Політика створення робочих місць через нарощування внутрішнього споживання і реалізацію інфраструктурних проектів

.

Як не парадоксально, але саме зараз, у період економічної кризи, настав час, щоб кожен із нас дав відповіді на запитання: «Якою я хочу бачити свою країну через 10 років? Якими я хочу бачити свій регіон, своє місто чи своє село?». Саме відповіді людей на ці прості запитання і повинні бути покладені в основу реалізації державної, регіональної та місцевої політики. Наше краще майбутнє повинно формуватися на основі систематизації бачення людей про те, яким воно повинне бути. Бачення людей щодо свого щасливого майбутнього повинно бути покладеним в основу державних, регіональних та місцевих програм розвитку. Саме поставлені цілі реалізації кожного із напрямків цих програм повинні бути визначені як цілі роботи органів центральної, регіональної та місцевої влад. Хід виконання заходів по досягненню цих цілей будь-якою із посадових осіб центральних, регіональних чи місцевих органів влади повинен жорстко контролюватися народом України. За результатами досягнення (чи не досягнення) поставлених цілей повинна даватись публічна широка оцінка діям кожної посадової особи.

На одній із вітчизняних телевікторин у дітей запитали «Що веде до зміцнення національної економіки - експорт чи імпорт?». Усі діти без помилки дали відповідь: «Експорт». А тепер, із врахуванням світової економічної кризи та із процесами звертання зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції правильною буде ще й інша відповідь на поставлене запитання – це «Нарощування внутрішньої купівельної спроможності і нарощування внутрішнього споживання товарів, робіт і послуг які виробляються вітчизняними підприємствами!».

Що ж означає нарощування внутрішньої купівельної спроможності і нарощування внутрішнього споживання товарів, робіт і послуг?

Для України це означає, що українці повинні купувати і бути здатними купувати те, що самі виробляють, а також те, що Україна не повинна завозити із зовні ту продукцію, яку здатна вирощувати та виготовляти на власній території. У протилежному випадку мільйони людей втратять свої робочі місця і здатність прогодувати власні сім`ї. Однак, таке завдання зовсім не свідчить, що українці повинні купувати не конкурентоздатну продукцію. Завдання різкого покращення конкурентоздатності українських підприємств і надалі залишається основним напрямком роботи у сфері економіки.

Для того, щоб уже сьогодні не допустити негативних наслідків потрібно одночасно вирішувати відразу ж три завдання:
1) перенацілення збуту товарів, робіт і послуг вітчизняних підприємств із нестабільних зовнішніх ринків та внутрішній ринок України;
2) збільшення населенням України та вітчизняними підприємствами своєї купівельної спроможності, поєднане із адресною допомогою соціально незахищеним;
3) здійснення політики протекціонізму щодо реалізації товарів, робіт та послуг вітчизняних підприємств, включаючи дозволене обмеження імпорту.

Механізм вирішення цього триєдиного комплексу завдань повинен бути водночас закладений у загальнодержавній програмі соціально-економічного розвитку, у галузевих програмах розвитку, у програмах регіонального розвитку, у програмах розвитку наших міст та сіл. Основний принцип формування усіх цих програм полягає у тому, що вони повинні формуватись з низу і до верху. Реалізацією усіх цих програм повинна створюватись робота для багатьох мільйонів громадян України.

Основою для формування таких програм повинно стати висловлене людьми бачення щодо свого майбутнього, яке повинно бути реалізованим через відповідні нові інфраструктурні проекти.

Це можуть бути такі інфраструктурні проекти: будівництво нових багаторівневих транспортних розв’язок у містах України; будівництво в Україні мережі спортивних та дитячих майданчиків для забезпечення здоров’я та дозвілля молоді; будівництво у містах мережі «перехватуючих» паркінгів біля транспортно-пересадочних вузлів (станції метро, аеропорти, залізничні вокзали, станції електропоїздів, зупинки міського громадського транспорту, перехрестки транспортних магістралей, над автодорогами та ін.), метою яких є перехват автотранспорту по дорозі до завантажених центрів міст;будівництво дворових паркінгів для забезпечення паркомісцями мешканців житлових будинків; розбудова усієї місцевої інженерно-транспортної інфраструктури; проекти повної переробки міського сміття з подальшим отриманням електроенергії для потреб наших міст; проекти забезпечення кожного українського житлового та адміністративного будинку автономною системою опалення та гарячого водопостачання для уникнення катастроф, подібних до Алчевської, а також унеможливлення подальшого підняття тарифів на опалення та гарячу воду; проекти тепло- та енергозбереження у багатоповерхових будинках; закладання нових міських парків та зелених алей; будівництво мостів через наші ріки; будівництво національної мережі доріг, в тому числі і міжнародних транзитних автомагістралей; будівництво швидкісних залізничних магістралей; будівництво мережі об’єктів туристичної інфраструктури; проекти уникнення імпортозалежності в енергетичній, промисловій та продовольчій сферах; розбудова сільської інфраструктури (будівництво шкіл, лікарень, клубів, бібліотек, доріг, переробних підприємств і ін.); розбудова інфраструктури портів для збільшення їх пропускної здатності; будівництво національного танкерного флоту для забезпечення альтернативних поставок в Україну скрапленого газу із країн Північної Африки та Перської затоки в обмін на поставку вітчизняного карбаміду та іншої продукції; будівництво національного риболовецького флоту і т.д. Більш детальнішу інформацію про інфраструктуру, необхідну для комфортного проживання людей та роботи вітчизняних підприємців, можна отримати від людей та бізнес-середовища шляхом проведення відповідного опитування в кожному місті, районі, населеному пункті та регіоні.

Будівництво нової необхідної інфраструктури – це шлях до посилення економічної активності як на рівні усієї держави, на рівні кожного регіону, міста чи села, так і на рівні окремого підприємства.

Будівництво нової необхідної інфраструктури – це єдиний спосіб посилення економічної активності та створення необхідної кількості робочих місць.

Гроші для реалізації інфраструктурних проектів є в самій Україні, однак, недовіра до влади і недовіра до банківської системи не дають їм змоги запрацювати. У такій ситуації хтось повинен зробити свій перший крок. І це, у першу чергу, повинен бути крок влади назустріч бізнесу і людям.

За інформацією Асоціації українських банків українці мають на руках від 40 до 60 млрд. доларів США готівкових коштів і не віддають їх у банки. Не слід також відмовлятися і від залучення на вигідних умовах інвестиційних коштів із зовнішніх джерел, розраховуючи у кожному конкретному випадку їх своєчасну інвестиційну окупність.

Різке пожвавлення підприємницької діяльності у країні, забезпечення інвестиційної привабливості України, створення необхідної кількості робочих місць, стимулювання внутрішнього споживання продукції, робіт та послуг сьогодні можливі лише у випадку отримання бізнесом від держави сигналу про можливість здійснення приватних інвестицій у ті сфери соціально-економічного життя, які раніше вважались виключною сферою державних капіталовкладень.

Фактично, мова йде про створення державно-приватного партнерства щодо реконструкції існуючих чи створення нових об’єктів інфраструктури, а також у сфері надання державних послуг.

Реалізація на практиці такого підходу дозволить бізнесу суттєво розширити сфери здійснення інвестування, а державі суттєво зменшити бюджетні видатки на розвиток існуючої та створення нової інфраструктури, прискорити і здешевити будівництво необхідних інфраструктурних об’єктів, отримати доступ до запровадження сучасних технологій, отримати можливість залучення необхідних фінансових ресурсів та ін.

Суть державно-приватного партнерства полягає у передачі приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвестиційних проектів, які традиційно впроваджувалися чи фінансувалися публічним сектором.

Оформлення державно-приватного партнерства може здійснюватись або шляхом вибору сторонами будь-якої організаційно-правової форми оформлення взаємної співпраці, або шляхом підписання відповідних цивільно-правових договорів. За нинішньої економічної ситуації в Україні найбільш оптимальною та зрозумілою формою є створення бізнесом та державою (місцевими органами влади) спільних підприємств, долі кожного з учасників у яких розподіляються в залежності від об’ємів взятих на себе обов’язків. При створенні державно-приватного партнерства основна перевага повинна надаватись національному місцевому бізнесу.

Державно-приватне партнерство є альтернативою приватизації об’єктів державної та комунальної власності, оскільки об’єднує переваги публічного та приватного секторів, зокрема такі:

  • стабільність взаємовигідних відносин, соціальну відповідальність, громадську підзвітність, пріоритетність екологічних стандартів у діяльності, що є притаманним для державних і комунальних організацій;
  • фінансові ресурси, технології, управлінську ефективність і підприємницький дух приватного сектору.


З допомогою належним чином оформлених державно-приватних партнерств, у яких врахована зацікавленість обох сторін, держава отримує можливість вирішувати наступні завдання:

  • отримує нагоду зосередитись на виконанні своїх основних функцій, перерозподіливши під це наявні ресурси, а відповідальність за виконання другорядних функції може передати приватному сектору;
  • забезпечує більш краще управління державними активами;
  • сприяє підвищенню якості та зниженню вартості надання послуг внаслідок впровадження приватним сектором інновацій у сферах створення інфраструктури, планування, будівництва і управління активами;
  • при реалізації великих інфраструктурних проектів отримує змогу перекласти із платників податків на приватний сектор ризики накопичення боргів і бюджетної заборгованості, ризики несподіваних перевитрат, ризики із затримками виконання і відхиленнями від календарного графіка, ризики із необхідністю реагування на коливання попиту на послуги та ін.;
  • створює можливість залучення (через приватний сектор) інвестицій з багатьох фінансових джерел.

Усі запропоновані вище кроки будуть ефективними лише за однієї умови, коли ні уряд, ні Національний банк не будуть створювати умови для вимивання грошей з економіки України. Лише за такої умови усі кошти, які генеровані економікою нашої держави, будуть працювати на зміцнення економічної могутності України, будуть збільшувати купівельну спроможність громадян України та створювати нові робочі місця.

Юрій Тарас
Українське юридичне товариство

«Академія Права»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити