Микола Сірий: Право адвоката вільно публічно висловлюватися – незаперечна гарантія професійної діяльності

.

23 листопада 2012 р. голова ВКДКА Валентин Загарія у своєму коментарі УКРІНФОРМу повідомив, що до цього вищого дисциплінарного органу надійшла скарга, підставою для якої стало публічне зауваження члена Ради адвокатів міста Києва Миколи Сірого щодо певних положень нового КПК, причому очільник Вищої кваліфкомісії окреслив і діапазон покарання за такий «проступок» – від попередження до позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю. Ця новина тоді ж з’явилася і на сайті «Закону і бізнесу».

Відтоді серед адвокатів іде поголос про початок наступу на гласність в адвокатурі з боку її новообраного керівництва. Збентеженість і тривогу адвокатів можна зрозуміти, адже гласність є також одним з принципів судочинства, а отже, всі заяви адвоката є апріорі публічними, тобто правова позиція адвоката, яка на думку його опонента в процесі містить недостовірну інформацію про положення законодавства чи ця інформація викладена невірно, може стати підставою для притягнення до відповідальності. За роз’ясненнями щодо цієї неординарної події ми звернулися до її «винуватця» — адвоката, кандидата юридичних наук Миколи Івановича Сірого.

«Адвокат». Отже, Ви «прославилися» як перший адвокат в Україні, щодо якого подано скаргу за публічне висловлювання стосовно якості закону та навіть названо межу стягнення – припинення адвокатської діяльності. Нині, якщо вірити згаданій вище інформації у пресі, ВКДКА направила скаргу до Київської міської КДКА. Як Ви гадаєте, чи дійде до покарання?

М. Сірий. Перш ніж відповісти на це запитання, я б запропонував звернути увагу на дві обставини. По-перше, В. Загарія прокоментував подію таким чином, ймовірно, через свою недосвідченість, адже йдеться про реалізацію одного з основоположних прав людини – права на свободу висловлювань. По-друге, в центрі уваги тут не моя персона, а власне явище – можливість постановки подібного питання на такому високому юридичному рівні, оскільки цей випадок виявив неготовність адвокатури в особі її дисциплінарного органу критично осмислювати скарги подібного змісту.

«Адвокат». Чи Вам відомо, хто саме подав скаргу?

М. Сірий. Ні, я дізнався про факт її подання з газети «Закон і бізнес». Ще раз зазначу, що особа скаржника і моя тут не важливі, а важливою є сама оказія. В жодній з цивілізованих країн така скарга не розглядалася б, адже ідеться не просто про реалізацію адвокатом свого права, але й обов’язку, у разі якщо він, може й помиляючись, вважає, що якийсь закон чи юридичний механізм є шкідливим для суспільства чи порушує суспільні інтереси, апелювати до суспільства і обстоювати свою думку. В цьому проявляється професійний обов’язок адвоката, закріплений на рівні Конституції України як одна з функцій адвокатури. Те, що скаргу начебто прийняли та надали їй розголосу, знехтувавши цим положенням, зроджує думку, що справа була кимсь інспірована з метою залякування адвокатів – обрати одного з адвокатів, чиє ім’я звучало в пресі, і показово «відшмагати», аби інші не наважувалися виступати публічно.

«Адвокат». Чи Вам не здається, що Ваша участь у справі Юлії Тимошенко вплинула на вибір об’єкта для показового покарання за свободу висловлювань?

М. Сірий. Можливо, не власне моя участь, а правова позиція, якої я дотримувався у процесі, захищаючи і Юлію Володимирівну, і статус прем’єр-міністра. Я висловлював доводи на користь того, що посадовець політичного рівня не може за зазначені дії бути обвинуваченим за інкримінованою їй статтею, аби претензії такого характеру не пред’являлися ні до нинішнього, ні до майбутніх прем’єр-міністрів, оскільки можливість кримінального переслідування в даному разі підриває підвалини державного управління. Вийшовши за межі захисту від обвинувачення конкретної особи на рівень соціально-політичних узагальнень, я, імовірно, викликав гнів тих, хто намагається цього не допускати, а тримати адвокатів у вузьких рамках. Але наголошу, що норма права має застосовуватися для тієї мети, для якої вона була встановлена законодавцем. Ще з радянських часів кримінальні норми про зловживання (перевищення) владою або службовим становищем (нині – ст.ст. 364, 365 КК України) були сфокусовані лише на рівень звичайної службової діяльності, вони застосовувались та тлумачились вузькоспеціально. Це визнавалось доктриною і підтверджувалось всією попередньою судовою практикою. Між звичайною управлінською діяльністю і політичною існують доволі вагомі відмінності, нехтувати якими неприпустимо. Відтак довільне, розширене застосування зазначених норм до політичних рішень і дій цілком обґрунтовано викликає у демократичному світі рішучу критику та стурбованість вибірковим правосуддям, що має місце у випадку засудження Ю. Тимошенко, а також Ю. Луценка і інших.

«Адвокат». У кримінальному законі також є норма, що врівноважує право на кримінальний захист відповідальністю у разі завідомо неправдивого повідомлення про злочин. Натомість положення дисциплінарної відповідальності адвоката подібного урівноважуючого механізму не містять, через що адвоката за необхідності можна просто засмикати скаргами, кожну з яких кваліфкомісія прийматиме до провадження, проводитиме перевірку, витребувавши пояснення та інші матеріали від адвоката, а тоді розглядатиме справу за його присутності. Чи не доцільно було б встановити відповідальність осіб за завідомо неправдиву скаргу на адвоката?

М. Сірий. Це питання професійно правильного застосування норм права і незловживання правом. Насправді в країнах стабільного життя надзвичайно уважно ставляться до зловживання правом, зокрема притягують до відповідальності і адвокатів, і представників державних обвинувальних служб, якщо вони штучно створюють перешкоди у правозастосуванні. Світовий досвід знає чимало механізмів перешкоджання зловживанню правом, зокрема такому, як подання штучних судових позовів з метою перешкоджання діяльності підприємств-конкурентів. Якщо для нас – це звичайна рейдерська практика, то у світі з цим ефективно борються — якщо встановлюється, що певні адвокати цілеспрямовано це робили з метою створення перешкод правомірній діяльності, то вони піддаються стягненням аж до скасування ліцензій. Кожний правник, який застосовує норму права, від адвоката до прокурора, має дотримуватися форми і змісту норми, застосовувати її з метою, на яку вона спрямована та у передбачений законом спосіб. Той, хто викривлює суть норми, має нести відповідальність так само, як і той, за чиєю вказівкою норма застосовується із неправомірною метою.

«Адвокат». Чи наполягатимете Ви на притягненні до відповідальності того втаємниченого захисника громадської поінформованості, який на Вас поскаржився?

М. Сірий. Якщо дійде до розгляду справи, я ставитиму питання про відповідальність усіх осіб, причетних до неї в тій чи іншій мірі, бо я переконаний, що метою гласного «вкидування» інформації у суспільство – це спроба залякування адвокатів, підриву підвалин адвокатури, в основі якої лежить свобода слова. Адвокатура починається із права вільно висловити позицію.

Але оскільки від моменту оприлюднення інформації про скаргу минуло вже більше місяця і жодних юридичних формальностей досі не було виконано, я гадаю, що до розгляду скарги не дійде і скаржникові відмовлять. Можливо, не з симпатії до мене особисто, а задля уникнення негативної реакції адвокатського співтовариства у разі розгляду справи та навіть самого провадження за такою підставою. Принаймні на імідж адвокатури України це справило б украй негативний вплив. Не важливо, як розвиватиметься далі цей сюжет щодо мене особисто — я досить впевнено почуваюся в цьому спорі, а для адвокатури в цілому його подальша реалізація досить небезпечна. Якщо ініціатори справи зрозуміли, що існує межа, яку краще не переступати, і далі цього не намагатимуться робити, то можна у справі поставити крапку. Але якщо це тільки епізод, який унаочнює тенденцію, то не тільки для адвокатури, а й для всього українського суспільства він є своєрідним «дзвіночком»-застереженням. Тоді справа має стати предметом широкої дискусії із відповідними висновками, що така практика є неприпустимою і позиція осіб, які її провадять, суперечить принципам адвокатської діяльності та демократичного суспільства. Необхідно буде стати стіною на заваді подібним проявам і рішуче їх припинити.

«Адвокат». Як Ви гадаєте, чи зможе адвокатура стати стіною на захист своїх природних прав після подій 17 листопада, коли законно обрані делегати з одних областей України були вигнані з установчого з’їзду делегатами з інших областей?

М. Сірий. Справді, це питання є значно важливішим, ніж уся дискусія, що ми вели про мою персону і скаргу на мене. Адвокатура є надзвичайно важливим інститутом суспільства, і від того, що відбуватиметься в адвокатурі, залежить, як розвиватиметься усе суспільство. Тут я хотів би підкреслити, що практика сегментарного розвитку правової системи, коли окремо розвивалася адвокатура, окремо прокуратура, суд, господарська юстиція, адміністративна, себе вичерпала. Нині багатьом вже зрозуміло, що розвиток в режимі сегментарності приречений, оскільки всі інститути взаємопов’язані. Від стану справ в адвокатурі залежить стан справ у правосудді і навпаки. Сьогодні поставлено питання про те, що адвокатура має вийти на якісно новий рівень і зорганізуватися у повноцінну самоврядну систему, і це питання поставлено правильно. Але адвокатура як частина суспільства є до певної міри його віддзеркаленням. Як у суспільстві сьогодні відсутня правова активність у сенсі усвідомлення свого права і готовності його обстоювати, так ця хвороба має поширення і в адвокатському середовищі, незважаючи на те, що адвокати – люди юридично підготовлені. Як в ході регіональних конференцій, так і під час установчого з’їзду адвокати недостатньо виявляли активності, не повного мірою висловлювали публічно всі своєї позиції. І цим скористалися.

У мене особисто склалося враження, що посади в адвокатському самоврядуванні були розподілені ще до проведення з’їзду, а самі конференції і з’їзд були використані, щоб цей розподіл формалізувати. Але хочу підкреслити, що в основі діяльності адвокатури лежить не стільки формальний чинник, скільки чинник легітимності, наявності довіри адвокатських мас до тих органів, які представлятимуть адвокатуру. Тому твердження про те, що з’їзд відбувся і рішення прийняті формальною більшістю, є недостатньо переконливим. У прийнятті рішень установчого характеру, важливих для всієї адвокатури, мають брати участь представники усіх регіонів України. Якщо цього не змогли забезпечити нинішні управлінці від адвокатури, то це вельми прикра обставина. У питанні адвокатської самоорганізації має бути знайдено консенсус, прийнятний для адвокатів з усіх регіонів. Якщо цього не можуть досягти одні, то на їхнє місце мають прийти інші, спроможні знаходити необхідні компроміси.

«Адвокат». Уявляється, що в кабіні нашого адвокатського локомотива переважає переконання, що досить заручитися підтримкою адвокатів міста Києва і найчисельніших областей, скажімо Київської, Донецької та Харківської, — і думку решти «малих областей» можна знехтувати, наче на зборах акціонерів. Чи така позиція має перспективу?

М. Сірий. Поняття малих і великих областей не має права на існування в контексті адвокатського самоврядування. Хоча фундаментально демократична система має вибудовуватися виходячи з принципу «одна особа — один голос», але цей принцип має бути пом’якшений чинником регіональної рівності. Тобто при вирішенні одних питань згаданий принцип має лежати в основі, але також в системі органів адвокатського самоуправління має знайти відображення принцип рівності регіонів, адже чисельність адвокатів у них визначається не умовами, що залежать від юридичної професії, а географічними, демографічними, економічними й іншими умовами. Має існувати баланс демократичних принципів, коли йдеться про їх застосування на загальнодержавному рівні.

«Адвокат». Чи не заважає правильному розумінню і застосуванню демократичних принципів наш традиційний войовничий позитивізм, який під час проведення установчого з’їзду адвокатів України виявився у тому, що його оргкомітет усунули, а реєстрацію проводили самі адвокати на тій підставі, що формально функції оргкомітету були вичерпані на момент початку проведення з’їзду?

М. Сірий. З погляду позитивізму, природного права чи будь-якого іншого праворозуміння дотримання процедури є надзвичайно важливим для законності і легітимності рішень. В основу встановленого Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку проведення установчих конференцій та з’їзду було закладено принцип правонаступності, через який попередні органи адвокатури виконують певну важливу роль у формуванні нових органів. Як конференції не проводилися стихійно силами адвокатів, які б зібралися зненацька, а організовувалися місцевими КДКА, так і з’їзд мав розпочати оргкомітет (в особі ВККА), роль якого вичерпувалася з обранням президії з’їзду. Будь-які заяви про те, що можна було кому заманеться діяти на власний розсуд, не витримують критики. Перехід від однієї системи керівних органів адвокатури до іншої мав відбутися в належний спосіб. Натомість утворився розрив системи і передання керівних функцій не відбулося.

Складається враження, що силове «виривання» керівних функцій було кероване іззовні рукою якогось невидимого «диригента». Роблю такий висновок з того, що мене особливо здивувало, як злагоджено відвернулися організатори «результативного» з’їзду від майже половини делегатів, не припинивши його проведення і не спробувавши з’ясувати позицію колег і вступити в діалог. Нові лідери адвокатури не зробили спроби узгодити позиції, чи навіть їх з’ясувати, або якимсь іншим чином продемонструвати свою зрілість і готовність до виконання значущої представницької ролі. Просто бізнес-адвокатура взяла гору над рештою адвокатури у знайомий їй добре випробуваний спосіб.

«Адвокат». Отже, відтепер в адвокатурі запанують бізнесові звичаї?

М. Сірий. Певна напруга між бізнес-адвокатурою і традиційною класичною адвокатурою існує в усьому світі. Ця різниця є природною, оскільки існує розбіжність інтересів великого бізнесу і решти суспільства. Адвокатура, яка обслуговує великий бізнес, всюди несе на собі відбиток іншої структури інтересів, але виносити це напруження в суспільство, утверджувати примат інтересів невеликої заможної частини адвокатів над рештою є принципово хибним шляхом. В органах адвокатського самоврядування мають бути представлені носії ідеології всіх складових адвокатури у збалансованих пропорціях. З понад 35 — 40 тисяч адвокатів України всього кілька тисяч бізнес-адвокатів, які націлені у своїй діяльності на досягнення результату за всяку ціну. Тим, хто обслуговує великий бізнес «під вагомі відсотки», чужа система цінностей решти адвокатів, які працюють «на землі», знають справжню ціну адвокатського гонорару і своєю діяльністю утверджують право.

Це — різні ідеології, і треба розуміти їх різницю. Попри те, що у пресі ретранслюється теза про компромісний персональний склад органів адвокатського самоврядування, сформованих з представників Спілки адвокатів, Асоціації правників, Асоціації адвокатів, Союзу юристів, — насправді компромісу досягнуто не було.

«Адвокат». Можна сказати, що відбулася примусова заміна «старої адвокатської бюрократії», якій зараз безсоромно приписують всі можливі і уявні гріхи, на «директорів від адвокатури». Чи, може, це природний процес зміни поколінь?

М. Сірий. Ні. На жаль, відбувся розрив поколінь — порушення ще одного принципу розвитку адвокатури. Зрозуміло, що консерватизм старшого покоління і новаторство молоді конфліктують між собою і спричиняють дискусії, але їх результат — це компроміс, який становить фундамент ідеологічної цілісності адвокатури, що, своєю чергою, реалізує принцип наступності, зміцнює традицію. Процеси в адвокатурі мають відбуватися в еволюційному ключі. Не можна перекреслювати старше покоління з усім його досвідом, інакше наступне покоління також перекреслить своїх попередників і розпочне шлях пізнання з нуля. При формуванні нинішніх керівних органів адвокатури фактор ідеологічної спадковості також не був врахований — до їх складу не ввійшли люди, яких знає вся наша адвокатура не одне десятиліття, і таке ставлення є неприйнятним та безперспективним.

«Адвокат». Як Ви гадаєте, чи виправить ситуацію позачерговий з’їзд і які шанси на те, що він відбудеться?

М. Сірий. Позачерговий з’їзд має бути проведений обов’язково для того, аби зберегти обличчя української адвокатури. Навіть якщо на цьому з’їзді будуть обрані ті ж самі персоналії, процедуру все-таки треба пройти формально правильно, засвідчивши, що право кожного адвоката обирати і бути обраним дотримане. Для того щоб відновити легітимність органів самоврядування, обов’язково має відбутися з’їзд і дискусія щодо конфлікту в адвокатурі, участь у якій мають взяти усі свідомі адвокати, яким не байдуже до професійних прав, права на свободу слова і вільну думку. Без реалізації цих прав неможливий розвиток адвокатури. Держава нині наступає на суспільство через механізми державного впливу в усіх сферах, контролюючи інформаційні потоки й використовуючи інші засоби. Протистояти цьому наступові суспільство може через адвокатуру як свого представника, учасника суспільного діалогу про стан прав і свобод, правосуддя, доступ до нього й інші проблеми розвитку правової системи. Адвокат має не тільки опікуватися своїми клієнтами і справами, а й ініціювати діалог у суспільстві та брати в ньому участь. Для цього адвокат має бути частиною цілісної самоврядної корпорації, сформованої демократично і легітимно, а для цього позачерговий з’їзд має відбутися.

Леонід Лазебний

«Адвокат», № 12 (147) 2012. С. 3 – 6.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити