Не ті пам’ятники рушимо, або Щодо посилення ролі «куховарок» в боротьбі з корупційними злочинами

.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, забезпечення державної безпеки покладається на відповідні правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Закон «Про основи національної безпеки України» (ст. 7) визначає, зокрема, що на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є – у сфері державної безпеки: поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності. 

З цього випливає, що боротьба з корупцією – це конституційна функція правоохоронних органів держави, яка не може бути делегована ні іншим державним органам, ні, тим більше, окремим фізичним особам.

Останнє пояснюється, зокрема і тим, що діяльність правоохоронних органів контролюється державою у межах прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121 Конституції України), парламентського контролю (ст. 85 Конституції України), контролю Рахункової палати та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст.ст. 98 і 101 Конституції України), контролю Ради національної безпеки і оборони України (ст. 107 Конституції України) тощо.

На відміну від цього діяльність так званих «громадських обвинувачів» не може системно контролюватися державою, оскільки нагляду за окремими фізичними особами в демократичній державі в принципі існувати не може.

Закон від 22 травня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення ролі громадянського суспільства в боротьбі з корупційними злочинами»  фактично пропонується механізм, за якого будь-яка фізична особа (член політичної партії, громадський активіст, журналіст чи звичайний пенсіонер) може (у тому числі з мотивів помсти, або з метою усунення політичних конкурентів – службових осіб, зокрема вищих службових осіб держави, а також суддів, прокурорів, слідчих тощо):

1) спровокувати службову особу виголосити слова, які можуть трактуватися як готовність прийняти пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди (див. ст. 368 КК), або підбурити службову особу до того, щоби вона захотіла перевірити на доброчесність іншу службову особу (див. ст. 370 КК);

2) зафіксувати їх слова (дії) заздалегідь замаскованими технічними засобами;

3) подати заяву про вчинення злочину службовою особою;

4) самостійно провести експертизу на предмет визначення того, що слова чи дії службової особи дійсно були вимовлені (вчинені) і зафіксовані саме цим технічним засобом;

5) вимагати як у слідчого, прокурора, так і безпосередньо в суду відсторонити службову особу з посади;

6) вимагати як у слідчого, прокурора, так і безпосередньо в суду застосування будь-яких інших заходів забезпечення кримінального провадження, у т.ч. взяття службової особи під варту;

7) отримувати копії ВСІХ матеріалів слідства;

8) вимагати завершити розслідування нашвидкуруч, за один місяць...

До того ж громадський обвинувач одночасно може бути і свідком, і потерпілим, й іншим учасником провадження (тобто, як випливає із п. 25 ст. 3 КПК, навіть адвокатом, понятим, сам собі експертом тощо (див. ч. 6 ст. 479-1 проекту).

При цьому слідчий і прокурор фактично мають діяти під керівництвом громадського обвинувача, бо в іншому випадку він може обійти їх і звертатися безпосередньо до суду, і вже протягом десяти днів з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань зобов’язані повідомити відповідну службову особу про підозру (ст. 479-7 проекту. Іноді цей строк є ще більш коротким – див. ст. 479-11), –  а суд зобов’язаний визнати докази, надані громадським обвинувачем, допустимими, навіть якщо вони, всупереч ст. 87 КПК, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Таким чином, у двох категоріях кримінальних проваджень (за статтями 368 і 370 КК) держава необґрунтовано втрачає монополію на проведення досудового розслідування.

Виникає небезпечний прецедент. Відтепер інші суб’єкти законодавчої ініціативи запитають, а чому вони не мають права виявляти інші злочини інших службових осіб, або злочини, пов’язані, наприклад, з наркотичними засобами, або злочини проти довкілля, або злочини проти безпеки виробництва, або злочини, пов’язані з порушенням виборчих, трудових та інших прав і свобод людини і громадянина...

Отже, настав час громадських лікарів, громадських вчителів, громадських дільничних міліції, громадських банкірів, громадських мерів міст, громадських прикордонників, громадських податківців, громадських контррозвідників і громадських розвідників... Якщо в усіх сферах діяльності держави провали, то рецепт, згідно з новим законом, простий – замість уповноваженої службової особи чи професіонала все зробить громадсько (чи політично?) свідома «куховарка». 

Микола Хавронюк

«Центр політико-правових реформ»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити