Дещо про сутність кримінального права

.

Іноді плутають форми кримінального права і форми кримінального законодавства і помилково стверджують, що лише закон про кримінальну відповідальність є формою кримінального права. Якщо розуміти джерело кримінального права як форму, в якій воно існує, то закон про кримінальну відповідальність є єдиною формою кримінального права, бо воно практично не існує в інших формах.

Іноді плутають форми (джерела) кримінального права і форми (джерела) кримінального законодавства і помилково стверджують, що лише закон про кримінальну відповідальність є формою (джерелом) кримінального права. Якщо розуміти джерело кримінального права як форму, в якій воно існує, то закон про кримінальну відповідальність є єдиною формою кримінального права, бо воно практично не існує в інших формах. Винятками є, зокрема, незначні за обсягом положення Конституції України, окремих інших законів, а також рішень Конституційного Суду України і Європейського суду з прав людини, які фактично змінюють зміст положень КК України або дають їм нову офіційну та обов’язкову для врахування інтерпретацію, - і тим самим впливають на форму кримінального права. У цьому сенсі поняття форм (джерел) кримінального права і форм (джерел) кримінального законодавства збігаються, або майже (за винятком актів застосування і тлумачення) збігаються. Це - позитивістській підхід, який суперечить принципу верховенства права.

"Право" карати за злочин

Іншій підхід до цього питання - природно-правовий (натуралістичний), коли Право розглядається як феномен, даний Природою, а не створюваний державою; Право природно існує, а людина лише поступово відкриває його для себе, але не створює і не тлумачить.

За такого підходу, по-перше, джерел права, з яких воно ніби "наповнюється", не існує. Говорити про наповнення Права з таких "джерел", як закон, договір і судова практика так само алогічно, як стверджувати, що Світовий океан наповнюється з річок, льодовиків і дощів, бо насправді усе це - форми існування Світового океану. Іншими словами, закон, договір, судова практика, доктрина, звичай тощо - це не джерела права, а форми (в сучасному світі переважно письмові), яких Право набуває для того, щоб люди - на цьому етапі їхнього розумового і духовного розвитку - мали можливість з ним ознайомитися і його зрозуміти.

По-друге, поняття "кримінальне право" загалом стає нонсенсом, оскільки воно не має жодного стосунку до прав людини, які є основою і змістом природного Права. Замість того, щоб створювати, наповнювати і вивчати систему знань про те, що є злочином, а що ним не є, про покарання та інші правові наслідки вчинення особою злочину і про альтернативні можливості розв’язання кримінального конфлікту, ми говоримо про безглуздий феномен, дефініція якого складається з двох слів, які в принципі не повинні поєднуватись - "злочин" і "право". Що передбачає таке їх протиприродне поєднання? Право вчиняти злочин? Право не вчиняти злочин? Право захищатись від злочину? Ні, ні і ще раз ні. Якщо ж йдеться про привласнене державою "право" карати за злочин, то нагадаємо: на відміну від людини держава не має жодних прав - виключно завдання, обов’язки та повноваження, необхідні для виконання цих завдань й обов’язків.

Право у вигляді фікції

Єдині права, які передбачені "кримінальним правом", - це право необхідної оборони, право заподіяти певну шкоду в умовах затримання злочинця, крайньої необхідності, виконання наказу тощо, а також право бути звільненим за певних умов від кримінальної відповідальності, від покарання чи його відбування. Але зміст цих прав, очевидно, не є основним змістом цієї галузі юриспруденції. Основним її змістом є положення, що визначають, що саме є злочинами і які покарання можуть бути призначені за злочини.

Таким чином, існує кримінальне законодавство (кримінальний закон) як галузь законодавства. Існують також відповідна наука і юридична навчальна дисципліна. Але те, що ми наразі називаємо "кримінальним правом" як наукою і навчальною дисципліною, насправді треба називати кримінальною доктриною чи скорочено - кримінодоктриною (від лат. crimen - злочин і doctrina - вчення, наука, навчання, що передбачає теорію, систему знань про злочин) або кримінотеорією (від грец. theōria - розгляд, дослідження), або кримінопруденцією (від латcrimen - злочин і prūdentia - знання), або більш звично - кримінологією як наукою про злочин (від лат. crimen - злочин і давньогрец. λογος - вчення).

Те ж, що ми називаємо кримінологією - наукою про злочинність, її причини, особу злочинця, злочинну поведінку, шляхи і засоби запобігання злочинності тощо, необхідно об’єднати з наукою "кримінальне право" в одне єдине, наприклад з назвою "кримінологія". На сьогодні ці дві науки штучно роз’єднані, а тому й по-різному вивчаються, тому різними є методи і результати їхніх досліджень. Проте насправді це єдина наука, а також єдина галузь права і єдина навчальна дисципліна. В її межах можна виділити такі підгалузі, що досліджували б:

- міссіологія (від лат. missio - завдання) - детермінанти злочинності і завдання закону про кримінальну відповідальність;

- превентологія (від лат. praeventio - попередження) - засоби запобігання злочинам, у т.ч. засоби кримінального закону;

- делінквентологія (від лат. delinquens - правопорушник) - особу злочинця і суб’єкта злочину;

- віктимологія (від лат. victima - жертва) - жертву злочину і потерпілого, усі можливості отримання ним належної сатисфакції;

- організологія (від лат. organizo) - співучасть у злочині, групову та організовану злочинність;

рецидивологія (від лат. rесidivus - той, що відновлюється, повертається, повторюється) - рецидив і повторність злочинів, рецидивну злочинність;

- ювенологія (від лат. juvenalis - юначий) - злочинність неповнолітніх й особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх;

- корупціологія (від лат. corrumpere - псувати) - корупційні правопорушення;

- вайоленсологія (від лат. violentce - насильство) - насильницькі злочини і т. ін.

При цьому окремою підпорядкованою кримінології галуззю знань (а можливо, й окремою її підгалуззю) слід визнати те, що насправді перебуває дещо "за межами" кримінології (як вчення про злочин і злочинність), те, що "обслуговує" її, - це питання управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності, статистичної та іншої кримінологічної інформації, кримінологічного аналізу, організації кримінологічних досліджень, розробки кримінологічних планів і прогнозів, кримінологічної експертизи тощо. Усе це можна об’єднати назвою серверологія (від лат. servire - обслуговувати).

Виходячи із зазначеного, термін "кримінальне право" щодо кримінології (кримінодоктрини, кримінотеорії, кримінопруденції) може застосовуватися хіба що умовно, лише з тих міркувань, що до нього надто звикли сучасні вчені, викладачі і студенти. Термін же "джерела" стосовно права не варто вживати взагалі.

Таким чином, "кримінального права" як галузі права насправді не існує в тому розумінні, як "цивільне право" або "сімейне право" тощо. Термін "кримінальне право" відображає фікцію (адже воно говорить не про права людини, а радше про її обов’язки), а означає існування сукупності явищ, таких як: кримінальне законодавство і міжнародні договори щодо його гармонізації, його тлумачення (інтерпретація), у т.ч. доктринальне, практика його застосування.

Правові звичаї в Україні

До форм кримінального права можна віднести усі види актів, в яких воно знаходить свій прояв, з яких є можливість отримати інформацію про зміст норм кримінального права. Це:

1) нормативно-правові та деякі інші, суміжні з ними, акти:

- закон про кримінальну відповідальність - основна форма кримінального права;

- Конституція та інші закони України, а також підзаконні акти, точніше, їх окремі положення;

- окремі рішення Конституційного Суду України, якими положення того чи іншого кримінального закону визнано неконституційними або, навпаки, конституційними;

- окремі положення чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також окремі загальновизнані принципи і норми міжнародного права;

2) акти застосування (правореалізаційні) та акти тлумачення (інтерпретаційні):

- окремі рішення Європейського суду з прав людини та інших міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною;

- судова практика національних судів, у т.ч. рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України та акти судового тлумачення судів загальної юрисдикції;

- кримінально-правова доктрина.

Правові звичаї в Україні практично не є формою кримінального права. Можна згадати лише про існування у КК України ст. 438, якою передбачено відповідальність за порушення звичаїв війни. Утім, у контексті цієї статті порушення звичаїв - це діяння, прямо передбачене ратифікованим Україною міжнародним договором, тобто в строгому смислі слова йдеться про порушення не звичаїв, а правових норм.

Між тим, у деяких країнах Африки вони - цілком легітимні. Наприклад, паралельно зі створеним за допомогою англійців кримінальним кодексом, за яким каралась більшість злочинів, ще в ХХ ст. у Гані за звичаєвим правом карались незаконне вимовляння клятви, заклик прокльонів богів на іншу особу, адюльтер, образа вождів.

 
«Юридичний вісник України», №12, 23-29 березня 2013 року.

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити