Дрімуче правове невігластво влади – виклик суспільству

.

Як повідомили на початку березня 2012 року кілька десятків українських ЗМІ, в Херсоні міліція затримала двох студентів місцевого вузу за розклеювання "антипрезидентських" листівок, які, на думку правоохоронців, "в грубій і образливій формі висміюють главу держави".

Дніпровський райвідділ міліції Херсона порушив проти студентів кримінальну справу за 2-ю частиною 296-ї статті КК України, "групове хуліганство". Студентів затримано, а згодом стосовно них обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд.

Пізніше в гуртожитку, де проживають студенти, співробітники Служби безпеки України шукали копіювальну техніку. За словами ректора Херсонського національного технічного університету Юрія Бардачева, "якщо суд визнає їх винними й засудить нехай навіть до умовного покарання, з університету обидва будуть відраховані – нам інженери із судимістю не потрібні".

Однак згодом, за повідомленням деяких ЗМІ, які послались на начальника УМВС Херсонської області генерал-майора Валерія Литвина, "кримінальна справа проти студентів була порушена для повного та об'єктивного встановлення всіх обставин. З'ясовано, що в діях студентів немає складу злочину.

9 березня 2012 року слідчим Дніпровського РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області винесено постанову про закриття кримінальної справи згідно з другим пунктом 6-ї статті Кримінально-процесуального кодексу України, за відсутністю складу злочину".

Враховуючи, що згаданий випадок не перший в Україні за останні роки, коли громадян за вираження їх поглядів і переконань притягують або намагаються притягнути до відповідальності нібито за хуліганство, вважаємо за необхідне висловити власну правову позицію – як стосовно порушення згаданої кримінальної справи, так і стосовно інших пов'язаних із цим обставин.

1. Для притягнення особи до відповідальності слідчий і прокурор повинні довести, а суд – підтвердити у своєму вироку точну відповідність її дій визначеним у законі ознакам того чи іншого правопорушення.

Відповідно до статті 296 КК України хуліганством є "грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом".

Отже, доведеною в суді повинна бути сукупність таких ознак, як "грубе порушення громадського порядку", мотив "явної неповаги до суспільства", а також "особлива зухвалість" або "винятковий цинізм".

Оскільки ці ознаки є оціночними, то їхній зміст можна з'ясувати лише за допомогою доктринального й судового тлумачення.

Доктринальне тлумачення дається, як правило, у наукових коментарях до КК України чи інших законів. На думку вчених, у статті 296 КК України порушення громадського порядку є грубим тоді, коли хуліганство зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб і відновлення порядку вимагає значних зусиль; явна неповага до суспільства проявляє себе як винятково аморальне, цинічне та зверхнє ставлення до прав, свобод та законних інтересів невизначеного кола людей, інтересів юридичних осіб, суспільства або держави, що порушують спокійну життєдіяльність громадян.

Докладніше – у "Науково-практичному коментарі ККУ", сторінка 868, що його видано у 2012 році видавництвом "Юридична думка".

Не можна ототожнювати будь-яку особу, у тому числі політика чи представника влади, із суспільством.

Тому саме по собі, без порушення спокою інших громадян, висміювання або інший прояв особистої неприязні та явної неповаги до тієї чи іншої особи, навіть до глави держави, – ніким не може бути розцінене як неповага до суспільства.

Судове тлумачення, на основі вивчення судової практики та аналізу судової статистики хуліганства, здійснив Верховний суд, який у постанові свого пленуму від 22 грудня 2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство" визначив, зокрема, що "за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку та ін." – пункт 5.

Отже, очевидно, що жодної ознаки хуліганства, передбаченого частиною 2 статті 296 ККУ, у діях херсонських студентів завідомо не було.

Застосовувати ж замість давно вилученої із КК України статті про образу статтю про хуліганство – це все одне, що нині інкримінувати особі антирадянську пропаганду чи чаклунство.

2. Стаття 34 Конституції гарантує кожному право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати й поширювати інформацію.

Фактично здійснюване владою обмеження цих прав, зокрема, права висміювати окремих представників влади, висловлювати своє невдоволення політикою, що ними проводиться, є неконституційним, оскільки названі дії не загрожують національній безпеці, територіальній цілісності чи громадському порядку – вони є проявом вільної й рівної у своїй гідності й правах людини в демократичній і правовій державі.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає обов'язок органу дізнання, слідчого й прокурора порушити кримінальну справу тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину; при відсутності підстав до порушення кримінальної справи вони повинні своєю постановою відмовити в її порушенні – статті 94, 98, 99 КПК.

Порушувати кримінальну справу для "повного та об'єктивного встановлення всіх обставин" – протизаконно. Оскільки закон прямо передбачає, що "коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів" – частина 4 97-ї статті КПК.

Якщо слідчий незаконно порушив кримінальну справу, діючи в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, і цим було завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадянина, його дії мають ознаки зловживання владою, тобто злочину, передбаченого частиною 1 статті 364 КК України.

За незаконне проникнення до житла, незаконне проведення огляду чи обшуку в житлі, завідомо незаконні затримання чи привід особи – передбачена відповідальність статтями 162 і 371 КК України.

4. Згідно зі статтею 45 закону "Про вищу освіту", особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть бути відраховані лише за власним бажанням, за невиконання навчального плану, за порушення умов контракту та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому ані Кримінально-виконавчий кодекс України, ані інші закони не передбачають обов'язкового відрахування з місця навчання засудженої особи чи особи, притягнутої до адміністративної відповідальності.

Навпаки, згідно із ККУ, громадські роботи виконуються у вільний від навчання час, виправні роботи – за місцем навчання, а особа, звільнена від відбування покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі тощо з випробуванням, зобов'язана повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця навчання – статті 56, 57, 76.

А Кримінально-виконавчий кодекс України передбачає навіть право засуджених до обмеження волі на короткочасний виїзд за межі виправного центру для складання іспитів у навчальному закладі – стаття 59.

Нарешті, прийнятий у 2011 році закон "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", 7-ма стаття, визначає обов'язком Державної пенітенціарної служби України та Міністерства освіти і науки, молоді та спорту надання особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, з урахуванням потреб національної економіки – можливостей для здобуття освіти через систему навчальних закладів, у тому числі шляхом дистанційної форми навчання, з метою їх подальшої соціальної адаптації.

Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор, Центр політико-правових реформ, спеціально для УП

«Українська правда»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити