Одне порушення – одна відповідальність

.

Одне порушення – одна відповідальність

Чи дотримуються цих принципів у своїй повсякденній практиці співробітники правоохоронних органів і суду?

Україна — правова держава. Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми Конституції є нормами прямої дії. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Це одні з основоположних правових принципів, закріплених в Основному Законі України.

Чи дотримуються цих принципів у своїй повсякденній практиці співробітники правоохоронних органів і суду? Для того, щоб відповісти на поставлене запитання, було здійснено аналіз судової практики Бориспільського районного суду Київської області за період із 2012 по 2015 рік. Для збереження чистоти експерименту обрано категорію справ, де виключено будь-який політичний чи економічний інтерес. Йдеться про адміністративні і кримінальні справи, пов’язані з притягненням до юридичної відповідальності осіб, винних у незаконному перетині державного кордону України з використанням підроблених документів. Такий підхід дає можливість виявити, як працює або не працює правоохоронна і судова система в процесі забезпечення повноти й об’єктивності розслідування і судового розгляду адміністративних і кримінальних справ без впливу сторонніх чинників, таких як «телефонне право» і корупція. Виявлені недоліки та прорахунки в роботі правоохоронних і судових органів можна буде врахувати і виправити в процесі проведення правової реформи та узагальнення судової практики.

У процесі дослідження було встановлено, що, крім притягнення до адміністративної відповідальності, одна й та ж сама особа за те ж саме правопорушення притягується ще і до кримінальної відповідальності. Кваліфікуючи діяння осіб, які намагалися перетинати кордон України, використовуючи підроблені документи, адміністративний суд цілком законно і обґрунтовано застосовує ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення й обирає їм визначену законом міру покарання.

Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді штрафу від 100 до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або адмінарешт строком до 15 діб.

Разом з тим прокуратура, органи МВС і суди загальної юрисдикції додатково кваліфікують діяння цих осіб ще і за ч. 4 ст. 358 КК України, яка передбачає відповідальність за використання підробленого документа. Фактично одну й ту ж саму особу два рази притягують до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що категорично заборонено ст. 61 Конституції України.

У більшості випадків і адміністративний, і кримінальний суд обирає міру покарання у вигляді штрафу, але сума штрафу, яка призначається в порядку кримінального судочинства, як правило, є значно меншою, ніж та, яку встановлює адміністративний суд.

Практично всі особи, які були притягнені до адміністративної відповідальності за статтею 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ідуть на угоду з прокурором і визнають себе винними ще й у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Чому люди зізнаються у злочинах, які вони не вчиняли? Пояснити це можна як відсутністю належної правової допомоги на етапі слідства і судового розгляду, так і м’якістю встановленого судом покарання. Людині простіше визнати себе винною і завершити юридичну тяганину, ніж витрачати час, нерви і кошти на те, щоб доводити свою невинуватість в апеляційному суді. Крім того, переважна більшість наших громадян не вірить у правосуддя і тому свідомо іде на визнання вини й отримання судимості, що накладає на них певні обмеження в реалізації конституційних прав і свобод.

Яка користь державі від притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не вчиняли злочинів? Крім сумнівного поліпшення статистики у боротьбі зі злочинністю, жодної. Навпаки, держава зазнає збитків, оскільки прокурори, слідчі і судді безпідставно і незаконно витрачають бюджетні кошти на боротьбу з неіснуючими злочинами. Крім того, страждає імідж України як правової держави, що підриває довіру людей не лише до правосуддя, а й до держави в цілому.

Із усіх справ, що належать до цієї категорії, лише одна дійшла до касаційної інстанції. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 вересня 2015 року розглянув і частково задовольнив касаційну скаргу громадянина Т на вирок Бориспільського районного суду, згідно з яким його було визнано винним у вчиненні злочину, передбачено ч. 4 ст. 358 КК України, і обрано міру покарання у вигляді 500 гривень штрафу. У касаційній скарзі Т звернув увагу суду на те, що за інкриміноване йому правопорушення він уже був притягнений до адміністративної відповідальності й отримав міру покарання у вигляді штрафу 1700 гривень, про що свідчить постанова адміністративного суду, яка є в матеріалах справи. Наявність постанови адміністративного суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності виключає можливість притягнення тієї ж особи за те саме правопорушення ще і до кримінальної відповідальності.

Одна і та ж сама дія не може бути одночасно і кримінально-карним злочином, і адміністративним правопорушенням. Це класика юриспруденції.

Розкриваючи поняття злочину, ст. 11 КК України встановлює, що не є злочином дія або бездіяльність особи, яка хоча формально і містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, оскільки не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, державі чи суспільству.

По суті аналогічна юридична формула відображена й у ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де визначено, що адміністративним правопорушенням визнається дія чи бездіяльність особи, яка за своїм характером не тягне за собою кримінальної відповідальності. Саме малозначність діяння і відсутність суспільної небезпеки відмежовує кримінальний злочин від адміністративного правопорушення. Невже суддя Бориспільського районного суду, виносячи обвинувальний вирок громадянину Т, не знав цих елементарних правових принципів і правил? Чому судді Апеляційного суду проігнорували наявність у матеріалах справи постанови Адміністративного суду про притягнення громадянина Т до адміністративної відповідальності? Чому судді Вищого спеціалізованого суду задовольнили касаційну скаргу лише частково, а не скасували цей вирок як незаконний?

Кримінально-процесуальний кодекс забороняє двічі притягувати особу до кримінальної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення. У ст. 19 КПК визначено, що кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню є вирок суду, який набрав законної сили. У нашому випадку ситуація є ще простішою. Наявність постанови Адміністративного суду про притягнення до адміністративної відповідальності виключає можливість кваліфікувати ті ж самі дії як кримінальний злочин.

Свідомо чи несвідомо і прокурор, і слідчий, і судді, притягуючи громадянина Т до кримінальної відповідальності, грубо порушили вимоги ст. 61 Конституції України та ще цілої низки правових норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Якщо буде доведено, що у співробітників правоохоронних органів і суддів був умисел на притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, то їх дії слід кваліфікувати за ст. 372 (Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності) та 375 (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) КК України. Якщо такий умисел був відсутній, то дисциплінарної відповідальності їм не уникнути в будь-якому разі.

Незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності. Це стосується всіх громадян. Щодо співробітників правоохоронних органів і суддів, то незнання закону свідчить ще і про їхню професійну непридатність і веде до звільнення із займаної посади.

Принциповий підхід до вирішення справи громадянина Т має важливе практичне значення, оскільки дає можливість звернути увагу судів на цю категорію справ і виробити судову практику, яка унеможливить у майбутньому притягнення особи двічі до юридичної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення. Це буде сприяти збільшенню довіри громадян до правосуддя і дасть підстави посилатись на Конституцію не лише як на політичну декларацію, а й використовувати її як нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу і практичне застосування.

Олег БЕРЕЗЮК, Українське юридичне товариство

«День», №176, (2015), 29 вересня 2015.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити