Чи стане законом Закон «Про Кабінет Міністрів України»?

.

Парламент подолав вето Президента на закон «Про Кабінет Міністрів України». За цей нормативний акт проголосувало 366 народних обранців. Цифра вражаюча. Цієї кількості голосів вистачило б навіть для внесення змін до Основного Закону. Отже, закон прийнято, але які будуть наслідки його прийняття?

В першу чергу, слід звернути увагу на те, що результати голосування показали – компроміс між владою і опозицією можливий. Дійсно, у політиці немає вічних ворогів і вічних друзів, а є вічні інтереси. Це класичне висловлювання вже вкотре знаходить своє підтвердження.

Фракція «Блоку Юлії Тимошенко» проголосувала за законопроект «Про Кабінет Міністрів України» і показала, що вона є впливовим парламентським гравцем і з нею потрібно рахуватись. Це був позитивний момент для лідера «Блоку Юлії Тимошенко». З іншого боку, голосування за закон «Про Кабінет Міністрів України» мало негативні наслідки для політичної сили, яку очолює Юлія Тимошенко, оскільки фракція підтримала явно неконституційний законопроект, запропонований Урядом Віктора Януковича.

Те, що прийнятий парламентом закон «Про Кабінет Міністрів України» є недосконалим – м’яко сказано. Його недоліки стають очевидними уже після прочитання перших статей. Наприклад, у статті 1 закону «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що «Кабінет Міністрів України (уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади України». Фактично таке саме визначення міститься і в статті 113 Конституції України де встановлено, що «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади». У пункті 3 цієї ж статті прийнятого закону визначено, що «Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України». Точно таке саме положення міститься і в статті 113 Основного Закону.

Далі. У статті 2 закону «Про Кабінет Міністрів України» «під копірку» переписані положення статті 116 Конституції, де визначені основні напрямки діяльності Кабінету Міністрів України.

Яскравим прикладом механічного перенесення конституційних норм у текст закону також є п. 31 ст. 106 Конституції України де визначено, що «Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра відповідального за акт та його виконання». Такі самі положення містяться і в п. 2 ст. 27 Закону України «Про Кабінет міністрів України». Норма закону практично повторює конституційну норму «Акти Президента України видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 частини першої ст. 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра відповідального за акт та його виконання».

Такий підхід до написання проекту закону свідчить про юридичну неграмотність авторів законопроекту.

Оскільки вони не врахували, що норми Конституції є нормами прямої дії і мають вищу юридичну силу, тому будь-яке дублювання цих норм у законах є недоцільним. Це лише збільшує об’єм нормативно-правової бази України, але аж ніяк не впливає на процес правового регулювання суспільних відносин.

Також багато норм цього закону мають чисто декларативний характер і не несуть ніякого юридичного навантаження. Наприклад, у пункті 1 статті 4, де визначено правові засади діяльності Кабінету Міністрів, встановлено, що «Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією, цим Законом, іншими законами України, а також Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України». Якщо таке положення вилучити із закону, то це ніяк не вплине на зміст цього нормативного акта і на процес правового регулювання діяльності Кабінету Міністрів України, адже і так зрозуміло, що Кабінет Міністрів у своїй діяльності має керуватись Конституцією і законами України. Крім того у ст. 19 Основного Закону є загальна норма, де визначено, що «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». У цій статті законодавець закріпив один із основоположних принципів діяльності органів влади, суть якого полягає в тому, що органи державної влади та їх посадові особи мають право діяти лише так, як це передбачено законом.

Переважну більшість статей прийнятого закону взагалі можна було б закріпити не в законі, а в регламенті Кабінету Міністрів України. У першу чергу це стосується всіх статей розділу IX закону, де йдеться про організацію діяльності Кабінету Міністрів України. Це давало б Прем’єр-міністрові України більше можливостей для того, щоб організувати роботу Кабінету Міністрів України згідно із власним баченням і оперативно реагувати на соціально-економічні зміни, які досить часто виникають у нашому динамічному житті.

Крім згаданих недоліків, прийнятий закон містить і статті, які явно суперечать Конституції України.

Наприклад. У пункті 3 статті 8 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», де мова йде про призначення на посаду «Прем’єр-міністра України» визначено, що «У разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України подання про призначення на посаду Прем’єр-міністра України у строк, визначений Конституцією України, подання про призначення на зазначену посаду вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення коаліції про внесення до Верховної Ради України подання про призначення Прем’єр-міністра України приймається на загальних зборах коаліції та підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції. Подання про призначення Прем’єр-міністра України підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції та оголошується на пленарному засіданні Верховної Ради України особою, уповноваженою рішенням коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України».

Аналогічна юридична формула пропонується і в разі невнесення Президентом України до Верховної Ради у визначений Конституцією термін кандидатур на посади Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України. Таке положення закріплене у п. 3 ст. 9 прийнятого закону. Слід зазначити, що відповідно до пунктів 9 та 10 статті 106 Конституції України внесено подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони та Міністра закордонних справ віднесено до виключної компетенції Президента України, а це означає, що більше ніякий орган або посадова особа не може перебрати на себе повноваження Президента України, а тому положення п. 3 ст. 8 та п. 3 ст. 9 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» є неконституційними і не мають юридичної сили.

Отже, можна зробити висновок, що подолання вето Президента України на проект закону «Про Кабінет Міністрів України» викликало значний політичний резонанс, але прийняття цього закону суттєво не вплине на процес правового регулювання діяльності Кабінету Міністрів України. Взагалі, якщо виходити з юридичної точки зору, то ідея про необхідність прийняття законів Про Кабінет Міністрів України, Про Президента України, Про Верховну Раду України є абсурдною, оскільки ці органи є вищими органами державної влади і їх повноваження виписані у Конституції України. Зменшити або збільшити повноваження одного із цих органів можна лише за рахунок іншого, а це, в свою чергу, вимагає внесення змін до Основного Закону. Саме тому неможливо без внесення змін до Конституції прийняти закон, який би встановлював повноваження Президента чи Кабінету Міністрів, які були б відмінними від тих, які визначені у Конституції України. Отже, від ідеї прийняття законів, які змінювали б повноваження конституційних органів потрібно відмовитись. У цьому контексті, на думку автора, мова може йти лише про внесення змін до Конституції і вдосконалення Основного Закону нашої держави.

Березюк Олег
Голова громадської організації «Київське юридичне товариство»
Київ

«Юстініан», №2/2007

Ключові слова:

Додати коментар

Забороняється мат або прихований мат, флуд, оффтоп та реклама у будь-якому вигляді.


Захисний код
Оновити