Покарання за готування до злочину і замах на злочин: парадокси національного кримінального кодексу, особливо у порівнянні з іноземними

.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 року № 270-VI, статтю 68 Кримінального кодексу України (далі – КК) було доповнено двома новими частинами 2 і 3,{2} якими встановлено, що за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини, а за вчинення замаху на злочин – двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, зазначається у статті вченого-криміналіста Миколи Хавронюка, що оприлюднена на сайті www.Zakonoproekt.Org.UA.

До речі, частини 2 і 3 статті 68 КК України є повними аналогами частин 2 і 3 ст. 66 КК Росії (напевно, з КК Росії 1996 року ці положення і "списані" невідомим українським "знавцем" кримінального права), за тим винятком, що у ч. 3 ст. 66 КК Росії йдеться не про дві третини, а про три чверті максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання.

Зазначені положення кримінального закону ще не були піддані науковому аналізу у жодній науковій праці і лише частково роз’яснювались у коментарі до КК. {4} Вони, як точно зазначає О.О. Дудоров, втілюють ідею формалізації суддівського розсуду при призначенні покарання за готування і замах, яка закріплює принцип не факультативного, а обов’язкового пом’якшення покарання за незакінчений злочин. {5}

Метою цієї статті є демонстрація того, як впливають на практику застосування закону про кримінальну відповідальність недостатньо продумані зміни до нього, якими імперативно обмежується судова дискреція, і вироблення рекомендацій щодо можливих варіантів застосування суперечливих норм цього закону та пропозицій щодо виправлення його вад.

Отже, перший з парадоксів положень про покарання за готування до злочину і замах на злочин, на які ми вважаємо за необхідне звернути увагу науковців і практиків – насамперед суддів, а також осіб, залучених до законодавчого процесу, полягає у тому, що нижня межа такого покарання може бути рівною верхній межі або навіть вищою за неї.

Так, стаття 63 КК передбачає, що мінімальною межею позбавлення волі (для осіб, які досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку) є один рік. Між тим, у санкціях понад тридцяти статей (частин статей) КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до двох років (статті 118, 123, ч. 1 ст. 133, ч. 1 ст. 140 тощо). Отже, виникають випадки, коли у разі вчинення готування до умисного злочину суд зобов’язаний призначити засудженому покарання у межах від одного року до одного року.

Інший приклад. Частина 3 ст. 120 КК містить санкцію: «позбавлення волі на строк від семи до десяти років». У цьому та в усіх подібних випадках, коли нижня межа покарання у виді позбавлення волі максимально наближена до верхньої, виникає ситуація, за якої частини 2 і 3 ст. 68 КК застосувати буквально неможливо. Так, особа, яка вчинила готування до доведення неповнолітнього до самогубства, має бути покарана позбавленням волі на строк від семи до... п’яти років, а особа, яка вчинила замах на цей злочин – на строк від семи років до... шести років восьми місяців. За готування до грабежу, передбаченого частиною 2 ст. 186 КК, суд повинен призначити винному покарання у виді позбавлення волі у межах від чотирьох до... трьох років, а за замах на цей злочин, – у межах від чотирьох до чотирьох років.

Другий парадокс має місце у випадках, коли суд змушений обраховувати половину (дві третини) «максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті)», яким є не позбавлення волі, а штраф та деякі інші види покарань, коли вони є найбільш суворим видом покарання.

Так, відповідно до ст. 53 КК розмір штрафу визначається судом в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у санкціях багатьох статей (частин статей) Особливої частини КК розмір штрафу як найбільш суворого (чи єдиного) виду покарання визначено у межах «до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Отже, згідно з ч. 3 ст. 68 КК штраф може бути призначено за замах на злочин у дуже вузьких межах – від тридцяти до тридцяти трьох вказаних мінімумів. {6} Утім, порівняно з іншими наслідками появи частин 2 і 3 ст. 68 КК, це – не питання.

Громадські роботи встановлюються для неповнолітніх на строк від тридцяти до ста двадцяти годин (ч. 1 ст. 100 КК). Тому, якщо найбільш суворим покаранням є громадські роботи на строк від ста до двохсот годин (див. ч. 1 ст. 213 КК), то за замах на цей злочин суд має призначити їх неповнолітньому – у межах від ста до... вісімдесяти годин. {7}

Такі самі положення, як у частинах 2 і 3 ст. 68 КК України та у згаданих вище частинах 2 і 3 ст. 66 КК Росії, містяться у частинах 2 і 3 ст. 65 КК Вірменії 2003 року. Але законодавець Вірменії виявився більш далекоглядним: згідно з цим КК ділиться навпіл (у разі готування до злочину) або на три чверті (у разі замаху) строк покарання тільки у вигляді позбавлення волі. Жодні інші покарання такому поділу не підлягають.

А як бути українським судам у всіх перелічених вище випадках?

Якщо покарання фактично стає абсолютно визначеним, проблему можна деякий час не помічати: зв’язаний таким законом по рукам і ногам суд призначає покарання у межах «від чотирьох до чотирьох років», а потім може звільнити засудженого від покарання або від його відбування чи іншим чином виконати свій обов’язок, визначений у статті 65 КК: призначити покарання відповідно до положень Загальної частини КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання і врешті-решт призначити особі, яка вчинила злочин, покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

А як бути, коли верхня межа стає меншою за нижню? Призначати покарання за нижньою? Чи за верхньою межею? Закон відповідей на ці запитання не дає.

На нашу думку, у всіх таких випадках, коли верхня межа покарання при застосуванні частин 2 або 3 ст. 68 КК стає меншою за нижню, суд повинен призначати покарання, рівне нижній його межі, встановленій у санкції статті (частини статті). У цьому випадку порушення закону не буде, оскільки покарання обрано без виходу за межі санкції. Якщо ж суд обере менший розмір цього покарання, будуть порушені вимоги пункту 1 ч. 1 ст. 65 КК.

Напевно, спрогнозувавши можливість виникнення таких випадків, законодавець Сан-Марино визначив загальні правила збільшення і зменшення покарання.

Так, згідно зі статтями 80–86 КК Сан-Марино більшість видів покарання (крім грошового штрафу, вираженого в лірах, та судового осуду) мають кілька ступенів: тюремне ув’язнення – вісім, позбавлення прав – чотири, арешт і поденний штраф – по три. У ст. 93 цього КК передбачено можливість збільшення або зменшення покарання на один чи кілька ступенів, а у статтях 26 і 27 вказано: у разі замаху на злочин покарання може бути зменшене на один чи два ступеня – залежно від того, є замах закінченим чи незакінченим.

Зміст третього парадоксу полягає у тому, що у деяких випадках «найбільш суворим видом покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу», є покарання, яке не ділиться – ні навпіл, ні на третини. Йдеться про довічне позбавлення волі. Цей вид покарання, на відміну від усіх інших видів покарань (крім також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу), не має встановлених законом меж, що не дозволяє суду обирати певний розмір покарання. {8}

На загадку про те, як більш-менш точно поділити навпіл довічне позбавлення волі, існує лише одна правильна відповідь: кожні 24 години випускати засудженого на волю і кожні 24 години знову поміщувати його до в’язниці. Зрозуміло, що ця відповідь не застосовна у реальному житті.

Дуже просто вийшли із ситуації законодавці інших держав: вони просто зробили виняток для довічного позбавлення волі. Наприклад, у § 3 ст. 38 КК Польщі вказано: якщо закон передбачає зменшення верхньої межі встановленої санкції, то довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на строк 25 років. У КК Бельгії (статті 79 і 80) застосовано дещо інший підхід: за наявності пом’якшуючих обставин довічне тюремне ув’язнення замінюється тюремним ув’язненням на строк від 20 до 30 років. Статті 55 і 58 КК Болгарії передбачають: при вчиненні замаху суд замінює довічне ув’язнення позбавленням волі на строк від 15 до 20 років. Згідно зі ст. 81 КК Молдови, ст. 56 КК Грузії, ст. 67 КК Білорусі довічне ув’язнення не може бути призначене за готування до злочину і за замах на злочин.

Отже, положення частин 2 і 3 ст. 68 КК України фактично не можуть бути застосовані до такого виду покарання, як довічне позбавлення волі. Тому при призначенні покарання за готування чи замах на злочин, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, "найбільш суворим видом покарання", про яке згадується у частинах 2 і 3 ст. 68 КК України, слід вважати позбавлення волі на певний строк. У зазначених випадках необхідно брати до уваги саме позбавлення волі на певний строк також з тієї причини, що суди фактично не призначають довічне позбавлення волі за готування і замах на злочини, передбачені ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, статтями 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК України (в окремих випадках призначення довічного позбавлення волі за замах на такі злочини вироки були змінені вищестоящим судом). {9}

Нарешті, четвертий парадокс. Він полягає у тому, що у багатьох статтях Особливої частини КК України момент закінчення злочину фактично перенесено на стадію готування до злочину або замах на злочин, що вчинення певного діяння з певною метою часто фактично означає готування до іншого передбаченого цим же КК діяння, а новації частин 2 і 3 статті 68 КК цього не врахували. {10}

Раніше ми вже вказували на той факт, що у деяких випадках у статтях Особливої частини КК не враховуються положення Загальної частини, які спеціально розроблені з метою запобігання казуїстичності кримінального закону. {11} Наприклад, у випадках, коли у тій чи іншій статті КК йдеться про придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту певних предметів, а так само про їх використання або збут, то перші чотири форми цього злочину, навіть у разі не включення їх до диспозиції статті, однак є кримінально караними – вони являють собою готування до використання або збуту. Зазначене стосується статей 199, 200, 307, 321 КК та багатьох інших. Інколи подібна казуїстична деталізація декому видається політично необхідною (дійсно, під час чергової кампанії по боротьбі, наприклад, з обігом порнографічних предметів як інакше найбільш наглядно можна посилити відповідальність? Тільки встановленням більш суворих санкцій і переміщенням моменту закінчення того чи іншого діяння на стадію готування до нього). Але у таких випадках бадьорий звіт парламентарів перед суспільством та державою про посилення відповідальності за певні діяння – це не все одно, що її фактичне посилення: оскільки за допомогою існуючих кримінально-процесуальних засобів мету певного діяння довести найскладніше, то відповідні норми переважно залишаються «мертвими» або ж діють вибірково.

Крім перелічених, у КК є й інші статті, в яких злочин прямо описано як готування або замах на злочин. Це, наприклад, шпигунство у формі збирання певних відомостей (статті 111, 114, 330) або посягання на життя (статті 112, 348, 379, 400, 443).

Так, у статтях 114 і 330 йдеться про «передачу або збирання з метою передачі» певних відомостей. Але ж таке збирання по суті є нічим іншим, як готуванням до їх передачі, а тому виключення із статей 114 і 330 слів «або збирання з метою передачі» нічого не змінило б, за винятком того, що у разі притягнення особи до відповідальності за збирання з метою передачі, крім зазначених статей, її дії кваліфікувалися б ще й за ч. 1 ст. 14 КК. З огляду на це не можемо погодитися з думкою Л.П. Брич та В.О. Навроцького про те, що «очевидно, законодавець спеціально передбачив ці дії у статтях Особливої частини, бо інакше б на підставі норми про відповідальність за готування до злочину за їх вчинення не наставала б кримінальна відповідальність». {12}

Випадки, коли певні описані в Особливій частині КК діяння є водночас готуванням до інших описаних в його Особливій частині діянь, мають місце і в багатьох інших нормах КК. Можливо, що їх можна було б розглядати як більш спеціальні норми, які покликані акцентувати увагу на суспільній небезпеці певних діянь, якби не одне "але". Останнє полягає у тому, що, відповідно до ч. 2 ст. 14 КК, не визнається злочином готування до злочину невеликої тяжкості, а більшість зазначених діянь як раз і сформульовані як злочини невеликої тяжкості. Законодавець діє непослідовно: виключивши у ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 14 КК саму можливість притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення малозначних діянь, в окремих статтях Особливої частини КК він скрупульозно описує окремі явно малозначні діяння та передбачає відповідальність за їх вчинення.

Так, з урахуванням того, що у вказаних нижче статтях (частинах статей) прямо передбачена відповідальність за збут (розповсюдження, використання) відповідних предметів, абсолютно необґрунтовано, на нашу думку, передбачена кримінальна відповідальність за вчинені з метою збуту такі дії, як: незаконне придбання, зберігання або транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів (ч. 1 ст. 204); виготовлення підроблених знаків поштової оплати (ст. 215); виготовлення підроблених недержавних цінних паперів (ч. 1 ст. 224); виготовлення або перероблення фальсифікованих вимірювальних приладів (ч. 1 ст. 226), а також: виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження певних матеріалів (ст. 295); ввезення в Україну, виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення певних творів і предметів з метою збуту чи розповсюдження (частини 1 і 2 ст. 300, ч. 1 ст. 301); підроблення документа з метою використання (ч. 1 ст. 358. За використання завідомо підробленого документа відповідальність настає за ч. 3 ст. 358 КК). Важко пояснити, наприклад: чому за вказану форму готування до злочину, визначеного у ч. 3 ст. 358 КК, відповідальність передбачено, а за інші, скажімо за придбання завідомо підробленого документа для його наступного використання, – ні; чому за виготовлення і зберігання матеріалів із закликами до погромів для їх наступного розповсюдження відповідальність існує, а за інші пособницькі – і не менш небезпечні – дії, такі як перевезення, пересилання таких матеріалів, їх придбання тощо, – ні.

У випадках, передбачених статтями 111, 114, 199, 200, 307, 321 КК, де встановлено відповідальність як за закінчений злочин, так і за готування до відповідного злочину, який є злочином середньої тяжкості, тяжким чи особливо тяжким, виникає ще більш сумнівна ситуація, оскільки строки покарання у виді позбавлення волі за ці злочини є вищими.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 114 КК передача іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років. Збирання з метою передачі таких відомостей, якби воно прямо не було передбачено цією статтею як форма шпигунства, вважалося б готуванням до їх передачі (відповідно до опису готування, визначеного у ч. 1 ст. 14 КК, – «інше умисне створення умов для вчинення злочину») і згідно з ч. 2 ст. 68 КК мало б каратися позбавленням волі на строк від восьми до... семи з половиною (половина від п'ятнадцяти) років. Наразі ж законодавцем створена ситуація, за якої одні форми готування до передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, караються удвічі жорсткіше, ніж інші, зокрема: збирання зазначених відомостей з метою їх передачі іноземній державі може бути покарано п’ятнадцятьма роками позбавлення волі, а інше умисне створення умов для їх передачі іноземній державі – сімома з половиною роками позбавлення волі.

Те саме стосується і випадків, коли законодавцем склад злочину сформульовано так, що момент його закінчення може бути перенесено на стадію замаху. Йдеться, зокрема, про посягання на життя, передбачене статтями 112, 348, 379, 400, 443 КК. Ця ситуація виглядає ще більш абсурдно у наступному порівнянні.

Так, виходячи з вимог ч. 3 ст. 68 КК, замах на вбивство державного чи громадського діяча, інших спеціальних потерпілих, перелічених у статтях 112, 348, 379, 400, 443 КК, у зв’язку з їх специфічною діяльністю, карається позбавленням волі на строк від десяти (дев’яти, восьми) до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, тоді як максимальним покаранням за замах на вбивство будь-якої іншої людини у зв’язку з виконанням нею службового чи громадського обов’язку може бути лише десять років позбавлення волі (ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 404). Отже, тим самим законодавець ніби підкреслив: життя Голови Центральної виборчої комісії, Голови Вищої ради юстиції, Секретаря Ради національної безпеки і оборони, будь-якого військового начальника, керівника профспілки, інших осіб, прямо не згаданих у статтях 112, 348, 379, 400, 443 КК, є менш цінним, ніж життя згаданих у цих статтях осіб.

У зв’язку з усім вищезазначеним варто звернути увагу на досвід інших держав, який може бути враховано при удосконаленні чинного КК України.

Отже, щодо кримінальної караності готування кримінальними кодексами держав континентальної Європи передбачено такі варіанти:

1) готування до злочинного діяння {13} взагалі не карається (Албанія, Італія, Данія, Бельгія). Не згадується про готування до злочину й у загальних положеннях КК Франції: законодавець вважає, що на стадії готування небезпека підготовчих дій для суспільства є надто незначною і можна, крім того, розраховувати на те, що виконавець відмовиться від вчинення злочинного діяння. Відсутність положень про відповідальність за готування до злочину у Загальних частинах КК держав Західної Європи є даниною історичним традиціям. За стародавніх часів особа каралась, як правило, власне за заподіяння певної шкоди (майнової, фізичної тощо); якщо ж шкода не наставала — не наставала і відповідальність; винятками були лише окремі злочини публічно-правового характеру;

2) караним є готування лише до тяжкого й особливо тяжкого злочинів (Росія, Латвія, Литва) або до злочину, за який закон передбачає тюремне ув’язнення не менше восьми років і тільки за умови, що воно виражене у певних діях, спрямованих на вчинення злочину у співучасті (Голландія);

3) про стадію готування до злочинів у Загальній частині КК не згадується, проте в Особливій частині визначено, готування до яких саме (зрозуміло, найбільш небезпечних) злочинів карається. Цей варіант найбільш поширений. Так, згідно з КК Естонії караним є готування тільки до: розповсюдження наркотичних засобів і психотропних речовин (ст. 189); захоплення влади в Силах оборони (ч. 2 ст. 251); підробки грошових знаків (ст. 340); КК Швейцарії – до: вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, розбою, незаконного позбавлення волі і викрадення людини, захоплення заручників, підпалу, геноциду (ст. 260-bis); КК Австрії – до: умисного створення радіаційної чи вибухової небезпеки (§§ 171, 173, 175); КК ФРН – до: агресивної війни (§ 80), державної зради (§ 83), підробки знаків оплати (§ 149) або службових посвідчень (§ 275); КК Болгарії – до: збройного заколоту, позбавлення життя державного діяча чи представника іноземної держави, диверсії, шкідництва, деяких видів кваліфікованої крадіжки, грабежу, вимагання, деяких загальнонебезпечних злочинів (ст. 110, ч. 4 ст. 195, статті 200, 214-а, 356-а) тощо; КК Польщі – до: розв’язування чи ведення агресивної війни, геноциду, діяльності, спрямованої на позбавлення незалежності Польщі (статті 117, 118, 127) тощо. Дещо ширший перелік – у КК Іспанії. {14} Згідно з цим кодексом карається готування до: вбивства при обтяжуючих обставинах (статті 139–141), нанесення тілесних ушкоджень (статті 147–151), викрадення людини (статті 163–168), крадіжки, вимагання, шахрайства чи незаконного привласнення (статті 235–254), відмивання грошей (статті 301–304), злочинів, пов’язаних з наркотиками (статті 368–373), повстання (статті 472–477), створення незаконних об’єднань (статті 515–519), заколоту (статті 544–548), нападу на посадових осіб і державних службовців (статті 550–553), тероризму (статті 571–578), зради (статті 581–585), злочинів проти міжнародної спільноти (статті 605–615) тощо. У главі 23 КК Швеції дається визначення готування до злочину, а майже в усіх главах умовної Особливої частини КК Швеції є окремі статті (як правило, останні статті глав), в яких зазначається, готування до яких злочинів карається. Прямо виключається відповідальність за готування до: дифамації (глава 5), зловживання службовим становищем (глава 20), більшості злочинів проти громадського порядку (глава 16) і проти громадської діяльності (глава 17).

Для порівняння: КК України передбачає відповідальність за готування до близько чотирьохсот (!) видів злочинів (тобто усіх, крім необережних злочинів та злочинів невеликої тяжкості).

Щодо кримінальної караності замаху. Кримінальні кодекси європейських держав континентальної правової сім’ї загалом визнають караність замаху, але з певними особливостями. Передбачено такі варіанти:

1) не карається замах лише на кримінальний проступок (Латвія, Італія) або його аналог (Норвегія, Данія) взагалі або з певними винятками (у КК Іспанії – за винятком замаху на проступок проти особи чи майна). Замах на злочин карається завжди;

2) тільки у випадках, коли це прямо передбачено законом, карається замах на кримінальний проступок. Замах на злочин карається завжди. Так, за КК Франції карається замах на такі проступки, як сексуальні агресії, що не є зґвалтуванням (ст. 222-27), незаконні ввезення або вивезення наркотиків (абз. 1 ст. 222-36), шантаж (ст. 312-10), вимагання (ст. 312-1) тощо. Особливою частиною КК ФРН визначено понад вісімдесят кримінальних проступків, замах на які є караним. {15} Зокрема це: насильницьке перешкоджання здійсненню виборчого права (§ 108); ухилення від виконання військового обов’язку (§ 109 і 109-а); розвідувальна діяльність, що загрожує безпеці країни (§ 109-f); створення злочинних спільнот (§ 129); збут підроблених грошових знаків (§ 147); підбурювання до лжесвідчення (§ 160); наруга над могилою (§ 168); деякі види сексуальних дій (§ 174, 174-b, 174-с, 176, 179); вбивство на прохання потерпілого (§ 216); торгівля дітьми (§ 236); незаконне позбавлення волі (§ 239); крадіжка (§ 242); привласнення майна (§ 246); незаконне використання транспортного засобу (§ 248-b); вимагання (§ 253); відмивання грошей (§ 261); шахрайство (§ 263 і 263-а); зловживання, пов’язане зі страхуванням (§ 265); підробка документів (§ 267 і 271); забруднення водойм (§ 324) чи ґрунтів (§ 324-а); хабарництво (§ 332); нанесення тілесного ушкодження при виконанні службових обов’язків (§ 340); переслідування невинного (§ 344); порушення службової таємниці (§ 353-b);

3) тільки у випадках, коли це прямо передбачено законом, карається замах на злочин (Фінляндія, Швеція). Так, майже в усіх главах умовної Особливої частини КК Швеції є окремі статті, в яких зазначається, замах на які злочини карається згідно з правилами, визначеними у главі 23. Караним є замах більш як на половину передбачених цим КК злочинів. Прямо виключається відповідальність за замах лише на такі злочини, як дифамація, зловживання службовим становищем, а також більшість злочинів проти громадського порядку і проти громадської діяльності.

Для порівняння: КК України передбачає відповідальність за замах на близько шістсот видів злочинів.

В якості висновків.

КК України потребує удосконалення в частині призначення покарання за вчинення готування до злочину і замаху на злочин. Без такого удосконалення суддям важко буде в подальшому застосовувати окремі його положення, зокрема положення частин 2 і 3 ст. 68.

Під час зазначеного удосконалення у КК України варто врахувати положення кримінальних кодексів інших держав. З метою уніфікації усієї системи призначення покарання пропонуємо розглянути можливість введення до кримінального закону ступенів різних видів покарань (як у КК Сан-Марино та деяких інших держав), чітко й однозначно визначити, готування до яких злочинів і замах за які злочини караються, суттєво звузивши перелік злочинів, за готування до яких і за замах на які може настати кримінальна відповідальність.

І головне. Перш ніж сліпо запозичувати ті чи інші положення кримінальних законів інших держав, треба добре подумати, стануть вони корисною частиною кримінально-правового механізму чи ціпком у його колесі.

Микола Хавронюк, доктор юридичних наук

Використані матеріали

1. Парадокс (від грецького παράδοξος – дивний) – ситуація, яка може існувати в реальності, але є нелогічною.

2. Вважаємо правильним позначати цифрами номери частин статті, якщо вони пронумеровані у тексті закону (як-от у КК), і словами – якщо не пронумеровані (як-от у Конституції України).

3. gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29306

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 6-те вид. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.– К.: Юридична думка, 2009.– С. 65, 168, 170–171.

5 Там само. – С. 65.

6. Про готування до злочину ми тут не згадуємо, виходячи з того, що йдеться про злочин невеликої тяжкості та з правила, встановленого у ч. 2 ст. 14 КК.

7. Проведене нами дослідження показало, що не виникає особливих проблем лише з призначенням за готування до злочину та замах на злочин покарання у виді виправних робіт, арешту, обмеження волі, службового обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні, а також громадських робіт для дорослих засуджених.

Так, згідно з КК, громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин (ч. 2 ст. 56), виправні роботи – від шести місяців до двох років, а для неповнолітніх – від двох місяців до одного року (ст. 57, ч. 2 ст. 100 КК); арешт – від одного до шести місяців, а для неповнолітніх – від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (ч. 1 ст. 60, ст. 101 КК); обмеження волі – від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК).

Тому, якщо у конкретній санкції найбільш суворим покаранням визначено, скажімо:

- громадські роботи на строк від ста до двохсот годин, – то за замах на відповідний злочин вони призначаються на строк від ста до ста тридцяти трьох годин;

- виправні роботи на строк до двох років (зазвичай такий їх строк законом і передбачено як максимальний), – то за замах на відповідний злочин вони призначаються на строк від шести до шістнадцяти (для неповнолітніх – від двох до восьми) місяців, а якщо до одного року (як-от у ч. 1 ст. 125 і ч. 1 ст. 126), – то на строк від шести до восьми (для неповнолітніх – від двох до восьми) місяців;

- арешт на строк до трьох місяців (статті 221 і 356 КК), – то за замах на ці злочини суд має призначити арешт на строк від одного до двох місяців;

- обмеження волі на строк від трьох до п’яти років (як-от у ч. 2 ст. 217 КК), – то за замах на цей злочин обмеження волі має призначатися на строк від трьох років до трьох років чотирьох місяців.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ч. 1 ст. 62) найбільш суворим видом покаранням є лише у ч. 1 ст. 412 КК, яка передбачає відповідальність за необережний злочин, замаху на який бути не може. Службове обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) у жодній санкції статті (частини статті) як найбільш суворе покарання не визначається.

8. Під межами покарань ми розуміємо часові, грошові, майнові або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (статті 52–63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.

9 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 6-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.– К.: Юридична думка, 2009. – С. 168.

10. До речі, у КК передбачено склади злочинів, відповідальність за готування до яких і замах на які, виходячи з їх конструкції, настати взагалі не може. Так, відповідно до ч. 2 ст. 11 КК, не є злочином дія або бездіяльність, яка не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Тому, якщо у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК, яка містить основний склад злочину, вказано на реальне заподіяння істотної шкоди як на обов’язкову ознаку складу злочину, то передбачені цією статтею (частиною статті або – як-от у ч. 1 ст. 244 – окремим положенням частини статті) дія або бездіяльність, які не заподіяли істотної шкоди, а лише створювали небезпеку її заподіяння (могли її заподіяти) не є злочином. Йдеться, зокрема, про склади злочинів, передбачені ч. 1 ст. 137, статтями 231, 232, 232-1, ч. 1 ст. 244, ч. 1 ст. 246, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 423, ч. 1 і 2 ст. 424, ч. 1 ст. 425, ч. 1 ст. 426 КК.

11. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – С. 61, 79–80.

12. Брич Л., Навроцький В. Деякі міркування щодо всеосяжного погляду на Особливу частину КК України // Прокуратура. Держава. Людина. – 2005. – № 9. – С. 110.

13. Під злочинним діянням тут і далі ми розуміємо злочин або кримінальний проступок.

14. Але при цьому під готуванням у КК Іспанії розуміється лише змова чи пропозиція вчинити злочин, тобто, говорячи мовою КК України, «підшукування співучасників».

15. Тут слід враховувати, що багато з тих діянь, які у КК України вважаються злочинами, КК ФРН визнає кримінальними проступками. Так, згідно з КК ФРН (§ 12) злочини – це протиправні діяння, мінімальна межа покарання у виді позбавлення волі за які становить не менше одного року. Отже, покаранням за кримінальний проступок може бути позбавлення волі на строк до 5 років, або від 6 місяців до 10 років тощо.

© Хавронюк Микола Іванович. © www.Zakonoproekt.Org.UA

Блог М.Хавронюка на сайті Zakonoproekt.org.ua

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити