Окремі аспекти укладення мирової угоди у спорах про стягнення боргу: практика Вищого господарського суду України

.

Батрин Станіслав ВіталійовичПредметом висвітлення в межах даної статті є проблематика укладення мирової угоди в процесі вирішення судового спору у відповідності з вимогами господарського процесуального кодексу України.

За загальним правилом, порядок укладення мирової угоди на стадії вирішення спору в господарському суді визначений у статті 78 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Так, відповідно до положень ст. 78 ГПК, умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Наслідком розгляду відповідної заяви судом може стати ухвала суду про затвердження мирової угоди сторін. Водночас, господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Дана правомочність суду підкріплена положеннями ст. 80 ГПК України відповідно до якої, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема і у випадку, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Важливо відзначити, що для звернення до суду з заявою про досягнення мирного врегулювання спору, заявник повинен володіти необхідним обсягом повноважень. Саме тому, до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи у представників сторін є повноваження на вчинення таких дій.

Найбільш важливою гарантією чинності мирової угоди в майбутньому є положення господарського процесуального законодавства, якими передбачається, що мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Проте, як вбачається із судової практики, сторони при поданні заяв про досягнення мирного врегулювання спору, а також нижчестоящі суди часто не дотримуються даних вимог, а мирові угоди укладаються щодо тих прав та обов'язків, які виходять за межі предмету спору.

Вищий господарський суд України детально розглядає касаційні скарги в яких ставиться питання про скасування судових рішень нижчестоящих судів та прийняття постанови, якою буде відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної між сторонами у справі, - з огляду порушення норм процесуального права.

З останніх випадків судової практики заслуговує на увагу фрагментарний огляд справи 5019/2215/11, в ході розгляду якої сторонами досягнуто згоди щодо мирного врегулювання спору, однак, процесуальні вимоги до укладення мирової угоди дотримані не були.

Так, ухвалою Господарського суду Рівненські області від 25 жовтня 2011 року відбулося затвердження мирової угоди між сторонами спору. З матеріалів справи вбачається, що дочірнє підприємство "Ю енд Ай Інтернешнл" Корпорації "U & I International, Corp" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудтехпром Лтд" про стягнення 2 643 044 грн. 76 коп. заборгованості.

25 жовтня 2011 року через канцелярію суду надійшла підписана Дочірнім підприємством "Ю енд Ай Інтернешнл" Корпорації "U & I International, Corp" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерудтехпром Лтд" заява про затвердження судом укладеної між ними мирової угоди від 25.10.2011 р.

Як вважав суд першої інстанції, мирова угода від 25 жовтня 2011 року по справі №5019/2215/11 не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб, не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає затвердженню на умовах, викладених в мировій угоді. Зважаючи на це, керуючись ст.78, п. 7 ст.80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалив затвердити мирову угоду від 25.10.2011 р., укладену між Дочірнім підприємством "Ю енд Ай Інтернешнл" Корпорації "U & I International, Corp" (Позивач у справі), в особі директора Л.В. Гордієнко, що діє на підставі Статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерудтехпром Лтд" (Відповідач), в особі директора С.В. Бондаря, що діє на підставі Статуту, по справі №5019/2215/11, в наступній редакції:

1. Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудтехпром Лтд» визнає позовні вимоги Позивача - ДП «Ю енд Ай Інтернешнл» Корпорації "U & I International, Corp" в розмірі - 2643044,76 (Два мільйони шістсот сорок три тисячі сорок чотири грн. 76 коп.).

2. Сторони погодилися, що повернути грошові кошти у Відповідача немає реальної можливості і, що основна сума боргу може бути частково погашена за рахунок передачі Відповідачем у власність Позивача будівлі готелю-бару за ціною, визначеною у висновку експертного дослідження судової будівельно-технічної експертизи №10930/1_СС від 03.10.2011 р., а саме 2502240 (Два мільйони п'ятсот дві тисячі двісті сорок) гривень, в тому числі ПДВ в розмірі 417040 (Чотириста сімнадцять тисяч сорок) гривень.

3. У рахунок часткового погашення заборгованості Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудтехпром Лтд» зобов'язується передати у власність Дочірньому підприємству «Ю енд Ай Інтернешнл» Корпорації "U & I International, Corp", а Дочірнє підприємство «Ю енд Ай Інтернешнл» Корпорації "U & I International, Corp" зобов'язується прийняти у власність: будівлю готелю-бару, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Біла Криниця, вул. Рівненська, буд.112, що належить ТОВ «Нерудтехпром Лтд» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.10.2004 року, виданого виконавчим комітетом Білокриницької сільської ради, за ціною 2502240 (Два мільйони п'ятсот дві тисячі двісті сорок) гривень, в тому числі ПДВ в розмірі 417040 (Чотириста сімнадцять тисяч сорок) гривень.

4. Різницю між сумою боргу та вартістю приміщення, що передається, яка складає 140804,76 грн., а також витрати Позивача щодо сплати державного мита в розмірі — 25500 грн. та витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи в розмірі 236 грн., Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудтехпром Лтд» зобов'язується сплатити до 01.11.2012 року.

5. Провадження у справі №5019/2215/11 припинити.

Разом з тим, відповідно до ст. 106 ГПК України на ухвалу місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди може бути подана апеляційна скарга, окремо від скарги на рішення місцевого господарського суду.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, один з засновників (учасників) відповідача, Сухляк О.В., звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду та прийняти постанову, якою відмовити у затвердженні мирової угоди укладеної між ДП "Ю енд Ай Інтернешнл" Корпорації "U & I International, Corp" та ТзОВ "Нерудтехпром Лтд" на умовах, затверджених ухвалою суду від 25.10.2011 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилався на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, зазначав, що затверджена мирова угода порушує його корпоративні права, у товаристві, як його засновника.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року апеляційна скарга Сухляка О.В. розглянута по суті та залишена без задоволення, а ухвала Господарського суду першої інстанції залишена без змін. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції в своєму рішенні звернув увагу на вимоги до укладення мирової угоди, яких, на погляд суду, було дотримано. Як зазначено в Постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року, господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Отже, як вказав суд, мирова угода це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, задля яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити. В зв'язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке, згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов - якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх - небудь прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, відмова у затвердженні мирової угоди сторін, буде вважатись порушенням їх процесуальних прав, встановлених законом.

Як зазначено в Постанові від 09.04.2012 року, умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору. Умови мирової угоди не можуть поширюватися на осіб, які не є сторонами спору. Умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялись в позовній заяві. Якщо умови угоди містять зобов'язання щодо розпорядження майном, господарський суд повинен перевірити повноваження сторони щодо розпорядження цим майном.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків по суті справи:

 як вбачається з тексту мирової угоди та матеріалів справи, мирова угода стосується прав та обов'язків позивача та відповідача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та договором купівлі-продажу права вимоги, що є предметом спору у даній справі;

 затвердженою судом першої інстанції, мировою угодою було лише визначено спосіб погашення даної заборгованості - шляхом передачі нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості та сплати залишку заборгованості протягом року. Таким чином, затверджена мирова угода не виходить за межі предмету спору, оскільки безпосередньо стосується стягнення заборгованості з ТОВ "Нерудтехпром Лтд". Слід зазначити, що чинне законодавство не містить обмежень щодо визначення сторонами способу погашення/стягнення заборгованості, а відтак, затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами, не суперечить вимогам закону;

 зважаючи на те, що дана мирова угода відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, укладена в межах предмета спору у даній справі, не порушує ніяким чином чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відтак, місцевий господарський суд, правомірно, на думку колегії Рівненського апеляційного господарського суду, затвердив останню та, відповідно, припинив провадження у справі з покладенням судових витрат на відповідача, оскільки спір було доведено до суду з його вини.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, один з засновників (учасників) відповідача, Сухляк О.В., звернувся з касаційною скаргою, в якій просив прийняті у справі судові рішення скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у затвердженні мирової угоди, укладеної між сторонами у справі, оскільки вважає, що судами було порушено норми діючого законодавства.

В своїй касаційній скарзі скаржник звернув увагу на ту обставину, що судами не враховані приписи постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" (далі Постанова).

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України погодилася, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частиною 3 ст.78 ГПК України передбачено, що мирова угода може стосуватися лише прав та обов'язків сторін, щодо предмету позову.

В пункті 3.19 Постанови зазначено, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (ч.1 і 3 ст.78 ГПК України).

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмету позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета.

При затвердженні мирової угоди, судом першої інстанції не була врахована та обставина, що предметом позову у даній справі є стягнення грошових коштів у розмірі 2 643 044, 76 грн. і відповідно мирова угода могла стосуватися тільки грошових коштів в межах суми заявлених позовних вимог.

Предметом мирової угоди не могла бути будівля "Готелю - бару", розташованого за адресою: Рівненська область, Рівненський р-н, с. Б.Криниця, вул. Рівненська, 112.

За таких обставин, судова колегія прийшла до висновку про те, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 року про затвердження мирової угоди та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року підлягають скасуванню, а справа направленню до Господарського суду Рівненської області для розгляду по суті позовних вимог позивача.

В підсумку, з точки зору забезпечення прогнозованого результату судового розгляду, слід більш виважено підходити до укладення мирової угоди в процесі судового вирішення спорів, які виникли за вимогами про стягнення грошової заборгованості, оскільки господарський суд прийняв обговорювану правову позицію відповідно до якої не допускається зарахування грошових боргів в рахунок передання прав на інше майно.

© С.В. Батрин, директор юридичної компанії Lions Litigate, м. Київ
к.ю.н., м.н.с. Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

«Правовий тиждень» № 1-3 (335-337).

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити