Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект)

.

Сучасні структура і динаміка злочинності, і це підкреслюється в багатьох наукових працях, характеризуються постійним зростанням рівня організованої злочинності, яка з кожним роком набуває нових небезпечних форм. Але протягом останніх років так і не зазнав відповідних змін чинний Кримінальний кодекс (далі — КК) України, і в проекті нового КК України суспільству знову пропонуються суперечливі засоби протидії організованій злочинності.

Чинний КК передбачає відповідальність за організацію (створення) таких злочинних утворень: озброєної банди (ст. 69), злочинного угруповання, метою якого є тероризування у місцях позбавлення волі засуджених, що стали на шлях виправлення, або напад на адмініст­рацію (ст. 691); релігійної (псевдорелігійної) групи, діяльність якої поєднана з заподіянням шкоди здоров'ю громадян або статевою розпустою (ст. 209); незаконного воєнізованого фор­мування (групи) (ст. 1876), нелегітимне об'єднання громадян (ст. 1878 КК). При цьому на відміну від двох перших, які створюються для здійснення нападів (терору), змістом діяльності останніх не обов'язково є власне злочинна діяльність, вони можуть бути створені з політичною метою чи просто як виклик державі чи суспільству.

Разом з тим за чинним КК України особа, яка створила іншу, крім зазначених вище, злочинну організацію, брала участь в її діяльності або у вчинюваних нею злочинах не несе за це відповідальності (порівняємо: ст. 210 КК РФ передбачає відповідальність за створення злочинної організації для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, керівництво нею, участь у ній). Вона за наявності для того підстав може відповідати за кримінальним законом лише як співучасник конкретного злочину, вчиненого такою організацією.

З метою підкреслити підвищену суспільну небезпечність діяльності організованих груп до ряду статей Особливої частини КК України введена відповідна кваліфікуюча ознака. Іншими словами, контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 701), порушення правил про валютні операції (ст. 80), вимагательство (статті 862 і 144), порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 1488), спекуляція (ст. 154), протидія законній підприємницькій діяльності (ст. 1558) та деякі інші злочини, за умови вчинення їх організованою групою, тягнуть більш суворе покарання. Вчинення організованою групою контрабанди (ст. 70) є хоча й не кваліфікуючою, але альтернативною ознакою основного складу, наявність якої створює підстави для притягнення до кримінальної відповідальності навіть за відсутності ознаки великого розміру контрабанди певних груп предметів. Вчинення організованими групами різноманітних злочинів (наприклад, контрабанди та спекуляції) потребує кваліфікації їх дій одночасно за кількома статтями КК. Це дозволяє призначати покарання учасникам таких груп за сукупністю злочинів.

Разом з тим недоліком чинного КК слід, на наш погляд, визнати те, що вчинення організованою групою багатьох інших небезпечних злочинів не визнається кваліфікуючою обставиною, а специфічною ознакою організованої групи є її спрямованість на вчинення лише окремих видів злочинів, вчинення яких саме організованою групою, на думку законодавця, суттєво підвищує суспільну небезпечність діяння. При цьому система таких злочинів не упорядкована. Такий підхід не можна визнати правильним. Адже виходить, що вчинення організованою групою таких злочинів, як крадіжка, грабіж, зґвалтування тощо, у тому числі багатьох тяжких злочинів, нібито не підвищує суспільної небезпечності відповідних діянь, а особа, яка створила організовану групу чи навіть цілу організацію для вчинення їх, не притягується до кримінальної відповідальності за створення такої групи (організації) (порів­няємо: згідно зі ст. 35 чинного КК РФ така особа несе відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона створила цю групу).

В проекті нового КК України, прийнятому Верховною Радою України у першому читанні, пропонується передбачити, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо його спільно вчинили декілька співучасників, що попередньо об'єдналися в стійку групу для вчинення одного або кількох злочинів (ч. З ст. 27). Поняття ж злочинної організації як згуртованої організованої групи, утвореної для вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, або об'єднання організованих груп, утворених з тією самою метою, — із первісного варіанту проекту Загальної частини КК (ч. 4 ст. 27) вилучене. При цьому в Особливій частині проекту залишається норма (ст. 230) про відповідальність, зокрема, за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, керівництво нею або участь у ній, якщо такі дії не мають наслідком більш суворе покарання за статтями Особливої частини КК.

Таким чином, ознаками організованої групи, за задумом авторів проекту нового КК, мають бути: а) участь у ній декількох осіб; б) наявність факту їх попереднього, до початку вчинення злочинів, об'єднання в групу; в) стійкість групи; г) наявність спрямованості на вчинення одного або кількох злочинів, з ознаками злочинної організації: а) участь у ній невизначеної кількості осіб; б) згуртованість її; в) наявність спрямованості на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів.

Недоліками такого визначення ознак організованої групи і злочинної організації є, зокрема, те, що серед них є оціночні, а також ознаки, які охоплюють одна одну, що фактично позбавляє можливості відрізнити організовану групу і злочинну організацію між собою, а також від інших злочинних утворень, з одного боку, і від групи осіб, які вчинюють злочин за попереднім зговором, з іншого. Так, незрозуміле, як кваліфікувати злочин, вчинений групою з двох осіб, які попередньо домовились про вчинення одного злочину і стійко ставились до його підготовки та вчинення: як вчинений за попередньою змовою групою осіб чи організо­ваною групою? Або — до якого виду злочинної спільноти за наведених ознак слід відносити банду, якою в теорії і судовій практиці визнається стійка організована й озброєна група з двох чи більше осіб, що попередньо об'єднались для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності (п. 2 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм»)?

Використання оціночних ознак при визначенні понять різних злочинних утворень має таку небезпеку, що їх тлумачення оперативно-розшуковими органами та органами досудового слідства робитиметься надміру широко — щоб поліпшувати показники в своїй роботі, а судами, навпаки, вузько, — адже «усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь» (ст. 62 Конституції України). Різні погляди щодо тлумачення таких ознак, як стійкість тощо, фактично будуть призводити до конфліктів між правоохоронними органами і судами або до судових помилок.

На наш погляд, визначаючи наведені ознаки, необхідно дотримуватися того постулату, що всі найбільш небезпечні форми співучасті мають коренем просту форму співучасті — попередній зговір групи осіб, а ступінь і характер їхньої суспільної небезпеки характеризується наявністю додаткових обов'язкових ознак.

Так, для будь-якої організованої групи і злочинної організації характерні три основні об'єктивні ознаки (наявність яких кожний із співучасників усвідомлює і бажає (або свідомо допускає) настання єдиного злочинного результату):

1) наявність певної кількості осіб-співучасників. При цьому їх мінімальне число мають бути осудними і такими, що досягли віку кримінальної відповідальності;

2) участь кожного співучасника у виконанні об'єктивної сторони складу злочину в цілому чи окремих її ознак. Іншими словами, йдеться про спільність їхніх дій, наявність єдиного злочинного результату і причинний зв'язок між діянням кожного учасника злочину та вказаним результатом;

3) попередня злочинна домовленість. Вона з об'єктивною неминучістю передбачає певний розподіл ролей, наявність розробленого хоча б у найзагальніших рисах плану і єдиного наміру щодо вчинення злочину.

Але на цьому спільні ознаки мають закінчуватися. Адже інший, вищий рівень суспільної небезпеки відповідного утворення потребує визначення додаткових ознак, за якими можна було б здійснювати відповідне відмежування.

На наш погляд, до наведених ознак доцільно віднести такі:

1. На відміну від організованої групи і злочинної організації для простої співучасті за попереднім зговором характерним є зговір на вчинення лише одного злочину. Це випливає із ст. 19 чинного КК, статей 25, 26 і 27 проекту КК.

Попередня злочинна домовленість у злочинній групі має випливати із спрямованості її учасників на неодноразове вчинення злочинів, передбачених однією чи різними статтями Особливої частини КК, а в злочинній організації, яка є найбільш небезпечним видом співучасті саме тому, що спектр її діяльності є найбільш широким, універсальним, — на неодноразове вчинення злочинів, передбачених тільки різними статтями. Домовленість саме про неоднора­зове вчинення злочинів змінює ступінь і характер суспільної небезпечності злочинної групи і злочинної організації як якісно нових видів співучасті за попереднім зговором. При цьому під неодноразовим вчиненням злочинів організованою групою слід розуміти повторне чи систе­матичне вчинення злочину, передбаченого однією із статей Особливої частини, а так само вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини, а під неодноразовим вчиненням злочинів злочинною організацією — вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК.

2. На відміну від співучасті за попереднім зговором, ознакою організованої групи і злочинної організації, у всякому разі на початок їх утворення, звичайно є наявність організатора — особи, яка створила або принаймні ініціювала створення групи (організації). Співучасть за попереднім зговором може характеризуватися наявністю організатора конкретного злочину, але не групи.

3. Навряд чи можна двох осіб вважати організацією. Тому обов'язковою ознакою зло­чинної організації є також її ієрархічна структура, яка із двох осіб у будь-якій організації не складається. Тому злочинна організація може складатися як мінімум з трьох осіб. Ієрархічною ж, на наше переконання, є тільки така структура, не менш як одна з ланок якої входить водночас у відносини як єдиноначальності, так і підпорядкованості.

Такий перелік обов'язкових ознак ґрунтується на об'єктивних даних про діяльність організованих груп (злочинних організацій), а їх закріплення в кримінальному законі обумо­влюється інтересами правоохоронної практики.

Не можна погодитися з включенням до необхідних ознак організованої групи (як це пропонується в ч. З ст. 27 проекту КК, а щодо банди — в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про бандитизм») такої, як стійкість, що має означати її стабільність і згуртованість, а також той факт, що особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів (окремі автори визначають стійкість дещо інакше — як згуртованість і відносно постійний склад учасників, об'єднаних спільною злочинною метою вчинення одного або кількох нападів)[1], а злочинної організації, такої як згуртованість. Спробуємо обґрунтувати свою позицію.

Ці два терміни — «стійкість» і «згуртованість» — розкриваються за допомогою інших термінів і за змістом є близькими. Семантичний аналіз показує, що термін стійкість означає твердість, завзятість і стабільність, а згуртованість — міцність, спаяність, одностайність і організованість. При цьому стабільність означає міцність і постійність, міцність — наявність сильних внутрішніх зв'язків, стабільність і твердість, твердість — міцність, силу, непохитність, рішучість і завзятість, завзятість — одностайність, невідступність, послідовність у здійсненні своєї діяльності та ін. Тобто зміст кожного із наведених термінів має дещо розпливчастий характер і не відповідає вимозі нормативної чіткості. Звичайно, їх можна об'єднати і спробувати дати таке, наприклад, визначення: стійкість організованої групи означає, що вона має постій­ний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, а також одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій. Проте і це визначення є суб'єктивним і не дозволяє правильно зрозуміти дух закону. Адже сучасні організовані групи часто характеризуються саме змінним складом (в силу зіткнень між ними з приводу розподілу сфер впливу, нейтралізації окремих їх членів правоохоронними органами тощо), а зв'язки між їх членами можуть бути, а можуть і не бути сильними: це залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це саме стосується і ступеня організованості (в одній групі може існувати принцип «смерть за порушення внутрішньої дисципліни», а в іншій панує анархія), одностайності при прийнятті рішень (погодьмося, організована злочинна група — це не партійне зібрання) і послідовності у здійсненні злочинних діянь (але про що мова: про те, що група займається злочинним промислом, чи про те, що поведінка учасників організованої групи під час чергового злочину закономірно випливає із умов попереднього зговору?). Треба мати на увазі і те, що за всіх інших обставин найбільш стабільною, згурто­ваною, міцною і завзятою буде група з двох осіб. Стабільність, згуртованість, міцність і завзятість звичайно зменшуються зворотно пропорційно кількості членів будь-якої групи.

З урахуванням викладеного стійкість і згуртованість, на наш погляд, можуть використо­вуватися лише як допоміжні ознаки організованої групи чи злочинної організації. Пояснюючи категоричність цього висновку, зазначимо і таке. Аналіз літератури, присвяченої питанням протидії організованій злочинності, демонструє, що окремі автори, змішуючи кримінально-правовий і кримінологічний аспекти проблеми, намагаються виділити якнайбільше ознак злочинної спільноти. Але при цьому ігнорується той факт, що наведені ознаки не тільки слугують у запобіжній діяльності правоохоронних органів орієнтиром для відмежування різних видів співучасті за попереднім зговором, а й за умови визнання їх законодавцем як обов'язкових вимагають надзвичайно складного і тривалого процесу доказування під час досудового слідства. Процесу, вимога об'єктивності якого передбачає необхідність спиратися передусім на об'єк­тивні ознаки.

Тому боротьбі з організованою злочинністю може тільки серйозно зашкодити, якщо обов'язковими ознаками організованої групи чи злочинної організації, як це пропонують окремі вчені та практики, будуть визнані такі, як стійкість, згуртованість, мобільність, тривалий термін діяльності, наявність корпоративних норм поведінки та дисципліни, розроблення планів зло­чинних дій і заходів захисту від викриття, кругова порука, вербування нових членів, розподіл прибутків залежно від ролі і місця у злочинному об'єднанні, корупційність зв'язків, створення «общаку», застосування насильства тощо. Добувати докази відповідності групи (організації) усім цим ознакам можна роками, але доведеність більшості з них завжди можна буде поставити під сумнів. Тобто усі ці ознаки характерні для будь-якої злочинної спільноти, але цей факт має передусім кримінологічне значення і факультативне кримінально-правове.

Намагання виділити якомога більше додаткових об'єктивних ознак можна також пояснити ігноруванням наявності, поряд з об'єктивними, і суб'єктивних ознак організованої групи чи злочинної організації. Наприклад, спільність умислу означає, що між членами організованої групи чи злочинної організації має постійну силу угода про вчинення злочинів. Вона не обов'язково передбачає наявність детального плану і може полягати у конклюдентних діях (іноді двом членам організованої групи достатньо одного жесту, щоб зрозуміти один одного і в зручний момент почати вчинення чергового злочину).

Після визначення ознак організованої групи і злочинної організації необхідно також нагадати про існування різних типів злочинних утворень, які значно відрізняються між собою ступенем та характером суспільної небезпеки, що має знайти відображення безпосередньо у майбутньому новому КК України. Намагаючись знову ж всіляко уникати застосування оціно­чних ознак, враховуючи той факт, що стосовно організованої злочинності її суспільна небезпека звичайно обумовлюється застосуванням чи не застосуванням зброї, а так само спрямованістю на вчинення злочинів різного ступеня небезпеки, намагаючись також якомога краще адаптувати зміни до КК, що пропонуються нами, до розглянутого у першому читанні проекту нового КК України, ми вважаємо за доцільне визначити три типи злочинних груп і три типи злочинних організацій таким чином.

Перший тип злочинної групи — це неозброєна група з двох чи більше осіб, які попередньо домовились про неодноразове вчинення злочинів, жоден з яких не є тяжким. Другий тип — озброєна та створена для неодноразового вчинення злочинів, жоден з яких не є тяжким чи особливо тяжким, або неозброєна злочинна група, створена для неодноразового вчинення злочинів, хоча б один з яких є тяжким чи особливо тяжким, а третій — озброєна злочинна група, створена для неодноразового вчинення злочинів, хоча б один з яких є тяжким чи особливо тяжким.

Відповідно, перший тип злочинної організації — це ієрархічно структуроване утворення, що складається з трьох чи більше осіб, які попередньо домовились про неодноразове вчинення злочинів, жоден з яких не є тяжким чи особливо тяжким. Злочинна організація другого типу — озброєна та створена для неодноразового вчинення злочинів, жоден з яких не є тяжким чи особливо тяжким, або неозброєна злочинна організація, створена для неодноразового вчинення злочинів, хоча б один з яких є тяжким чи особливо тяжким, а третього — озброєна злочинна організація, створена для неодноразового вчинення злочинів, хоча б один із яких є тяжким чи особливо тяжким.

Вважаємо, що в Особливу частину КК мають бути введені статті, якими передбачалися б відповідальність за створення злочинної групи перших двох типів та за участь у вчинюваних ними злочинах, за створення злочинної групи третього типу, за участь у ній та у вчинюваних нею злочинах, а також за створення злочинної організації першого типу та за участь у вчинюваних нею злочинах, і за створення злочинної організації другого і третього типу, за участь у них та у вчинюваних ними злочинах.

З іншого боку, мають передбачатися спеціальні підстави звільнення від відповідальності за участь в організованій групі (організації) осіб, які не є її активними членами. Так, особа, яка є членом злочинної групи (організації), має звільнятися від відповідальності, якщо вона: не брала участі в її створенні та у вчинюваному нею тяжкому злочині, добровільно заявила компетентним органам про своє членство у цій групі і сприяла запобіганню або припиненню її злочинної діяльності.

Доцільним видається також доповнення ст. 42 КК положенням, згідно з яким у разі участі особи у вчиненні злочину у складі злочинної групи чи злочинної організації суд, призначивши покарання окремо за кожний злочин, остаточно визначав би покарання за їх сукупністю шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у межах, встановлених ст. 25 КК (крім випадків, коли покарання призначено відповідно з правилами ст. 24 КК), виключи­вши можливість поглинення в таких випадках менш суворого покарання більш суворим.

За пропонованою конструкцією одна тільки участь у неозброєній злочинній групі, метою якої є вчинення злочинів, що не є тяжкими, не буде містити складу злочину (лише у разі вчинення особою підготовчих дій до вчинення конкретного злочину — кваліфікуватися за ч. 1 ст. 17 і відповідною статтею Особливої частини КК), але створення такої групи має кваліфікуватися за сукупністю з відповідною статтею Особливої частини КК. Наприклад, дії особи по створенню групи для неодноразових купівлі і продажу офіційних документів та підробки документів повинні бути кваліфіковані за статтею, яка передбачатиме відповідальність за створення злочинної групи, а також за ч. 2 ст. 193 і ч. 2 ст. 194 КК.

Запропоновані зміни і доповнення до КК України дозволили б чітко відмежувати:

1) групу осіб, що діє за попереднім зговором, від злочинної групи за такими ознаками як: а) домовленість учасників групи осіб, що діє за попереднім зговором, про одноразове вчинення злочину, передбаченого однією статтею Особливої частини КК (в злочинній групі існує домовленість про неодноразове вчинення злочинів, передбачених однією чи різними статтями КК); б) відсутність особи (осіб), яка організувала групу (в групі осіб за попереднім зговором може бути організатор злочину, але не групи);

2) злочинну групу від злочинної організації за такими ознаками: а) злочинна організація не може складатися з двох осіб; б) для злочинної організації характерна ієрархічна структура; в) в злочинній організації існує домовленість про неодноразове вчинення злочинів, передба­чених різними статтями КК;

3) злочинну організацію від банди за такими ознаками: а) банда може складатися лише із двох осіб; б) банда завжди озброєна; в) ієрархічна структура для банди не обов'язкова; г) метою банди є вчинення нападів, а злочинна організація може створюватися для вчинення будь-яких злочинів; д) банда може бути створена для вчинення лише одного нападу, а злочинна організація — для неодноразового вчинення злочинів.

З урахуванням надзвичайної небезпеки проникнення кримінальних елементів у структури правоохоронних органів неабияке правове і суспільне значення могло б мати і доповнення КК України нормою про відповідальність за зрадництво працівника правоохоронного органу. Адже випадки збирання і передавання працівником правоохоронного органу представникам організованої злочинності відомостей, що становлять державну таємницю чи іншої інформації, яка може бути використана на шкоду правопорядку, а так само усунення перешкод, надання засобів чи іншої допомоги у вчиненні злочинів та приховуванні їх останнім часом набули значного поширення. На це неодноразово звертав увагу і Президент України[2].

Кваліфікуючими ознаками такого зрадництва можна було б визначити вчинення їх керівником правоохоронного органу чи його структурного підрозділу та настання тяжких наслідків.

Коло працівників правоохоронних органів, на наш погляд, має бути чітко обмежене. Не повинно бути сумнівів у тому, що працівник того чи іншого органу є дійсно працівником правоохоронного органу. Видається, що ними мають бути лише відповідні посадові і службові особи органів прокуратури, міліції, податкової міліції, Служби безпеки, Управління державної охорони і Прикордонних військ України. Саме ці державні органи відповідають основним ознакам правоохоронних органів, а саме: а) вони є державними озброєними органами; б) виконують, поряд з профілактичною, одну чи кілька інших правоохоронних функцій, які є визначальними у діяльності цих органів; в) з огляду на їх функції щодо них здійснюється відповідне матеріально-технічне, військове, інформаційне та інше забезпечення; г) до праців­ників цих органів законом пред'являються спеціальні вимоги, а вони самі з метою найбільш ефективного виконання ними своїх обов'язків згідно із законом наділяються різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги і зовнішні ознаки належності до правоохо­ронних органів та користуються підвищеним правовим захистом.

До ст. 176 КК, яка передбачає відповідальність за винесення суддею завідомо неправо­судного вироку, треба увести кваліфікуючу обставину «вчинене за змовою з представниками організованої групи або злочинної організації» і відповідно посилити санкції статті.

Відповідні зміни і доповнення мають бути внесені до інших статей КК, а також до КПК України та ст. 14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Не повинна застосовуватися як ознака, що обтяжує відповідальність (ст. 41 КК), та як кваліфікуюча у всіх складах злочинів, в яких вона нині є, ознака «вчинення злочину організованою групою». Ст. 691 КК потребує коригування, а ст. 209 КК — виключення.

Відповідальність за створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань (груп) та участь у них окремо також зберігати в окремому складі недоцільно. Адже таке формування (група), якщо воно створене не для вчинення злочинів, є видом об'єднання громадян, не легалізованим у встановленому порядку, а якщо метою його є вчинення злочинів — організованою групою (злочинною організацією). Створення вказаного формування (групи), яке є озброєним, але не має мети вчинення злочинів, може стати кваліфікованим складом злочину «Порушення законодавства про об'єднання громадян». При цьому ознаки такого формування слід уточнити. Озброєною воєнізованою групою мала б бути група з двох чи більше осіб, яка: характеризується дисципліною; здійснює бойову, а також стройову чи фізичну підготовку; незаконно має на озброєнні хоча б один екземпляр придатної для використання вогнепальної, вибухової, іншого виду зброї, а озброєним воєнізованим формуванням — утво­рення, яке, крім того, є ієрархічно структурованим.


[1] Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Коментар судової практики з кримінальних справ // Право України. — 1996. — № 4. — С. 26; Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 6. — С. 44.

[2] Див.: Голос України. — 1995. — 1 лютого; Урядовий кур'єр. — 1998. — 19 лютого.

М.Хавронюк, кандидат юридичних наук, завідувач відділом проблем організації діяльності правоохоронних органів і боротьби із злочинністю Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України,
М.Мельник, кандидат юридичних наук, заступник керівника Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України.

«Право України». – 2000. – №4. – С. 59–64

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити