Корупція: Україна-Росія-Німеччина

.

Корупція: Україна-Росія-Німеччина

7–8 листопада 2014 року в якості експерта Центру політико-правових реформ я взяв участь в конференції з назвою «Немецко-русские Осенние встречи», що вже в 19-й раз організовували і провели Євангелічна Академія (Берлін) і громадська організація «Немецко-Русский обмен» (Берлін), на запрошення останніх.

Учасниками конференції були вчені і практики, а також аспіранти і студенти, усього більш як 100 осіб. Були присутні і прості німецькі пенсіонери, напевно члени Євангельської церкви. Цікаво, що німецьким пенсіонерам є справа до усього того важливого, що відбувається у світі. Вони активно ставили запитання і спілкувалися з доповідачами під час кавової паузи. Було багато студентів з України, Білорусі і Росії, які навчаються в Німеччині.

«Кримнашей» серед учасників конференції не було. Принаймні відвертих. Один із учасників конференції – нібито студент з України поставив переді мною запитання: як ми, українці, допустили до влади Порошенка, Коломойського та інших, які ті самі олігархи, що й інші, які правили за Януковича. Відповів на це, що українці надто толерантні, схильні до розумних компромісів і не кровожерливі, а революція аж до знищення останнього олігарха та їхніх прислужників завжди поєднана з необхідністю пролиття рік крові; ми це вже проходили приблизно сто років тому.

Цікаво, що проблеми корупції аспіранти німецьких університетів обговорюють під час колоквіумів, які систематично відбуваються в різних містах. При цьому знають один одного в обличчя і збираються на колоквіуми усі, хто пише дисертації по корупційній тематиці – незалежно від того, робиться погляд на проблему через призму кримінального, адміністративного права чи іншої галузі юриспруденції, соціології, політології, філософії чи математики. І в цьому є сенс!

У своєму виступі, який довго переповідати не буду, я говорив про причини, стан і наслідки корупції в Україні, про старі й нові засоби боротьби з нею, про оптимізм і скепсис... Зокрема зазначив, що Революція Гідності в Україні відбувалась як продемократична і антикомуністична, проєвропейська і антирадянська, а також антикримінальна і антикорупційна. Основним приводом до неї був обман: більшість хотіла наблизитися до визнаних європейських цінностей: справжнього народовладдя, поваги до прав людини...

Було однаково цікаво послухати представників і від України – Олега Хоменка (Internews Network), Галину Сеник (Центр протидії корупції), і від Росії – Олену Панфілову (Трансперенсі Інтернешнл Росія), Андрія Келиха (Центр розвитку демократії і прав людини), Володимира Римского (Фонд ИНДЕМ), і від Німеччини – Штефана Мелле (Немецко-Русский обмен), Рюдигера Райфа (центральне відділення боротьби з корупцією генеральної прокуратури Берліна), Вольфганга Шаупенштайнера (адвокат, колишній суддя і прокурор) та інших.

То чим же відрізняється корупція в країнах, які за індексом ТІ перебувають, одна на 12-му, друга – на 127, а третя – на 144 місці серед усіх країн світу (відгадайте з трьох разів, хто на якому)? (Звичайно, я пожартував під час виступу, що мрією українців є посунути Німеччину вище, а самим посісти почесне 12-те місце).

Утім, насправді індекс ТІ неточно відображає дійсну ситуацію, оскільки методологія, на якій він ґрунтується, не є ідеальною. Але відмовитися від цього індексу для ТІ – те саме, що компанії «Мерседес» відмовитися від свого бренду. З іншого боку, відмінність між 12 і 144 настільки велика, що помилка навіть в 20 пунктів абсолютно непомітна.

Масштаби і прояви корупції в Росії жахливі. Думаю, що вони є ще більш жахливими, ніж масштаби і прояви корупції в Україні за часів Януковича, а тому один із учасників конференції – представник Росії – був щиро здивований, чому Україна в рейтингу ТІ перебуває майже на 20 позицій нижче Росії.

Наприклад, відмова платити корупційні внески, які системно вимагаються російською поліцією, податківцями тощо від підприємців, загрожує останнім кримінальним провадженням і тюремним ув’язненням, а відкрите протистояння – каліцтвом і смертю. Ніхто з тих, кому в Росії належить хоча б крихта влади, не поступиться нею – бо це потягне для нього перехід в категорію кріпаків, з якої вирватись потім практично неможливо.

Корупція в Росії більш вигідна, ніж чесна праця – це стає правилом життя для більшості. Тому багато хто намагається влаштуватися на роботу з корупційним доходом. Втратити ж її через участь в корупційних схемах ніхто не боїться: якщо ти граєш за правилами корупційної гри, то ти захищений з усіх боків.

На відміну від цього у благополучній Німеччині поширені лише прості випадки хабарництва. Їх небагато. Так, прокуратура Берліну (місто з населенням 3,5 млн. осіб) протягом 2013 року розслідувала 120 кримінальних проваджень з ознаками корупції. Йшлося переважно про випадки одержання окремими чиновниками запрошень на обід чи вечерю або квитка на футбольний матч, рідко – про одержання хабара в грошовій формі. Ще раз: таких випадків небагато. Тому що виявляють факти корупції за допомогою налагодженої системи, що включає усі можливі засоби (оперативні, інформаторів тощо), а головне – корупціонер, якого викрили, втрачає все: робоче місце, гарну зарплату, соціальний пакет загалом і надію на краще майбутнє своє і членів своєї сім’ї.

За німецьким законодавством подарунки до 35 євро (сувеніри) дозволені і не караються. Подарунки вищої вартості передають в спеціальні фонди – ними ніхто не користується. Наприклад, всі можуть побачити в музеї під склом годинник з діамантами, що був подарований Путіним одному з німецьких високих чиновників. Нікому не потрібний, він покривається пилом у музейній витрині.

Журналіст Андрій Келих, який спеціалізується на корупції в російській армії, розповів, що непоодинокими були випадки, коли великі групи військовослужбовців строкової служби командири військових частин відправляли на будівництво, інші об’єкти підприємництва, де ті «проходили військову службу» в якості рабів, а власники підприємств ділилися з командирами-рабовласниками одержаними прибутками. Звісно, в цих корупційних схемах завжди задіяні представники відповідних контролюючих і правоохоронних органів.

Про антикорупційну освіту у середніх і вищих навчальних закладах Росії не йдеться. Скоріше навпаки, як жартують експерти: з дитинства відбувається корупційна освіта – де. кому і скільки треба давати, аби вирішити власні життєві проблеми. Соціолог Володимир Римський підтвердив, що корупція в системі охорони здоров’я стала настільки звичайним явищем, що ситуації, коли хворий не «подякував» лікареві, не може уявити собі ні хворий, ні лікар.

Антикорупційна тематика для російських журналістів стала надто небезпечною. Щоправда, можна сміливо писати про корупцію загалом, про її історію, витоки, загрози і навіть стан. Але описувати конкретні корупційні схеми, а тим більше із розкриттям імен їх учасників – це могли дозволити собі лише люди зі сталевими нервами. Більшість з них саме «могли». Тих, хто ще «може», майже не залишилось. У тому числі в живих.

В Україні – зовсім не так. Багато журналістів пише про корупцію, але від цього мало що змінюється. Я жартую: так звані «вишки бойка» допомогли стати депутатом парламенту і герою відповідних журналістських розслідувань, і журналістам–розслідувачам.

Оскільки редакційною політикою ЗМІ така тематика в сучасній Росії не може бути в принципі, то журналістські розслідування в сфері корупції поступово перейшли від звичайних журналістів до блогерів, таких як Олексій Навальний, і стали їх гірким житнім хлібом. У 2011 році майор Збройних Сил РФ Ігор Матвеєв через Ютуб звернувся до президента Росії і розповів про масштабні розкрадання військового майна у своїй військовій частині і про те, що солдат годують дешевим собачим кормом. Четвертий рік він перебуває в СІЗО як підозрюваний – нібито у побитті підлеглого, а громадськість збирає гроші для підтримки його сім’ї.

Андрій Келих із сумом підвів підсумки свого виступу: «В Росії нам залишається поки що одне – накопичувати бази даних щодо загальних схем і конкретних фактів корупції, місця знаходження майна корупціонерів тощо з надією, що коли-небудь ці дані будуть в нагоді».

Галина Сеник зазначила, що зусилля правоохоронців й активістів різних країн у справі протидії корупції треба поєднувати і нагадала про те, що українські активісти часто активно користувались досвідом і допомогою російського «РосПил» та інших таких організацій.

Олена Панфілова підтвердила, що в Росії немає жодного законодавства про захист інформаторів. А на моє запитання щодо громадянської активності і реакції росіян на події накшталт української «Врадіївки» відповіла, що в її країні «врадіївки» трапляються дуже часто, але найстрашніше те, що коли вони відбуваються, то здається, що гірше вже нічого не може бути, але минає час і люди бачать: може бути ще набагато гірше.

Росіяни фактично обвинуватили європейців у тому, що ті потакають російським корупціонерам, надто толерантно відносяться до них, дозволяючи безперешкодно купляти на викрадені з державного бюджету Росії нерухомість, яхти та інші цікаві речі, витрачати на європейській території брудні гроші – не менш брудні, ніж зароблені на торгівлі наркотиками чи жінками.

До речі, у 2015 році за ініціативою Великої Британії і всупереч скаженому спротиву багатьох держав має вирішуватися питання про створення всесвітнього публічного реєстру бенефіціарів (справжніх власників) майна. Деякі держави наполягають, щоби реєстр був відкритим лише для правоохоронних органів, а не для всіх бажаючих.

Петер Гліндер, керівник відділу контрольно-ревізійного управління Штутгарта, посміхається: часто в Росії кажуть, що корупція – двигун прогресу, посилаючись на те, що саме за допомогою корупційних виплат можна значно прискорити певні процеси, зокрема отримати необхідні дозволи, ліцензії, сертифікати, потрібні рішення в адміністративній, судовій чи політичній сферах.

Росіяни-підприємці, які працюють в Німеччині, бідкаються: «Дуже шкода, що у вас немає корупції і для отримання необхідного дозволу усім рівно треба чекати три тижні. В Росії я цю проблему вирішив би за три дні».

Корупція в Росії стала частиною її культури. Петер Гліндер, який часто буває в Росії і часто приймає делегації з Росії, бачить принципову різницю у стосунках між співробітниками у тому, що в Німеччині кожен працівник, незалежно від посади, чітко знає свою компетенцію і повноваження і сміливо приймає рішення в їх межах, а російські ж працівники, навіть високого рівня, з кожного приводу боязко відповідають на будь-які пропозиції щодо співробітництва і реалізації спільних проектів: «Я повинен запитати дозволу у свого керівництва».

Можливо, корупція в Росії буде квітнути доти, доки вистачатиме ресурсів для перерозподілу. В Україні ресурсів набагато менше і їх стало не вистачати – тому і сталася антикорупційна революція. Таку думку висловив Петер Гліндер.

Рікарда Баух, представниця ТІ Німеччина, зазначила, що німцям треба брати приклад з нас, українців, у прагненні щось змінити на краще у своєму житті. Було приємно чути.

Микола Хавронюк

«Центр політико-правових реформ»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити