Деякі питання удосконалення відповідальності за злочини проти волі дитини

.

У статті аналізується стан наукової розробленості проблем, пов’язаних із застосуванням приписів кримінального закону щодо протидії експлуатації дітей і використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, висвітлюється зміст і значення положень Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» від 5 липня 2011 року для процесу боротьби з цими антисоціальними явищами, а також розкриваються найбільш вагомі вади статей 150 і 150-1 Кримінального кодексу України та потенційні шляхи їх усунення. На підставі всебічного аналізу положень чинного кримінального законодавства наводяться практичні рекомендації правозастосовним органам щодо кваліфікації злочинів проти волі дитини, зазначається у статті оприлюдненій на сайті www.Zakonoproekt.Org.UA.

Статті 150 «Експлуатація дітей» і 150-1 «Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом» вперше з’явились у Кримінальному кодексі України (далі – КК України), відповідно, у 2001 і 2009 роках. До того часу аналогів цих статей у кримінальному законодавстві України не існувало, судова практика розгляду справ про передбачені ними злочини була відсутня, а тому і в кримінально-правовій доктрині про них практично не згадувалось. Відсутність ґрунтовного наукового аналізу відповідних діянь, які мали місце в реальному житті і підлягали невідкладній криміналізації, стала, на нашу думку, причиною того, що із самого початку конструкція відповідних складів злочинів мала серйозні вади.

Навіть і після 2001 р. питанням кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей у вітчизняній кримінально-правовій літературі увага приділялась здебільшого на рівні окремих статей та параграфів у підручниках з кримінального права (М.О. Колесник, А.М. Орлеан та інші), і лише у 2008 р. – в дисертаціях (І.М. Доляновська і О.В. Паньчук). Дисертацій, присвячених використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, досі не існує.

У зв’язку із зазначеним вище з жалем мусимо визнати, що загалом практика здійснення наукових досліджень в галузі кримінального права та кримінології і практика удосконалення кримінального законодавства в нашій країні існують майже незалежно, взаємно не обумовлюють одна одну. Внаслідок цього у КК України щороку з’являються десятки нових статей, обґрунтування необхідності яких міститься хіба що на одній-двох сторінках пояснювальних записок до законопроектів, при цьому не лише дисертації, а навіть наукові статті, присвячені аналізу передбачених в них складів злочинів, готуються постфактум, вже після того, як закон набрав чинності. Не було в Україні жодної серйозної наукової роботи, в якій de lege ferenda {1} була б всебічно обґрунтована необхідність встановлення кримінальної відповідальності, скажімо, за: використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1); порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) (ст. 159-1); викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1); умисне пошкодження об’єктів електроенергетики (ст. 194-1); незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва (ст. 203-1); маніпулювання на фондовому ринку (ст. 222-1); підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів (ст. 223-1); порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ст. 223-2); незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 232-1); незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 239-1); порушення вимог режиму радіаційної безпеки (ст. 267-1); умисне знищення або пошкодження об’єктів житлово-комунального господарства (ст. 270-1) та багато інших (усього КК України з часу його прийняття доповнено тридцятьма новими статтями).

Утім, зазначене стосується не лише нових статей КК України, а й суттєвих змін до чинних його статей.

Черговий комплекс проблем у правозастосуванні породило прийняття 5 липня 2011 року Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи», яким внесено зміни до статей 150 і 150-1 КК України, а саме: 1) замінено в диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України слово «дітей» словом «дитини»; 2) з диспозицій ч. 1 ст. 150 і ч. 1 ст. 150-1 КК України виключено вказівку на обов’язкову мету вчинення цих злочинів – мету отримання прибутку; 3) доповнено ст. 150 КК України частиною 3, яка передбачає кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей організованою групою.

Ці зміни є незначними, неоднозначними та, скоріше за все, малокорисними, адже більшість вад статей 150 і 150-1 КК України залишилась.

Для початку звернемо увагу на недоліки ст. 150 КК України, які не «розгледів» та, відповідно, не виправив законодавець.

Так, зробивши слушну заміну в диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України слова «дітей» словом «дитини»{2} , законодавець не зробив відповідної заміни у назві цієї статті.

Порівнюючи ж зміст поняття «експлуатація дітей», уживаного в назві ст. 150 КК України, з аналогічними визначеннями цього явища, що існують у загальнотеоретичних, кримінологічних та нормативних джерелах, ми встановили, що між ними не існує відповідності{3} . Через це вважаємо, що найменування ст. 150 КК України як «експлуатація дітей» є необґрунтованим, принаймні, через дві обставини. По-перше, через багатозначність слова «експлуатація» зазначена назва не дає «читачеві» (у першу чергу правозастосовцю) жодної конкретної інформації щодо забороненого цією нормою діяння. Іншими словами, назва ст. 150 КК України в існуючій редакції не виконує покладених на неї функцій, зокрема функцію «форми» відносно змісту диспозиції цієї норми. По-друге, наявність такої назви ст. 150 КК України створює ситуацію, за якої і без того складний і багатозначний термін «експлуатація» набуває ще одного значення. Загалом, на сьогодні склалася така ситуація, що в загальнотеоретичних джерелах в поняття «експлуатація» вкладається один зміст, у кримінологічній літературі – другий, у міжнародних актах і ст. 149 КК України – третій, у назві ст. 150 КК України – четвертий, у статтях 236, 244, 253, 275–277, 286, 287, 363, 415 КК України – п’ятий. Між тим, вироблені криміналістами правила законодавчої техніки вимагають уніфікованого вживання понять і термінів у кримінальному законодавстві України{4} . Зокрема, Т.О. Лєснієвскі-Костарева звертає увагу на неприпустимість використання однакових понять для опису різних явищ, акцентуючи увагу на тому, що в кримінальному законі не повинно бути будь-якої двозначності{5} . Існуюча ситуація створює проблеми як під час тлумачення положень ст. 150 КК України, так і в ході застосування приписів цієї статті на практиці. У зв’язку з цим вважаємо, що законодавцю слід було б відмовитися від вживання терміну «експлуатація» в назві та диспозиції ст. 150 КК України та використовувати в ній загальновживані слова (наприклад, «використання праці»). До речі, в методичних рекомендаціях, підготовлених Головним юридичним управлінням Апарату Верховної Ради України «Правила оформлення проектів законів та основи законодавчої техніки» чітко зазначено, що визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який міститься в літературній мові, спеціальних науках та чинному законодавстві та має бути однаковим у всьому тексті закону{6} .

Слід звернути увагу й на те, що диспозиція чинної редакції ч. 1 ст. 150 КК України (власне, як і первинної редакції ч. 1 ст. 150 КК України) не відображає антисоціальний зміст експлуатації дітей. Як було, так і залишається без відповіді питання про те, що ж є основним безпосереднім об’єктом цього злочину: воля, честь, гідність{7} , фізичне і психічне здоров’я дитини{8} , її фізичний розвиток та інтелектуальний рівень{9} , сімейні відносини у сфері отримання неповнолітнім виховання, нормального формування та розвитку дитини, спілкування з батьками, а також інтереси батьків{1} , інтереси дітей, зокрема, їх нормальний фізичний, розумовий та моральний розвиток, освітній рівень{11} , трудові права дітей{12} , комплекс конституційних прав дитини, що забезпечують її нормальний розвиток{13} чи щось інше? Якщо виходити з назви розділу Особливої частини КК України, в якому розміщена ст. 150 КК України («Злочини проти волі, честі та гідності особи»), та системного методу тлумачення норм кримінального закону, то виходить що саме серед цих цінностей слід шукати безпосередній об’єкт експлуатації дітей. З нашої точки зору, такою цінністю є воля дитини, а тому вважаємо, що в ст. 150 КК України доречно було б передбачити кримінальну відповідальність за злочин «Використання примусової праці дитини».

Щоправда, тоді залишається без відповіді питання про соціальну сутність і юридичне значення явища, що полягає у використанні добровільної праці дитини, яка створює загрозу завдання або завдає шкоду здоров’ю дитини. Нині таке діяння не передбачено КК України як злочинне, хоча й у переважній більшості вітчизняних і зарубіжних праць, присвячених протидії незаконного використання праці дітей, зазначається, що головною небезпекою дитячої праці є її негативний вплив саме на здоров’я дитини{14} . Аналіз міжнародних договорів також приводить нас до висновку, що міжнародно-правова охорона дітей у сфері виконання ними праці спрямована, у першу чергу, на захист дітей від виконання роботи, яка завдає або може завдати шкоду їх здоров’ю. Це, зокрема, випливає з положень ст. 32 Конвенції ООН «Про права дитини»{15} , ст. 10 Міжнародного пакту «Про економічні, соціальні і культурні права»{16} та Конвенції Міжнародної організації праці «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182»{17} Вітчизняний законодавець також підтримує загальносвітову тенденцію щодо захисту дітей від використання їхньої праці на небезпечних і шкідливих для здоров’я роботах. Так, згідно з ч. 5 ст. 43 Конституції України забороняється використання праці дітей на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Подальший розвиток цієї конституційної гарантії міститься у приписах Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) (ст. 190), Законі України (далі – ЗУ) «Про охорону праці» (ст. 11), ЗУ «Про охорону дитинства» (ст. 21). У цьому контексті видається не зайвим нагадати, що охорона дитинства в Україні визнається стратегічним загальнонаціональним пріоритетом (преамбула до ЗУ «Про охорону дитинства»), а її здоров’я – найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Ураховуючи викладене, беручи до уваги вразливість дитячого організму до зовнішніх чинників та усвідомлюючи значення благополуччя дитячого населення для розвитку всього світового співтовариства, вважаємо, що використання хоч і добровільної праці дитини, однак на небезпечній для її здоров’я роботі характеризується суспільною небезпекою, а отже потребує кримінально-правової заборони. Аналогічну думку висловило й 73% опитаних нами респондентів. При цьому науковці майже одностайно (90% від загальної кількості опитаних) висловилися за необхідність криміналізації такого діяння {18} . У зв’язку з вищезазначеним було б доречно доповнити розділ ΙΙ Особливої частини КК України статтею, яка б передбачала кримінальну відповідальність за «Використання добровільної праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі». Текстуально таку норму можна було б описати в ст. 137-1 КК України, адже злочин, передбачений ст. 137 КК України «Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей» та запропоноване до криміналізації діяння «Використання добровільної праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі» характеризуються якісною однорідністю та взаємопов’язаністю, зокрема через те, що обидва посягають на здоров’я дитини.

Варто зауважити, що правильне встановлення всіх ознак потерпілого від експлуатації дітей має істотне значення для кваліфікації дій особи за ст. 150 КК України. Законодавець встановив ці ознаки шляхом визначення потерпілого як дитини, «яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування». Між тим, проведений аналіз цієї категорії дозволив нам дійти висновку, що вона є досить складною, оскільки ґрунтується на положеннях іншої галузі права. Мабуть, саме через це в кримінально-правовій літературі ознаки потерпілого від злочину, передбаченого ст. 150 КК України, визначаються неоднаково. Так, переважна більшість науковців під час аналізу ознак потерпілого від експлуатації дітей правильно вказують, що ним може бути лише дитина, яка не досягла 16-річного віку, і праця якої використовується з порушенням вимог ст. 188 КЗпП України {19} . На думку ж М.Й. Коржанського та С.І. Селецького, потерпілим від експлуатації є дитина, яка не досягла віку 16 років, а потерпілими від експлуатації на шкідливому виробництві – усі діти {20} . О.С. Сотула ж стверджує, що «згідно з трудовим законодавством працевлаштування дітей дозволяється з 16 років, за згодою профспілкового комітету – з 15 років, а у літній час за згодою одного із батьків – з 14 років» {21} . Проте, як відомо, різне висвітлення у кримінально-правовій літературі ознак складу злочину може призвести до помилок під час правозастосовної діяльності, що неприпустимо. На нашу думку, парламентарі необґрунтовано встановили вікові характеристики потерпілого від експлуатації дітей, використовуючи конструкцію «які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування» через таке: 1) бланкетний зміст цієї конструкції створює враження, ніби трудове законодавство України містить єдиний віковий ценз, з якого дозволяється працевлаштування, і саме про нього йдеться в ст. 150 КК України. Насправді ж, як чинне (ст. 188 Кодексу законів про працю України), так і потенційне (ст. 20 проекту Трудового кодексу України) законодавство не містить такого цензу, а за своїм змістом є системою правил щодо працевлаштування молоді, які стосуються виключно роботодавців і працівників; 2) залишається загадкою те, чому законодавець вік потерпілого від цього злочину встановив через призму трудового права. Оскільки суб’єктом цього злочину може бути й не роботодавець, а потерпілим – особа, яка не бажає вступати в трудові відносини, то цілком логічно й те, що вони у відносинах між собою не зобов’язані керуватися нормами КЗпП України; 3) «вплутування» трудового законодавства в розуміння ознак потерпілого в складі злочину, передбаченого ст. 150 КК України, призвело до того, що ця норма (у буквальному розумінні) стала охоплювати собою практично всі відносини з приводу дитячої праці. Загалом предметний аналіз ст. 150 КК України та вимог трудового законодавства України щодо працевлаштування молоді дозволяє дійти висновку, що законодавча конструкція «діти, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування» є спірною з теоретичної точки зору та важко застосовною – з практичної. Викладене дозволяє стверджувати, що в ст. 150 КК України більш логічним було б використання чітко визначених сімейним законодавством термінів «дитина», «неповнолітній» та/або «малолітній».

Завершуючи характеристику потерпілого від злочину, передбаченого ст. 150 КК України, слід звернути увагу на ту обставину, що кримінальний закон передбачає однакову кримінальну відповідальність за експлуатацію, скажімо, як 15-річної, так і 5-річної дитини, що визнати правильним або, принаймні, прийнятним навряд чи можна. Так, у спеціальних виданнях, присвячених дослідженню впливу незаконних форм дитячої праці на їх організм, одностайно стверджується, що чим менший вік дитини, праця якої використовується, тим більшої шкоди вона (праця) їй завдає {22} . Із цього випливає, що між віком потерпілої дитини та ступенем суспільної небезпеки злочину, передбаченого ст. 150 КК України, існує певний зворотній зв’язок. На нашу думку, цей зв’язок мав би бути врахований під час конструювання ст. 150 КК України за допомогою засобів диференціації кримінальної відповідальності. Враховуючи ж той факт, що згідно з проведеним нами дослідженням 44% всіх потерпілих від експлуатації є малолітніми {23} , то було б цілком доречним диференціаціювати кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей за віком потерпілого, шляхом уведення до ст. 150 КК України кваліфікуючої ознаки «вчинені щодо малолітнього».

За результатами проведеного нами дослідження було також встановлено, що експлуатація дітей службовими особами, з одного боку, є досить поширеним явищем (близько третини кримінальних справ за ст. 150 КК України порушується саме щодо цієї категорії осіб), а з іншого – викликає суттєві труднощі під час правової оцінки таких дій {24} . Для вирішення цих проблем, а також з метою врахування підвищеної суспільної небезпечності використання праці дітей, зумовленого службовим становищем особи та пов’язаного з її службовими повноваженнями, слід було б у ст. 150 КК України передбачити підвищену кримінальну відповідальність за «ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища».

Комплексний аналіз кваліфікованих складів злочину «Експлуатація дітей» дозволив виявити низку вад у цій сфері:

По-перше, використання неозначено-кількісного числівника «кілька» в ч. 2 ст. 150 КК України суперечить правилам законодавчої техніки щодо точності юридичних формулювань, оскільки у філології цей числівник вживається для позначення невизначено малої кількості предметів або явищ (у межах від трьох до десяти), а у ч. 2 ст. 150 КК України він вживається у значенні «два чи більше». Тому для позначення двох або більше потерпілих, предметів або явищ у КК України (в тому числі у ч. 2 ст. 150 КК України) доцільно було б вживати простий і однозначний вираз «два чи більше».

По-друге, під оціночним поняттям «істотна шкода для здоров’я», що вживається в ч. 2 ст. 150 КК України, розуміється середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження. Проте, на основі проведеного нами аналізу теоретичних джерел і матеріалів кримінальних справ встановлено, що серед криміналістів немає єдиного та чіткого розуміння змісту цієї ознаки. Тому для позначення такої шкоди здоров’ю слід було б використовувати формально-визначений понятійний зворот «середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження».

По-третє, істотна шкода фізичному розвитку дитини (нормальному процесу становлення та зміни морфологічних чи функціональних властивостей організму дитини або її нормальному морфофункціональному стану) при експлуатації дитини може бути лише похідним наслідком від істотної шкоди її здоров’ю, що передбачена в цьому ж кваліфікованому складі злочину як альтернативний наслідок. Оскільки ж законодавець передбачив обидва ці наслідки в ч. 2 ст. 150 КК України, то зазначений похідний наслідок не впливає ні на ступінь суспільної небезпечності вчиненого, ні на його кваліфікацію. У зв’язку з цим законодавцю слід було б відмовитися від закріплення розглядуваного альтернативного наслідку в ч. 2 ст. 150 КК України, шляхом виключення слів «фізичному розвитку».

По-четверте, ч. 2 ст. 150 КК України передбачає підвищену кримінальну відповідальність за експлуатацію дитини, що спричинила істотну шкоду її освітньому рівню. Проведений нами аналіз чинного законодавства, а також загальнотеоретичних джерел дозволив дійти висновку, що під «освітнім рівнем людини» в Україні розуміється певна кількість знань, отриманих нею у процесі навчання {25} . Однак тоді виникає запитання, а яким же чином експлуатація дитини може спричинити істотну шкоду кількості вже отриманих нею знань? Відповідаючи на поставлене запитання зазначимо, що завдати шкоду вже наявній кількості знань дитини можна лише одним способом – шляхом порушення тих функцій її організму, що забезпечують збереження цієї інформації. Утім, експлуатація, що спричинила такі порушення (наприклад, посттравматичну амнезію), є свідченням завдання дитині тілесних ушкоджень, а тому ці дії мають кваліфікуватися як експлуатація, що спричинила істотну шкоду здоров’ю дитини. До того ж, було б абсурдно вважати, що в ч. 2 ст. 150 КК України передбачається саме такий механізм спричинення шкоди освітньому рівню дитини. Скоріше, під понятійним зворотом «істотна шкода освітньому рівню дитини» законодавець мав на увазі шкоду не освітньому рівню дитини, а нормальному процесу її навчання, тобто процесу підвищення освітнього рівня дитини. З нашої ж точки зору, краще за все було б описати цей кваліфікований вид експлуатації дітей за допомогою конструкції «дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони порушили право дитини на отримання повної загальної середньої освіти».

По-п’яте, системний аналіз положень ч. 2 ст. 150 КК України, здійснений через призму трудового та конституційного законодавства, дозволяє дійти висновку, що під експлуатацією дітей, поєднаною з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, слід розуміти експлуатацію дитини на будь-яких небезпечних для її здоров’я роботах. Це обумовлено тим, що і Конституція, і трудове законодавство України забороняють використання дітей на будь-яких небезпечних для їх здоров’я роботах, а не лише на шкідливому виробництві. До того ж ні визначення поняття «шкідливе виробництво», ні переліку таких виробництв в Україні не існує. Тому в ч. 2 ст. 150 КК України слова «поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві» слід було б замінити конструкцією «якщо вони полягають у використанні праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі».

Переходячи до санкцій ст. 150 КК України хотілося б звернути увагу на те, що за вчинення простої експлуатації дітей вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до 7 років, згідно з чинним КК України не існує можливості застосувати жодне (!) покарання, адже основні покарання, передбачені в санкції ч. 1 ст. 150 КК України, не можуть бути застосовані до зазначених категорій осіб. Цілком очевидно, що в санкціях ст. 150 КК України треба було передбачити й такі види основних покарань, які можна застосовувати до будь-яких категорій осіб, у тому числі й до зазначеної. Практика ж призначення судами кримінального покарання за експлуатацію дітей, результати аналізу кримінальних справ, узагальнення проведеного опитування респондентів, соціально-демографічна характеристика осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, відносно незначний ступінь суспільної небезпеки цього злочину та його переважно корисливий характер засвідчують необхідність широкого використання штрафу та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю як основних, так і додаткових покарань за експлуатацію дітей.

Комплексний аналіз санкцій ст. 150 КК України дозволяє також стверджувати, що вони є такими, що не відповідають типовій суспільній небезпеці описаних у диспозиціях цих норм злочинів (є занадто суворими), не узгоджені з санкціями норм, що передбачають однорідні за характером і ступенем суспільної небезпечності діяння (зокрема з діяннями, описаними статтями 172, 150-1, 303, 304, 149 КК України), не враховують ступінь формалізованості диспозицій цих норм, не передбачають необхідної альтернативи у виборі основних видів покарань, а також мають інші недоліки змістовного та технічного характеру. До речі, в судовій практиці призначення реального покарання за експлуатацію дітей має місце лише в поодиноких випадках. Утім, навіть у цих випадках на підставі ст. 69 КК України суди не призначають додаткове покарання, передбачене в санкціях ст. 150 КК України як обов’язкове, а також переходять до більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкціях ст. 150 КК України – штрафу. Розміри цих штрафів відносно незначні – у межах від 510 гривень до 1700 гривень. У зв’язку з цим усі санкції ст. 150 КК України слід було б переглянути на основі відповідних соціологічних і кримінологічних досліджень.

Що ж стосується ст. 150-1 КК України, то хотілося б звернути увагу на наступне.

Як була, так і залишається вкрай невдалою побудова ст. 150-1 КК України, зокрема через те, що в межах однієї статті закріплено два основних склади злочину: 1) використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ч. 1 ст. 150-1 КК України); 2) використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом сторонніми для неї особами (ч. 2 ст. 150-1 КК України).

Крім того ч. 2 ст. 150-1 КК України передбачає одночасно і другий основний склад злочину, і кваліфіковані види складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 150-1 КК України, що ускладнює правильне розуміння змісту цієї норми та її застосування.

В ч. 2 ст. 150-1 КК України також передбачено спеціальний вид повторності цього злочину: «Ті самі дії, … вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 цього Кодексу». Проте, у статтях 150, 303, 304 КК України жодних кореспондуючих йому (спеціальному виду повторності) положень (наприклад, у вигляді відповідних кваліфікуючих ознак) немає.

Взагалі, доповнення кримінального закону в 2009 році статтею 150-1 КК України не лише не вирішило жодних проблем у сфері боротьби з суспільно небезпечним залученням і використанням українських дітей у жебрацтві, а й створило низку нових. Зокрема, нагальної відповіді з того часу потребують такі запитання:

– в чому різниця між «втягненням» дитини у заняття жебрацтвом від її «використання» для заняття жебрацтвом і чим відрізняється використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК України) від втягнення малолітніх у заняття жебрацтвом (ч. 2 ст. 304 КК України)?

– як правильно кваліфікувати дії особи, яка спочатку «втягувала», а потім і «використовувала» малолітнього для заняття жебрацтвом?

– чому статті 150-1 і 304 КК України знаходяться в різних розділах Особливої частини КК України?

– чому потерпілим від злочину, передбаченого ст. 304 КК України, може бути як неповнолітній, так і малолітній, а потерпілим від злочину, передбаченого ст. 150-1 КК України – лише малолітній?

– чому в ст. 304 КК України вчинення злочину «батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього», є кваліфікуючою ознакою, яка значно підвищує кримінальну караність вчиненого, а в ст. 150-1 КК України ця ознака є конструктивною, а за вчинення цього злочину «батьками або особами, які їх замінюють» передбачено значно м’якше покарання, ніж за його вчинення «щодо чужої малолітньої дитини»?

– як може таке бути, що втягнення малолітнього батьками або особами, які їх замінюють, у жебрацтво (за певних умов – готування до використання його для жебрацтва) карається позбавленням волі на строк від 4 до 10 років (ч. 2 ст. 304 КК України), а безпосереднє використання зазначеними особами малолітнього як жебрака – лише обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 150-1 КК України) {26} ?

Відсутність відповідей на поставлені вище запитання призвела до того, що на практиці використання малолітнього для заняття жебрацтвом часто кваліфікується за сукупністю статей 150-1 і 304 КК України, тобто має місце подвійне інкримінування.

Загалом ст. 150-1 КК України є прикладом казуїстичного та вкрай невдалого викладу законодавчого матеріалу та, на нашу думку, потребує негайного виключення з КК України. Вважаємо, що проблему законодавчого забезпечення боротьби із залученням (втягненням) і використанням українських дітей у жебрацтво слід вирішувати через удосконалення ст. 304 КК України, зокрема шляхом:

– зміни назви цієї статті. Це необхідно через низку обставин. По-перше, існуюча назва ст. 304 КК України суперечить своєму змісту. Так, у назві йдеться лише про неповнолітніх, тобто осіб віком від 14 до 18 років (абз. 2 ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України), а виходячи зі змісту диспозиції ч. 2 ст. 304 КК України потерпілими від цього злочину можуть бути й малолітні, тобто особи віком до 14 років (абз. 1 ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України). По-друге, в назві ст. 304 КК України йдеться лише про втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, а у диспозиції – як у злочинну діяльність, так і пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми. Крім того, викликає сумнів правильність вживання в назві та диспозиції ч. 1 ст. 304 КК України слова «неповнолітніх», адже кримінальна відповідальність за зазначені дії має наставати й за вчинення описуваних дій і щодо одного потерпілого;

– більш чіткого та трохи ширшого формулювання змісту діяння, передбаченого ст. 304 КК України. На нашу думку, цілком доречно було б передбачити в цій статті кримінальну відповідальність за «Залучення дитини у злочинну або іншу антигромадську діяльність або її використання у такій діяльності». В такому разі стаття ст. 304 КК України охоплювала б собою і випадки залучення дитини в антигромадську діяльність, і випадки безпосереднього використання дитини в цій діяльності, і випадки коли одна й та ж особа спочатку залучала, а потім і використовувала дитину в антигромадській діяльності, визначеній у ст. 304 КК України;

– проведення кримінологічних досліджень на підставі яких визначити ті обставини, які значно підвищують суспільну небезпечність вчинюваного діяння та не є характерними для більшості діянь такого виду. Ці обставини слід відобразити в системі кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак. При цьому вважаємо, що віднесення дій, передбачених у ст. 304 КК України, «щодо малолітньої особи», а також «батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього» до кваліфікуючих ознак цього злочину є цілком слушним рішенням парламентаріїв;

– ґрунтовної переробки санкцій цієї норми. Ці санкції мають відповідати типовій суспільній небезпеці відповідного злочину, бути узгодженими з санкціями норм, що передбачають однорідні за характером і ступенем суспільної небезпечності діяння (зокрема з діяннями, описаними статтями 150, 304, 149 КК України), враховувати ступінь формалізованості диспозицій цих норм і передбачати необхідну альтернативу у виборі основних видів покарань. Так, вкрай невдалою є побудова санкцій ст. 304 КК України, адже і ч. 1, і ч. 2 цієї статті передбачають лише один вид основного покарання (позбавлення волі) та не передбачають додаткових покарань взагалі.

Підсумовуючи вищевикладене, хотілося б зазначити, що прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» матиме незначний вплив на процес боротьби з експлуатацією дітей і використанням малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, адже переважна більшість вад статей 150 і 150-1 КК України залишилися поза увагою вітчизняного законодавця.

Водночас, ґрунтуючись на проведеному нами дослідженні, з урахуванням статистичних даних, даних судової практики, експертних та інших опитувань вважаємо за необхідне надати наступні рекомендації правозастосовним органам щодо кваліфікації злочинів проти волі дитини.

1. Оскільки основним безпосереднім об’єктом експлуатації дитини є її воля (як можливість вчиняти будь-які дії або утримуватися від них, не порушуючи цією поведінкою прав, свобод і законних інтересів фізичних або юридичних осіб, суспільства або держави), то використання праці дитини, яке не спричинило істотної шкоди цій цінності слід розглядати як діяння, яке не містить складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України.

2. Використання праці дитини, яка досягла 16-річного віку, незалежно від характеру та інтенсивності виконуваної роботи, не можна кваліфікувати за ст. 150 КК України, оскільки така дитина, згідно з приписами національного законодавства (ст. 188 КЗпП України), є такою, що досягла віку працевлаштування. Тому не можна погодитися з рішенням Красноармійського міськрайонного прокурора Донецької області про порушення кримінальної справи за ч. 2 ст. 150 КК України щодо особи, яка використовувала працю трьох хлопців віком від 16 до 18 років для виконання важкої роботи {27} . У розглядуваному випадку дії «роботодавця» посягають, у першу чергу, на трудові права неповнолітніх (адже залучення дітей такого віку до важких робіт заборонено законодавством України) і за наявності відповідних підстав можуть бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 172 КК України.

3. Під «експлуатацією дітей», як ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, слід розуміти свавільне привласнення продуктів праці хоча б однієї дитини власником засобів виробництва, а під «використанням праці дитини» – цілеспрямовану діяльність людини із забезпечення та стимулювання примусової фізичної або розумової діяльності дитини.

4. Суб’єктом експлуатації дітей може бути лише людина, яка, з одного боку, на момент вчинення експлуатації дітей досягла 16-річного віку, а з іншого – має такий рівень психічного здоров’я, який забезпечує їй можливість: а) усвідомлювати, що виконувані нею дії забезпечуватимуть та стимулюватимуть примусову фізичну або розумову діяльність дитини, яка не досягла віку працевлаштування; б) усвідомлювати, що примушуючи дитину працювати, вона завдає шкоду її волі; в) керувати своїми діями щодо забезпечення та стимулювання примусової фізичної або розумової діяльності дитини.

5. Якщо службова особа, використовуючи службові повноваження, експлуатує кількох дітей або на шкідливому виробництві, або якщо ці дії спричинили істотну шкоду здоров’ю, фізичному розвитку, освітньому рівню дитини, або якщо вони вчинені організованою групою (кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки ст. 150 КК України), але при цьому така експлуатація не спричинила тяжких наслідків (особливо кваліфікуюча ознака ст. 365 КК України), то такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених частинами 2 або 3 ст. 150 та частинами 1 або 2 ст. 365 КК України. В усіх інших випадках вчинена службовою особою експлуатація дітей, що зумовлена її службовим становищем і пов’язана з її службовими повноваженнями, має кваліфікуватися лише за відповідною частиною ст. 365 КК України та додаткової кваліфікації за ст. 150 КК України не потребує.

6. Використання опікуном або піклувальником праці підопічної дитини, яка не досягла віку працевлаштування, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 150 та ст. 167 КК України. Систематична ж експлуатація дитини батьками, опікунами або піклувальниками свідчить про злісне невиконання цими особами обов’язків по догляду за дитиною (статті 150, 249 Сімейного кодексу України; статті 67, 69 Цивільного кодексу України) та в разі спричинення тяжких наслідків для потерпілого потребує додаткової кваліфікації за ст. 166 КК України.

7. Вирішуючи питання про наявність або відсутність в діях особи кваліфікованих складів експлуатації дітей слід мати на увазі, що:

а) експлуатація кількох дітей – це одночасна експлуатація двох чи більше потерпілих або експлуатація двох чи більше потерпілих, вчинена в різний час, але за умови, що експлуатація саме двох чи більше потерпілих охоплюється єдиним умислом винного;

б) експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду здоров’ю дитини, – це експлуатація, яка спричинила потерпілому з необережності тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження;

в) експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду фізичному розвитку дитини, – це експлуатація, наслідком якої є заподіяння потерпілому з необережності тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, поєднаного з порушенням нормального процесу становлення й зміни морфологічних чи функціональних властивостей організму дитини або порушенням її нормального морфофункціонального стану;

г) експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду освітньому рівню дитини, – це експлуатація, що призвела до багаторазового пропуску дитиною занять у загальноосвітньому навчальному закладі або навчальному закладі системи загальної середньої освіти. Питання ж про ступінь шкідливості багаторазового пропуску дитиною занять у зазначених навчальних закладів для індивідуального процесу підвищення освітнього рівня дитини має вирішуватись у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи (фактичної кількості пропущених дитиною занять за певний період; кількості занять, які дитина повинна була відвідати за цей період; ступеню впливу цих пропусків на індивідуальний процес підвищення знань конкретної дитини; класу (курсу), у якому мав місце багаторазовий пропуск занять; ступеню значимості пропущених занять для подальшого навчання та професійної діяльності дитини тощо);

д) експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, – це експлуатація дитини на небезпечній для її здоров’я роботі, а саме: важкій роботі; роботі зі шкідливими або небезпечними умовами праці; підземній роботі; роботі, пов’язаній з підійманням або переміщенням речей, маса яких перевищує встановлені для дітей граничні норми або іншій роботі, яка за своїм характером чи умовами, у яких вона виконується, може завдати шкоду здоров’ю дитини.

е) під експлуатацією дітей, вчиненою організованою групою слід розуміти дії, передбачені частинами 1 або 2 ст. 150 КК України, якщо в їх готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

8. Малозначність закінченої експлуатації дітей має місце тоді, коли в діях особи формально наявні всі ознаки складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, але ці дії спричиняють лише неістотну шкоду волі дитини та не завдають і не можуть завдати істотної шкоди здоров’ю дитини, її фізичному розвитку, освітньому рівню, честі та гідності. Під малозначністю ж незакінченої експлуатації дітей слід розуміти дії особи, що формально містять ознаки складу готування до експлуатації дітей чи замаху на експлуатацію дітей, але спричиняють або можуть спричинити лише неістотну шкоду основним безпосереднім об’єктам цих злочинів та не завдають і не можуть завдати істотної шкоди їх додатковим об’єктам. При цьому не може визнаватися малозначним діянням готування до експлуатації дітей, передбаченої ч. 1 ст. 150 КК України.

9. Кримінальна відповідальність за готування до злочину, передбаченого ст. 150 КК України, настає лише у випадках, коли особа умисно створює умови для вчинення експлуатації кількох дітей або експлуатації дітей, поєднаної з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві або організованою групою, якщо таке діяння не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Під замахом на експлуатацію дітей слід розуміти цілеспрямовані дії особи щодо забезпечення та/або стимулювання фізичної чи розумової діяльності дитини, якщо ця дитина не почала виконувати роботу з причин, що не залежали від волі винного.

10. Вирішуючи питання про наявність або відсутність у діях особи ознак складу злочину, передбаченого ст. 150-1 КК України, суду слід звертати увагу на особливості конструювання цієї норми. Зокрема, суб’єктом злочину, описаного у ч. 1 ст. 150-1 КК України, можуть бути лише батьки, або особи, які їх замінюють (опікуни, піклувальники, патронатні вихователі), а у ч. 2 ст. 150-1 КК України – будь-які особи.

Потерпілими від цього злочину є особи, які на момент їх використання для заняття жебрацтвом не досягли 14 років.

Використання для заняття жебрацтвом дитини віком понад 14 років, яка недосягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, має кваліфікуватися за наявності для цього підстав за ст. 150 КК України. Втягнення ж у жебрацтво дитини віком понад 14 років, яка досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування (наприклад, дитини-інваліда),треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 304 КК України. Використання для заняття жебрацтвом дорослої особи (зокрема особи, яка має фізичні чи психічні вади, особи похилого віку) за наявності підстав може бути кваліфіковане за статтями 146 або 149 КК України {28} .

11. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150-1 КК України, може вчиняється: а) шляхом використання активної поведінки потерпілого – випрошування малолітнім за допомогою слів або жестів матеріальних цінностей у сторонніх осіб; б) шляхом демонстрації потерпілого для випрошування матеріальних цінностей безпосередньо винним (така демонстрація може супроводжуватись показом вроджених дефектів малолітнього, наслідків його хвороб, післяопераційних слідів тощо). Під час досудового та судового слідства має бути встановлено та доведено, що потерпілий, якого використовує винний, випрошував матеріальні цінності щонайменше втретє, адже диспозиція статті вимагає системності таких дій.

12. Слід звернути увагу на те, що використання малолітнього для заняття жебрацтвом охоплює собою і дії по втягненню у таку діяльність, тому додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 304 КК України є зайвою. Утім, у практиці застосування цієї норми трапляються випадки саме такої оцінки дій винного. Зокрема, мешканця міста Золотоноша, який залучив та використовував своїх малолітніх дітей для заняття жебрацтвом, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області визнав винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 304 КК України та ч. 2 ст. 150-1 КК України {29} . У наведеному прикладі суд двічі кваліфікував одні й ті ж дії винного, що неприпустимо.

13. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі, одержання, кваліфікується лише за ст. 150-1 КК України. Вербування чи одержання малолітньої дитини і подальше використання її самим вербувальником (одержувачем) для заняття жебрацтвом з метою отримання прибутку слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 149 і частинами 2 або 3 ст. 150-1 КК України. Так само кваліфікуються купівля малолітньої дитини або здійснення іншої угоди щодо неї, а також вербування, переміщення, переховування, передача і одержання такої дитини однією особою з подальшим використанням її для заняття жебрацтвом іншою особою {30} .

14. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК України) слід відмежовувати від втягнення дитини у заняття жебрацтвом, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК України, передусім за тією ознакою, що потерпілою від другого з цих злочинів може бути тільки дитина віком від 14 до 18 років. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК України) слід відмежовувати від втягнення дитини у заняття жебрацтвом, передбаченого ч. 2 ст. 304 КК, за такими ознаками: а) таке втягнення не означає використання дитини самим втягувачем; б) не можна кваліфікувати як втягнення у заняття жебрацтвом дитину-немовля або іншу дитину, яка не усвідомлює факту втягнення, а також випадки залучення малолітнього до жебрацтва шляхом обману {31} .

Микола Хавронюк,
доктор юридичних наук, доцент
заступник керівника апарату Верховного Суду України

Дмитро Калмиков,
викладач кафедри економіко-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. De lege ferenda (лат.) – оцінка суб’єктом бажаного права, закону, в якому є потреба, з погляду права, яке необхідно створити (з точки зору законодавчого припущення).

2 За раніше чинної редакції цієї статті виходило, ніби за ч. 1 ст. 150 КК України кримінальній відповідальності підлягали. лише особи, котрі здійснювали експлуатацію відразу декількох дітей. Проте, такий висновок суперечив змісту ч. 2 ст. 150 КК України, яка передбачала підвищену кримінальну відповідальність за «ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей».

3. Калмиков Д. О. «Експлуатація дітей»: проблема уніфікації доктринального та нормативного визначення змісту / Д. О. Калмиков // Право і суспільство. – 2010. – № 1. – С. 117–124.

4. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение / Я. М. Брайнин. – М. : Юридическая литература, 1967. – С. 64–65; Кузнецова Н. Ф. Эффективность уголовно-правовых норм и язык закона / Н. Ф. Кузнецова // Социалистическая законность. – 1973. – № 9. – С. 29–33; Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика / Т. А. Лесниевски-Костарева. – М. : Издательство НОРМА, 1998. – 211–216.

5. Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика / Т. А. Лесниевски-Костарева. – М. : Издательство НОРМА, 1998. – 212.

6. Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки (методичні рекомендації) / За заг. ред. В.П. Крижанівського. – К. : Програма сприяння Парламенту України, 2007. – С. 13.

7. Селецький С. І. Кримінальне право України. Особлива частина : навчальний посібник / С. І. Селецький. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – С. 58; Кримінальне право України : навчальний посібник / [С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.] ; за ред. О. М. Омельчука. – К. : Наукова думка; Прецедент, 2004. – С. 140; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, В. І. Антипов та ін.] ; за ред. С. С. Яценка. – [4-те вид. переробл. та допов.]. – К. : А.С.К., 2006. – 284; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [7-ме вид., переробл. і допов.]. – К. : Юридична думка, 2010. – С. 366.

8. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [4-е вид., переробл. і допов.]. – К. : Право, 2010. – С. 87; Хохлова І. В. Кримінальне право України (Особлива частина). Навчальний посібник / І. В. Хохлова, О. П. Шем’яков. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – С. 149; Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини : навчальний посібник / В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гіжевський. – К. : Істина, 2005. – С. 124; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [П. П. Андрушко, Т. М. Арсенюк, О. Ф. Бантишев та ін.] ; за заг ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – [2-ге вид. переробл. та допов.]. – К. : Дакор, 2008. – С. 357.

9 Уголовное право Украины. Общая и Особенная части : учебник / [А. П. Бабий, Т. А. Гончар, Н. С. Магарин и др.] ; под ред. Е. Л. Стрельцова. – Х. : «Одиссей», 2002. – С. 321.

10. Стратонов В. М. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини : навчальний посібник / В. М. Стратонов, О. С. Сотула ; за заг. ред. В. М. Стратонова. – К. : Істина, 2007. – С. 214.

11. Колесник М. О. Об’єкт злочину, передбаченого ст. 150 Кримінального кодексу України «Експлуатація дітей» / М. О. Колесник // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь. – 2005. – Вип. 7. – С. 113–114.

12 Доляновська І. М. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей (аналіз складу злочину) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Доляновська Інна Миколаївна. – К., 2008. – С. 70.

13. Орлеан А. М. Актуальні проблеми регламентації кримінально-правової заборони трудової експлуатації дитини // Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення. – 2007. – ч. 2. – С. 111; Орлеан А. М. Трудова експлуатація дитини: кримінально-правовий аспект // Актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства у сфері захисту прав дітей : матеріали науково-практичної конференції, Кіровоград, 21–22 червня 2007 року / За заг. ред. К. Б. Левченко, В. П. Пєткова. – Кіровоград : КірЮІ ХНУВС, 2007. – С. 30.

14. Працюючі діти як соціально-педагогічний феномен : навчально-методичний посібник / [О. П. Петращук, З. О’Доннелл, С. Д. Максименко та ін.] під ред. І. І. Цушка ; Міжнародна програма з викоренення найгірших форм дитячої праці в Україні. – К. : Ніка-Центр, 2003. – С. 60–72; Праця дітей в Україні : тематична державна доповідь про становище дітей в Україні / [О. М. Балакірєва, С. А. Вегера, І. М. Жабінець та ін.] ; під ред. Н. З. Лахтадир. – К. : Український інститут соціальних досліджень, 2001. – С. 40–46; Хеспелс Н. Боротьба проти використання праці дітей / Н. Хеспелс, М. Дженкеніш ; Міжнародна організація праці ; [пер. з англ. Л. Таран, Г. Лозинської] ; [заг. ред. укр. вид. О. П. Петращук]. – К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2002. – С. 9–11; Боротьба проти експлуатації дітей : посібник для інспекторів праці : матеріали для семінарів-тренінгів / Міжнародна організація праці ; [пер. з англ. І. О. Іноземцевої] ; [заг. ред. укр. вид.: В І. Тьоткін, О. П. Петращук]. – К. : Міленіум, 2002. – С. 11.

15. Про права дитини : Конвенція від 20 листопада 1989 року [Електронний ресурс] / Організація Об’єднаних Націй // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_021.

16. Про економічні, соціальні і культурні права [Електронний ресурс] : Міжнародний пакт від 16 грудня 1966 року / Організація Об’єднаних Націй // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_042.

17. Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці [Електронний ресурс] : Конвенція № 182 від 17 червня 1999 року [Електронний ресурс] / Міжнародна Організація Праці // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 993_166&pass=4/UMfPEGznhhCvt.ZidGmCKpHdlO2sFggkRbI1c.

18. Калмиков Д.О. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Калмиков Дмитро Олександрович. – Луганськ, 2010. – С. 203.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [7-ме вид., переробл. і допов.]. – К. : Юридична думка, 2010. – С. 366; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, В. І. Антипов та ін.] ; за ред. С. С. Яценка. – [4-те вид. переробл. та допов.]. – К. : А.С.К., 2006. – С. 284; Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [4-е вид., переробл. і допов.]. – К. : Право, 2010. – С. 87; Кримінальне право України : навчальний посібник / [С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.] ; за ред. О. М. Омельчука. – К. : Наукова думка; Прецедент, 2004. – С. 140–141; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : в 2-х ч. / [П. П. Андрушко, Т. М. Арсенюк, О. Г. Атаманюк та ін.] ; за заг ред. М. О Потебенька, В. Г. Гончаренка. – К. : Форум, 2001. – С. 122; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [П. П. Андрушко, Т. М. Арсенюк, О. Ф. Бантишев та ін.] ; за заг ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – [2-ге вид. переробл. та допов.]. – К. : Дакор, 2008. – С. 357; Лисенко І. М. Кримінально правовий захист дітей від експлуатації / І. М. Лисенко // Право України. – 2002. – № 4. – С. 65–69.

20. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник / М. Й. Коржанський. – [3-є вид., переробл. і допов.]. – К. : Атіка, 2007. – С. 174; Селецький С. І. Кримінальне право України. Особлива частина : навчальний посібник / С. І. Селецький. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – С. 58–59.

21. Стратонов В. М. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини : навчальний посібник / В. М. Стратонов, О. С. Сотула ; за заг. ред. В. М. Стратонова. – К. : Істина, 2007. – С. 214.

22. Працюючі діти як соціально-педагогічний феномен : навчально-методичний посібник / [О. П. Петращук, З. О’Доннелл, С. Д. Максименко та ін.] під ред. І. І. Цушка ; Міжнародна програма з викоренення найгірших форм дитячої праці в Україні. – К. : Ніка-Центр, 2003. – С. 60–72; Праця дітей в Україні : тематична державна доповідь про становище дітей в Україні / [О. М. Балакірєва, С. А. Вегера, І. М. Жабінець та ін.] ; під ред. Н. З. Лахтадир. – К. : Український інститут соціальних досліджень, 2001. – С. 40–46; Боротьба проти експлуатації дітей : посібник для інспекторів праці : матеріали для семінарів-тренінгів / Міжнародна організація праці ; [пер. з англ. І. О. Іноземцевої] ; [заг. ред. укр. вид.: В І. Тьоткін, О. П. Петращук]. – К. : Міленіум, 2002. – С. 11; Хеспелс Н. Боротьба проти використання праці дітей / Н. Хеспелс, М. Дженкеніш ; Міжнародна організація праці ; [пер. з англ. Л. Таран, Г. Лозинської] ; [заг. ред. укр. вид. О. П. Петращук]. – К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2002. – С. 9–11.

23 Калмиков Д.О. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Калмиков Дмитро Олександрович. – Луганськ, 2010. – С. 239.

24. У більшості випадків учинення експлуатації дітей службовою особою кваліфікується лише за ст. 150 КК України. Поширеною є кваліфікація таких дій за сукупністю ст. 150 зі ст. 364 КК України або ст. 150 зі ст. 365 КК України. Інколи експлуатація дітей, учинена службовою особою, кваліфікується як службовий злочин за ст. 364 КК України або ст. 365 КК України. Мають місце й інші варіанти оцінки розглядуваних дій: за сукупністю статей 150 і 172 КК України, лише за ч. 2 ст. 172 КК України тощо

25. Калмиков Д. О. Експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду освітньому рівню дитини / Д. О. Калмиков // Адвокат. – 2010. – № 6. – С. 43–47.

26. На цей недолік кримінального законодавства звертали увагу й М.В. Палій та Є.С. Назимко (див. Палій М.В. Проведення кримінологічної експертизи законів та законопроектів, якими визначається міра покарання в кримінально-правових санкціях / М.В. Палій, Є.С. Назимко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. – № 3. – С. 118–122).

27. Кримінальна справа № 43-9080 / Красноармійський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області.

28. Хавронюк М.І. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (коментар нового закону) / М.І Хавронюк // Вісник львівського університету. – 2009. – Серія юрид. – Вип. №49. – С. 244.

29. Кримінальна справа № 1-147/2009 р. / Архів Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області за 2009 рік.

30. Хавронюк М.І. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (коментар нового закону) / М.І Хавронюк // Вісник львівського університету. – 2009. – Серія юрид. – Вип. №49. – С. 248.

31. Хавронюк М.І. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (коментар нового закону) / М.І Хавронюк // Вісник львівського університету. – 2009. – Серія юрид. – Вип. №49. – С. 248–249.

Ключові слова: експлуатація дітей, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, дитяча праця, жебрацтво, кримінальна відповідальність.

Блог М.Хавронюка на сайті Zakonoproekt.org.ua

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити