Микола МЕЛЬНИК: «Конституційний Суд своїм тлумаченням фактично змінив Конституцію України»

.

Микола Мельник15 березня цього року Конституційний Суд Украї­ни прийняв Рішення у справі за конституційним по­данням 51 народного депутата України щодо офіцій­ного тлумачення положення «на наступній черговій сесії Верховної Ради України», яке міститься в статті 155 Конституції України. Відповідно до цього Рішен­ня КСУ під наступною черговою сесією парламенту слід розуміти не лише безпосередньо наступну чер­гову сесію, що послідовно йде за сесією, на якій за­конопроект про внесення змін до Конституції України був попередньо схвалений, а й будь-яку іншу чергову сесію, що буде проводитися після тієї, на якій цей за­конопроект було попередньо схвалено.

Разом із тим ряд суддів Конституційного Суду ви­словили окремі думки, які розміщено на офіційному веб-сайті КСУ. На дум­ку редакції ЮВУ, найбільш ґрунтовною з них є окрема думка судді Миколи Мельника. Він вважає, що Рішення Конституційного Суду України є неправиль­ним за своєю суттю, а наданим офіційним тлумаченням КСУ змінив визначе­ний у Конституції порядок внесення змін до Основного Закону України.

У зв'язку з цим редакція вирішила опублікувати повний текст окремої думки судді КСУ Миколи Мельника. При цьому для кращого сприйняття да­ного об’ємного матеріалу дозволили собі зробити відповідні підзаголовки до певних частин тексту документа.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Мельника М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення «на наступній черговій сесії Верховної Ради України», яке міститься в статті 155 Конституції України

Конституційний Суд України в Рі­шенні у справі за конституційним по­данням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положен­ня «на наступній черговій сесії Вер­ховної Ради України», яке міститься у статті 155 Конституції України, від 15 березня 2016 року № 1-рп/2016 (далі — Рішення) вирішив, що «наступною черговою сесією Верховної Ради Украї­ни є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII «Внесення змін до Кон­ституції України» Основного Закону України та регламенту Верховної Ра­ди України і на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ра­ди України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституцій­ного складу Верховної Ради України».

Із цього вбачається, що наступною черговою сесією є не лише безпосе­редньо наступна (за номером) чергова сесія, що послідовно йде за сесією, на якій законопроект про внесення змін до Конституції України був попе­редньо схвалений, а й інша (будь-яка) чергова сесія, що проводитиметься піс­ля тієї, на якій цей законопроект було попередньо схвалено.

На мою думку, Рішення Конститу­ційного Суду України є неправильним за своєю суттю і таким, що спотворює зміст статті 155 Конституції, передба­чає передумови для нелегітимної зміни Основного Закону та серйозно пос­лаблює конституційно-правовий меха­нізм його охорони.

КСУ проігнорував свою попередню правову позицію

1. Надавши вказане офіційне тлу­мачення, Конституційний Суд Укра­їни проігнорував свою попередню правову позицію з цього питання, ви­кладену ним у Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі щодо повноважності Верховної Ради Украї­ни, в якому він, зокрема, констатував: «питання про внесення змін до Кон­ституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Вер­ховної Ради України послідовно (стат­тя 155 Конституції України)» (пункт 3 мотивувальної частини). У цьому Рішенні Конституційний Суд Украї­ни однозначно вказав на можливість прийняття такого законопроекту лише на безпосередньо наступній (за номе­ром) черговій сесії парламенту, а не на будь-якій іншій черговій сесії.

Внесення змін до Конституції України на двох послідовних сесіях парламенту дозволяє забезпечити ак­туальність та передбачуваність консти­туційного процесу. Адже Конституція України як особливий за своєю пра­вовою природою акт регулює виключ­но найважливіші суспільні відносини. Зміна їх конституційного регулюван­ня потребує відповідної підготовки й не може відбуватися раптово, в тому числі з точки зору готовності не лише законодавця, але й суспільства, кожно­го громадянина, належно усвідомити такі зміни, гарантувавши таким чином їх суспільну підтримку (легітимність). Проте надто тривала перерва між по­переднім схваленням законопроекту та остаточним його прийняттям як закону може призвести до втрати актуальнос­ті пропонованих конституційних змін, породити правову невизначеність регу­лювання суспільних відносин, поруши­ти стабільність Конституції України. Саме з цим пов’язане як встановлення необхідності перерви між попереднім та остаточним схваленням конститу­ційних змін, так і недопущення того, щоб ця перерва тривала надто довгий (або ж взагалі невизначений) період.

Таким було розуміння змісту ст. 155 Конституції України з моменту її при­йняття 28 червня 1996 року, такою бу­ла усталена конституційна практика реалізації процедури внесення змін до Основного Закону України. Змінивши в Рішенні свою попередню правову позицію, Конституційний Суд України жодним чином цього не вмотивував: не вказав ні на її помилковість, ні на об’єктивну зміну суспільних відносин, ні на будь-які інші причини. Таким чином, Конституційний Суд України виявив легковажне ставлення до влас­ної практики, продемонстрував прик­лад ігнорування своїх актів (Рішення від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002), чим опосередковано поставив під сумнів конституційну норму щодо обов’язковості до виконання на тери­торії України рішень Конституційного Суду України (частина друга статті 150 Основного Закону України).

КСУ неправильно визначив умови визнання парламентської сесії черговою

2. Відповідно до статті 155 Консти­туції України законопроект про вне­сення змін до Конституції України вва­жається прийнятим за наявності двох обов’язкових умов: 1) якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України; 2) якщо це голосування відбулося на наступній черговій сесії парламенту після попереднього схва­лення цього законопроекту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. При цьому кожна з цих умов має самостійний правовий харак­тер і визначається окремими норма­ми Конституції України. Так, перша стосується порядку організації роботи парламенту, а саме порядку проведен­ня сесій Верховної Ради України (стат­тя 82, частина перша статті 83, частина перша статті 84 Конституції України). Друга — процедури розгляду та при­йняття законів (частина друга статті 84, стаття 91 Конституції України).

Конституційний Суд України в Рі­шенні безпідставно змістовно поєднав ці умови між собою, поставивши їх реалізацію в залежність однієї від дру­гої. Зі змісту офіційного тлумачення, яке міститься в Рішенні, випливає, що наступною черговою сесією парламен­ту є чергова сесія, на якій відбудеться позитивне голосування за законопро­ект про внесення змін до Конститу­ції України, за результатами якого він буде прийнятий як закон. Натомість, якщо такий законопроект розгляда­тиметься Верховною Радою і буде по­ставлений на голосування, але не на­бере необхідної кількості голосів (не менш як дві третини від конституцій­ного складу парламенту), то така сесія, відповідно до наданого Конституцій­ним Судом України тлумачення, не вважатиметься наступною.

Таким чином, Конституційний Суд України, по суті, поставив визнання чергової сесії Верховної Ради України наступною в залежність не лише від того, розглядався чи не розглядався на ній законопроект про внесення змін до Конституції України, але і від резуль­татів голосування за нього. Однак це жодним чином не відповідає Консти­туції України, оскільки черговість та наступність парламентських сесій ви­значається порядком і строками скли­кання, послідовністю їх проведення, а не результатами розгляду на них відпо­відних питань.

КСУ заплутав розуміння статті 155 Конституції України

3. Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення положення «на наступній черговій сесії Верховної Ра­ди України», яке міститься в статті 155 Конституції України, у взаємозв’язку з положеннями статті 158 Основного Закону, штучно пов’язавши між собою конституційні приписи, які стосують­ся абсолютно різних питань (правових ситуацій). Так, статтею 155 визначено умови, за яких законопроект про вне­сення змін до Конституції України вважається прийнятим, а частиною першою статті 158 Основного Закону регламентовано умови та строки по­вторного подання (внесення) до Вер­ховної Ради України законопроекту, який розглядався парламентом, але не був прийнятий як закон.

Безперечно, що між положеннями вказаних статей Конституції України існує певний зв’язок, але зовсім не той, на який вказав Конституційний Суд України у Рішенні. Цей зв’язок полягає в тому, що положення ст. 155 Конституції дають розуміння того, ко­ли законопроект не вважається при­йнятим як закон, про який ідеться в статті 158 Основного Закону України. Зі змісту статті 155 Конституції Украї­ни вбачається, що такий законопроект не вважається прийнятим як закон, якщо він був попередньо схвалений парламентом, але на наступній чер­говій сесії за нього не проголосувало не менш як дві третини від конститу­ційного складу Верховної Ради України. Саме цей юридичний факт і визначає юридичні на­слідки у вигляді обмеження строків повторного подання цього законопроекту до пар­ламенту, які передбачаються статтею 158 Конституції Украї­ни. При цьому положення вка­заної статті жодним чином не уточнюють, яка чергова сесія парламенту є наступною, хоча саме ця відповідь на поруше­не в конституційному поданні питання була ключовою у ви­рішенні цієї справи.

КСУ фактично підмінив предмет офіційного тлумачення

4. Методологічно хибний підхід до визначення співвід­ношення положень ст. 155 і 158 Конституції України призвів до ще одного принципово не­правильного твердження, яке Конституційний Суд України поклав в основу обґрунтування даного ним офіційного тлума­чення положення «на наступ­ній черговій сесії Верховної Ради України», що міститься в статті 155 Конституції Укра­їни. Пославшись на результати системного та цільового тлу­мачення вказаного положення статті 155 Конституції України, яке, начеб­то, визначило необхідність його тлу­мачення у взаємозв’язку з частиною першою статті 158 Конституції Украї­ни (за якою, якщо законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався парламентом, і закон не був прийнятий, може бути поданий до парламенту не раніше, ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту), Конституційний Суд України констатував: «якщо законо­проект про внесення змін до Консти­туції України був попередньо схвале­ний більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався Верховною Радою України на її черговій сесії, то на нього не по­ширюється вказане положення части­ни першої статті 158 Основного Закону України» (підпункт 2.6 пункту 2 моти­вувальної частини Рішення).

Зі змісту цього твердження вбача­ється, що Конституційний Суд Украї­ни не вважає попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України розглядом такого законопроекту, а відтак «попередньо схвалений» законопроект — законо­проектом, «який розглядався Верхо­вною Радою України».

Однак, насправді, це не так, ос­кільки попереднє схвалення законо­проекту про внесення змін до Кон­ституції України, про яке йдеться в статті 155 Основного Закону України, є нічим іншим як його розглядом. Це однозначно випливає з положень Кон­ституції України, а також підтверджу­ється нормами регламенту Верховної Ради України та рішеннями Конститу­ційного Суду України. Так, процедура попереднього схвалення законопро­екту про внесення змін до Консти­туції України врегульована в главі 26 Регламенту Верховної Ради України, яка має назву «Розгляд законопроек­тів про внесення змін до Конституції України». Цією главою встановлено, що обговорення питань про попереднє схвалення та прийняття в цілому вка­заного законопроекту відбувається за однаковою процедурою, визначеною статтею 30 Регламенту Верховної Ради України. Крім того, Конституційний Суд України у своїх рішеннях одно­значно визнавав попереднє схвалення законопроекту його розглядом (див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року № 8-рп/98 у справі щодо внесення змін до Конституції України. — [Е­лектронний ресурс]. — Режим досту­пу : http://ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=8831).

Судді Конституційного Суду України

Із вказаного твердження вбачається, що Конституційний Суд України зро­бив ще один хибний висновок про те, що якщо положення частини першої статті 158 Конституції України не по­ширюється на попередньо схвалений, але не розглянутий Верховною Радою України на її черговій сесії законо­проект, то розгляд такого законопро­екту підлягає пролонгації — він мо­же бути розглянутий парламентом на іншій (будь-якій) черговій сесії. Без­умовно, для такого висновку не існує жодних конституційних підстав.

У результаті безпідставного взає­мопов’язування положень ст. 155 та 158 Основного Закону України, ма­ніпулювання термінами, алогічних і юридично необґрунтованих тверджень Конституційний Суд України допустив зміщення змістових акцентів досліджу­ваного конституційного положення та фактичну підміну предмета офіційного тлумачення, що позначилося на суті Рішення.

КСУ безпідставно прирівняв Регламент парламенту до Конституції України

5. У Рішенні Конституційний Суд України безпідставно вказав на мож­ливість змінювати процедуру внесення змін до Конституції України регламен­том Верховної Ради України, наділив­ши його непритаманною йому юри­дичною силою. Так, у Рішенні вказано, що «Верховна Рада України може пе­редбачити в регламенті Верховної Ради України можливість прийняття зако­нопроекту про внесення змін до Кон­ституції України як закону на пізнішій черговій сесії Верховної Ради України» (підпункт 2.7 пункту 2 мотивувальної частини Рішення). Таке твердження жодним чином не узгоджується з Ос­новним Законом України, оскільки виключно ним встановлено процедуру внесення змін до Конституції України, в тому числі в частині визначення сесії парламенту, на якій вказаний законо­проект може бути прийнятий як закон.

Крім того, те, що фактично регла­мент Верховної Ради України було по­ставлено на один юридичний рівень з Конституцією України і навіть надано йому перевагу над нею, суперечить статті 8 Основного Закону України, згідно з якою Конституція України має найвищу юридичну силу.

КСУ уникнув конкретної відповіді на порушене в поданні питання

6. Замість конкретної відповіді на порушене в конституційному подан­ні питання, яка б кореспондувалася із призначенням офіційного тлума­чення й містила чітке та однозначне роз’яснення змісту вказаного консти­туційного положення, Конституційний Суд України вдався до загальних фор­мулювань та недоречних посилань, які ускладнюють розуміння як суті самого роз’яснення, так і змісту відповідних приписів статті 155 Конституції Ук­раїни.

Офіційне тлумачення, яке б мало передбачати викладення з’ясованого в результаті дослідження змісту поло­ження статті 155 Конституції України «на наступній черговій сесії Верховної Ради України», у Рішенні підмінене цитуванням ряду положень цієї статті та загальною констатацією того, що наступною черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія парла­менту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» Основного Закону України та Регламенту Верхо­вної Ради України.

Таким твердженням Конституцій­ний Суд України не лише істотно у­складнив дане ним офіційне тлумачен­ня, але й безпідставно послався на роз­діл XIII «Внесення змін до Конституції України» Основного Закону України як на такий, що встановлює порядок проведення чергової і позачергової сесії парламенту, який регламентуєть­ся приписами зовсім іншого розділу Конституції України, а саме розділу IV «Верховна Рада України».

Безпідставним також є посилання в резолютивній частині Рішення на по­ложення частини першої статті 82, час­тин першої, другої, п’ятої ст. 83, час­тини другої статті 84, частини першої статті 158 Основного Закону України. По-перше, таке посилання (як від­повідне обґрунтування) вже зробле­не у мотивувальній частині Рішення. По-друге, воно не є й не може бути складовою офіційного тлума­чення положення ст. 155 Кон­ституції України, щодо якого звернулися автори клопотан­ня, оскільки стосується аспек­тів діяльності парламенту, не пов’язаних з питанням, пору­шеним ними, та не сприяють відповіді на нього.

КСУ не дослідив особливостей контексту застосування слова «наступний» у статті 155 Конституції України

7. Абсолютно зайвим ви­дається наведення в мотиву­вальній частині Рішення всіх випадків використання слова «наступний» у тексті Консти­туції України. Очевидним, а отже, таким, що не потребує жодного доведення, є зробле­ний на підставі цього висновок про те, що кожна стаття Кон­ституції України, яка містить це слово, має свій предмет ре­гулювання та власне змістове навантаження, які обумовлю­ють мету використання вказа­ного слова і його значення в контексті відповідного консти­туційно-правового регулюван­ня. Проте Конституційний Суд України обмежився вказаним висновком і навіть не зробив спроби дослідити особливості контексту, в якому застосовано слово «наступний» у статті 155 Конституції України.

Зрозумілим є також те, що в цій статті вказане слово використано сто­совно явища (сесії), яке може підда­ватися лічбі (перша сесія, друга сесія, третя сесія і т.д.). У такому ж само­му значенні, наприклад, слово «на­ступний» застосовано в частині другій статті 96 Конституції України, в якій ідеться про те, що «Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік», з контек­сту якої однозначно випливає, що не пізніше 15 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України може подати до пар­ламенту проект закону про Державний бюджет України лише на 2016 рік.

Вказаний висновок підтверджуєть­ся корелятивним зв’язком, в якому перебувають слова «наступна» (сесія) і «попередньо» (схвалений) як елементи одного семантичного ряду. Цей зв’язок полягає в тому, що в ряді чергових се­сій парламенту (перша, друга, третя, четверта тощо), наприклад, друга сесія буде наступною після першої, а пер­ша — попередньою до другої. Відпо­відно третя сесія буде наступною після другої, а друга попередньою до третьої і так далі. Отже, у статті 155 Консти­туції України йдеться не про будь-які інші сесії парламенту, які проводити­муться пізніше в часі за визначену (по­передню), а саме про наступну — другу після першої.

КСУ діяв упереджено при розгляді цієї справи

8. При розгляді цієї справи Кон­ституційний Суд України не дотримав принципів повного і всебічного розгля­ду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень (стаття 4 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Результатом цього стало те, що Рішен­ня є вочевидь необґрунтованим: у ньому немає переконливих аргументів на ко­ристь даного офіційного тлумачення, а також логічного зв’язку між його резо­лютивною й мотивувальною частинами. Більше того, резолютивна та моти­вувальна частини Рішення відірва­ні одна від іншої та містять супе­речливі положення.

Обґрунтовуючи Рішення, Кон­ституційний Суд України переваж­но невдало подав компіляцію низ­ки конституційних положень, які мають лише опосередковане відно­шення до безпосереднього предме­та тлумачення в цій справі. Окре­мі аргументи, які Конституційний Суд України навів на користь да­ного ним офіційного тлумачен­ня, висловлені без органічного та логічного зв’язку з досліджуваним предметом.

Крім того, мотивуючи Рішення, Конституційний Суд України вия­вив очевидну вибірковість у підборі аргументів, які поклав в обґрунту­вання своєї позиції. Наприклад, з Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 ро­ку № 17-рп/2002 він використав лише те положення, яке стосувалося другорядного для цієї справи питання — розуміння положення «працює сесійно», яке міститься в частині першій стат­ті 82 Конституції України. Натомість, як уже зазначалося, Конституційний Суд України проігнорував правову позицію стосовно послідовного розгляду законо­проекту про внесення змін до Конститу­ції України на двох чергових сесіях, яка висловлена в згаданому Рішенні і має принциповий характер для правильного вирішення цієї справи.

Такий підхід до обґрунтування дано­го офіційного тлумачення може свідчи­ти про упередженість Конституційного Суду України при розгляді цієї справи, коли наведені в мотивувальній частині Рішення аргументи були підібрані під заздалегідь визначену концептуальну ідею його резолютивної частини, а не для того, щоб бути логічною передумо­вою для його прийняття.

Судді Конституційного Суду України

На це також може вказувати той факт, що розгляд цієї справи було проведено в письмовій формі слухання (за­критому засіданні), яка обмежується дослідженням зібраних у процесі кон­ституційного провадження матеріа­лів. У такій важливій і складній справі Конституційний Суд України відповід­но до процедурних вимог та очевидної об’єктивної необхідності зобов’язаний був провести усні слухання, що дало б можливість безпосередньо на пленар­ному засіданні заслухати представників суб’єкта права на конституційне по­дання, Президента України, Верховної Ради України, спеціалістів та експертів з питань конституційного права, мово­знавства тощо. У свою чергу, це дозво­лило б запобігти прийняттю вочевидь неправильного Рішення, яке може мати істотні негативні наслідки для конститу­ціоналізму в Україні.

Крім того, є сумніви щодо дотриман­ня встановленого порядку розподілу цієї справи, що також має значення для за­безпечення зазначених принципів.

КСУ делегітимізував конституційну процедуру внесення змін до Основного Закону України

Підсумовуючи викладене, вважаю за необхідне зауважити таке.

Метою офіційного тлумачення Кон­ституції України є з’ясування її реаль­ного змісту, усунення сумнівів щодо розуміння невизначеності чи неодно­значності конституційних положень. Натомість Конституційний Суд України даним у Рішенні офіційним тлумачен­ням лише заплутав розуміння чіткого й однозначного конституцій­ного поло­ження, сто­совно якого не виникало запитань ні при прийнят­ті Конститу­ції України у 1996 році, ні упродовж майже два­дцятирічного її застосуван­ня.

Таким чи­ном, свою функцію щодо офіційного тлумачення Конституції України Кон­ституційний Суд України виконав на­впаки — цілком зрозуміле конститу­ційне положення він зробив абсолютно незрозумілим. Він дав офіційне тлума­чення Основного Закону України, яке не відповідає принципу правової визна­ченості: воно є розпливчастим, неодно­значним і таким, що уможливлює різні варіанти здійснення процедури внесен­ня змін до Конституції України. Таке тлумачення ускладнює розуміння не лише положень статті 155 Конституції України, а й конституційної процеду­ри внесення змін до Основного Закону України загалом.

Фактично цим офіційним тлумачен­ням Конституційний Суд України змі­нив визначений у Конституції України порядок внесення змін до Основного Закону України. Це стосується й розді­лу XIII «Внесення змін до Конституції України» Основного Закону України, зміни до якого можуть бути внесені в особливому порядку. Процедура вне­сення змін до вказаного розділу перед­бачає не лише прийняття парламентом (не менш як двома третинами від його конституційного складу) відповідного законопроекту, а й затвердження все­українським референдумом (стаття 156 Конституції України). Таким чином, Конституційний Суд України переви­щив свої повноваження, підмінивши со­бою єдиний законодавчий орган у дер­жаві (Верховну Раду України) та Укра­їнський народ як єдине джерело влади в Україні. Він неправомірно здійснив ревізію Основного Закону України та порушив одну з основних гарантій на­родовладдя в Україні, яка полягає в неу­хильному дотриманні порядку внесення змін до Конституції України.

Дане Конституційним Судом Украї­ни офіційне тлумачення положення «наступна чергова сесія Верховної Ра­ди України», яке міститься в статті 155 Конституції України, створює переду­мови для неконституційного порядку внесення змін до Конституції України, делегітимізує конституційну процедуру внесення змін до Конституції України, а відтак, у разі внесення таких змін, і сам Основний Закон України.

Таке тлумачення, до того ж, може заблокувати практичну реалізацію по­ложень статті 158 Конституції України, а також конституційного права законо­давчої ініціативи в частині повторного подання до парламенту законопроекту про внесення змін до Конституції Ук­раїни.

У Рішенні фактично відбулося своє­рідне уконституювання нещодавно вне­сених змін до частини восьмої статті 149 регламенту Верховної Ради України, від­повідно до яких, якщо законопроект про внесення змін до Конститу­ції України був попередньо схвалений Верховною Радою України і не був розглянутий на наступній черговій сесії після попереднього схвален­ня, то такий законопроект розглядається Верховною Ра­дою України на наступній за нею черговій сесії.

Це Рішення дає можли­вість парламенту відтепер на власний розсуд визначати процедуру внесення змін до Основного Закону України в частині порядку розгляду та умов прийняття законо­проекту про внесення змін до Конституції України, що є грубим порушенням кон­ституційних засад щодо на­родовладдя, принципів вер­ховенства Основного Закону України та верховенства пра­ва (статті 5, 6, 8, 19 Консти­туції України).

Викладене вказує на ймовірність то­го, що діяльність Конституційного Су­ду України щодо розгляду цієї справи з самого початку була спрямована не на з’ясування справжнього змісту по­ложення «наступна чергова сесія Вер­ховної Ради України», яке міститься в статті 155 Конституції України, а на пошук аргументів для вирішення казу­альної політичної проблеми: створення правових підстав для пролонгації мож­ливості прийняття Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо де­централізації влади (реєстр. № 2217а).

Прийнявши Рішення, Конституцій­ний Суд України виконав невластиву для нього функцію: використовуючи право офіційно тлумачити Конституцію України, втрутився у розв’язання суто політичної проблеми, яка виникла в ре­зультаті діяльності відповідних політич­них суб’єктів і потребувала політичних засобів вирішення.

«Юридичний вісник України», №12 (1081) 25 – 31 березня 2016 року. С. 4 – 5№14 (1083) 8 – 14 квітня 2016 року. С. 4.

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити