Кримінальна відповідальність за хворобу

.

Як звичайний гострий бронхіт перетворився на підробку документів із викраденням шляхом шахрайства

Любов ПОЛИНЬ
Спеціально для «Юридичної газети»

СПРАВИ БУДЕННІ...

Лікар і пацієнтВ основу цієї статті хотілося би покласти два основоположні принципи українського законодавства. Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Частиною другою ст. 2 Кримінального кодексу України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тепер запрошуємо колег- юристів обговорити та піддати критиці одну доволі цікаву й показову справу. Пам’ятаючи біблійні настанови, не судитимемо людей чи їхні дії, будемо оцінювати лише юридичну техніку при застосуванні тих чи інших положень законодавства.

Фабула справи полягає в тому, що прокурора Обухівського району Київської області Василя Хруща відсторонили від виконання службових обов’язків і звільнили з органів прокуратури через порушення щодо нього кримінальної справи. Як виявилося, пан Хрущ умисно використав завідомо підроблений документ, а саме – листок непрацездатності від 21 лютого 2005 року про те, що він з 15 по 21 лютого 2005 року, перебуваючи у щорічній відпустці, хворів на хронічний бронхіт. Сам В. Хрущ із 19 лютого по 2 березня 2005 року відпочивав у Єгипті. Після повернення з-за кордону В. Хрущ 3 березня 2005 року подав на ім’я прокурора Київської області рапорт, в якому просив подовжити йому строк перебування у відпустці з 9 по 15 березня 2005 року у зв’язку з тим, що він з 15 по 21 лютого 2005 року хворів, на підтвердження чого і подав згадуваний листок непрацездатності.

...ЩО ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА КРИМІНАЛЬНІ...

Перший заступник прокурора Київської області Геннадій Клюге 23 січня 2006 року порушив стосовно прокурора Обухівського району Київської області В. Хруща кримінальну справу за ст. 358 ч. 3 Кримінального кодексу України (використання завідомо підробленого документа).

Відповідно до ч. 1 ст. 112 КПК України у всіх справах про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів, досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. В день порушення кримінальної справи, справу за письмовою вказівкою прокурора Київської області, яка є обов’язковою для виконання, для провадження досудового слідства було передано прокурору з питань нагляду за дотриманням і застосуванням законів на транспорті Іванову, статус якого прирівняли до статусу прокурора району.

Пан Іванов прийняв справу до свого провадження, повідомив про це прокурора Київської області і протягом розслідування проводив слідчі дії, керуючись повноваженнями та правами слідчого, узгоджував свої процесуальні дії з прокурором Київської області Юрієм Гайсинським та всі документи, які згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України підлягають направленню прокурору для відома, спрямовував прокурору Київської області.
Прокурор Київської області пан Гайсинський особисто проводив слідчі дії у цій кримінальній справі, продовжував строк досудового слідства, затверджував окремі процесуальні документи тощо.

Відповідно до ст. 225 КПК України слідчий направляє справу з обвинувальним висновком прокурору, який здійснює нагляд за дотриманням законів під час досудового слідства. Згідно зі ст. 227 КПК України повноваження прокурора у цій кримінальній справі здійснював прокурор Київської області Ю. Гайсинський, який у відповідності до ст. 229 КПК повинен був затвердити обвинувальний висновок чи скласти новий, повернути справу для додаткового розслідування або взагалі її закрити. Пункт 12 ч. 2 ст. 370 КПК України встановлює, що вирок потрібно скасувати, якщо обвинувальний висновок не затверджений прокурором. Таким чином, лише цієї підстави достатньо для того, щоб визнати вирок суду неправомірним та скасувати його.

Прокурорський нагляд реалізується, зокрема, в тому, що прокурор, отримавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов’язаний перевірити, чи мала місце подія злочину, чи має вказане діяння склад злочину, чи правильно кваліфіковано дії обвинувачуваного, чи дотримано вимог закону при складанні обвинувального висновку, чи були додержані права підозрюваного й обвинувачуваного на захист та інше.

Розглядаючи матеріали справи, вбачається, що вона не перевірялася прокурором і обвинувальний висновок у цій справі прокурором не затверджувався.

Виходить, коли до суду буде передано притягнуту за вуха справу, відповідальність ляже на слідчого, який проводив досудове слідство, прокурора Іванова. А ті, хто мав не допустити неправомірного порушення карної справи, не заплямують свої мундири, мовляв, справи в очі не бачили...

...З ПОРУШЕННЯМ НОРМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО...

Обвинувачуваний у справі В. Хрущ, усвідомлюючи безпідставність висунутих звинувачень, оскаржив у суді постанову про порушення карної справи на підставах, викладених нижче.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 30.01.2003 № З-рп/2003, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України, що унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи, а також відповідно до роз’яснень Верховного суду України, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №1 від 11.02.2005 «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи», якими на той час регламентувався порядок оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи, В. Хрущ 15 лютого 2005 року подав до Печерського районного суду м. Києва скаргу на постанову заступника прокурора Київської області про порушення відносно нього кримінальної справи.

Згідно з чинним Кримінально-процесуальним кодексом України орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якого знаходиться справа, у встановлений суддею термін зобов’язаний подати до суду матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи. Скаргу, подану паном Хрущем, не було розглянуто по суті у зв’язку з тим, що прокуратура Київської області у встановлений строк матеріалів справи до суду не подала, а прокурор на судовому засіданні не з’явився. З огляду на це розгляд скарги обвинуваченого переносився 12 разів упродовж п’яти місяців, незважаючи на ухвалені судом рішення, якими відповідних посадових осіб було зобов’язано надати суду матеріали цієї справи. Під час досудового слідства скарга пана Хруща на постанову про порушення кримінальної справи по суті розглянута так і не була, чим було порушено гарантоване Конституцією України право В. Хруща на оскарження. Залишається відкритим питання про те, наскільки свідомими були такі дії...

Відповідно до українського законодавства вказаних вище підстав цілком достатньо для беззаперечного скасування вироку суду по цій справі. Однак справу було розглянуто, в результаті чого суд дійшов вельми неоднозначних, на наш погляд, висновків.

...ТА МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА

Лікар В. Боровик, який здійснював огляд обвинуваченого та виписував йому листок непрацездатності, під час досудового і судового слідства проведення огляду заперечував і вказав, що виписав листок непрацездатності пану Хрущу, не проводячи медичного огляду останнього. При цьому лікар завів амбулаторну картку на ім’я В. Хруща із зазначенням адреси проживання хворого – м. Київ, вул. Івана Кудрі 30, кв. 25. Такі дії він обґрунтовував необхідністю територіального віднесення хворого до Печерського району міста Києва. Пан Боровик стверджував, що ніколи до цього випадку і після нього не виписував амбулаторну картку особам за вигаданою або недійсною адресою проживання. Дії лікаря підтверджуються копією журналу реєстрації корінців листків непрацездатності.

Свідчення В. Боровика судом визнано такими, що об’єктивно висвітлюють зміст подій, послідовними та отриманими з дотриманням норм кримінально-процесуального законодавства України, а сам факт непроведення огляду хворого вважається прямим підтвердженням підробленості листка непрацездатності.

Авторка має власну точку зору на події і пропонує колегам-юристам оцінити ситуацію під дещо іншим кутом.

Прокурора Обухівського району Київської області В. Хруща звинувачують у використанні завідомо підробленого листка непрацездатності, за що проти нього порушено кримінальну справу. Цю справу порушено на підставі пояснень лікаря В. Боровика, який повідомив, що підробив для пана Хруща листок непрацездатності за вказівкою керівника, медичного ж огляду В. Хруща не проводив.

Чи не здається вам дивним те, що за таких обставин прокуратура Київської області, викривши злочинну діяльність В. Хруща, не виявила ознак злочину в діях лікаря В. Боровика, який свідомо підробив цей листок непрацездатності?

У рамках порушеної проти В. Хруща кримінальної справи, лікар В. Боровик неодноразово допитувався як свідок і брав участь у проведенні очних ставок та інших слідчих діях.

Вбачається, що Боровик мав би допитуватися не як свідок у кримінальній справі відносно прокурора Обухівського району про використання завідомо підробленого листка непрацездатності, а як підозрюваний чи обвинувачуваний у справі про свідоме підроблення листка непрацездатності. В такому випадку йому гарантується право на захист, яким він не міг би скористатися як свідок. Він також не попереджався би про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань. У подальшому ви усвідомите важливість цієї деталі.

З 15 по 24 лютого 2005 року лікар В. Боровик виписав декілька листків непрацездатності особам, зареєстрованим по вул. Івана Кудрі в м. Києві. Відповідно до отриманих із ЖЕД КП «Київська брама» даних, п’ятеро осіб з цього переліку за вказаними в амбулаторних картах адресами по вул. Івана Кудрі не зареєстровані і зареєстрованими ніколи не були. А це, як на мене, досить вагома підстава сумніватися в об’єктивності та послідовності свідчень пана Боровика...

Розбіжності між датою відкриття лікарняного 15 лютого 2005 року та датою реєстрації листка непрацездатності В. Хруща в журналі (17 лютого 2005 року) лікар пояснює тим, що бланки листків він отримав під розпис після 15 лютого. У той же час два листки непрацездатності з номерами більшими, ніж номер листка непрацездатності, виданого обвинувачуваному, були зареєстровані 15 лютого 2005 року. У вас досі не виникло жодних сумнівів?

Свідок В. Боровик вказував, що виписав листок непрацездатності В. Хрущу за вказівкою начальника управління охорони здоров’я Печерської районної державної адміністрації м. Києва В. Сундєєва, який телефонував йому 17 лютого 2005 року і попросив виписати листок непрацездатності з 15 лютого 2005 року. Однак пан Сундєєв ці відомості спростував, заявивши, що В. Хруща не знає і В. Боровику з питанням виписування листка непрацездатності цій особі не звертався.

Не будемо розмірковувати, хто в цій ситуації каже правду, а хто – ні, однак, погодьтеся, такі обставини змушують критично оцінювати показання головного свідка обвинувачення.

Отже, якщо оцінити факт неупереджено, то показання свідка, який через свій правовий статус був неправомірно зобов’язаний давати свідчення, що в подальшому спростовуються показаннями інших свідків та іншими доказами, не вбачаються повністю об’єктивними, послідовними та отриманими з додержанням норм кримінально- процесуального законодавства.

А особливо, якщо взяти до уваги той факт, що свідок В. Боровик у приватній розмові з обвинувачуваним вказував на те, що був змушений дати такі свідчення під тиском з боку прокуратури. Проте наданий як доказ диктофон із записом цієї розмови судом було визнано неналежним доказом.

А ВИННІ В УСЬОМУ ГРОШІ...

Захоплення злочинцяСлід також зупинитися на суспільній небезпеці діяння, скоєного В. Хрущем, а саме – заволодінні державними коштами в сумі 520 гривень 60 копійок. Ця сума була нарахована прокурору Обухівського району внаслідок продовження відпустки з 3 по 9 березня 2005 року. Зауважте, що в цей час через значну кількість службових справ, що накопичилися за час відпустки і потребували вирішення, Хрущ перебував на робочому місці. При цьому офіційно виконувати службові обов’язки він не міг, оскільки для цього не мав повноважень через відпустку, яку просив подовжити з 9 по 15 лютого. Викрадення цінностей шляхом шахрайства відноситься до категорії корисливих злочинів.

Тепер уявіть такого собі прокурора Юрія Дєточкіна, який шляхом подання завідомо підробленого лікарняного економить державні гроші, бо працюючи цей тиждень «у штатному режимі» він отримав би більше. Жарти жартами, але суд по цій справі виніс обвинувальний вирок з усіма існуючими в таких випадках наслідками для майбутнього людини.

Отже, розглянувши основні факти даної справи та свідчення, на яких суд ґрунтував свій вирок, можна оцінити цю справу як таку, що має всі підстави для оскарження в апеляційному порядку зі скасуванням вироку попередньої інстанції. Перегляд судових рішень запроваджений саме для того, щоби виправляти судові рішення, справедливість яких піддано сумніву.

КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА

Олег БЕРЕЗЮК, президент Київського юридичного товариства

Ознайомившись із матеріалами справи Василя Хруща (без вивчення самої кримінальної справи) у мене, як практикуючого адвоката, виникає багато запитань щодо техніки застосування тих чи інших положень законодавства посадовими особами прокуратури та суду.

Стає загадкою, чому прокурор Київської області, порушуючи вимоги ст. 112 КПК України, своєю письмовою вказівкою змінює підслідність і надсилає кримінальну справу для організації проведення досудового слідства не слідчому, як це передбачено законом, а прокурору з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті, статус якого прирівняний до статусу прокурора району. Адже прокурор не є процесуально уповноваженою особою, котра може самостійно проводити досудове слідство. В апараті обласної прокуратури існує слідчий відділ, що складається з досвідчених слідчих, які й повинні були проводити досудове слідство в цій справі. Чому ж тоді прокурор області не доручає їм розслідування кримінальної справи стосовно Василя Хруща? Можливо, тому, що слідчий згідно зі ст. 114 КПК України є процесуально незалежним і самостійним, а тому на нього буде тяжче чинити тиск, аніж на районного прокурора, який такої незалежності не має. А може районний прокурор більш кваліфікований і досвідчений спеціаліст за слідчих відділу? Та відповідь не це запитання може знати лише прокурор області, який приймав таке рішення, нам залишаться тільки гадати.

Не менший подив викликає позиція суду Печерського району м. Києва при спробі Василя Хруща скористатись правом оскаржити постанову про порушення кримінальної справи. Така судова тяганина є не зрозумілою, адже ст. 236-8 КПК України у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, надає судді право визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення кримінальної справи. Але суддя, порушуючи закон, так і не прийняв рішення по суті.

Постає справедливе запитання, чому правоохоронні органи, які вже давно не є такими, так цинічно порушують закон? Тому що корупція пронизала їх наскрізь, протекціонізм і кумівство сплелися разом і породили впевненість в абсолютну безкарність за скоєні злочини.

Тому і говорити про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин кримінальної справи немає сенсу. Приклад цьому – справа Василя Хруща.

Євген ЗАХАРОВ, голова Харківської правозахисної групи

На мій погляд, слідство могло досить легко визначити, чи виписав лікарняний саме пан Боровик.

Швидше за все, так і було, і Василь Хрущ цього не спростовував. Виходить, спір зачіпав тільки обставини виписки лікарняного листа.

Всі недоліки у справі мають виключно процедурний характер.

А з цього випливає, що така справа не могла з’явитися ні з чого – вірогідно, п. Хрущу хотів хтось помститися, тому й використав цю ситуацію.

Віталій СЕРДЮК, партнер Адвокатського об’єднання Адвокатська фірма «Актіо»

Слід зауважити, що без ретельного вивчення матеріалів кримінальної справи Василя Хруща немає можливості надати повний і ґрунтовний коментар щодо наявності у діях Хруща складу злочину, передбаченого ст. 358 ч. 3 Кримінального кодексу України.

Проте викликає сумнів неупередженість слідства, яке притягує В. Хруща до кримінальної відповідальності з використання завідомо підробленого листка непрацездатності, й при цьому навіть не порушує кримінальну справу проти лікаря, як особи, котра саме й підробила документ.

Практика свідчить про те, що притягнення працівників прокуратури або міліції до відповідальності за вчинені ними порушення законодавства України відбувається нечасто. Ще рідкіснішими є випадки, коли до відповідальності притягаються керівники відповідних органів. Утім, якщо повернутись до висвітлених у статті питань, то прокурори несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України за порушення закону, неналежне виконання службових обов’язків чи скоєння ганебного вчинку (ст. 48 ЗУ «Про прокуратуру»).

У свою чергу, звільнення за Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою ВРУ від 06.11.1991 № 1796-XII, відноситься до категорії дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані лише за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків або за проступок, що порочить його як працівника прокуратури.

Сергій ДАНИЛЕНКО, адвокат адвокатського об’єднання АФ «Сергій Козьяков і партнери»

Стосовно юридичної техніки застосування положень законодавства органами прокуратури по справі про звільнення прокурора Обухівського району Київської області Василя Хруща, можна сказали лише одне: дії органів прокуратури під час слідства та складання обвинувального висновку не бездоганні.

Органами прокуратури порушено право Василя Хруща на захист своїх прав та інтересів, гарантованих Конституцією України. Як вбачається з матеріалів справи, п. Хрущем було оскаржено постанову заступника прокурора Київської області Геннадій Клюге про порушення відносно нього кримінальної справи до Печерського районного суду м. Києва. Прокуратурою Київської області не надано до суду матеріалів справи. Представники прокуратури на судові засідання не з’являлись. Вважаю це нехтуванням норм законодавства.

Більше того, наведені вище дії здійснювались органами прокуратури, діяльність якої у відповідності до ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» повинна бути спрямована на утвердження верховенства закону та захист гарантованих Конституцією особистих прав і свобод людини та громадянина.

Досить незрозумілим є і саме обвинувачення Василя Хруща в скоєнні злочину, передбаченого ст. 358 ч. 3 Кримінального кодексу України (використання завідомо підробленого документа). В чому прокуратура вбачає умисне використання завідомо підробленого документу? Очевидно, що п. Хрущ, сам не підробляв листок непрацездатності, і в нього не виникало і не повинно було виникати сумнівів щодо законності отриманого від лікаря листка непрацездатності.

Якщо прокуратура вважає, що документ підроблений, тоді незрозуміло чому проти лікаря (В. Боровика) не порушено кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 ч. 1 КК України? Не встановлено прокуратурою та судом і наявності змови між В. Боровиком і В. Хрущем. Не зрозуміло, в чому саме полягає підробка документа.

Таким чином, можна дійти висновку, що під час проведення попереднього слідства допущено чимало порушень чинного законодавства. А факт, що прокурором не затверджено обвинувальний висновок взагалі є загадкою, відповідь на яку повинна надати Генеральна прокуратура України.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 370 ч. 12 КПК України вирок у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо обвинувальний висновок не затверджений прокурором.

Підсумовуючи всі ті порушення законодавства, які були допущені під час проведення слідства, можна зі впевненістю стверджувати лише одне: в апеляційній інстанції при перегляді вироку в обвинуваченого є всі підстави отримати судове рішення на свою користь.

Микола СІРИЙ, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук

Організація роботи прокуратури та чітке визначення прокурорських функцій нині є однією з найважливіших проблем у правовій системі України. В цій царині, особливо на практичному рівні, залишається чимало не вирішених питань.

Сьогодні суспільство очікує від прокуратури ефективної діяльності. Це очікування може справдитися лише тоді, коли належний захист будуть мати самі прокурори. Незаконне звільнення прокурорів – це теж проблема. У країні, в якій незахищені прокурори, незахищені й громадяни.

У радянській системі внутрішній розподіл повноважень в лавах прокуратури мав доволі умовний характер.

Прокурорська практика того періоду передбачала, що за рішенням прокурора області будь-який прокурор обласної прокуратури міг бути уповноваженим здійснювати розслідування у кримінальній справі, при цьому досить широко тлумачилися повноваження прокурора «особисто провадити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі» (п. 5 ст. 227 КПК України).

Нині в сучасній демократичній Україні логіка організації та діяльності прокуратури в першу чергу визначається Конституцією, яка в сфері кримінального переслідування в загальній формулі передбачає лише дві функції: підтримання державного обвинувачення в суді та нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121 Конституції України).

Як тимчасове виключення дозволена функція попереднього слідства, котру прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів (п. 9 Перехідних положень Конституції).

Щодо останньої функції, то слід наголосити, що йдеться саме про чинні закони України, а не про успадковану радянську прокурорсько-слідчу практику. При цьому, прокуратура є органом державної влади і на неї повною мірою поширюються вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відтак, якщо йдеться про виконання прокурорськими працівниками функцій досудового слідства та прокурорського нагляду, то лише у тих межах, які прямо визначені у Конституції та законах України. Так, органи досудового слідства вичерпно окреслені ст. 102 КПК України та ст. 112 КПК України, серед них йдеться про слідчих прокуратури, але не про прокурорів. В окремих випадках особисто провадити розслідування в повному обсязі по кримінальній справі вправі прокурор, що наділений повноваженнями по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства (саме в межах предмету розслідування цієї, а не будь-якої іншої справи).

У разі розслідування кримінальної справи обласною прокуратурою досудове слідство має здійснювати слідчий обласної прокуратури, а нагляд за ним виконувати відповідний заступник прокурора області та сам прокурор області.

При цьому в обласній прокуратурі лише заступник прокурора області та прокурор області як суб’єкти даного нагляду уповноважені (згідно з п. 5 ст. 227 КПК України) взяти справу до свого провадження та здійснити особисто розслідування. Інших жодних уповноважень ані Конституція України, ані КПК України не дозволяє. Зокрема, прокурор області не уповноважений на те, щоби на власний розсуд передавати проведення досудового слідства у справі будь-якому працівнику обласної прокуратури. Вільної передачі процесуальних повноважень у межах штату обласної прокуратури чинний КПК України не дозволяє.

Чітке визначення прокурорських повноважень – це не лише основа для впорядкування діяльності прокуратури, це також важливий елемент забезпечення прав і законних інтересів всіх учасників процесу, це процесуальна гарантія прав потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого.

Закріплюючи принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України), Основний Закон, перш за все, говорить про процесуальні гарантії. Визначаючи функції прокуратури, Конституція України тим самим гарантує, що у кожній справі, в якій ведеться досудове слідство, має бути присутня окрема функція прокурорського нагляду й окрема функція підтримки державного обвинувачення в суді. Саме таку реалізацію прокурорських повноважень як процесуальних гарантій законності зобов’язані забезпечувати на обласному рівні – прокурор області, а на республіканському – Генеральний прокурор.

«У необхідних випадках» прокурор, наділений повноваженнями здійснювати нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, вправі особисто здійснити розслідування у справі (п. 5 ст. 227 КПК України), але в такому разі всю відповідальність за дотримання законності він бере виключно на себе.

Положення ст. 63 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, окрім іншого, включає і вимогу щодо повноважень суб’єкта, який здійснює процесуальне доказування, тобто збирає та закріплює докази. Якщо докази було зібрано неповноважним суб’єктом, то це означає, що їх одержано незаконним шляхом. Ті ж самі правові наслідки мають і процесуальні дії виконані неповноважним суб’єктом.

«Юридична Газета», № 9 (144), березень 4, 2008. С. 8 – 9.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити