і в межах незлочинного — за допомогою кодексу адміністративних правопорушень, дисциплінарних статутів ( положень про дисципліну), корпоративних норм поведінки і т.д. Крім того, реальність і ефективність дії КК багато в чому залежить від злагодженого механізму реалізації його норм. Правові основи цього механізму передбачені карно-процесуальним законодавством, законодавством про судоустрій, про статус і діяльності правоохоронних органів. Однак саме Кримінальний кодекс є фундаментом усього правоохоронного законодавства.

Діючий Кримінальний кодекс України був прийнято 40 років тому, за 20 років до початку обіцяного Хрущевим комунізму й за 30 років до початку численних і суперечливих перетворень у політичнім, економічнім, соціальнім житті країни, називаних реформами. По своїй глибині й різноманітності останні не менш масштабні, чому ті, що відбувалися після 1917 року. Однак перший Кримінальний кодекс УРСР був прийнятий ще в 1922 році, через п'ять років після 1917- го. Новий КК України не прийнятий і після восьми років державної незалежності.

Тим часом змінилися не тільки політичні й соціально-економічні умови життя країни. Різкі зміни відбулися в характері, структурі й динаміку самої злочинності, її масштабах. У порівнянні з 1990-м і тим більше з 1960 роком не просто багаторазово збільшилася кількість злочинів. Ця кількість прогресує з кожним роком, а сама злочинність стала набагато більш твердої, корисливої, організованої й небезпечної для суспільства.

У діючий КК минулому внесені численні зміни й доповнення.

10 вересня 1998 р. у першім читанні був прийнятий проект нового КК України. У грудні 1999 р. Верховна Рада України зробила спробу розглянути його Загальну частину в другім читанні, але відклала розгляд до розв'язку Конституційним судом України проблеми смертної кари.

Як же пропонує вирішувати завдання Кримінального кодексу його проект?

Права й волі людини й громадянина — гарантовані Конституцією України, Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини, іншими актами міжнародного й внутрішнього законодавства — так і не стали пріоритетними й повинні опікувати за допомогою окремих розрізнених норм. При цьому не враховується, що найчастіше ці права й волі порушуються публічними посадовими особами, ознак яких проект не визначає, зовсім не відрізняючи їх у цьому змісті від посадових осіб комерційних і інших організацій. Тобто міністр, слідчий, доцент кафедри, що ухвалює іспити, і бухгалтер частного підприємства мають нібито однаковий правовий статус і однаково можуть зловжити їм і порушити права людини.

Ряд норм проекту защемляють права, гарантовані Конституцією. Так, українська жінка, дивом, що вирвався із закордонного сексуального рабства, що й не має документів ( найчастіше так і відбувається) всупереч її конституційному (ст. 33 Основного Закону) праву, підлягає кримінальній відповідальності за незаконне перетинання державної границі, а на іноземця, нелегально пересекшего нашу границю з наміром одержати статус біженця, стаття 305 проекту КК не поширюється. Згідно зі ст. 37 Конституції України заборонити діяльність об'єднань громадян може тільки суд. У той же час злочином (ст. 315 проекту) є керівництво об'єднанням громадян, якому відмовлено в легалізації адміністративним органом.

Положення ст. 24 Конституції про рівність прав жінки й чоловіка часто розуміється так, що права жінок не повинні бути защемлені в порівнянні із правами чоловіків. Але ж відповідно не повинні бути защемлені й права чоловіків. Чому ж норми проекту КК, спрямовані на захист полової недоторканності людину, передбачають набагато більш строге покарання за зґвалтування малолітньої — від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі (ст. 146), чому за насильницьке мужолозтво у відношенні малолітнього — до п'яти років позбавлення волі (ст. 150)?

Ряд норм роздягнула XIX Особливої частини проекту військові злочини, що передбачають відповідальність за, виглядають явно дискримінаційними стосовно військовослужбовців. Так, за ті самі діяння військовослужбовці несуть значно більш строгу відповідальність. Досить зрівняти статті 236 і 380, 179 і 381, 181 і 382, 261 і 385 і ін. Крім того, незрозуміло, для чого в проекті існують статті-двійники, уся відмінність між нормами яких — у суб'єктові зазіхання. Яка, по суті, різниця — військовослужбовець або цивільна особа викрала державне майно?

Незрозуміло, у чому полягає вища справедливість, що проявляється в узаконюванні звільнення від карної відповідальності особи, що вперше зробив злочин невеликої ваги, при сукупності чотирьох умов — добровільна явка з визнанням, активне сприяння в розкритті злочину, щире розкаяння й повне відшкодування збитку або усунення заподіяного шкоди (ст. 42), а особи, що зробив особливо тяжкий злочин, — при сукупності лише перших двох із зазначених умов (ст. 230).

Багато норм проекту КК передбачають кримінальну відповідальність за діяння, які явно не заподіюють скільки-небудь істотного збитку ні особистості, ні державі, ні суспільству й можуть успішно предупреждаться за допомогою менш строгих примусовий заходів — адміністративної, дисциплінарної, матеріальної відповідальності й ін. Це, наприклад, самовільне будівництво, відхилення від надання фінансово-господарчих документів, самовільна отлучка військовослужбовця, промотание, втрата або псування їм свого обмундирування й спорядження.

Проект перебуває в явнім протиріччі зі ст. 3 Конституції України, згідно з якою вищою соціальною цінністю зізнається людина, його життя й здоров'я, честь і гідність. В- перших, статті, спрямовані на охорону держави, перебувають на першім місці. По-друге, якщо зрівняти санкції деяких статей проекту, легко переконатися: навіть не захоплення влади в результаті революції, а всього лише несміливі заклики до нього (ст. 103) карають так само, як доведення особи до самогубства (фактично — убивство людини психологічними засобами) або викрадення дитини (ст. 116 і 140), і набагато більш строго, ніж насильницьке порушення виборчих прав громадянина, незаконне позбавлення людини житла або засобів до існування (ст.153, 158, 165 проекту). Шпигунство — більш небезпечний злочин, чому навіть навмисне вбивство кількох людей з особливою жорстокістю.

Пропонується включити в проект КК і шкідництво — будь-яке неугодне владі діяння, що підриває, на їхню думку, основи безпеки, і за яке вони бажали б застосувати до особи позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

Право власності проект припускає опікувати переважно шляхом установлення заборон на зазіхання на чуже майно й права на нього. При цьому ігноруються існуючі протиріччя у визначенні поняття «чуже майно». Як раніше розкрадачі діяли за принципом «усі навколо народне — усі навколо моє», так вони будуть діяти й тепер. Адже нові Цивільний і Житловий кодекси України так і не прийняті, і дотепер чітко не визначені відносини між власниками спільної власності, відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності, правом власності на загальнодоступні дарунки природи, на землю й житло, моменти виникнення й припинення права власності на різні речі, у тому числі всупереч волі власника і т.д.

Не в останню чергу через недоліки діючого КК в Україні була здійснена грабіжницька для народу приватизація, випарувалися з рахунків в Ощадбанку й Держстраху кошти населення, відбулося великомасштабне викрадення грошових нагромаджень населення трастами. Ці недоліки не враховані й у проекті нового КК.

Норми проекту КК у частині охорони відносин власності й господарських відносин особливо не погоджені з нормами діючого Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП). Наприклад, навмисне знищення або ушкодження чужого майна повинне тягти кримінальну відповідальність при наявності великого збитку. Однак аналогічне діяння, зроблене впливом на окремі коштовні предмети, тягне адміністративну відповідальність. Мова йде про знищення (ушкодженні) водогосподарчих споруджень (ст. 61), дренажних систем (ст. 74), газопроводів ( крім магістральних) і їх устаткування (ст. 103-2), технічних засобів регулювання дорожнього руху (ст. 139), таксофонів (ст. 148 КУАП) і т.д. Статті 207 і 210 проекту не враховують існування статей 166-1 і 166-2 КУАП. Правил дозволу подібних колізій закон не містить, але ж людині не байдуже, кваліфікують його діяння як злочин або як адміністративна провина.

В окремих випадках передбачається необґрунтоване вторгнення Кримінального кодексу в сферу, яка повинна опікувати нормами цивільного, господарського, антимонопольного, деяких інших галузей законодавства. Це ставиться, наприклад, до порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю, заняттю забороненими видами підприємницької діяльності, фіктивному банкрутству, приховуванню банкрутства, неправомірних дій у випадку банкрутства, змові про підвищення або фіксування цін, незаконному використанню товарного знаку, підприємницькому шпигунству й розголошенню комерційної таємниці, іншим порушенням антимонопольного законодавства. Такі діяння звичайно відбуваються в інтересах підприємства, і зрозуміло, що практично завжди за їхнє здійснення судом буде призначатися покарання у вигляді штрафу. Для чого ж застосовувати настільки тривалу й дорогу систему досудового розслідування?

Суперечливо вирішені в проекті питання захисту навколишнього середовища кримінально-правовими засобами, і застосування відповідних норм КК на практиці буде значно утруднене як непогодженістю проекту КК із діючим КУАП, так і тим, що діяння, що характеризуються однаковими об'єктивними й суб'єктивними ознаками, пропонується кваліфікувати по декільком статтям.

Скажемо, масове знищення рослин або тварин тягне відповідальність щодо ст. 107 («Диверсія») і одночасно по ст. 411 («Экоцид»). Відповідно діючому КУАП, забруднення землі хімічними й радіоактивними речовинами, знищення поле- і водозахисних лісових посадок, ушкодження лісу небезпечними відходами й іншими речовинами, повлекшее його засихання або захворювання, тягне адміністративну відповідальність. Схожі ж дії — знищення лісових масивів, зроблене загальнонебезпечним способом, — карають позбавленням волі на строк до восьми років (ст. 222 проекту КК), а за знищення тим же способом таких же масивів, які, крім того, є об'єктами природно-заповідного фонду, охоронюваними державою, покарання м'якше — незначний штраф або обмеження волі на строк до трьох років (ст. 229 проекту). Незаконна порубка декількох кущів у лісах природно-заповідного фонду може бути покарана позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 223). Але таке ж покарання передбачене за небезпечний злочин міжнародного характеру — незаконний ввіз на територію України небезпечних відходів незалежно від їхньої кількості (ст. 242), а незаконні виробництво або збут зброї масового знищення караються позбавленням волі на строк до п'яти років (ст. 410 проекту).

Громадський спокій і безпека населення передбачається забезпечувати встановленням відповідальності за діяльність деяких незаконних об'єднань, незаконні дії із предметами й речовинами, що представляють підвищену небезпеку й т.п. Але видасться досить дивним, що автори проекту відмовилися від визначення поняття «злочинна організація», яке було в первісній редакції ст. 27. Логічним продовженням цього буде відмова від установлення відповідальності за створення злочинної організації (не може ж існувати відповідальність за те, чого немає). Тобто кримінально-правова боротьба з організованою злочинністю обмежується забороною організації й діяльності лише окремих видів злочинних організацій, зокрема банд, незаконних формувань, груп, релігійна діяльність яких пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або половою розбещеністю, угруповань, створюваних у місцях позбавлення волі для тероризування ув'язнених або нападу на адміністрацію, а також окремих груп здирників, контрабандистів і т.п. Але хіба це — уся організована злочинність?

З іншого боку, для того, щоб особа була засуджена до позбавлення волі на строк від двох до восьми років, досить, щоб воно входило в організацію, члени якої підкоряються одному вибраному ними особі й установленій дисципліні й періодично спільно займаються фізкультурою. Але чи створює погрозу суспільної безпеки існування організації типу колишній комсомольської або ж скаутской, навіть і названої воєнізованим формуванням?

Можна привести ще величезна кількість прикладів, що свідчать про те, що по проекту КК завдання охорони особистості, держави й суспільства від злочинних зазіхань будуть вирішуватися погано. А засобу їх розв'язку пропонуються, на наш погляд, суперечливі й неефективні. Багато норм у проекті виписані з використанням таких оцінних ознак, розкриття змісту яких вимагає складного тлумачення. Інші відсилають до норм регулюючих законів, однак і ті не містять пояснень. Треті припускають завчасне й чітке знання громадянами того, що можуть знати лише експерти.

Так, у законодавстві України не втримується понять «холодна зброя», «легкозаймисті речовини», «їдкі речовини», «службова таємниця», «військова таємниця» і багатьох інших, які розкриваються лише у висновках експертів по конкретних кримінальних справах, але при цьому законодавець установлює кримінально-правова заборона на незаконне звернення громадян з ними. Немає в законі вичерпного переліку правоохоронних органів, але різні види зазіхання на їхніх працівників передбачається карати досить строго.

При цьому автори проекту навіть не розглядають можливість створення Словника кримінально- правових термінів як додатка до КК, у якім було б дане нормативне визначення специфічних понять, що мають однакове правове значення для всіх норм Особливої частини КК або їх окремих груп (дотичних складів однорідних злочинів). Мова йде про терміни «насильство», «напад», «опір», «обман», «погроза», «ушкодження», «організація», «участь», «загибель людину», «великий збиток», «істотна шкода», «тяжкі наслідки», «зброя», «застосування зброї», «представник влади», «кубло», «масовий», «підроблений» і багато інші. У контексті диспозицій окремих статей ці поняття дійсно можуть відбивати різні ступінь і характер суспільної небезпеки, але це можна регулювати за допомогою санкцій. Подібні словники вже давно з'явилися в багатьох законах України й значно полегшують їхнє правильне розуміння.

Викладені недоліки карного закону на практиці як і раніше будуть нівелюватися за допомогою судового й доктринального тлумачення норм. Але ж відомо — де два юристи, там три думки. І чому, по суті, відрізняється думка вченого-юриста, що роз'ясняє спірну норму, від горезвісного припущення, на якім, як гарантує ст. 62 Конституції України, не може ґрунтуватися обвинувачення? Варто відкрити навіть солідний науково-практичний коментар до діючого КК, щоб переконатися в явних помилках тлумачення: захоплення державної влади нібито означає захоплення «провідника в життя волі народу за допомогою державного апарата й правоохоронних органів», публічним є образа, нанесена й при відсутності людей, а кримінально карна наруга над могилою може полягати всього лише у витоптуванні квітів (див. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар).

Пленум же Верховного суду України, ухвалюючи в рік звичайно по 3-4 постанови по кримінальних справах, лише через десятиліття зможе дати якісне тлумачення нового КК у скільки- нибудь значному обсязі. Але як би нам не хотілося, щоб саме пленум Верховного суду України давав таке тлумачення, яке — з метою однакового розуміння карного закону всіма суддями — носило б обов'язковий для виконання характер, це неможливо. Конституція України не наділила пленум правом видавати постанови нормативного характеру. Більше того, згідно зі ст. 126 і 129 Основного Закону, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на суддю будь-яким способом забороняється. Тобто суддя при здійсненні правосуддя не може підкорятися ніякому акту, крім закону. Висновок: карний закон повинен бути настільки ясним і зрозумілим, щоб у його тлумаченні необхідності не виникало. Принаймні, вона повинна бути зведена до можливого мінімуму.

У результаті прийняття пропонованого проекту КК проблеми із правильною кваліфікацією більшості передбачених їм діянь виникнуть навіть у кращих із суддів. Неминучі взаємні конфлікти між оперативно-розшуковими органами, органами досудового наслідку, прокуратурою й судом (адже кваліфікація здійснюється на всіх етапах застосування карного закону), судові помилки, чреваті зламаними долями багатьох людей. А як громадянинові визначити межі дозволеного? Як зробити це правопослушному посадовій особі?

Новий КК розроблявся фактично в кулуарах. Монополія на істину належала деяким. В останні роки був захищений ряд дисертацій, однак результати комплексного дослідження багатьох проблем кримінального права й кримінології були, очевидно, зігноровані. Недостатньо використані узагальнення судової практики й дані судової статистики України, практично не використані результати практики застосування нових норм КК Росії…

Отже, гора народила мишу: багаторічна розробка нового Кримінального кодексу України, що супроводжувався вкладенням значних матеріальних і інтелектуальних ресурсів, на жаль, обмежилася переважно компіляцією деяких, не завжди самих прогресивних положень нового КК Росії, структурною перестановкою статей і глав старого КК, редакційними змінами в окремих статтях і появою нових статей, що створюють додаткові протиріччя, що значно ускладнюють процес кваліфікації діянь і застосування карного закону в цілому. Кількість же цих змін не переросла в нову якість. І не могло перерости при відсутності концепції нового Кримінального кодексу як головного правоохоронного закону демократичної держави.

Микола Хавронюк. Для «Дзеркало тижня» №12, 25 березня 2000 р.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити