Дослідження проблематики прав людини у Київському юридичному товаристві і формування вітчизняної юридичної науки

.

Минулого року людство відзначало 50-ту річницю з дня прийняття Загальної декларації прав людини, в якій захист прав людини було проголошено одним з пріоритетних напрямків діяльності ООН. Відтак, права людини були закріплені як міжнародне визнані стандарти демократії, основа безкризового та безконфліктного поступу держав та всього світового співтовариства. З прийняттям Декларації та міжнародних пактів про права людини відбулося юридичне закріплення та загальне визнання прав людини як найвищої цінності за весь період існування та розвитку людської цивілізації. Людством було пройдено великий шлях до розуміння того, що права людини та їх захист мають стати наріжним каменем нормального, цивілізованого функціонування будь-якої країни та тією об'єднавчою ідеєю, яка повинна згуртувати навколо себе національні держави для вирішення проблем захисту прав людини у загальному масштабі в рамках міжнародного співробітництва.

Необхідно відзначити, що світова юридична думка протягом тривалого часу ставила людину, її права та інтереси в центр уваги, дослідження, охорони та захисту. Так, правам людини, їх юридичному закріпленню приділялася значна увага ще у англійській Великій хартії вольностей (1215), пізніше, в американській Конституції (1787), "Білі про права" (1789) та французькій Декларації прав людини і громадянина (1789), де ідея захисту прав людини набула найширшого для свого часу розвитку.

Що стосується вітчизняної історії, то тут не можна не згадати такі славнозвісні пам'ятки українського права, як "Права, за якими судиться малоросійський народ", а також документ, відомий під назвою Конституція Пилипа Орлика, де теж знайшла відображення ідея захисту прав людини.

Наприкінці XIX ст. ідея прав та свобод людини була підхоплена з новою силою українською інтелігенцією, однією з найактивніших верств якої були юристи. Так, зокрема, Київське юридичне товариство створене в 1877 році при університеті святого Володимира, фактично розпочало свою роботу з обговорення реферата відомого адвоката А. Квачевського "Права жінок по законам Чернігівської і Полтавської губерній". Дискусія після проголошення реферату тривала майже п'ять місяців, що говорить про непідробну увагу членів товариства до піднятої проблеми, зокрема, до вивчення звичаєвого права як одного з найцінніших джерел права. В доповіді піднімалося питання необхідності збереження деяких правових звичаїв і традицій, які порівняно з існуючим законодавством закріплювали більш широкий спектр прав за тією чи іншою категорією населення. А. Квачевський писав, "що це питання набуває особливого значення при загальному усвідомленні корінних недоліків законодавства по відношенню до прав жінок, при цьому не лише вітчизняного, але й західноєвропейського". У рефераті, зокрема, проголошувався заклик привернення пильної суспільної уваги до проблеми прав жінок, а також наголошувалося на нагальній необхідності урівняння в цивільних правах чоловіків та жінок. Причому проголосити таку рівність недостатньо, необхідно вжити заходів для реального впровадження такої рівності в життя, використовуючи існуючий досвід, в тому числі і прогресивні правові звичаї, зокрема деякі положення Литовського статуту, що мали явні переваги в області закріплення певних прав і свобод у порівнянні зі Зводом законів Російської Імперії. В доповіді також була приведена на той час майже крамольна думка про занадто обтяжливу, громіздку і малоефективну існуючу систему судочинства, яка з охоронної перетворилася на заборонну. Затягування розгляду справи, зайвий формалізм приводить до досить тяжких наслідків - зневіри у ефективності правосуддя взагалі, що "слишком ослабляет силу права и закона. А если права шатки, - наголошував А. Квачевський, - то и экономическая жизнь общества лишена твердой опоры". Тому доповідач закликав позбавитися зайвого формалізму, адже закони не в змозі передбачити всі реалії життя, і не шукати спасіння лише в букві закону, а намагатися проникнути в його сутність і дух.

В доповіді члена Київського юридичного товариства І. Опекаловського "Могут ли мировые судьи употреблять привод свидетелей по уголовным делам?", зазначалося про необхідність диференційованого майнового підходу при визначенні розмірів штрафів для свідків, що по тій чи іншій причині відмовилися з'являтися в суд.

Інший відомий вчений-юрист, видатний суспільний діяч, один з засновників вітчизняної юридичною науки О. Кістяківський у рецензії на працю "Личное задержание как полицейская мера безопасности", зазначав, що питання особистої свободи громадянина набуває першочергового значення, адже "вчення про арешт є також і вченням про гарантії особистої свободи. Ці два елементи так тісно між собою пов'язані, як тіло і дух", - говорить вчений. Виражаючи досить сміливу і прогресивну для свого часу думку про гарантії особистої свободи, О. Кістяківськй зазначав, що "поліція при вчиненні арешту повинна керуватися виключно інтересами юстиції, а не якоюсь власною метою". Здійснюючи арешт, поліція зобов'язана діяти не на власний розсуд, вказує вчений, а керуватися виключно оцінкою ступеня тяжкості вчиненого злочину і наявністю доказів. Причому суспільна безпека ні в якому разі не повинна розглядатися як щось окремішнє від безпеки особистої.

Наведені вище матеріали лише побіжно ілюструють спектр питань щодо захисту прав людини, який розглядався на засіданнях Київського юридичного товариства. Необхідно зазначити, що проблеми, які піднімалися на засіданнях товариства, були актуальними для свого часу, а деякі з них, як видно з наведених цитат, не втратили своєї актуальності і по сьогодні. Під час їх обговорення членами товариства було закладено міцне підґрунтя для подальшої розробки і наукової дискусії з приводу вказаних проблем, а також фундамент практичного втілення проголошених ідей. Найголовніше ж, що було покладено початок фундаментальної розробки проблем прав і свобод людини вітчизняною юридичною наукою. Адже, за словами О.Кістяківського: "Цель ученой юриспруденции способствовать путем обучения, путем печатного слова раскрытию основных начал справедливости, и распространению в сознании специалистов и затем в сознании общества наисправедливейших, наилучших в данную минуту идей и способов справедливости человеческой".

Література:

Бирюков П.Н. Международное право.-М., 1998.

Квачевский А.А. Права женщин по законам Черниговской и полтавской губерний // Журнал гражданского и уголовного права - 1887. Кн. 3 (май-июнь). С. 25-109.

Кистяковский А.Ф. Международное общество для развития общественных наук и первый его конгресс в Брюсселе // Журнал Министерства юстиции - 1863. T.XYIH- С. 77-104.

Кистяковский А.Ф. О значении и цели юридических обществ в правовой жизни нашего отечества и об отношении их к судебной реформе (речь действительного члена общества, 1879 г.) // Труды Киевского юридического общества (13-е Приложение к протоколам 1880г.).- К, 1883.- С. 327-341.

Усенко І.Б. Перші вітчизняні юридичні товариства і український національний рух // Вісник Академії правових наук. - 1996. - №6. - С. 105-113.

С.Максимова (м. Київ) 

Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24-25 лютого 1999 року. Ужгород, Україна. – Ужгород. 1999.

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити