Проблеми кваліфікації дій службової особи, пов'язаних із створенням, керівництвом та участю у злочинній організації

.

Криміногенна ситуація за останні роки в Україні характеризується зростанням ролі організованих злочинних формувань у багатьох сферах економіки, що становить одну з основних загроз для національної безпеки держави. Діяльність злочинних формувань, що діють у різних сферах державного й громадського життя, порушує стабільність державної та економічної систем, знижує благополуччя й безпеку суспільства, є основною перешкодою у розвитку ринкових відносин в Україні.

За статистичними даними у 2002 р. в Україні зареєстровано всього 460 389 злочинів. З них 69 550 скоєні групою осіб, у тому числі 6 467 - організованими злочин­ними угрупованнями [1]. Злочинна діяль­ність організованих груп та злочинних орга­нізацій завдає великої матеріальної шкоди.

Дуже небезпечним аспектом у розвитку організованої злочинності в Україні є той факт, що у сферу діяльності злочинних формувань все частіше залучаються служ­бові особи органів державної влади та уп­равління, причому і як учасники, і навіть як керівники цих злочинних угруповань. Такий тандем становить значно вищу сус­пільну небезпеку і здатний більш ефектив­но протистояти діяльності правоохоронних органів. Особливо небезпечною є ситуація, коли вказані особи виступають організато­рами, керівниками чи учасниками такого різ­новиду злочинних формувань, як злочинна організація.

В цілому питанню боротьби з організова­ною злочинністю приділялась значна увага практиків і вчених з кримінального права та кримінології. Але питання кримінальної відповідальності за створення злочинної ор­ганізації розглядались лише в окремих ас­пектах при дослідженні загальної проблеми протидії організованій злочинності [2]. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що від­повідна норма (ст. 255) з'явилася лише у Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 р. і ще не вироблена в достатньому обсязі практика її застосування.

З огляду на це, а також враховуючи небезпечність вказаних дій та тенденції, що намітилися у розвитку організованої злочинності, метою цієї статті є спроба до­слідити вказаний аспект у контексті засто­сування ст. 255 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КК України кримінальна відповідальність настає за ство­рення злочинної організації з мстою вчинен­ня тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для роз­роблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення зло­чинної діяльності чи координації дій об'єд­нань злочинних організацій або організова­них груп. У випадку вчинення зазначених дій службовою особою з використанням свого службового становища, якщо така осо­ба є організатором, керівником або учас­ником такої організації, її дії будуть ква­ліфікуватися за ч. 1 ст. 255 КК України на­рівні з іншими членами (організатором (ами), керівником (ами), учасниками) злочинної ор­ганізації, тобто без врахування, за всіх ін­ших рівних умов, підвищеної суспільної не­безпеки дій такої особи. Крім того, такі дії підлягають ще й додатковій кваліфікації за відповідними статтями КК про злочини у сфері службової діяльності.

Використання службового становища означає, що службова особа вчиняє ту або іншу дію або не вчиняє обов'язкових для неї дій по службі в межах кола службових повноважень. Ним також є використання авторитету міністерства, відомства, устано­ви або іншого державного органу, чи орга­ну місцевого самоврядування, організації, ус­танови чи підприємства, на якому працює службова особа. Використання своїх служ­бових зв'язків і можливостей, що виника­ють завдяки займаній посаді, зокрема, мож­ливість впливу на діяльність інших осіб, у тому числі і службових, теж слід роз­глядати як використання службового ста­новища.

Положення про кримінальну відповідаль­ність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укрит­тя їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристро­їв, грошей, цінних паперів, а також зазда­легідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності, вчинені службовою особою з ви­користанням свого службового становища, не охоплює всіх випадків. Вчинене такою особою діяння не завжди можна кваліфі­кувати за ч. 2 ст. 256 КК. Вказана норма передбачає кримінальну відповідальність за сприяння та укриття злочинної діяльності учасників уже створеної та існуючої зло­чинної організації. За юридичною конст­рукцією ці дії становлять «причетність до передбаченого ст. 255 злочину, яка виді­лена в спеціальній статті Особливої части­ни КК» [3]. Такі дії «не знаходяться в причинному зв'язку з ним (злочином, пе­редбаченим ст. 255 КК. - Вставка моя. -О. Є.), оскільки вчиняються після ство­рення злочинної організації або після вчи­нення її учасниками злочину (злочинів), тобто не були заздалегідь обіцяні учасникам злочинної організації» [4]. Отже, сприяння створенню злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого зло­чину знаходиться за межами дії вказаної норми, оскільки є діями по організації ще не існуючої злочинної організації. За своїм характером дії, відповідальність за які пе­редбачена ст. 256 КК, становлять сприяння діяльності учасників злочинної організації, а не створення, керівництво чи участь у злочинній організації. Окрім того, квалі­фікувати вказані дії службової особи за цією статтею можна у випадку, якщо вона не є організатором, керівником чи учасни­ком злочинної організації. У випадку, ко­ли дії, відповідальність за які передбачено ст. 256 КК, вчинено особою, яка заздале­гідь обіцяла їх вчинити, що давало підста­ви членам злочинної організації розрахо­вувати на їх вчинення і враховувати це у своїй діяльності, кваліфікувати вищезазна­чені дії цієї особи за ст. 256 КК не має правових підстав.

Такі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища, якщо вона не є організатором, керівником чи учас­ником злочинної організації, можна було б кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, ст. 255 і статтями КК, які передбачають кримінальну відповідальність за зло­чини у сфері службової діяльності (наприк­лад, ст. 364 КК «Зловживання владою або службовим становищем»). Але так кваліфі­кувати дії службової особи можна у випад­ку, якщо вона не є організатором, керів­ником чи учасником злочинної організації.

Таким чином, складається ситуація, коли при кваліфікації відповідних дій організа­тора, керівника чи учасника злочинної ор­ганізації за ч. 1 ст. 255 КК, якщо такі дії вчинені службовою особою з використан­ням свого службового становища, не мож­на врахувати підвищену суспільну небез­пеку дій, вчинених такою особою, оскіль­ки в законі відсутня відповідна кваліфікую­ча ознака. Створюються труднощі при ква­ліфікації дій такої особи у зв'язку з по­требою кваліфікувати їх ще й за статтями про злочини у сфері службової діяльності.

Звертаючись до законодавчого досвіду зарубіжних країн, можна зазначити, що від­повідні положення знайшли своє втілення у кримінальному законодавстві деяких із них. Так, у ч. 3 ст. 285 КК Республіки Бєларусь [5] закріплено положення, від­повідно до якого притягуються до кримі­нальної відповідальності за діяльність по створенню злочинної організації або керів­ництво злочинною організацією, або струк­турними підрозділами, які в неї входять, а також за участь у злочинній організації в будь-якій іншій формі посадові особи, які вчинили його з використанням своїх служ­бових повноважень.

КК Російської Федерації [6] в ч. 3 ст. 210 встановлює кримінальну відповідальність за створення злочинного співтовариства (зло­чинної організації) для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, керівництво таким співтовариством (організацією) або структурними підрозділами, які в нього вхо­дять, за створення об'єднання організато­рів, керівників або інших представників ор­ганізованих груп з метою розробки планів і умов для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також за участь у зло­чинному співтоваристві (злочинній органі­зації) або в об'єднанні організаторів, керів­ників або інших представників організова­них груп, вчинене особою з використанням свого службового становища.

Аналогічні положення про кримінальну відповідальність за вказані дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, закріплені в КК Рес­публіки Казахстан [7] (ч. 4 ст. 235), КК Киргизької Республіки [8] (ч. 3 ст. 231).

Такий підхід дозволяє врахувати під­вищену суспільну небезпеку дії, вчинених службовою особою з використанням служ­бового становища. Немає потреби кваліфіку­вати дії такої особи ще й за статтями про злочини у сфері службової діяльності. Цей підхід є більш вдалим і може бути сприйня­тий нашим кримінальним законодавством. З огляду на вкрай негативні тенденції у сфері боротьби з організованою злочинністю в Україні, потребою уніфікації криміналь­ного законодавства, необхідним вбачається закріплення як кваліфікуючої у ст. 255 КК України ознаки про кримінальну відпові­дальність за злочин, передбачений ч. 1 цієї статті, вчинений службовою особою з ви­користанням свого службового становища.

При кваліфікації цих діянь необхідно буде встановлювати наявність причинного зв'язку між дією (бездіяльністю), вчиненою службовою особою з використанням свого службового становища, і її результатом: створенням злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого зло­чину, керівництвом нею або участю в ній, або участю у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організацією, керів­ництвом чи сприянням зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матері­ального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

При кваліфікації вчиненого службовою особою як вчиненого з використанням сво­го службового становища, окрім усвідом­лення скоюваних дій і бажання їх вчинен­ня, необхідно буде довести, що вона не тільки усвідомлювала їх характер, бажала їх настання, але й використовувала своє службове становище і бажала цього. Вка­зана особа розуміє, що займане нею служ­бове становище відкриває їй додаткові мож­ливості для заняття даним видом злочин­ної діяльності: полегшує створення злочин­ної організації, підвищує рівень її закон­спірованості, захищеності від викриття, по­легшує вчинення конкретних злочинів у складі злочинної організації тощо за раху­нок використання своїх повноважень, сво­го авторитету.

Якщо така службова особа, будучи ор­ганізатором, керівником чи учасником, не використовує своє службове становище на користь злочинної організації, кваліфіка­ція за пропонованою обставиною повинна виключатися. На нашу думку, реалізація вказаної пропозиції дасть змогу повною мі­рою враховувати підвищену суспільну не­безпеку вчиненого службовою особою при кримінально-правовій кваліфікації діяння щодо створення та діяльності злочинної ор­ганізації, виключить необхідність додатко­вої кваліфікації таких дій за статтями КК України про злочини у сфері службової діяльності.

Література

1. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році». - К., 2003. - С 439.
2. Бажанов М. И. Понятие организованной преступной группы и преступной организации // Зб. наук. праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. - X., 2000. - С 7-25; Закалюк А. П. Організована злочинність: сутність та потреба нормативного визначення // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжн. наук.-практ. конфер. - К.; X., 2002. - С. 61-64; Єфремов С. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кримінального права // Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. - 2003, січень. - № 1. - С 48-56; Хавронюк М., Мельник М. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. - 2000. - № 4. - С 59-64.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К., 2001. - С. 678.
4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Станом законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С. С. Яценка. - К., 2002. - С. 581.
5. Уголовный кодекс Республики Беларусь. - Минск, 2001. - 320 с.
6. Уголовный кодекс Российской Федерации: Офиц. текст по сост. на 1 февр. 1999 г. - М., 1999. - 204 с.
7. Уголовный кодекс Республики Казахстан. - Алматы, 1997. - 192 с.
8. Уголовный кодекс Кыргызской Республики. - СПб., 2002. - 352 с.

Олександр Єрмак,
аспірант Київського національного університету
ім. Тараса Шевченка

«Підприємництво, Господарство і право» № 12 — 2003. С. 103 — 105.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити