Для відновлення правосуддя в Україні зміни до Конституції не потрібні

.

Упродовж останніх кількох місяців діяльність Конституційної асамблеї помітно пожвавилася, і представники її головних робочих органів почали частіше проводити засідання. Зокрема, Комісія з питань правосуддя відтепер збирається двічі на місяць. Утім, майже кожне її засідання супроводжується бурхливою полемікою, зумовленою наявністю різноманіттям думок щодо шляхів удосконалення судової системи. Які основні питання в сфері правосуддя потрібно вирішувати в ході конституційної реформи та як саме це робити — міркуваннями з цього приводу з газетою «Судовий вісник» поділився член Комісії з питань правосуддя Конституційної асамблеї, науковий консультант з правових питань Центру Разумкова Микола Мельник.

Миколо Івановичу, які проблеми у сфері правосуддя, на ваш погляд, потрібно розв’язати в рамках діяльності Конституційної асамблеї, а які питання, можливо, навпаки, не варто вирішувати в процесі проведення конституційної реформи?

Потрібно опиратися на мету Конституційної асамблеї, яка має виконати два головних завдання. Перше — з’ясувати справжні причини того, чому Конституція в Україні належним чином не діє. На моє пе­реконання, ці причини, в тому числі у сфе­рі правосуддя, пов’язані не з недосконалістю чинного Основного Закону, а з його ігнору­ванням, нереалізованістю основних принци­пів, вихолощенням правової суті Консти­туції. Друге завдання полягає в розробці концепції необхідних змін до Конституції. Наголошую — об’єктивно необхідних змін!

Конституційна реформа не може здій­снюватися за чиєїсь забаганки, для неї по­трібні вагомі юридичні та фактичні підстави. Коли ж зміни до Конституції з’являються через чиюсь примху, тоді треба говорити не про конституційну реформу, а про підла­штування Конституції під певні політичні чи особисті інтереси.

Якщо говорити про злободенні проблеми у сфері правосуддя (основною з них є проб­лема незалежності суддів), то практично всі вони можуть бути розв’язані в рамках чинної Конституції.

— На одному із засідань представники комісії вже встигли оцінити законо­проект щодо посилення гарантій незалеж­ності суддів, який був розроблений в Адміні­страції Президента і окремі положення якого були досить дискусійними. Розкажіть, будь ласка, з якими пропозиціями не погоджуєтесь особисто ви?

Передусім, треба відзначити великий фундаментальний недолік цього законопроек­ту — він є неповним, стосується лише кількох певних питань судочинства, окремі з яких узагалі не повинні міститися в Конс­титуції. Скажімо, пропонується доповнити перелік конституційних засад судочинства положенням про автоматизований розподіл справ між суддями. Хіба це предмет консти­туційного регулювання? Місце цього поло­ження в процесуальних кодексах. Крім того, поданий законопроект підготовлений поза Конституційною асамблеєю, і не відомо, як він впишеться у розроблювану нею Концеп­цію змін у частині конституційного регулю­вання правосуддя. Тому найбільше, на що він може наразі претендувати, це бути одним із матеріалів під час підготовки зазначеної концепції.

З окремих пропозицій найбільш не­прийнятною видається наділення Прези­дента правом вирішення всіх питань щодо формування суддівського корпусу: призна­чення всіх суддів, звільнення їх з посад, пе­реведення з одного суду до іншого. Сьогод­ні конституційні повноваження Президен­та поширюються лише на частину кадрових питань у сфері правосуддя (щодо тих суд­дів, які призначаються на посаду вперше). У випадку прийняття пропонованих змін він отримує право на ухвалення рішень сто­совно всіх без винятку призначень на посаду судді, звільнення усіх суддів з посади, переве­дення суддів (у тому числі тих, яких сьогод­ні обирає парламент). Таким чином, існую­чий на сьогодні політичний вплив на процес формування суддівського корпусу не буде зменшено — він просто зосередиться у гла­ви держави, який так само, як і парламент, є політичним інститутом. Якщо до цього до­дати право Президента ініціювати утворення, ліквідацію та реорганізацію судів, а також введення нової підстави достроково­го звільнення судді з посади (у разі ненадан­ня згоди на переведення до іншого суду при ліквідації чи реорганізації суду), то стає очевидним, що Президент матиме визначаль­ний вплив на судову владу. У цьому є велика небезпека її незалежності.

Необґрунтованою є пропозиція роз­ширити повноваження Вищої ради юсти­ції, передбачивши в Конституції її право призначати суддів на адмінпосади. По-перше, в цьому вбачається намагання легітимізувати ті положення, які всупереч чинній Конституції були закладені в ново­му законі про судоустрій і статус суддів. По-­друге, це не питання Конституції. Погодьте­ся, що виходить якось дивно та нелогічно: спочатку одним із досягнень судової рефор­ми проголосили докорінне зниження ста­тусу голови суду, а потім питання щодо його призначення пропонують вивести на конс­титуційний рівень. Та у голови суду сьогодні менше повноважень, ніж у керівника апара­ту суду! Тому за такою логікою в Конститу­ції треба визначати порядок призначення не голови суду, а керівника апарату. По-третє, і це є головним, наділення ВРЮ таким пра­вом призведе до зосередження у цьому орга­ні надмірних повноважень у сфері правосуд­дя. Це також велика небезпека для неза­лежності суддів.

— Зрозуміло, що питання незалежнос­ті суддів дуже об’ємне і залежить від бага­тьох чинників, зокрема і механізму форму­вання суддівського корпусу. На вашу думку, як варто змінити існуючу процедуру кадро­вого відбору і на якому органі чи особі вона має «замикатися»?

Тут є два підходи. Перший — виключи­ти з процесу формування суддівського кор­пусу участь будь-яких політичних суб’єктів (не тільки парламенту, як це пропонується цим законопроектом, а й Президента). Дру­гий — залишати в механізмі кадрового до­бору суддів політичні інститути, але через удосконалення правил зменшити їхній вплив на судову владу.

З точки зору деполітизації судової систе­ми і посилення гарантій незалежності суддів логічним є застосування першого підходу. За нього процес кадрового відбору має «за­микатися» на «політично нейтральному» ор­гані. Скажімо, ВРЮ. Але це можна робити лише тоді, коли ВРЮ буде справді незалеж­ним органом, а не таким як нині. Так, проек­том пропонують змінити і механізм форму­вання її складу. Але ці пропозиції виклика­ють багато питань. З яких підстав, скажімо, пропонується ввести до складу ВРЮ за по­садою Голову Конституційного Суду Укра­їни? Він що, якимось чином причетний до діяльності загальних судів? Або голову Ради суддів України? Хіба не Голова Верховно­го Суду України представляє судову систему у ВРЮ? Давайте тоді й керівника Асоціації суддів України вводити за посадою до скла­ду ВРЮ.

Нам же пропонують зовсім інший підхід: збереження політичного впливу на цей про­цес, але з ліквідацією нинішнього політично­го балансу та концентрацією впливу на су­дову владу у Президента і ВРЮ. Це — шлях до суттєвого посилення залежності суддів від вказаних органів.

Водночас проект не передбачає ліквідації в механізмі формування суддівського корпу­су дублювання через існуван­ня двох державних органів з аналогічними функціями — ВРЮ і Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) України. Я неодно­разово на різних заходах порушував питан­ня стосовно доцільності існування цих двох органів. Будь-яких переконливих аргументів на користь одночасного існування ВРЮ та ВККС не прозвучало. Бо їх немає.

— Судячи з останніх законодавчих на­строїв (того ж таки «президентського» зако­нопроекту), після завершення конституційної реформи «обличчя» вітчизняної Феміди кар­динально зміниться. Чи не означає це, що судо­ва реформа наразі себе не виправдала?

Для мене є очевидним, що здійснені 2010 року докорінні зміни у царині право­суддя в суспільному і правовому сенсі себе не виправдали. Крім усього іншого, це пере­конливо засвідчують як результати соціоло­гічних досліджень щодо рівня довіри людей до суду, так і оцінки такого реформування з боку міжнародних інституцій, які почали говорити про «політичну залежність» укра­їнських судів, «вибіркове правосуддя», «по­літично вмотивовані судові рішення». А в суб’єктивному плані для когось ці зміни мо­жуть бути цілком виправданими. Так, аналі­зуючи наслідки таких змін, екс-міністр юс­тиції Микола Оніщук зазначив: «Можна вва­жати викликом суспільству, що три-чотири особи в країні зараз одноосібно впливають на позицію суддів чи судів».

Якщо виходити зі змісту законопроекту, про який ми говоримо, то його прийняття «обличчя» вітчизняної Феміди докорінно не змінить. Просто нинішня ситуація у сфері правосуддя буде зацемен­тована на конституційному рівні.

— І якщо вже говорити про законодав­чі зміни 2010 року, то, мабуть, одним із найбільш суперечливих залишається питан­ня щодо місця, ролі, а головне, функцій Верхов­ного Суду України в судовій системі. Який, на ваш погляд, інструментарій має бути в арсе­налі ВСУ?

Законодавчі зміни 2010 року фактич­но вивели Верховний Суд України за межі судової системи та нівелювали його конс­титуційний статус. Таким чином, було ней­тралізовано потужний потенціал судового захисту в Україні, «обезголовлено» вітчиз­няну судову систему. Вітчизняному право­суддю завдано неймовірно значної шкоди. Якщо інтереси правосуддя є головними, то ситу­ацію потрібно змінювати негайно. І це може бути зроблено без жодних змін до Конституції. Не змінювали ж Конституцію, щоб знищити важливість ВСУ? А що стосуєть­ся удосконалення Конституції, то, врахову­ючи сумний досвід вітчизняного законот­ворення, можливо, й треба в ній вказати на головні функції Верховного Суду України (зокрема, функцію забезпечення однако­вого застосування норм прав всіма загаль­ними судами, права ухвалювати прецедент­ні рішення тощо). Докорінні ж зміни пе­редбачають запровадження триланкової судової системи, за якої ВСУ буде повно­цінною касаційною інстанцією.

— І на завершення нашої розмови. Ваш прогноз: коли робота з удосконалення положень Основного Закону вийде на завершальну пряму? І взагалі, чи не будуть намагання членів Комісії удосконалити судову систему марними?

Це залежить не стільки від результатів роботи Конституційної асамблеї, скільки від справжньої мети її створення і розвитку по­літичної ситуації в державі. У мене майже не викликає сумнівів те, що будуть намагання використати Конституційну асамблею у ве­ликій політичній грі. Але в будь-якому разі необхідно плідно працювати. Потріб­ні правосуддю і суспільству зміни, однак, ма­ють колись відбутися.

«Юридическая Практика» 

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити