Імітація боротьби з корупцією – передвиборча прикмета

.

ХабарНародний депутат Анатолій Гриценко, підтримуючи своє реноме прихильника "сильної руки", вирішив проявити ініціативу у боротьбі з корупцією і 2 грудня 2008 року вніс на розгляд парламенту зміни до кількох законів щодо протидії хабарництву.

Основною його новацією є значне посилення кримінальних санкцій за одержання хабара, зокрема, запровадження довічного позбавлення волі для слідчих, прокурорів і суддів за одержання хабара в особливо великих розмірах, поєднане із вчиненням деяких злочинів проти правосуддя.

Під час обговорення законопроекту 17 лютого цього року у сесійній залі парламенту його автор заявляв: "Виникало питання, а чи справедливо пожиттєве ув'язнення за хабар в 10 тисяч доларів... Я вважаю, жорстко, але справедливо.

Коли вбивають одну людину – це одне, це горе, це нещастя і за це треба відповідати, а коли вбивають віру в закон у десятків мільйонів, коли не може захистити себе ні бідна, ні багата людина в суді і коли рішенням судді або слідчим, або прокурором того ж вбивцю відводять від відповідальності, а садять за грати людину, яка не винна, або вирішують питання на користь когось, хто приніс гроші і вартість цих питань для держави мільйони, сотні мільйонів, навіть мільярдів, значить треба відповідати.

І якщо деякі судді-колядники наколядували понад мільйон і їх призначаємо ми пожиттєво, вибачте, хай сидять пожиттєво".

Зазначену вище позицію підтримала у першому читанні конституційна більшість народних обранців - 372 голоси "за".

Посилення кримінальної відповідальності чиновників як засіб в боротьбі з корупцією підтримує майже половина населення країни, точніше – 49,6% опитаних респондентів. Це - результати загальнонаціонального соціологічного опитування, проведеного у березні 2009 року Фондом "Демократичні ініціативи".

Незважаючи на таку одностайність в поглядах населення і політикуму, це рішення щодо посилення відповідальності не дозволить ні на крихту покращити ситуацію у цій сфері, а призведе до збільшення обсягу корупції.

Корупція є настільки складною соціальною проблемою, що її не можна вирішити таким простим шляхом: "посилимо покарання – і з переляку службові особи перестануть вимагати та брати хабарі".

Законодавець хоче виписати суспільству приємну на смак і вигляд пігулку. Але ця пігулка не здатна ні вилікувати хворобу в певній частині соціального тіла, ні знеболити, ні полегшити протікання хвороби.

Історія України вже має достатньо уроків, на яких могли б виучитися й ті, хто не хоче вчитися на чужих помилках, а віддає перевагу власним.

Класичним випадком у вітчизняній кримінології є запровадження у 1962 році смертної кари за зґвалтування, вчинене за особливо обтяжуючих обставин.

Тоді вищий законодавчий орган Радянської України був занепокоєний збільшенням випадків зґвалтувань і вирішив, що побороти це зло допоможе посилення покарання.

Після набрання чинності закону кількість зґвалтувань не зменшилася. Але, щоб не залишати свідків й уникнути розстрілу, злочинці практично в усіх випадках почали вбивати жертв зґвалтування. Загинули сотні жінок, які за інших обставин могли б залишитися живими.

Кримінальний закон – це дуже небезпечна зброя. Іноді вона працює за законом бумеранга, іноді стріляє рикошетом, іноді вбиває наповал невинних. Тому перш ніж хапатися за неї, треба ретельно спрогнозувати усі можливі наслідки.

Список авторського колективу розробників проекту закону "Про внесення змін до деяких законів України (щодо протидії хабарництву)" виглядає нескромно з огляду на те, що засоби розв'язання проблеми хабарництва обрано специфічні – лише кримінально-правові. Натомість автор законопроекту не є фахівцем в галузі кримінального права.

Відомо ж – "як пироги почне пекти чоботар...". І знову напрошуються неприємні асоціації. Наприклад, як одним розчерком була ліквідована ДАІ...

Хто-небудь взяв на себе мужність порахувати, скільки саме тисяч випадків загибелі і каліцтва людей додалось до середньостатистичних величин внаслідок цього рішення, і чи хто-небудь поніс відповідальність за непрофесіоналізм?

Згаданий вище законопроект навіть після його доопрацювання у профільному парламентському комітеті містить чимало небезпечних – своєю алогічністю, ненауковістю, суперечливістю – положень. І в такому вигляді його планується винести на розгляд Верховної Ради в другому читанні!

По-перше. Згідно з чинним кримінальним кодексом України покарання у виді довічного позбавлення волі може призначатися лише за злочини, пов’язані з умисним протиправним заподіянням смерті іншій людині за обтяжуючих обставин.

Злочини проти правосуддя, передбачені статтями 371, 372 та 375 КК, за вчинення яких законопроектом пропонується також встановити зазначене покарання, не є за своєю суспільною небезпекою співмірними із зазначеним вбивством, а тому встановлювати вказане покарання за них юридично необґрунтовано.

Таке покарання не відповідає принципу адекватності, і слова про "вбивство віри в закон у десятків мільйонів" – це, будемо відвертими, просто високопарні слова, лукавий пафосний стиль захисту власної точки зору.

Насправді вищою соціальною цінністю (читайте Конституцію та міжнародні акти) є життя людини. Його не можна зрівняти ні з чим іншим, бо не маючи життя, людина не може мати жодного ні матеріального, ні духовного інтересу, у тому числі жодної "віри".

В історії єдиного законодавчого органу сучасної України вже був випадок, коли на один рівень із життям людини дехто намагався поставити автомобіль - йдеться про законопроект, яким передбачалось встановити довічне позбавлення волі за незаконне заволодіння транспортним засобом. Отже, для декого власний автомобіль дорожче за чуже життя.

Тому немає нічого дивного, коли для другого дорожчим за людське життя є абстрактна "віра", а хто-небудь третій висуне пропозицію найбільш за людське життя берегти державу від узурпації влади. Українська ж середня людина з її нетривалим і складним шістдесятисемирічним життям так і буде залишатися на узбіччі суспільних інтересів.

По-друге. В сучасній гіперкорупційній Україні слідчий, прокурор, суддя у багатьох випадках, м'яко кажучи, не самостійні люди. При цьому кримінальні справи, у тому числі про одержання хабара, розслідують слідчі, підтримують обвинувачення прокурори, а виносять вироки судді. Замкнене коло.

Якщо "на кону" буде довічне ув'язнення, то чи не розгоряться нежартівливі війні? Чи не вийде так, що порушення справи на слідчого в одній "губернії" потягне за собою порушення справи на прокурора в іншій?

Чи не почнуть безслідно зникати хабародавці та інші свідки? А скільки стане коштувати закриття кримінальної справи? А звільнення від покарання? А вирок із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу - йдеться про визначені законом випадки призначення, як виняток, більш м'якого покарання, ніж передбачене санкцією?

А помилування? А скільки можна буде заробити на шантажі, пригрозивши, приміром, судді викриттям його у тому, чого він не вчиняв? На цьому можна буде навіть робити бізнес, звичайно, якщо мати гарний "дах"!

Згідно з пропонованою законопроектом приміткою до статті 368 КК України та з урахуванням норм законів про податок з доходів фізичних осіб, та про держбюджет на 2009 рік, особливо великий розмір хабара – це понад 90 750 гривень (більше $11 тисяч) – немаленькі гроші.

Для того, щоб отримати уявлення про існуючі сьогодні тенденції засудження за статтею 368 КК, пропонуємо ознайомитися з наступною таблицею.

Таблиця 1. Статистика засуджених за статтею 368 КК (одержання хабара) у 2002–2008 роках.

Статистика засуджених за статтею 368 КК (одержання хабара) у 2002–2008 роках

За даними Державної судової адміністрації України

На додаток зазначимо, що Міністерством внутрішніх справ було зареєстровано злочинів, передбачених статтею 368 КК:

у 2002 році – 2172; у 2003 році – 2337; у 2004 році – 2334; у 2005 році – 2857; у 2006 році – 2335; у 2007 році – 2146; у 2008 році – 1910.

Тобто до суду доходить лише одна з чотирьох – шести справ про такі злочини.

Висновки з даних Таблиці такі:

- при загальному незначному збільшенні кількості засуджених за статтею 368 КК не збільшується кількість засуджених за частиною 3 цієї статті, яка передбачає за одержання хабара в особливо великих розмірах або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з обов’язковою конфіскацією майна;

- від 20 до 50% переданих до суду справ щодо одержання хабара закривається на підставі закону - у зв'язку з передачею на поруки, амністією тощо;

- позбавлення волі застосовується лише до 5–10% засуджених за статтею 368 КК України, при цьому на строк понад 10 років за останні сім років засуджено (за частиною 3 статті 368 КК) дві особи;

- від 70 до 84% засуджених за статтею 368 КК звільняється від покарання;

- стаття 69 КК застосовується у середньому до 25–35% засуджених за статтею 368 КК України – практично до усіх, хто не був звільнений від покарання;

- конфіскація майна застосовується у середньому до 2,5–8,7% засуджених за статтею 368 КК, у тому числі до 1,0–7,5% засуджених за частиною 3 цієї статті.

По-третє. Побудова у законопроекті санкцій частини 4 статті 371, частини 3 статті 372 та частини 3 статті 375 КК, як абсолютно визначених, суперечить встановленим у статті 65 КК загальним засадам призначення покарання, оскільки унеможливлює для суду, при призначенні покарання, врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують й обтяжують покарання.
Це порушує право засудженої людини на пом’якшення відповідальності - не може існувати справедливості без милосердя. Отже і положення частини третьої статті 22 Конституції, яке забороняє при внесенні змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод.

У разі реалізації законопроекту, наприклад, за завідомо незаконне затримання, поєднане з одержанням хабара в особливо великому розмірі, винному може бути призначено покарання тільки у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Порівняймо: за умисне вбивство кількох дітей з особливою жорстокістю за законом (частина 2 статті 115 КК) може бути призначено і менш суворе покарання. Це справедливість?!!

На наш погляд, більше це схоже на знущання – і над логікою, і над суспільством (тим самим суспільством, в якому "вбивають віру в закон"). До речі, Конвенцією ООН проти корупції (2003) від держав-учасниць (України у тому числі) вимагається встановити такі кримінальні санкції, які враховують ступінь небезпеки відповідного злочину.

По-четверте. Як не можна ліквідувати бідність, заборонивши жебракування, як не можна ліквідувати проституцію, встановивши кримінальне покарання за неї, як не можна ліквідувати політичний безлад в державі, провівши чергові вибори до парламенту, так не можна і подолати корупцію у той спосіб, який пропонується законопроектом.

Корупція, хабарництво є політичною, соціальною, економічною та культурною проблемою українського суспільства, а не лише кримінально-правовою.

Тому і розв'язувати її слід комплексно – усім миром і за допомогою усіх наявних засобів. Але передовсім треба подолати безлад в усіх гілках та у стовбурі державної влади, почавши з самого коріння.

В галузі власне кримінального права починати треба також аж ніяк не з посилення санкцій, а можливо, навпаки, з їх певного зниження – з метою забезпечити реалізацію принципу невідворотності кримінальної відповідальності.

Загалом головними на сьогодні кримінально-правовими проблемами боротьби з хабарництвом вважаємо, по-перше, недостатню ефективність дій щодо виявлення і притягнення хабарників до відповідальності.

Для того, щоб уявити собі ступінь латентності хабарництва, достатньо хоча б порівняти кількість засуджених хабарників з кількістю прийнятих у відповідний період у цілому по країні рішень про передачу у власність чи довгострокову оренду ділянок земель.

По-друге, наявність "лазівок" в законі, які дозволяють, як показано в Таблиці, формально не порушуючи закон, не застосовувати до переважної більшості хабарників санкції, встановлені чинним законом. Навіщо ж тоді їх посилювати?!!

Логічної відповіді на це запитання немає. Тільки політична. Але ще жоден політик у світі не доїхав до справжньої пошани і визнання своїм народом на кульгавій шкапі популізму.

Олександр Банчук, кандидат юридичних наук,
Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, для УП

«Українська правда»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити