Генпрокурор: посада конфліктів чи конфлікт посад

.

Шевченківський районний суд м. Києва прийняв рішення про поновлення на посаді Генерального прокурора України Святослава Піскуна, що викликало значний резонанс у суспільстві.

Думки юристів з приводу законності рішення суду розділились. Значна частина фахівців вважає, що рішення суду правильне, позаяк у ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» чітко визначено, в яких випадках можна звільнити Генпрокурора із посади. Оскільки передбачені цією статтею підстави відсутні, то і Указ Президента про звільнення Святослава Піскуна незаконний.

У судовому засіданні сторона відповідача не змогла навести переконливих доказів наявності законних підстав для звільнення Генерального прокурора і тому суд прийняв рішення про поновлення його на посаді. На перший погляд таке рішення правильне. Але ми знаємо, що основне завдання суду полягає у вирішенні спору і врегулюванні конфлікту. У нашому випадку вийшло все навпаки. Суд не тільки не врегулював конфлікт, він його ще більше загострив. У результаті такого рішення суду Україна має двох Генеральних прокурорів. Ця ситуація схожа на ту, коли людина приходить до лікаря, лікар встановлює діагноз, призначає курс лікування, але, незважаючи на дотримання пацієнтом рекомендацій лікаря, хвороба не минає. Тут ми маємо або неправильний діагноз або неправильне лікування. Так само відбувається і в юридичній сфері.

Якщо суд приймає рішення, яке не дає однозначної відповіді яким чином потрібно врегулювати той чи інший конфлікт, то він нагадує медика, який призначає неефективне лікування.

Розглядаючи позов Святослава Піскуна, суд мав урахувати всі обставини цього звільнення і прийняти таке рішення, в результаті якого було б однозначно вирішено, хто ж саме має обіймати посаду Генерального прокурора України. Рішення Шевченківського суду такої відповіді не дає. Якщо Президент спробує його виконати і поновить Святослава Піскуна на посаді Генпрокурора, то він дасть всі підстави Олександру Медведьку для звернення до суду з аналогічним позовом. І так може тривати безкінечно.

Чи мав право Президент одноосібно звільняти Генпрокурора із обійманої посади? Закон однозначної відповіді на це запитання не дає. У ст. 106 Конституції України йдеться лише про те, що Президент України «призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генпрокурора України та звільняє його з посади». Щодо призначення на посаду, то тут зрозуміло, що має бути згода Верховної Ради, але чи потрібна згода парламенту при звільненні Генпрокурора, однозначної відповіді немає. Деякі юристи намагаються трактувати це положення Конституції так, що Президент має право звільнити Генпрокурора без згоди ВР України. Вважаю таку думку хибною, оскільки в Конституції виписані загальні норми, з-поміж яких визначено тільки те, що Президент призначає і звільняє Генерального прокурора України. Більш детальні відповіді дає ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», в якій визначено, що звільнити Генпрокурора із посади можна лише у зв’язку із закінченням строку, на який його призначено, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, порушення вимог щодо несумісності, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, припинення його громадянства, подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, а також якщо Верховна Рада України висловила недовіру Генеральному прокурору. Це вичерпний перелік підстав, за наявності яких Президент може звільнити Генпрокурора із посади. У такий спосіб законодавець захистив Генпрокурора від необмеженого впливу на нього з боку однієї особи – Президента України. Але чи означає це, що Генпрокурор є недоторканною особою і його ніхто не може звільнити з посади? І що має робити Президент у тому випадку, коли вважає, що Генеральний прокурор не виправдав довіру і неналежним чином виконує свої обов’язки?

Як уже наголошувалось, Президент має звільнити Генпрокурора з посади якщо Верховна Рада висловила йому недовіру. Якщо Президент вважає, що Генеральний прокурор неналежно виконує свої обов’язки, то він має внести до Верховної Ради відповідне подання у тому самому порядку як і при призначенні та очікувати на рішення народних депутатів України.

Отже, стає очевидним, що і призначення, і відставка Генпрокурора залежить від двох суб’єктів: Президента і Верховної Ради України. Саме тому, якщо Президент має намір звільнити Генерального прокурора із посади з інших підстав, ніж передбачені у ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», то він має отримати на це згоду більшості народних депутатів України. Про це прямо ніде не сказано, але це випливає із внутрішньої логіки чинного законодавства.

Приймаючи відповідне рішення, суд, шляхом тлумачення юридичних норм, виходячи з конституційного принципу верховенства права, мав заповнити прогалини, які є в законодавстві і прийняти таке рішення, в якому було б однозначно сказано хто є Генеральним прокурором України.

Тепер щодо рішення Шевченківського районного суду. З огляду на фактичні обставини справи ми знаємо, що Президент видав Указ про зняття Святослава Піскуна із посади Генерального прокурора України попередньо не отримавши на це згоди Верховної Ради, але Верховна Рада конституційною більшістю голосів проголосувала за нового Генерального прокурора Олександра Медведька. Це означає, що більшість народних депутатів України погоджується з Указом Президента і тому таке рішення можна розцінювати як недовіру Святославу Піскуну. В іншому випадку народні депутати не проголосували б за нового Генпрокурора Олександра Медведька. Якби більшість депутатів Верховної Ради України не проголосувала за нового Генпрокурора, то рішення Шевченківського районного суду було б правильним і Президент мав би поновити Святослава Піскуна на посаді, але за тих фактичних обставин, які склались на сьогодні, Святослав Піскун не має жодних правових підстав перебувати на посаді Генпрокурора України. Сподіваємось, що апеляційний суд виправить помилку Шевченківського районного суду і прийме правильне рішення.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити