Диференціація кримінальної відповідальності або чи не очікує Україну соціальна катастрофа?

.

"На мій погляд, КК України містить надто вже широкі можливості реалізації кримінальної відповідальності у різних формах", зазначається у статті вченого-криміналіста Миколи Хавронюка, що оприлюднена на сайті www.Zakonoproekt.Org.UA. Так, у ньому:

1) щодо основних засобів диференціації передбачено таке:

а) аж дванадцять видів покарань (статті 51 і 98);

б) санкції статей Особливої частини КК України передбачають сотні варіантів застосування зазначених дванадцяти видів покарань у різних поєднаннях та пропорціях, при цьому передбачено: кілька десятків варіантів застосування штрафу; шість варіантів громадських робіт; три варіанти виправних робіт; три варіанти арешту; сім варіантів обмеження волі; тридцять дев'ять (!) варіантів позбавлення волі. {1}

При цьому усьому за своєю конструкцією кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки у КК України не є уніфікованими. Мало того, що цих ознак у КК України усього передбачено майже три сотні (!), і багато з них відрізняються термінологічно, але за змістом є однаковими;

2) щодо додаткових засобів диференціації:

а) широко дозволяється засудження без призначення покарання: при призначенні штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основних покарань – з урахуванням попереднього ув’язнення (ч. 5 ст. 72); особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, – з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (ч. 4 ст. 74); у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); особи, яка після вчинення злочину захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84);

б) значну кількість різновидів має засудження із звільненням від покарання, а також засудження, поєднане із звільненням від відбування покарання: особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); з випробуванням (статті 75–78); неповнолітніх з випробуванням (ст. 104); з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); військовослужбовців у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я (ч. 3 ст. 84); у зв’язку з амністією (ст. 86); у зв’язку з помилуванням (ст. 87); неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України).

До усього цього можна додати передбачену КК України можливість:

а) призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69) і заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82);

б) не поєднаного із засудженням звільнення від відбування покарання: у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); умовно-дострокового (ст. 81); вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); особи, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу (ч. 1 ст. 84); особи, яка під час відбування покарання захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84); неповнолітніх у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 106); неповнолітніх умовно-дострокового (ст. 107).

3) щодо виняткових засобів диференціації. КК України передбачає вісім загальних і ще понад п’ятнадцять спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених статтями Особливої частини КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності, особливо за злочини невеликої тяжкості, стає правилом, при тому, що не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (не постановляється обвинувальний вирок суду, хоча особа не реабілітується), не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї будь-яких втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, і вважається такою, що не має судимості. {2}

Судова статистика за 2008 рік (дані Державної судової адміністрації України і Верховного Суду України) демонструє, що закріплена у КК України надзвичайно широка диференціація кримінальної відповідальності на практиці застосовується також у широких масштабах, а деякі з положень кримінального закону, які мали б розглядатися як винятки, перетворюються у правило.

Таблиця 1. Зміст судових рішень у кримінальних справах

 

Осіб

Усього

за злочини

невеликої тяжкості

особливо тяжкі

неповнолітніх

1.

Постало перед судом

172 755

(100 %)

43 966

5 995

11 725

2.

Виправдано

270

(0,2 %)

203

(0,5 %)

19

(0,3 %)

2

(0,02 %)

3.

Звільнено від кримінальної відповідальності (справи закрито),{3}у т.ч.:

24 661

(14,3 %)

13 379

(30,4 %)

132

(2,2 %)

1 616

(13,8 %)

 

за відсутністю події, складу злочину чи недоведеністю обвинувачення

125

45

1

6

 

у зв’язку зі смертю обвинуваченого

1 747

316

72

15

4.

Застосовано примусові заходи медичного характеру

966

(0,6 %)

113

(0,3)

146

(2,4)

29

(0,2)

5.

Засуджено

146 858

(85,0 %)

30 271

(68,8 %)

5 698

(95,0 %)

10 078

(85,9 %)

Таблиця 2.Зміст обвинувальних вироків

 

Осіб

Усього

за злочини

невеликої тяжкості

особливо тяжкі

неповнолітніх

1.

Засуджено

146 858

(100 %)

30 271

5 698

10 078

2.

Засуджено із застосуванням ст. 69 КК України

13 155

(9,0 %)

1 734

(5,7 %)

1 581

(27,7 %)

1 446

(14,3 %)

3.

Звільнено від покарання засуджених,

у т.ч.:

77 948

(53,1 %)

10 531

(34,8 %)

1 416

(24,8 %)

7 226

(71,7 %)

 

з випробуванням

76687

10 006

1 413

7 052

 

у зв’язку з амністією

736

263

2

46

 

з інших підстав

525

262

1

128

4.

Засуджено з призначенням покарання та його реальним відбуванням

55 755

(38,0 %)

18 006

(59,5 %)

2 701

(47,4 %)

1 406

(13,9 %)

 

Підведемо деякі підсумки:

Із кожних 100 осіб, які постали перед судом, засуджено у середньому лише 85. Із цих 85 засуджених 45 осіб звільняються від покарання, а стосовно 8 із тих 40, які залишились, застосовується більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті. Тобто, лише третина з тих осіб, що постали перед судом (точніше 32), починає відбувати покарання у межах санкції статті кримінального закону (при цьому тільки 24 із цих 32 відбувають позбавлення волі, а 8 – альтернативний вид покарання). [При цьому із кожних 100 неповнолітніх, які постали перед судом, засуджено лише 86. Із них 62 звільняються від покарання, а стосовно 12 із 24 тих, що залишились, застосовується більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті. Тобто, починає відбувати покарання у межах санкції статті кримінального закону лише один із дев’яти неповнолітніх, що постали перед судом]. До того ж певна частина з тих, хто почав відбувати покарання, у подальшому звільняється від його подальшого відбування у зв’язку з помилуванням, амністією, умовно-достроково та з інших підстав. На жаль, ця та інша необхідна статистика спеціально не ведеться.

В ряду «злочин» – «кримінальна відповідальність» – «покарання» все частіше виявляється зайвою не лише третя, а й друга ланка: кримінальна відповідальність взагалі (у жодній відомій формі) не реалізується у кожному сьомому випадку (при вчиненні злочинів невеликої тяжкості – у кожному третьому).

Таким чином, диференціація кримінальної відповідальності призводить до забуття принципу невідворотності кримінальної відповідальності і принципу рівності громадян перед законом, поступово стирає межу між принципом справедливості (адекватності) та принципом гуманізму (милосердя) і зводить в абсолют принцип індивідуалізації покарання. В умовах тотальної корупції в Україні передбачені кримінальним законом засоби диференціації кримінальної відповідальності, які роблять можливою найширшу судову дискрецію, є додатковим і надзвичайно потужним корупційним ризиком.

Згадаймо: що писали класики стосовно впливу на поведінку злочинця відсутності покарання? Це писалося про одиничного злочинця. А якщо таке відбувається з мовчазної згоди держави у масових масштабах – чи не очікує нас соціальна катастрофа?!

Будучи прихильником гуманізації кримінальної відповідальності і не закликаючи до того, щоб застосовувати до усіх засуджених реальне позбавлення волі та інші суворі покарання, водночас вважаю за необхідне невідкладно:

1) скоротити передбачену КК України кількість покарань;

2) сформулювати типові санкції, за яких позбавлення волі на певний строк мало б вісім, а всі інші види покарання (крім довічного позбавлення волі) – чотири ступеня; {4}

3) скасувати види засудження без призначення покарання, передбачені ч. 5 ст. 72, ч. 4 ст. 74 КК України;

4) скасувати такі види звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47); із застосуванням до військовослужбовця заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401);

5) замінити такі види звільнення від кримінальної відповідальності аналогічними видами звільнення від покарання: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45); у зв’яз¬ку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48); у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49); на підставі закону про амністію або акта помилування (ч. 1 ст. 44, ч. 2 ст. 86); у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України);

6) скасувати звільнення від покарання у зв’язку з помилуванням. Мають залишитися лише здійснювані в порядку помилування: а) заміна засудженому довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років і б) заміна невідбутої частини позбавлення волі на певний строк більш м’яким покаранням або часткове звільнення від відбування позбавлення волі на певний строк за умови відбуття засудженим більше половини призначеного строку покарання.

Хавронюк М.І.,
доктор юридичних наук, доцент, заступник керівника апарату –
начальник правового управління Верховного Суду України

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІЛИ

1. Хавронюк М.І. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. В кн.: Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К., 2001. – С. 236–278.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – С. 224.

3. Тут не враховані ще 32 тисячі задоволених судами у 2008 році постанов слідчих про вирішення питання щодо закриття справ у зв’язку із закінченням строків давності у справах щодо невстановлених осіб, які вчинили злочини у минулі роки.

© Хавронюк Микола Іванович. © www.Zakonoproekt.Org.UA

Блог М.Хавронюка на сайті Zakonoproekt.org.ua

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити