Прокуратура по німецькі: закону немає, а орднунг є

.

Правові засади організації та діяльності. Структура прокуратури.

Німці, як відомо, педанти. Тому нормативно урегульованими в Німеччині є практично усі правові відносини і визначено правовий статус суб’єктів усіх цих відносин. Саме тому трохи дивно, що закону про прокуратуру в Німеччині немає. Основи організації і діяльності прокуратури визначаються главою 10 федерального Закону «Про судовий устрій» і Кримінально-процесуальним кодексом ФРН, а статус прокурорів, які загалом визнаються державними службовцями, – також законами про статус чиновників, прийнятими на федеральному рівні і в кожній із федеральних земель [2]. Питання щодо підслідності та підвідомчості прокурорам кримінальних та інших справ і представництва в судових засіданнях, планів розподілу справ, керівництва та відповідальності, компетенції щодо підписування документів прокурорами різних рівнів, створення слідчих груп та з інших подібних питань регламентуються наказами міністра юстиції (наприклад, Розпорядження про організацію і службову діяльність прокуратури. Офіційне опублікування Міністерства юстиції від 1 жовтня 2002 р. (3262-ІІІА.5) – JMBI. NRW S. 238).

В Основному Законі ФРН прокуратура навіть не згадується. Проте, слід зазначити, що у питаннях незалежності від зовнішнього впливу прокурори прирівняні до суддів, тому на них поширюються положення ст. 97 Основного Закону ФРН (розділ ІХ «Правосуддя»), згідно з яким судді, що призначаються планомірно і постійно на штатну посаду, можуть проти їх бажання до закінчення терміну повноважень бути звільнені, тимчасово чи остаточно усунені з посади або переведені на інше місце, або звільнені у відставку лише за судовим рішенням і на підставі та у формі, передбачених законом. При зміні судової організації чи судових округів судді можуть бути переведені до іншого суду або звільнені з посади, але із збереженням повного утримання, зазначається у статті доктора юридичних наук Миколи Хавронюка, що розміщена на сайті Zakonoproekt.Org.UA .

Органи прокуратури є при загальних судах всіх рівнів (крім дільничних судів), знаходяться за місцем знаходження вищих судів відповідної Землі та судів Землі і мають назву «Генеральна прокуратура міста...» або «Прокуратура міста...», хоча поширюють свою компетенцію не лише на відповідне місто. За необхідності можуть утворюватися філії прокуратури і в інших містах.

Верховний суд Землі Генеральний прокурор Землі («Генеральний прокурор міста...») Окружний суд (суд землі) Окружний прокурор

(«Старший прокурор міста...») Дільничний суд

При Верховному федеральному суді перебуває генеральний федеральний прокурор і підлеглі йому федеральні прокурори (всі вони діють під загальним керівництвом федерального міністра юстиції). Генеральний федеральний прокурор призначається Федеральним Президентом з відома Бундесрату.

При вищих судах земель діють генеральні прокурори земель і підлеглі їм прокурори, а при окружних судах (судах земель) – старші прокурори округів і підлеглі їм прокурори. При дільничних судах прокурорів немає, участь в розгляді судових справ в цих судах беруть прокурори окружної прокуратури. Немає сенсу, особливо при сучасних засобах комунікації, створювати при дільничному суді, де зазвичай працює 2–3 судді, дільничну прокуратуру. Тому в Німеччині не існує і проблеми панібратства, як в Україні, де в багатьох сільських районах відоме «тріо», що уособлює місцеву деталь єдиної каральної машини держави, – голова суду, районний прокурор і начальник міліції – є якщо не родичами чи свояками, то близькими друзями (рідко буває навпаки – конкурентами в боротьбі за владу).

Усього в ФРН 16 федеральних земель, кожна з яких користується автономією в багатьох питаннях і статус Землі не можна порівняти, наприклад, зі статусом області в Україні. Тому на федеральному рівні дуже мало органів юстиції, переважно усі вони перебувають на земельному рівні. Відтак, існує 16 дещо відмінних організацій прокуратури. Необхідно також зазначити, що вищих судів земель в ФРН не 16, а 24. У двох Землях є по 2, а в Баварії, Нижній Саксонії і Північній Рейн-Вестфалії – по 3 вищих суди. Так склалося історично і залежало передусім від кількості населення та розміру території тієї чи іншої Землі. Достатньо згадати, що, наприклад, Республіка Баварія, яка є найбільшою за площею Землею Німеччини, має площу 70,6 тис. км2 (що майже дорівнює площі Львівської, Волинської, Рівненської і Тернопільської областей України разом взятих), а кількість її населення становить 12,6 млн. людей (більш ніж чверть населення України). Отже, існує 24 генеральних прокурорів земель. У кожній Землі – шість або й більше окружних судів і, відповідно, прокуратур, компетенція яких поширюється і на дільничні суди, яких під кожним окружним судом також кілька.

Загальне керівництво прокуратурами земель здійснює міністр юстиції кожної із земель. Формально вказівки міністра юстиції загального характеру прокурори зобов’язані виконувати, але насправді часто ухиляються від їх виконання з мотивів власної незалежності. При реагуванні на такі вказівки прокурори керуються законом про статус чиновників. Згідно з ним у відповідь на вказівку прокурор, як і будь-який інший чиновник, може написати обґрунтоване заперечення. Якщо після цього керівник наполягає на своєму, то прокурор зобов’язаний виконати вказівку, крім випадків, коли за її виконання передбачена кримінальна відповідальність.

Посадові особи прокуратури зобов'язані також керуватися законними вказівками вищестоящих прокурорів.

В Німеччині кількість прокурорів є удвічі меншою за середньоєвропейський показник (в середньому в Європі 10 прокурорів на 100 тис. населення), при цьому відсутні спеціалізовані прокуратури, як і прокуратури в кожному місті та районі (в Україні ж маємо близько 25 прокурорів на 100 тис. населення, при цьому є природоохоронні, транспортні і військові прокуратури, прокуратури в кожному місті, в кожному районі та ін.). Хоча Основний Закон ФРН дозволяє створювати, зокрема, військові прокуратури, їх немає, і прокуратура з місцем розташування у Потсдамі, наприклад, керує розслідуванням кримінальних справ, які здійснює німецька військова поліція в Афганістані.

Повноваження прокуратури. Організація окремої прокуратури.

Генеральний прокурор Землі (він має назву «Генеральний прокурор у місті...») є незалежним від федерального генерального прокурора й останній не має права давати першому вказівки. Якщо генеральний прокурор Землі, наприклад, вважає за необхідне внести касаційну скаргу на той чи інший вирок суду, то федеральний генеральний прокурор не може йому це заборонити чи будь-як завадити у цьому.

На чолі окружної прокуратури – старший (керуючий) прокурор (він має назву «Керуючий старший прокурор у місті...»). Усі інші прокурори діють від імені старшого прокурора, а не від свого імені. При цьому старший прокурор може навіть не знати про те чи інше рішення, прийняте підлеглим йому прокурором, тобто останній діє самостійно, на власну відповідальність і не повинен погоджувати кожен свій крок і кожне своє рішення зі старшим прокурором. Водночас старший прокурор має повноваження і можливості впливати на підлеглого йому прокурора. У цьому всьому полягає так звана «несамостійність незалежного прокурора» – німецький жарт.

Основне повноваження прокуратури в Німеччині – це здійснення кримінального переслідування і підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах.

Кримінальну справу можуть відкрити як поліція (і відразу передає її прокурору), так і сам прокурор. Розслідуються кримінальні злочини головним чином поліцейськими службами, що знаходяться в підпорядкуванні федеральних властей або міністра внутрішніх справ відповідної Землі, але «господарем» розслідування будь-якої справи є прокуратура. Прокурор пред'являє обвинувачення і надалі судовий розгляд справи відбувається за обов'язкової участі прокурора як державного обвинувача.

Для порівняння: у Франції, Іспанії та деяких інших державах існує система слідчих суддів, але і там обвинувачення висуває прокурор, а не слідчий суддя. Ця система (її плюсом є більш просте судове провадження, адже після допиту слідчим суддею немає сенсу знову допитувати особу в суді) все ж є неефективною, оскільки той, хто висуває обвинувачення – прокурор, не має можливості впливати на органи досудового розслідування.

Усього в Німеччині 4 тисячі прокурорів на 80 млн. населення. За один рік німецький прокурор у середньому опрацьовує 1100–1400 кримінальних справ. Якби 12 тисяч українських прокурорів (на 46 млн. населення) працювали б з такою продуктивністю, то за рік ними опрацьовувалось би до 17 млн. справ. Але в Україні щороку реєструється в середньому лише 3 млн. заяв, повідомлень про злочини, за якими порушується близько 300 тис. кримінальних справ – менше 2% від 17 млн. То що, українські прокурори байдикують? Не зовсім, вони ніби всі «прі дєлах», але... По-перше, поліція в Німеччині працює як годинник, тому немає потреби у тому, щоб контролювати кожний крок кожного поліцейського; до того ж, справи не повертаються по кілька разів із суду для додаткового розслідування. По-друге, до кримінальних справ в Німеччині віднесені і зовсім прості справи, скажімо, про керування автомобілем у нетверезому стані, нагляд за якими (із застосуванням спеціально розроблених комп’ютерних форм та інших новацій) може займати 10–20 хвилин часу під час розслідування і стільки ж – підтримання державного обвинувачення в суді. По-третє, значна частина українських прокурорів багато часу витрачають на інші справи, хоча й важливі, але, скажемо відверто, не характерні для прокуратури у світлі світових стандартів: представництво інтересів держави або громадянина в судах, зокрема в господарських і цивільних справах; нагляд за виконанням судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру; нарешті, загальний нагляд, який здійснюється в Україні всупереч Конституції, оскільки на сьогодні вже прийнято так би мовити «повний комплект» «законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів» (див. пункт 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).

Прокурор в Німеччині має право відмовитися від передачі справи до суду з мотивів відсутності публічного інтересу. Це може мати місце, скажімо, коли обвинувачений або його близькі самі серйозно постраждали в результаті дорожньо-транспортної події.

Крім того, на прокурорів покладається:

- нагляд за забезпеченням виконання вироків суду у кримінальних справах.

- здійснення переслідування за так звані порушення громадського порядку (щось на кшталт наших адміністративних правопорушень), але лише в одній категорії справ – справ про порушення закону про надання позасудових правових послуг (у Німеччині такі послуги мають право надавати виключно адвокати, працівники міністерства юстиції та інші визначені законом категорії осіб; вчинення іншими особами порушення заборони щодо надання таких послуг вважається серйозним правопорушенням). Крім того, у випадках, коли поліція чи муніціпальні служби притягнули порушника громадського порядку до відповідальності у виді штрафу абощо, а він з цим не згоден і оскаржує таке рішення до суду, то прокуратура виступає в суді як представник держави.

А як же обходяться німецькі прокурори без загального нагляду? Дуже просто. Систему прокурорського так званого загального нагляду успішно замінює субститут контролю, який здійснюють відповідні адміністративні органи у визначених законодавством межах своєї компетенції. Прокурор «вступає в гру» лише тоді, коли від цих органів до нього або до поліції надходять матеріали, що містять ознаки злочину.

Що стосується втручання прокурорів у некримінальні сфери права, то воно обмежується лише представництвом в суді інтересів людини, визнаної померлою. Це єдиний випадок, коли прокурор представляє інтереси не держави, а людини. Цей виняток обумовлено нестандартною ситуацією, за якої, з одного боку, є певний відсоток ймовірності, що людина жива, але, з іншого, є необхідність вирішити питання щодо спадкування належного їй майна і інтереси кожного із спадкоємців, як правило, не збігаються [3].

У кожній прокуратурі (крім Генеральної прокуратури ФРН) є побудовані за функціями і категоріями кримінальних справ відділи, різні за кількістю працівників – прокурорів, а всередині відділів також має місце спеціалізація прокурорів. Наприклад, в одній прокуратурі можуть бути відділи:

1) кримінального переслідування вбивств; економічних злочинів; злочинів проти природного середовища; злочинів організованої злочинності та злочинів у сфері обігу наркотиків; злочинів у сфері обігу продуктів харчування і лікарських засобів; злочинів у межах ювенальної юстиції (до речі, оскільки ювенальна юстиція має не каральний, а виховний характер, то прокурори і судді у межах ювенальної юстиції повинні мати додаткову педагогічну освіту);

2) переслідування за порушення громадського порядку;

3) нагляду за забезпеченням виконання вироків.

Усі німецькі прокурори щодня ведуть статистику свого робочого часу – скільки його витрачено на участь в нагляді за розслідуванням і виконання слідчих дій, в розгляді судових справ.

Старший прокурор щомісяця отримує узагальнену статистику по кожному підлеглому прокурору і передає її генеральному прокуророві Землі. Це робиться для: а) особистого контролю; б) визначення рівня навантаження – і переведення прокурорів (тимчасового чи на тривалий строк) з однієї прокуратури до іншої, де навантаження є більшим. Отже, незалежність прокурора має певні межі і може бути принесена в жертву інтересам централізації системи прокуратури, оскільки, на відміну від існуючого права на законного суддю, немає права на законного прокурора.

Зміст участі прокурора в кримінальному переслідуванні.

Є дві основних моделі контролю за розслідуванням кримінальної справи:

1) поліція надсилає справу прокурору. Він вивчає її і визначає (або лише корегує) подальшу тактику розслідування. Також перевіряє, чи законно і методологічно правильно вчинені слідчі дії. Прокурор має право давати будь-які вказівки поліцейському напряму – повз керівника поліції. За законодавством Німеччини немає ані постанов про порушення кримінальних справ, ані вимог до формалізації вказівок прокурора. Вказівка – це просто акуратний аркуш паперу, на якому прокурор просить поліцію вчинити певну слідчу дію або застерігає від помилок;

2) раз на 2, 3 або 6 місяців (за необхідністю) прокурор узагальнює вчинені поліцією типові помилки і через свого старшого прокурора повідомляє про це відповідного шефа поліції. Згодом зазначені узагальнення обговорюються на нараді за участі прокурорів і поліції, для чого виділяється спеціальний робочий день. Шеф поліції у свою чергу може висловити претензії до прокурорів. Під час наради ведеться протокол, копію якого потім роздають усім прокурорам і поліцейським. Також узгоджуються питання щодо змісту й обсягу коментарів, які надаються громадськості стосовно конкретних кримінальних справ.

Прокурор вирішує усі ключові питання у кримінальній справі, зокрема питання про те, чи буде справа закрита або ж передана до суду. Справу може бути закрито через відсутність достатніх доказів або публічного інтересу (малозначність). Так, якщо через відсутність достатніх доказів немає шансів пред’явити обвинувачення прокурор зобов’язаний закрити справу, а не будь-що «запхати» її до суду.

Прокурор, який працює в одному з відділів кримінального переслідування, контролює поліцейське розслідування у переданій йому справі від початку і до кінця. Він же, або, якщо справа не складна, то його колега з цього ж відділу, підтримує державне обвинувачення у цій справі. Тобто відділів підтримання державного обвинувачення не існує. Кілька разів на місяць, в призначені судами дні, один з прокурорів відповідного відділу кримінального переслідування окружної прокуратури їде до дільничного суду і там протягом одного дня підтримує обвинувачення в одній чи кількох складних або у 10 чи 20 простих кримінальних справах.

Прокурори самостійно приймають рішення про:

- наявність початкової підозри: чи повинна певна подія бути проясненою в рамках кримінально-правової процедури розслідування?

- наявність достатніх підозр у вчиненні злочину: чи треба передавати справу до суду або ж зупинити провадження?

Врешті-решт прокурори в Німеччині приймають рішення майже по 70% справ остаточно, тобто без залучення судів до розгляду цих справ.

Зміст нагляду за забезпеченням виконання вироків.

Нагляд за установами попереднього ув’язнення.

Насамперед слід зазначити, що в німецькій прокуратурі, зокрема у відділах нагляду за забезпеченням виконання вироків, працюють не лише прокурори, а й так звані рейхтспфлегери – чиновники судового відомства з середньою юридичною освітою. Вони переважно і здійснюють вказаний нагляд.

Нагляд за забезпеченням виконання вироків включає:

а) визначення, чи буде виконуватись покарання і його межі (тривалість тощо);

б) нагляд за власне виконанням покарання щодо засуджених осіб.

Отже, розпочинається цей нагляд з того, що рейхтспфлегер пише лист засудженому, нагадуючи йому про необхідність, наприклад, сплатити штраф. Він же може дозволити, на прохання засудженого, сплачувати штраф частинами. Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, то рейхтспфлегер турбується про заміну покарання більш тяжким – ув’язненням, при цьому така заміна робиться автоматично, без участі суду: кожній кількості штрафу відповідає певна кількість днів ув’язнення (так звані денні ставки). Якщо ж засуджений не ухиляється від сплати штрафу, а реально не може його сплатити, то рейхтспфлегер замінює штраф громадськими роботами і знаходить підходящу установу, до якої «прилаштовує» засудженого на визначений законом термін. Такою установою може бути лікарня, парк абощо, крім виробництва (тобто місце, де, умовно кажучи, некваліфікована особа не може нічого зламати).

Якщо йдеться про покарання у виді ув’язнення, то рейхтспфлегер з’ясовує під час бесіди із засудженим необхідні обставини і залежно від того, зокрема, наскільки останній є психологічно готовим до відбування покарання, вирішує, до установи якого саме режиму його направляти.

Після відбування двох третин строку покарання прокурор за власною ініціативою повинен перевірити, чи не підлягає засуджений умовно-достроковому звільненню від покарання (за ініціативою засудженого це робиться після відбування половини строку покарання). За наслідками перевірки робиться висновок про можливість чи неможливість звільнення, який направляється до суду.

Чи відноситься до повноважень прокурора або рейхтспфлегера перевірка установи ув’язнення не в межах конкретної справи, а взагалі? Ні! Прокурор чи рейхтспфлегер може перевірити факт тримання в ув’язненні лише певної особи. Загальні ж умови тримання осіб в ув’язненні (чи не тримають неповнолітніх разом з дорослими, а жінок разом з чоловіками, чи є належними умови проживання, соціального забезпечення тощо) – це компетенція не його, а міністра юстиції Землі та утворюваних при міністрі юстиції спеціальних відомств з питань виконання покарань (до речі, інституту омбудсмена в ФРН не існує). Німецький законодавець розуміє лицемірність ситуації, за якої прокурор, фактично «запхавши» людину в тюрму, потім перевіряв би, як їй там живеться.

Нагляд за утриманням осіб в установах попереднього ув’язнення прокурор також не здійснює. Такий нагляд здійснює суд, а стосовно умов утримання взагалі – міністерство юстиції.

Німецькі прокурори відверто кажуть про те, що їм під час розслідування зручно тримати запідозреного під вартою: в цих умовах він легше йде на контакт. Водночас особу, яка дає правдиві показання і розкаюється у вчиненому, як правило, з-під варти відразу ж відпускають.

Загалом закон дозволяє тримати обвинуваченого в установі попереднього ув’язнення максимум 6 місяців до винесення вироку судом 1 інстанції. У випадках, коли строк тримання під вартою закінчується, а суд ще справу не розглянув, прокурор зазвичай звертається до суду з проханням якомога пришвидшити її розгляд. У разі відмови судді піти назустріч (через складність справи або завантаженість судді іншими справами тощо) прокурор одночасно з направленням справи до суду звертається до вищого суду з клопотанням продовжити строк перебування обвинуваченого під вартою і суд або задовольняє його або звільняє з-під варти. Такі випадки – одиничні. Як правило, під час розслідування ніхто більше 6 місяців під вартою не перебуває.

Якщо справу не розглянуто в 6-місячний строк – обвинуваченого доводиться випускати. Якщо ж розглянуто, то після винесення вироку апеляція і касація можуть тривати ще рік чи два або й більше – весь цей час засуджений рахується за судом і перебуватиме під вартою на цілком законних підставах. В практиці німецької прокуратури був випадок, коли особа перебувала під вартою протягом восьми років. Справа стосувалась загибелі восьми осіб внаслідок вибуху газу, створеного з метою звільнення місця для нового будівельного майданчика, при цьому до факту вибуху було встановлено умисел і корисливий мотив, а до загибелі людей – необережність. Суд тричі виносив вирок, а суди вищої інстанції тричі повертали справу на новий судовий розгляд. Наразі, після скасування чергового вироку, розгляд справи триває, але засудженого звільнено з-під варти незважаючи на те, що йому за законом загрожує довічне ув’язнення (утім, практика свідчить, що реально довічне ув’язнення застосовується лише стосовно вбивць-маніяків, при цьому кожні 15 років здійснюється перевірка підстав подальшого тримання такої особи в ув’язненні). Особу звільняють з-під варти і в усіх тих випадках, коли суд обґрунтовано вважає, що строк тримання може перевищити той строк позбавлення волі, який міг би у цьому конкретному випадку визначити суд. Тобто прогалини чи вади закону компенсуються здоровим глуздом судді – завжди на користь людини.

Зазначене порівняємо з деякими даними по Україні, наведеними в інтернет-газеті «Аргумент» [4]. Отже, згідно з офіційною статистикою Державної пенітенціарної служби України, в СІЗО (слідчих ізоляторах) щороку утримується близько 40 тисяч ув’язнених, із них (станом на 1 липня 2011 р.) – більше 3 тисяч осіб строком понад один рік, із них:

- 1909 – від одного року до півтора років;

- 750 – понад 2 роки (кількість осіб, які утримувались понад півтора, але менше двох років, в офіційній довідці Департаменту чомусь упущена і є невідомою);

- 241 – понад 3 роки;

- 79 – понад 4 роки;

- 12 – понад 5 років.

Зріз за регіонами показує, що з цих понад 3 тисяч осіб 1070 осіб перебувають в трьох СІЗО Донецької області – Донецькому, Артемівському й Маріупольському, і ще 418 – в Харківському СІЗО.

Водночас в українських СІЗО лише за п’ять останніх років померло (від хвороб, вбито, внаслідок самогубства) 797 осіб, ще не визнаних судом злочинцями, із них: у 2006 р. – 109, у 2007 р. – 118, у 2008 р. – 156, у 2009 р. – 187, у 2010 р. – 227, а у першому півріччі 2011 р. – 126 осіб. Цікавими є як зріз кількості померлих по областям: 494 особи (62%) із 797 померли в п’яти областях – Донецькій, Київській, Харківській, Запорізькій, Одеській і лише 23 (3%) – в п’яти інших областях – Волинській, Закарпатській, Тернопільській, Рівненській, Чернівецькій, так і часовий зріз – у 2010 р. померло вдвічі більше, ніж у 2006 р.

За таких обставин навіщо взагалі існує прокурорський нагляд?!! І над чим наглядають наші прокурори? Над беззаконням в «душогубках»?

Компетенція і організація генеральної прокуратури Землі.

Під генеральним прокурором Землі в різних землях може бути від шести до десяти прокуратур. Генеральний прокурор відповідає за забезпечення цих прокуратур персоналом, технікою тощо. На його прохання парламент Землі може відкрити додаткові прокуратури і забезпечити їх фінансування, а генеральний прокурор своєю владою – призначити до них працівників.

Генеральний прокурор постійно отримує інформацію від підлеглих старших прокурорів про найважливіші справи, що перебувають в їхньому провадженні. Він здійснює вибірковий контроль, за результатами якого складає перелік недоліків і дає час на їх усунення. Для цього в структурі генеральної прокуратури створено відповідні відділи.

У генеральній прокуратурі є відділи:

- підтримання державного обвинувачення у справах, які розглядає вищий суд Землі як суд 1 інстанції (це справи про тероризм, шпигунство та деякі інші). Прокурори цих відділів також наглядають і за досудовим розслідуванням у цих справах;

- перевірки касаційних скарг прокурорів з точки зору їхньої обґрунтованості і відтак доцільності їх внесення. Якщо в генеральній прокуратурі Землі буде встановлено, що такої доцільності немає, то генеральний прокурор буде просити сенат верховного суду Землі відхилити скаргу;

- з питань помилування. Йдеться про умовно-дострокове звільнення засуджених, яке здійснюється урядом Землі або генеральним прокурором Землі (в порядку делегованих йому урядом Землі повноважень);

- перевірки виконання повноважень власне прокурорами за скаргами громадян чи посадових осіб. Якщо генеральний прокурор Землі погоджується з діями чи рішеннями підлеглого прокурора, на якого надійшла скарга, він повинен пояснити це скаржнику і роз’яснити останньому право скаржитися до певного суду (із вказівкою його адреси та інших необхідних даних). У скаржника немає права відразу ж звертатися до суду – тільки через генерального прокурора. Утім, є ще можливість оскаржити дії прокурора міністру юстиції або в спеціальний комітет парламенту з розгляду петицій;

- представництва держави у справах проти адвокатів, нотаріусів, аудиторів та податкових радників, які порушують свої обов’язки. Необхідність такого представництва обумовлюється високим статусом зазначених суб’єктів. У процесі обов’язкову участь беруть представники відповідного органу адвокатського, нотаріального тощо самоврядування. Справу розглядає суддя і два народних засідателя, які є, відповідно, адвокатами, нотаріусами, аудиторами чи податковими радниками. Суд приймає рішення про позбавлення ліцензії абощо;

- з питань правової допомоги, а також вислання іноземців;

- управлінській (кадрів), який опікується питаннями персоналу в усіх підлеглих прокуратурах.

Генеральний прокурор може передавати певні справи з однієї прокуратури до іншої, а в разі необхідності створювати спеціальні прокуратури для розслідування певних категорій справ (наприклад, про екологічні злочини), і навіть включати до їх штату не лише прокурорів, а й економістів, аудиторів, екологів тощо.

Генеральний прокурор Землі також є особою, яка подає бюджетний запит до міністерства юстиції Землі в інтересах як генеральної прокуратури Землі, так і підлеглих їй прокуратур, а потім вирішує, як саме витратити виділені кошти – придбати кілька комп’ютерів чи іншої техніки чи ввести ще одну посаду прокурора – аби це сприяло ефективній діяльності прокуратури.

Усі питання генеральний прокурор вирішує самостійно на засадах одноначальності. Такого органу як колегія прокуратури в німецьких прокуратурах не існує.

Компетенція федеральної генеральної прокуратури.

Генеральний федеральний прокурор та федеральні прокурори призначаються Федеральним президентом за пропозицією Федерального міністра юстиції та згодою Бундесрату.

У федеральній генеральній прокуратурі відділів з нагляду за розслідуванням кримінальних справ немає, оскільки вона такий нагляд не здійснює, а її процесуальні повноваження стосуються лише участі у розгляді справ в касаційному порядку. Федеральний генеральний прокурор не має права давати вказівки прокуратурам земель і не здійснює за ними службового контролю, бо це – компетенція самостійних генеральних прокурорів земель і міністрів юстиції земель.

Якщо злочин вчинює член Німецького Бундестагу, то справу розслідують поліція і звичайний, рядовий прокурор за місцем вчинення злочину. Лише для проведення арешту чи обшуку депутата необхідно отримати дозвіл Бундестагу. Таких посад, як слідчий в особливо важливих справах чи прокурор в особливо важливих справах в ФРН не існує.

Міжнародне співробітництво, найбільш поширеним випадком якого є доручення за кордон у кримінальних справах, здійснюється не тільки федеральним генеральним прокурором, а фактично на усіх рівнях прокуратури. У таких випадках, як-от допит свідка в межах Європейського Союзу співробітництво може здійснюватися на рівні звичайної окружної прокуратури. Що ж стосується співробітництва поза межами ЄС, то це, звичайно, залежить від двосторонніх чи багатосторонніх договорів. У кожній прокуратурі є зібрання діючих міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, яким прокурори активно користуються. У найбільш складних випадках (наприклад, про допит людини, яка перебуває в Африці) відповідне доручення направляється за маршрутом «генеральний прокурор Землі» – «федеральний генеральний прокурор» – «федеральний міністр іноземних справ» – «міністр іноземних справ відповідної держави»...

Підбір кадрів для прокуратури.

Існує вісім критеріїв, яким мають відповідати усі кандидати на прокурорські посади. Серед них головні – це здатність усвідомлювати справедливість та несправедливість, здатність усвідомлювати надані владу та повноваження, здатність витримувати навантаження. З’ясування відповідності особи критеріям робиться під час інтерв’ю (співбесіди) шляхом рольової гри, отримання відповідей на тестові завдання та в інші способи. Як можна перевірити здатність усвідомлювати справедливість? Наприклад, шляхом отримання відповіді на питання, чи буде діяти прокурор за законом (тобто формально) або ж зможе за допомогою соціальних служб та інших правових механізмів вийти із ситуації, коли особа пропустила строки сплати за житло і підлягає виселенню або голові багатодітної сім’ї мають замінити невчасно сплачений штраф ув’язненням.

За результатами співбесід трапляються й помилки – одна-дві на сотню. За зізнанням одного генерального прокурора Землі у відставці, був випадок, коли він припустився катастрофічної, за його виразом, помилки, прийнявши на службу до ювенальної прокуратури людину з вадами виховання. Цей прокурор лупцював дітей – правопорушників паском по голих сідницях, вважаючи це найкращим способом виховання. Було близько двадцяти таких епізодів, аж поки батьки одного з хлопчиків зателефонували старшому прокуророві і запитали, чи дійсно таке лупцювання входить до компетенції прокуратури. Винного засудили, щоправда до умовного покарання, а після набрання вироком суду законної сили звільнили з прокуратури.

Під час співбесіди присутній психолог. Він дає консультації членам комісії, до якої обов’язково входить генеральний прокурор та/або голова суду, але сам запитань не ставить. Співбесіда з одним кандидатом триває 2–3 години, таким чином за день через комісію проходять не більше чотирьох кандидатів.

Крім того, кандидат подає звичайні довідки – про стан здоров’я, про відсутність судимості тощо.

Кандидата приймають на конкретну посаду і в конкретну прокуратуру. Відразу після початку роботи наказом нового працівника закріплюють за досвідченим прокурором, який певний час підписує усі документи разом з ним.

Просування по службі.

В німецькій прокуратурі, як і в суді, існує десять кар’єрних сходинок (і рівнів оплати праці) – від R-1 до R-10 (R – від слова Richter – суддя), при цьому R-1 – це посада звичайного прокурора в прокуратурі окружного рівня, R-2 – посада старшого прокурора в цій же прокуратурі. Прокурори рівня R-2 мають право очолювати відділи в прокуратурах, бути керівниками груп в генеральній прокуратурі Землі. Наступна кар’єрна сходинка – керівник R-3 або R-4 (конкретно це залежить від кількості підлеглих). R-5 і R-6 – це посади генерального прокурора Землі (також залежно від кількості підлеглих, яка, в свою чергу, визначається виходячи із кількості населення регіону). R-10 – це посада федерального генерального прокурора.

Типовими посадами є такі: прокурор; керівник відділу (групи); старший прокурор; генеральний прокурор Землі; федеральний прокурор; федеральний генеральний прокурор.

Переважна більшість прокурорів не мають бажання змінювати місце проживання. Тому близько 70% прокурорів все життя працюють на посадах R-1 – R-2. Загалом усю свою кар’єру прокурори роблять в межах однієї Землі. Переведення в іншу Землю є не частим випадком. Достатньою причиною для такого переведення не може бути, скажімо, той факт, що дружина прокурора живе і працює в іншій місцевості – необхідною є вакансія, і найкращим виходом буде знайти іншого прокурора, який погодився би помінятися.

Старшими прокурорами стають у досить зрілому віці – після 45 років. Окремі надзвичайно рідкі випадки, коли таке траплялось у 37–38 років, лише підтверджують правило.

Щороку на кожного прокурора – аж до досягнення ним 45 років (після цього – лише у випадку переведення на вищу посаду) його керівник пише характеристику, яка лягає в його персональну справу. При цьому керівник повинен висловитись стосовно наступних головних ознак: предметна і фахова компетенція; особиста компетенція; соціальна компетенція; керівна і управлінська компетенція, а також приналежних до них критеріїв.

Наприклад, для прокурорів найнижчого рівня оплати (R-1) оцінюються:

1) предметна і фахова компетенція:

- фахова кваліфікація (володіє широкими фаховими знаннями в цивільному і кримінальному праві, а також спроможністю до їх практичного застосування і юридичною методологією; самостійно може охопити нові правові галузі; може швидко увійти в обставини справи і відрізняти важливе від неважливого; працює змістовно з урахуванням судової практики та літератури; може думати аналітично; володіє здоровим глуздом та логічним мисленням; має розуміння в сфері позафахових контекстів – соціальних, економічних, технічних, політичних; має більш ніж добру загальну освіту і володіє щоденною інформацією про події; застосовує знання в сучасній техніці; продовжує свою освіту за фахом і в інших сферах; має досвід трудового життя, а також спілкування з людьми і життєвий досвід; знає Директиви для кримінального провадження та провадження по накладанню грошового штрафу та відповідні адміністративні норми, має початкові знання в галузі судової медицини та судової психіатрії);

- розуміння посади (є неупередженим незалежно від особи; турбується про дотримання дистанції і демонструє стриманість; перевіряє можливість власної упередженості; опирається впливам і можливостям потрапляння під вплив; обмірковує наслідки приватних дій для займаної посади; має громадянську мужність; не уникає неприємних моментів);

- спроможність до аргументування і переконання (формулює думки ясно і зрозуміло; складні обставини справи представляє зрозуміло і може „влучно” їх викласти; аргументує переконливо і коректно з методичної точки зору; обґрунтовує щільно, індивідуально і конкретно; уникає наукових перебільшень; точно підводить обставини під застосування відповідного закону; показує чітку позицію стосовно заперечень і аргументовано їх розглядає);

- вміння вести засідання і допит (серйозно готується; володіє надійним і точним знанням змісту справи; вміло структурує хід засідання; володіє достатнім рівнем реакції; визначає чіткі межі; володіє співчуттям, враховує особисті спроможності та слабкості; вміє заспокоїти, має розуміння, підтримує, показує гнучкість і є терплячим – може створити конструктивну та довірливу атмосферу; виступає в засіданні впевнено і з повагою; захищає учасників від невиправданих нападів);

- компетенція до навчання (залучає практикантів до щоденної праці; принципово згодний приймати на себе керівництво семінарами для практикантів);

2) особиста компетенція:

- загальні особисті ознаки (має – також і за межами професії – різноманітні інтереси; визнає діяльність інших; володіє природнім авторитетом; поводиться впевнено і чемно з іншими особами, суверенно і спокійно; впевнено зустрічає важкі виклики і вимоги; контролює емоції, розсудливий і зберігає спокій; керує власною поведінкою також і в критичних ситуаціях; є здатним до самооцінки; свідомий власних сильних і слабких сторін і активно покращує помічені недоліки);

- усвідомлення обов'язків та відповідальності (усвідомлює суспільну відповідальність та функцію власного прикладу; приймає на себе відповідальність також і в сфері внутрішньої організації; може оцінити наслідки рішень; виконує завдання сумлінно і відповідно вимогам справи; ефективно використовує персонал і матеріальні ресурси; цікавиться інтересами інших співробітників в галузі юстиції; відповідально справляється із збільшеним навантаженням);

- готовність до дій і витривалість (фізично і психічно витривалий і свідомий власних меж; готовий брати на себе додаткові завдання; не зважаючи на буденний тиск працює швидко і сконцентровано; витримує якісні стандарти також і за умов збільшення навантаження; витримує тиск обставин і залишається спокійним; проявляє ініціативу; показує готовність до надання допомоги);

- самоорганізація і організаційні здібності (планує власну працю і час; визначає пріоритети; працює самостійно і цілеспрямовано; структурує власну працю ефективно і оптимізує її; крок за кроком виконує план роботи; може мотивувати себе і оточення; делегує справи відповідно до потреб; враховує поетапність праці; враховує при плануванні визначення часу засідань інтереси учасників; мислить також і ощадливо щодо ходу провадження);

- рішучість і готовність до прийняття рішень (помічає готовність до остаточних рішень або створює для цього підстави; приймає рішення швидко і на власну відповідальність; не уникає необхідних дискусій);

- готовність до сприйняття інновацій та гнучкість (цікавиться новими техніками праці та методиками, а також модернізацією юстиції; сприймає новий досвід і висловлює нові ідеї та способи вирішення; реагує на зміни ситуації; готовий інтегруватись в різноманітні відомчі структури);

- лояльність (надійно виконує вказівки; повноцінно інформує начальників про важливі події та службові обставини; робить повноцінні доповіді і звертає увагу на можливі труднощі; сприймає вказівки і поради);

3) соціальна компетенція:

- спроможність працювати в команді (передає інформацію, досвід, знання та способи рішень; підтримує і підсилює „ми-відчуття”; здатний до власної інтеграції і може інтегрувати інших; активно випрацьовує спільні рішення; шукає спілкування і є доступним до спілкування; встановлює контакти);

- спроможність до спілкування з іншими (не вагається звертатись до інших; активно прислуховується до інших і сам висловлюється; говорить ясно і зрозуміло; аргументує слушно справі і апелює до обставин справи; готовить рішення прозоро; говорить про проблеми і шукає шляхи їх вирішення; підтримує обмін досвідом);

- спроможність до владнання конфліктів і посередницькі здібності (міркує над аргументами інших і є готовим до компромісів; тримається чесно і колегіально і підтримує таку позицію по відношенню до інших; дискутує і критикує конструктивно; не уникає прийняття необхідних рішень; досліджує підстави конфлікту; займає чітку позицію; закликає до порозуміння і примирення);

- послугова орієнтація (враховує інтереси учасників провадження та свідків; ставиться дружньо і поважно; дотримується обіцянок і домовленостей; приділяє час);

4) керівна і управлінська компетенція (дає ясні вказівки і піклується про те, щоб допоміжні службовці прокуратури їх виконували; тримає зворотній зв'язок і повідомляє про результати праці; щось довіряє іншим; створює – особливо із сервісними службами – позитивну атмосферу співпраці; підтримує співпрацю інших; цікавиться інтересами співробітників).

Відповідні профілі вимог встановлені також для прокурора: як керівника групи (група оплати R-1 із доплатою); старшого прокурора в генеральній прокуратурі Землі (група оплати R-2); старшого прокурора, керуючого старшого прокурора як керівника управління або головного управління в прокуратурі або генеральній прокуратурі Землі (групи оплати від R-2 до R-3); а також керівників прокуратур або генеральних прокуратур Землі та їх заступників (групи оплати від R-2 із доплатою до R-6).

В резюме характеристики зазначається один із семи рівнів: «значно перевищує вимоги», «перевищує вимоги», «відповідає вимогам», «відповідає вимогам у цілому», «відповідає вимогам частково», «менш відповідає вимогам», «не відповідає вимогам». Прокурора попередньо ознайомлюють з характеристикою під розпис, після чого проводиться співбесіда. Якщо прокурор не згоден з характеристикою, він подає ремонстрацію (заперечення) до неї і навіть може оскаржити її до суду. Наприклад, у Землі Північний Рейн-Вестфалія ці питання регламентуються наказом Міністерства юстиції Землі № 18 «Службова оцінка суддів, а також прокурорів» (AV d. JM vom 2. Mai 2005).

Оплата праці прокурорів.

Усього в Німеччині передбачено кілька десятків ступенів (форм) оплати праці для службовців, зокрема: від А-1 до А-16 (для так званих працівників за угодою), від В-1 до В-11 (для чиновників), від R-1 до R-10 (для таких специфічних чиновників як прокурори і судді).

Прокурори в цьому плані є елітними чиновниками, оскільки для прокурора R-1 оплата праці розпочинається відразу з рівня А-14 (понад 3 тисячі євро на місяць), а прокурор R-2 – це вже рівень А-15 (понад 4 тисячі євро на місяць), у той час як найнижчий чиновник починає з 1,5 тисячі євро на місяць. Загалом для прокурорів низової ланки існує 12 ступенів оплати праці (і ці рівні змінюються кожні два роки), а для прокурорів другої ланки – 10 ступенів (так само змінюються кожні два роки). Для прокурорів 3–10 ланок таких ступенів не визначено, оскільки відповідні посади вони обіймають вже під кінець своєї кар’єри.

Про конкретну заробітну плату прокурорів в Німеччині можна отримати уявлення з такої таблиці.

Таблиця 1. Заробітна плата прокурора в Німеччині (євро на місяць).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 R-1 3389 3543 3625 3834 4044 4253 4463 4673 4882 5092 5301 5511 R-2 4126 4336 4545 4755 4965 5174 5384 5593 5803 6013 R-3 6615 R-4 7002 R-5 7446 R-6 7866 R-7 8275 R-8 8700 R-9 9229 R-10 11337

Прокурорське дисциплінарне право.

На відміну від України чи Польщі, в Німеччині не передбачене звільнення прокурорів від відповідальності за порушення громадського порядку (адміністративної відповідальності), коли вона замінюється дисциплінарною. Німецькі прокурори за порушення громадського порядку несуть так звану «відповідальність за порушення порядку» (по нашому – адміністративну відповідальність), а за порушення службової дисципліни – дисциплінарну і навіть кримінальну. За загальними принципами державної служби, визначеними законом про чиновників, яким визначено обов’язки останніх, начальник може накласти дисциплінарне стягнення на підлеглого прокурора, наприклад, за невчасне опрацювання документів справи (йдеться про розумні строки) або за неправильну поведінку за межами служби, якщо вона негативно і резонансно вплинула на громадську думку.

Для прокурорів передбачено такі дисциплінарні стягнення:

- попередження;

- штраф – до 2,5 тисяч євро;

- скорочення заробітної плати (до 20% протягом трьох років);

- переведення на нижчий рівень оплати праці;

- звільнення з позбавленням спеціальної пенсії (у цьому випадку виплачується звичайна пенсія).

До прокурорів-стажистів можуть бути застосовані лише два перші з названих видів стягнень.

Стягнення (скорочення розміру пенсії або відмова у виплаті спеціальної пенсії) можуть бути застосовані навіть до прокурорів у відставці.

Прокурори можуть бути відсторонені від посади тільки за рішенням відповідного адміністративного суду (це характеризує систему адміністративного судочинства в Німеччині як таку, що має певну специфіку).

Автор щиро дякує за допомогу в підготовці цього матеріалу Юргену Томасу, Вальтеру Зельтеру, Юргену Дену (на фото), а також Геннадію Рижкову й Олександрові Банчуку.

1. Ordnung (нім.) – порядок. Лише один з прикладів німецького порядку: згідно із законом ременем безпеки в автомобілі має бути пристьобнутий не тільки кожен пасажир, а й собака, якщо для неї не передбачено спеціального боксу. За невиконання штраф 35 євро, а якщо присутність собаки в машині створила загрозу безпеки на дорозі – 50 євро і, крім того, три штрафних пункти в картотеці порушень (коли їх набирається 18 – права вилучають).

2. Варто зазначити, що Staatsanwahltschaft буквально перекладається з німецької мови не як прокуратура, а як служба державного представництва.

3. До речі, Європейській суд з прав людини вважає, що «сам факт того, що прокурори діяли в якості захисників інтересів держави, не може вважатись наданням їм юридичного статусу незалежних і безсторонніх учасників процесу» (справа Zlinsat, spol. S r.o. проти Росії, №57785/00, п. 78, 15 червня 2006 року). Задля дотримання вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прокурорські рішення повинен аналізувати судовий орган із повною юрисдикцією. Тому, наприклад, утримання під вартою особи із психічним розладом на вимогу прокурора, який згодом став стороною у справі проти такої особи і вимагав помістити її у психіатричну лікарню, і наказ якого можна було оскаржити лише до вищої інстанції в прокуратурі, було визнано порушенням положень п. 5 статті 5 Конвенції (Варбанов проти Росії, №31365/96, ЄСПЛ, 2000-Х). Фактично, це положення гарантує кожній затриманій особі право звертатись до суду, і не лише у кримінальних справах (у цьому випадку рішення про затримання було прийнято на основі Закону про охорону громадського здоров’я). Із практики Суду випливає, що прокурори в принципі не повинні мати права приймати рішення у випадках, які стосуються «цивільних прав та обов’язків», якщо тільки їх рішення не проходять повного юридичного аналізу.

У справі Менчинська проти Росії, №42454/02, 15 січня 2009 року, посилаючись на висновок Венеціанської Комісії щодо Закону «Про прокуратуру» (2005 р.) і Резолюцію Парламентської Асамблеї 1604 (2003) щодо ролі державних обвинувачів у демократичному суспільстві, в якому панує верховенство закону, Суд вирішив, що підтримка прокурором однієї зі сторін у цивільному процесі може бути виправдана за певних обставин: «наприклад, захист прав незахищених груп населення – дітей, інвалідів і т.п., які вважаються такими, що не здатні захистити власні інтереси самостійно; або у випадках, коли значна кількість громадян постраждала від правопорушення, яке розглядається; або якщо існує необхідність захистити державні інтереси» (п. 35). У цьому випадку суд помилково застосував положення цивільного права до трудового законодавства, і тому незаконно присудив нарахування відсотків на здійснені із запізненням виплати (допомога по безробіттю) на користь заявника. Суд дійшов висновку про відсутність особливих обставин, які б обґрунтовували втручання прокурора. Він також вирішив, що втручання прокурора порушило принципи справедливого суду і рівності сторін (і встановив, що мало місце порушення п. 1 Статті 6 Конвенції), а тому саме по собі втручання державного обвинувача у цивільний процес на стороні опонента позивача (Центр зайнятості) порушило принцип рівності сторін.

4. Следствие без предела. Украинский СИЗО как рудимент ГУЛАГа (ДОКУМЕНТЫ) //

http://argumentua.com/stati/sledstvie-bez-predela-ukrainskii-sizo-kak-rudiment-gulaga-dokumenty

© Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, © www.Zakonoproekt.Org.UA

Блог М.Хавронюка на сайті Zakonoproekt.org.ua

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити