Чому в Європі не розуміють прислів’я «від тюрми не зарікайся»

.

Юрій Луценко за гратамиЗа останні два тижні парламент отримав стільки законопроектів, спрямованих на декриміналізацію (скасування злочинності) певних діянь, скільки не отримував з часу ухвалення Кримінального кодексу 2001 року.

Примітно, що у кожному з них в різних контекстах згадана стаття 365 КК України, за якою встановлена кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень.

Однак, два з цих законопроектів, які прямо пов’язані зі "справою Тимошенко", Верховна Рада уже відмовилася включати в порядок денний.

Втім, залишились ще два проекти, які народні депутати мають розглядати найближчим часом: № 9157 від 15 вересня 2011 року та № 9213 від 23 вересня 2011 року.

Водночас поява у пресі повідомлень про ініціативу президента України про декриміналізацію "статті Тимошенко" й інсинуації навколо неї є перебільшеними, оскільки законопроект Віктора Януковича про гуманізацію відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності (№ 9221), складу "перевищення влади або службових повноважень" не стосується.

Втім, за пристрастями кримінальних процесів щодо Тимошенко, Луценка, інших "антирегіоналів" не тільки юридично неосвічені люди, а й професійні юристи ніби забувають про призначення кримінального права та процесу: реагувати на суспільно небезпечні діяння заходами покарання, встановлюючи у ході судового розгляду кримінально-правову істину – чи є певна особа винною у вчиненні злочину.

З давніх-давен, коли кримінальне право тільки зароджувалось, у правовий обіг потрапляли принципи, які усували кримінально-правове свавілля. Серед них – і принцип правової визначеності, за яким кримінальне покарання застосовувалось тільки за ті діяння, заборона на які чітко встановлювалась законом.

При цьому визначеність закону не лише дозволяла судді застосовувати його в необхідних межах, а й самому індивіду передбачувано регулювати свою поведінку.

Кожен знав, що покарання настане неминуче за викрадення чужої корови, скалічення іншої особи чи будівництво споруди, яка невдовзі завалилась.

Час ішов, казуїстичні (на кожний випадок життя) норми замінювались абстрактними, але і принцип правової визначеності шліфувався. Сьогодні принцип правової визначеності гарантує таку діяльність парламенту, щоб ухвалювані ним юридичні норми були чіткими та точними, спрямованими на забезпечення передбачуваності ситуацій та правовідносин.

Але це – на Заході. В Україні ж тим часом удосконалювався радянський винахід установлення кримінальної відповідальності за службові злочини, який не відповідає принципу правової визначеності.

Відповідні статті КК України містять настільки абстрактні умови кримінальної відповідальності, що не дають суб’єктові кримінальної відповідальності можливості регулювати свою поведінку, заздалегідь визначати для себе, є вона злочинною чи правомірною.

Зокрема, чинною статтею 365 КК України передбачена кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, тобто за умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Іншими словами, особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за будь-яке діяння, якщо, на думку представників органів досудового розслідування, прокуратури і суду, її дії "явно" виходять за межі наданих їй прав чи повноважень.

Але в регулятивних законах ці права і повноваження переважно визначаються в загальному вигляді. Так само в законі не існує конкретного визначення охоронюваних інтересів, істотної шкоди і тяжких наслідків (якщо останні полягають не в завданні матеріальних збитків). Не існує також належних, визначених законом, методик визначення матеріальних збитків.

Таким чином, зовсім не виключені ситуації, коли дії будь-якої посадової особи за політичної доцільності чи антипатії можуть бути кваліфіковані як зловживання службовим становищем (стаття 364 КК України) або перевищення службових повноважень (стаття 365 КК України).

При цьому в Україні вже стає традицією, що кожна нова влада намагається завдяки цим двом статтям притягнути до кримінальної відповідальності своїх попередників. І, як би кому не хотілось, але зовні це нагадує саме зведення політичних рахунків, а не боротьбу зі злочинністю та корупцією.

Однак, якщо в діях відповідних службових осіб немає корисливих мотивів, такі дії не повинні кваліфікуватися як злочинні. У демократичних державах їм дається політична та моральна оцінка, також вони можуть мати правову оцінку з точки зору положень цивільного та конституційного права, але не кримінального.

Юридичні вади, недолугу конструкцію статті Кримінального кодексу компенсуємо формуванням потрібної громадської думки: "чиновник – отже злодій і корупціонер, хай сидить". Не говорячи про високі юридичні матерії, як-от принципи правової визначеності, законності тощо, це – просто не по людські.

У більшості кримінальних кодексів держав Європи, крім держав СНД, не передбачено відповідальності за зловживання владою чи службовим становищем та за перевищення влади чи службових повноважень взагалі. Зазвичай кримінальна відповідальність установлена тільки за конкретні чітко визначені дії, які являють собою спеціальні випадки незаконного використання службового становища.

Такий стан є результатом дії принципу правової визначеності, за яким кожен західний чиновник і посадовець чітко знає, що він може робити, а чого – не може. Він почувається у своїй діяльності як на мінному полі, де кожна міна – заборонна норма закону. Не туди підеш – відразу потрапиш під приціл преси і правоохоронних органів.

Наведемо приклади лише двох держав.

Один з найкращих кримінальних кодексів світу – КК Іспанії 1995 року – містить кілька десятків спеціальних складів службових зловживань. Посадові особи і державні службовці, яким в Іспанії надані значні повноваження у всіх сферах державного управління, несуть відповідальність за вчинення будь-яких дій, що суперечать їхньому статусу, та за невиконання покладених на них функцій.

Серед них: винесення завідомо несправедливого рішення з адміністративного питання (стаття 404); перешкоджання кримінальному переслідуванню винних осіб (статті 407 і 408); підбурювання до колективної незаконної відмови від виконання службових обов’язків (409); відкрита відмова здійснити належне виконання судового рішення чи законного рішення вищестоящих посадових осіб (статті 410 і 411); дача згоди на незаконний доступ до секретної документації (415).

А також: використання грошей чи майна не в інтересах державної служби (433); заподіяння шкоди державі під час участі у публічних торгах чи розпродажу державного майна, зокрема шляхом зговору із заінтересованими особами (436); допомога приватним товариствам чи особам з питань, у вирішенні яких державний службовець брав участь на підставі своїх службових повноважень (стаття 441); сексуальні домагання щодо службово залежних чи піднаглядних осіб (статті 443-445), тощо.

У текстах таких статей КК Іспанії чітко описано об’єктивні й суб’єктивні ознаки відповідного злочину.

Німецький законодавець сконцентрував склади усіх відповідних діянь в одному розділі 30 КК ФРН "Посадові злочинні діяння" і чітко класифікував їх за двома критеріями – корупційності і посадового статусу: 1) такі, що пов’язані з корупцією (одержання вигоди, одержання хабара, надання вигоди, підкуп тощо); 2) такі, що учиняються певними посадовими особами:

а) будь-якою посадовою особою: нанесення тілесного ушкодження при виконанні посадових обов’язків або у зв’язку з їх виконанням; незаконне стягнення непередбачених зборів чи зменшення платежу; підбурювання підлеглого до вчинення злочинного діяння тощо;

б) тільки спеціальною посадовою особою: винесення неправосудного вироку; примушування до дачі показань; переслідування невинного; виконання вироку щодо невинного; фальшиве офіційне засвідчення тощо.

В Україні ж принципу правової визначеності суперечать не лише статті 364 і 365 КК, які стосуються службових осіб. Українські вчені-криміналісти вже давно наголошували на необхідності позбавитись деяких інших статей цього Кодексу, які містять склади злочинів, що "розтягуються" за розсудом слідства і суду як завгодно широко.

Це, скажімо, хуліганство (стаття 296), яке описано в законі за допомогою таких суто оціночних ознак, як "грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом".

А межу між грубим і не грубим порушенням порядку, між явною і неявною неповагою до суспільства, між особливою і не особливою зухвалістю, між винятковим і невинятковим цинізмом визначають… прокурор і суддя. Але взяття на себе сміливості судити людину за ТАКОЮ статтею – це не винятковий цинізм?!!

Іншими прикладами є статті КК України, що передбачають відповідальність за опір представникові влади, втручання в діяльність державного діяча, самоправство тощо (статті 342, 344, 351, 356).

"Гумовими" складами злочинів є також десятки тих, в яких йдеться про заподіяння "істотної шкоди", "значної шкоди", "великої шкоди" тощо, але її розмір чи інші ознаки не визначаються.

Отже, будь-яке цивільно-правове зобов’язання можна трансформувати у злочин. Було б бажання у "трансформера". А стимул для виникнення такого бажання завжди напоготові, і вибір є – погроза, примус, підкуп...

Тож українському законодавцю є над чим замислитись. При розгляді названих на початку статті законопроектів вони мають зробити вибір: або "вчисту" декриміналізувати статтю 365 КК України, опікуючись долею тільки однієї особи та України в очах світу, або внести зміни до кількох десятків статей, заклавши у КК України, з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду, принцип правової визначеності щодо службових злочинівac у цілому.

Микола Хавронюк, вчений-криміналіст, для УП

«Українська правда»

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити